Дебьоський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дебьоський район
рос. Дебёсский район
удм. Дэбес ёрос
Coat of Arms of Debessky rayon (Udmurtia).svg Flag of Debessky rayon (Udmurtia).svg
Герб Дебьоського району Прапор Дебьоського району
Розташування району
Основні дані
Суб'єкт Російської Федерації: Удмуртія
Утворений: 15 липня 1929 року
Населення (2015[1]): 12178 осіб
Площа: 1 033,03 км²
Густота населення: 11,79 осіб/км²
Населені пункти, округи та поселення
Адміністративний центр: село Дебьоси
Кількість сільських поселень: 10
Сільських населених пунктів: 61
Влада
Веб-сторінка: http://debesy.udmurt.ru/
Голова місцевої думи: Іванов Андрій Серафимович
Голова району: Камашев Володимир Дмитрович
Мапа

Дебьо́ський район (рос. Дебёсский район, удм. Дэбес ёрос) — муніципальний район (йорос) у складі Удмуртської Республіки Російської Федерації. Адміністративний центр — село Дебьоси. За площею території район посідає 20 місце в республіці, а за населенням — 19 місце. Має невелике господарче значення, оскільки на його території не розташовано значних промислових підприємств і район є переважно сільськогосподарським.

Географія[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Район розташований на сході республіки. Його площа становить 1 033,3 км² і за цим показником він посідає 20-е місце серед усіх районів (їх 25) Удмуртії[2]. Він межує з Шарканським районом на півдні, з Ігринським районом — на заході, з Кезьким районом — на півночі та з Пермським краєм на сході. Загальна протяжність кордонів становить 210 км.

Район є достатньо компактним. Його довжина, а це протяжність із заходу на схід, становить 42 км. При цьому протяжність із півночі на південь становить усього 39,5 км.

Рельєф та геологія[ред. | ред. код]

Дебьоський район розташований на сході Східно-Європейської рівнини у Передураллі. Долина річки Чепца умовно поділяє район на північну правобережну та південну лівобережну частини. При цьому правий берег знаходиться в межах Верхньокамської височини, а лівий — у межах Тиловайської височини. На північній околиці села Уйвай знаходиться найвища точка району, яка має висоту 299 м щодо рівня моря. Лівобережжя дещо поступається висотою правобережній частині. Максимальна висота на півночі становить 264 м, що на 119 м більше за середній показник у районі. Височина дуже розчленована балками та ярами, порізана долинами річок — лівих та правих приток Чепци. На правому березі Чепци біля районного центру знаходиться гора Байгурезь, яка є символом усього району.

Породи кристалічного фундаменту нижньопротерозойського віку розташовані на глибині 5 — 5,5 км і занурюються під чохлом осадових порід в північному напрямку в бік Ігринсько-Кезької западини до глибини 6,5 — 7 км. Кристалічний фундамент складається з гнейсів різного складу з амфіболітами, іноді перерваними дайками габро-діабазів та діоритів. Осадовий чохол складається з порід верхнього протерозою, девону, карбону, пермі та четвертинного періоду. На денну поверхню виходять лише пермські породи та перекриваються більш молодими четвертинними відкладами. Пермська система представлена породами середнього (біармійського) відділу уржумського ярусу та верхнього (татарського) відділу північнодвінського ярусу.

Клімат[ред. | ред. код]

У Дебьоському районі помірно-континентальний клімат із довгою холодною та сніжною зимою, теплим літом та добре вираженими перехідними сезонами: навесні та восени. Річна кількість опадів району становить 525 — 550 мм. З усіх 9 гідрометеостанцій республіки в Дебьосах за даними багаторічних спостережень має місце найнижча середньорічна температура на рівні +1,2 °C. Відмічена в районному центрі мінімальна температура −49 °C, наприклад, на 4° нижче відміченої в Ігрі. Середня температура найхолоднішого місяця січня становить −15 °C, найтеплішого липня — +17,8 °C. Переважними напрямками вітру взимку є південно-західні, улітку змінюються на північно-західні та північно-східні.

Весна починається 25 — 26 березня, літо — 9 — 11 червня, осінь — 1 — 3 вересня. У середині вересня часті заморозки на ґрунті. З підйомом середньодобової температури повітря вище 5 °C 24 — 26 квітня починається вегетація озимих культур, зеленіння трав, брунькування дерев та кущів, польові роботи з обробки ґрунту. Закінчується період вегетації, який продовжується 160 — 170 днів, 1 — 3 жовтня. У другій половині вересня проходить повернення тепла на фоні неухильного зниження температури. При переході середньодобової температури через 0 °C (21-22 жовтня) закінчується осінь, настає передзима. З датою переходу середньорічної температури повітря через −5 °C та встановленням стійкого снігового покриву починається зима — 9 — 10 листопада. Сильні холоди пов'язані з проникненням арктичного повітря. Іноді температура повітря за добу може змінюватися більш як на 10°. Це трапляється зазвичай узимку та в перехідні сезони. Танення ґрунту навесні починається на початку травня.

