Дворовичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дворовичі
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Рівненський
Рада/громада Малошпаківська сільська рада
Код КОАТУУ 5624686704
Основні дані
Засноване 1968
Населення 221
Площа 0,68 км²
Густота населення 325 осіб/км²
Поштовий індекс 35363
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°34′00″ пн. ш. 25°58′45″ сх. д. / 50.56667° пн. ш. 25.97917° сх. д. / 50.56667; 25.97917Координати: 50°34′00″ пн. ш. 25°58′45″ сх. д. / 50.56667° пн. ш. 25.97917° сх. д. / 50.56667; 25.97917
Середня висота
над рівнем моря
229 м
Водойми Стубла
Місцева влада
Адреса ради 35362, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Малий Шпаків, вул .Шевченка, 5а, тел. 27-55-35
Карта
Дворовичі. Карта розташування: Україна
Дворовичі
Дворовичі
Дворовичі. Карта розташування: Рівненська область
Дворовичі
Дворовичі

Дворовичі — село в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 221 осіб.

Від Милостова зворотним шляхом можна повернутись до Млинівського тракту й ним, подолавши з Малого Шпакова 3 кілометри південно-західного напрямку, звернути в лівобічну бруківку до Дворович — села, що до 1959 року носило назву Новосілки. Під кінець 1993 року тут було 125 дворів, 237 мешканців.

Історія[ред. | ред. код]

До 1939 року Новосілки, що на рівнині лівого берега Гнилушки (Грушвиці), вважались окремим селом, а правобережні підгірні Дворовичі — єпархіально залежною «деревнею». У Новосілках (Дворовичах) десь на початку XVII століття, була збудована церква Святого Миколая, яка зберігала копії метричних книг з 1830 року та цінні стародруки, що були знищені пожежею. Існуюча дерев'яна церква Святого Миколая збудована в першій половині 20 століття (підрядчик — будівничий Афанасій Степанович Крестецький, який за життя збудував 35 церков). Церква освячена в травні 1939 року єпископом Острозьким Симоном.

Найдавніші вісті про Дворовичі вдалося поки що виявити в інвентарі половини села Шпакова за 1631 рік, У ньому в перекладі з польського читаємо: «засіяно…поля під лісом переднім Шпаківським, у третю руку полів у Дворовичах за Мельником і під Яневичами. Ці всі простори вівсом засіяні». У наступному 1632 році згадується «Дворовицький став», при якому діяв водяний млин, пошкоджений весняною повінню. Тоді ж був знесений надрічковий міст і дворовий «птахівник».

Напередодні Визвольної війни 1651 року ватага повсталих селян захопила в «Дворовичах, Новосюлках, Яневичах» панські коні, на яких подалась у напрямку «мльшовской дороги». Упродовж наступних років Дворовичі фігурують в актах як місце, де скупчувалися шляхетські каральні загони. Інвентар 1704 року засвідчує в «имении Дворовиче» 37 «димів», 227 жителів, 2 смолокурні, 1 вапельню, 3 ставки, 2 літні кошара. Там же перераховуються збільшені повинності селян у натурі й грошах. На картах, поземельних планах XIX століття Дворовичі часто даються у польському записі «Дворовіце», а один раз (видно, помилково) «Дворовци».

У книзі М. Теодоровича за 1889 рік «Дворовичи» — це «деревня прихода» Новосілок. За іншими джерелами тоді вона нараховувала 49 дворів. За кінцівкою «ичі» назва Дворовичі відходить до так званих «патронімічних» формувань, які символізували «патрона» (засновника) роду, дворища та іншого суспільного угрупування. З цих міркувань можна би Дворовичі віднести до старовинних назв, де приховане особове наймення Дворовий. Воно засвідчене з IV століття і діє зараз у багатьох регіонах краю. У ньому закладена ідея однозвучного слова «чоловік, що живе при панському дворі й його обслуговує». Але російське дворовьіе люди — це і «колишні безземельні люди», «слуги в панському домі». У народі назву Дворовичі пов'язують з поняттям «дворові люди». Мовляв, тут до появи села був лише папський двір, неподалік якого проживали дворові наймити, їм за вірну службу виділяли трохи землі, на якій стали розживатись, а їх забудови околишні поселенці назвали Дворовичами. Україна інших Дворович не знає, хоча має деякі споріднення: Дворець, Двірківщина, Дворище. У колишній Югославії засвідчене Дворановці. Суміжні Новосілки мають непевну документацію з 1587 року, йдеться про акт-закладну Олександра Пронського, дану Янушу Жаславському на «Новоселки» (Жуківської волості). Але тут, можливо, маються на увазі Новосілки над Стублою, що були «деревнею» Новожукова. Інвентар 1597 року безсумнівно стосується «Новосюлок Дятковичской волости», оскільки йдеться у ньому й про сусідні Яневичі й Переділи. Тоді в Новосілках нараховували 39 дворів, за якими числилось ЗО десятин угідь. У 1603 році «имение Новосюлки» відходять до грушвицького посесора Жигадла, нараховуючи 55 підлісних дворів. Під кінець 1777 року в «Новосюлках» споруджують каплицю, упорядковують могилки, збирають пожертвування на будівництво церкви. У новіших актах, поземельних планах Новосілки як самостійне село згадуються часто і, як правило, під записом «Новосюлки», «Новоселки» («Ново-Селки»). За книгою М. Теодоровича 1889 року «с. Ново-Селки волости Дятковичской» мало 110 дворів, 853 прихожан, з яких 4 римокатоликів. Про назву села сказано в нарисі «Новосілки».

Топонімія[ред. | ред. код]

У Дворовичах, Новосілках є іменовані місця: Янівка (Янувка) «колишня чеська колонія, основана Яном»; До церкви «центр села»; Загуменок (Загуменки) «дільниця в околиці гумен»; Гора «висотний кар'єр, де беруть камінь, пісок»; Глинище «випас на глиняних ґрунтах»; Щевчикова гора «невелика висота на маєтності Шевчика»; Лиса гора «стрімка висота з оголеною вершиною»; Терешківка «орний ґрунт, належний Терешкові»; Кардаш "осушене болото, назва якого могла піти від слова карда «огорожа для худоби» або від прізвища Кардаш, де значення «споріднений брат»; Камениця «каменоломня»; Гузюнова гора «культивована висота на власності Гузюна»; Озеро «надрічкове водоймище, біля якого косили траву»; Ставище «місце ставу для водяного млина»; Курган «старовинний могильник»; Тарасівка «поле селянина Тараса»; Дубина «орні ґрунти на місці дубового лісу»; Вовча гора «тут ніби водились борсуки, які ставали здобиччю вовків»; Сашкова гора «частково заліснена висота на маєтності Сашка»; Круча «крутобічна висота в напрямку Іваничів»; Шибениця «висотний дубовий ліс, де ніби пан карав селян-кріпаків»; Джерело «прирічкова криниця з цілющою водою»; Кавалки «невеличкі наділи орної землі»; Перша гора, Друга гора — «висотності при правому березі р. Гнилушка (Стубелка)між Сашковою та Вовчою горами»; Колонія «колишня осада польських колоністів», Долина «глиняний та піщаний кар'єр».

Посилання[ред. | ред. код]