Двополярність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Двополярний світ часів Холодної війни
Оцінка найбільших економік світу (ВВП) від 1000 до 2003 року.[1]

Двополярність (також біполярність, двополюсність) — уявлення, інтерпретація або концепція політичної структури світу як такої, що утворюється з «двох Полюсів», де переважають дві наддержави, відносини між якими визначають стан системи міжнародних відносин[2][3].

Одне з центральних понять геополітики 20 століття. Мається на увазі поділ світу на дві основні групи держав — «країни соціалістичної співдружності», а точніше радянський блок очолювані СРСР[4] — з одного боку, та «західні» країни Західної Європи, Північної Америки та Австралії очолювані США[5]. Країни, що не входили до цих двох блоків-полюсів, звалися «країнами що не приєдналися» або країнами «Третього світу».

Концепція[ред. | ред. код]

За цією концепцією кожна наддержава створює навколо себе центр впливу, де домінує, а також змагається зі державою-суперницею за вплив серед третіх країн[3]. В часи «Холодної війни» домінантною була думка, що причиню таких змагань є ідеологічна боротьба між двома сторонами, що обмежується військовим чинником (перегонів озброєнь)[6].

Значення у сучасному світі[ред. | ред. код]

На рубежі 20-21 століття більш реальним і визначальним виявилося не військове змагання, а економічне, яке один з «полюсів» (СРСР) не витримав, повністю програв і тому розвалився.

Після розпаду СРСР, краху всесвітньої комуністичної ідеології та військово-політичної системи біполярна картина світу втратила реальне матеріальне підґрунтя. У 21 столітті говорять про «три-» та більш «полярну» систему, виділяючі такі «центри сили» як США (економічний та військовий потенціал), Європейський Союз (економічний потенціал), Китай, Росія (тільки військовий ядерний потенціал) та Ісламський світ (підривний потенціал партизанської та терористичної війни).

Біполярна картина світу продовжує існування і лишається панівною лише у ностальгічному та неадекватному сучасності імперському менталітеті путінського режиму Росії[джерело?]. Внаслідок фізичної неспроможності Росії грати у світі роль «Другого полюса», владному режиму доводиться маневрувати — шукати «союзників» у Китаї (вже тільки у ролі «молодшого партнера»), та в ролі «старшого партнера» серед «соціалістичних» диктаторських режимів бідних країн Латинської Америки (Нікарагуа, Венесуела, Болівія) та серед залишків своїх колишніх союзників на ісламському Близькому Сході (режим Б.Асада в Сирії та Іран).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. За: Maddison A (2007), Contours of the World Economy I-2030AD, Oxford University Press, ISBN 978-0199227204
  2. Войтович Р., Олефіренко Т. Глобальна політична реструктуризація як умова реалізації глобальної інтеграції // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. — Вип. 191. Процитовано 11 вересня 2013.
  3. а б Семюел Гантінґтон (1999). Єдина наддержава (переклад Інституту демократії ім. Пилипа Орлика). журнал «Ї». Процитовано 11 вересня 2013. 
  4. «Світ соціалізму» в радянській термінології
  5. «Світ капіталізму» — в радянській термінології
  6. Shiwei Jiang, Tasawar Baig. Is Bipolarity a sound recipe for world order – as compared to other historically known alternatives? // Old Dominion University Graduate Program in International Studies. — С. 3. Процитовано 11 вересня 2013.

Література[ред. | ред. код]

  • О. А. Коппель. Біполярність // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К:Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • О. Коппель. Біполярність // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 63-64. — ISBN 978-966-611-818-2.