Ґрунти[ред. | ред. код]

Природні фактори ґрунтоутворення — клімат, рослинність та рельєф зумовили на території району утворення двох типів ґрунтів — підзолистих та дернових. Найпоширенішими ґрунтами протягом останніх 7-8 тисяч років є підзолисті. Їхньому утворенню сприяло домінування в рослинному покрив хвойних лісів та промивний водний режим.

На території району за видами ґрунтів виділяють 3 регіони:

  • дернові середньо- та сильно-підзолисті з плямами дерново-карбонатних (середні та легкі суглинки) на заході, центральному і західному півночі та південному заході;
  • дернові слабко- та середньо-підзолисті, дерново-карбонатні (середні та важкі суглинки) в центрі, на центральному півдні, центральному та північному сході;
  • дерново-карбонатні, дернові середньо- та слабко-підзолисті (середні суглинки) на південному сході.

Дерново-підзолисті ґрунти сформувались під хвойно-листяними лісами на покривних безкарбонатних відкладах в результаті поєднання підзолистого і дернового процесів. Характерна ознака — наявність підзолистого горизонту. В основному ґрунти району малогумусні, малопотужні, бідні поживними речовинами, піддаються водній ерозії: для раціонального використання під посіви потребують вапнування та внесення мінеральних та органічних добрив, до 14 % сільськогосподарських угідь піддаються водній ерозії.

Рослинний і тваринний світ[ред. | ред. код]

Найпоширеніші породи дерев (2009)

Дебьоський район знаходиться в підзоні південної тайги області Євразійської тайги. Загальна площа лісів становить 39,7 тисяч га. Дерева представлені березою, черемхою, тополями, яблунями та вишнями. Із кущів зростають бузок та акація. Трав'янистий покрив складається з кульбаби лікарської, подорожника великого, полину звичайного, лопуха павутинистого, конюшини повзучої, жовтецю їдкого та інших. В лісах переважними видами дерев є ялини європейська та сибірська, ялиця сибірська. На північному сході та північному заході на місці вирубок ялицево-ялинових лісів поширені вторинні осиково-березові ліси з домішками вільх чорної і сірої, горобини, з підліском та добре розвиненим трав'янистим покривом. В центрі району в долині річки Чепца відмічені болота та заболочені ліси. В районі також поширені сільськогосподарські землі на місці ялицево-ялинових та ялинових тайгових лісів, а також лісозахисні смуги та переліски на сільськогосподарських землях.

Тваринний світ має складну структуру та довгу історію формування. Основні умови, які визначили сучасний його стан — це природний хід геологічних процесів та діяльність людини. Мешканцями зони ялицево-ялинових та ялинових лісів є мишовидні гризуни (червона і руда нориці, мишак уральський), вивірка телеутка, бурундук, заєць білий, куниця лісова, лисиця руда, вовк, ведмідь бурий, лось, єнот уссурійський, росомаха. По лісовим річкам зустрічаються норка європейська, видра річкова; з птахів тетерук, глухар, рябчик.

Представниками іхтіофауни річок є щука, лящ, плоскирка, окунь, плітка, верховодка, йорж, судак, лин, пічкур, головань, ялець, підуст, короп.

Деякі види тварин потребують охорони — норка європейська, колонок, росомаха; з птахів — лелека чорний, скопа, сапсан, пугач звичайний; з риб — стерлядь, форель струмкова.

Гідрографія[ред. | ред. код]

Річка Чепца біля села Варні

Гідрографічна мережа району має достатньо густу, складну річкову мережу. Всі водотоки відносяться до водозбірного басейну річки Чепца, притоки річки Вятка. За водним режимом річки відносяться до річок східно-європейського типу з чітко вираженими весняними паводками, літньою меженню, яка переривається дощовими паводками та стійкою зимовою меженню. Живлення річок переважно снігове та суттєво різниться за сезонами року. Частка талого стоку становить 70-80 %, паводки мають сніговий характер, рідше змішаний. При змішаному типі не виключене формування двохпікового гідрографа. Підйом рівня води відмічається на початку квітня і досягає піку в третій декаді. Протяжність паводків становить 30-35 днів. Літньо-осіння межень встановлюється в кінці травня-на початку червня. Вона переривається дощовими паводками, максимальні рівні яких перевищують на 1-2 м. Зимова межень на річках встановлюється з кінця жовтня і продовжується до кінця березня. Льодостав встановлюється на початку листопада. Протяжність в середньому становить 162 дня. Товщина льоду на річках в середньому сягає 65-70 см. Льодохід проходить в квітні з підйомом весняних паводків.

Основу гідрографічної мережі є річки чепца (річка)Чепца та Іта з їхніми численними притоками. По центральній частині району протікає річка Чепца, яка приймає такі притоки в межах району як Легзюшка, Пихта, Медло і Чепик праворуч та Лем, Медла, Іл, Іримка та Люк ліворуч. На півдні району протікає велика ліва притока Чепци — річка Іта. Вона має декілька значних правих приток — другого порядку Ягвайка і Уйвайка (притоки річки Ітінка) та Тиловайка.

Територія Дебьоського району входить в межі В'ятсько-Камського артезіанського басейну. В його межах зустрічаються всі типи підземних вод — ґрунтові, міжпластові безнапірні, міжпластові напірні (артезіанські) та жильні.

Історія[ред. | ред. код]

Дебьоський повіт

Територію району люди заселили ще за давніх часів. Про це свідчать археологічні розкопки, проведені в середині та кінці XX століття. Завдяки археологам стало відомо про існування Чепецької культури, що розвинулася на півночі Удмуртії в IXXV століттях на основі ще давнішої Поломської культури. Доказами цього є розкопані городища — Варнінське I, Варнінське II та Дебьоське.

У 1682 році через Дебьоси до Кунгураа пролягла дорога, яка пізніше стала називатися Сибірським трактом. Її прокладали казанські та вятські служиві. У другій половині XVIII століття її було затверджено офіційною державною дорогою на Сибір. У Дебьосах з'єднувалися 2 її гілки — одна з Москви, друга з Петербурга. Людям, що проїжджали, по дорозі обов'язково доводилося зупинятися на дебьоському поштовому стані. Серед відомих тут зупинялись О. М. Радищев, Ф. М. Достоєвський, М. Є. Салтиков-Щедрін, М. Г. Чернышевский. 1824 року тут бував і сам імператор Олександр I.

Зручне розташування на Сибірському тракті стало причиною того, що в Дебьосах було відкрито одну з перших православних церков в Удмуртії. 1846 року тут було збудовано кам'яну Троїцьку церкву, яка за красою була найкращою на півночі Удмуртії. Славилася Дебьоська земля своїми базарами, куди приїжджали торгувати з сусідніх 15 волостей.

Старі Дебьоси

У 19211923 роках територія району входила до складу Дебьоського повіту Вотської АО з центром в селі Дебьоси. Повіт було утворено 8 грудня 1921 року з волостей Глазовського і Сарапульського повітів В'ятської губернії, які відійшли до новоствореної Вотської АО. До складу нового повіту увійшло 12 волостей — Великопургинська волость, Дебьоська, Зуринська волость, Ігринська волость, Поломська, Сосновська волость, Тиловайська, Тольйонська волость, Тортимська волость, Чутирська волость та Шарканська волость[3]. 26 листопада 1923 року повіт був ліквідований як адміністративно і економічно не виправданий. Південні 3 волості відійшли до Іжевського повіту, а всі інші — до Глазовського[4][5].

Район було утворено 19 липня 1929 року з 20 сільських рад Дебьоської та Поломської волостей Глазовського повіту та Тиловайської волості Іжевського повіту[6]. У 1935 році зі складу району було виділено Тиловайський район[7]. У 1956 році у зв'язку з ліквідацією Зуринського і Тиловайського районів, до Дебьоського району було передано частину їхніх сільських рад[8]. З 1962 по 1965 роки Дебьоський район було тимчасово ліквідовано, а його сільські ради передано до складу Кезького району[9].

На початку 1930-х років у районі почалася колективізація, у ході якої було утворено майже 150 невеликих колгоспів. Навіть ремісники були об'єднані у 5 промислових артілей, найбільшою з яких була «Червоний ремісник» у селі Дебьоси (на її основі пізніше було утворено комбінат побутових послуг). На фронтах Другої Світової війни воювало майже 6000 чоловіків, близько половини з них не повернулися. Район відомий своїм земляком — Героями Радянського Союзу Л. В. Риковим[10].

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Станом на 2012 рік район адміністративно поділяється на 10 сільських поселень (колишніх сільрад), включає в себе 61 населений пункт, з яких 5 — не мають постійного населення, але ще не зняті з обліку:

Поселення Площа,
км²
Населення,
осіб (2010[11])
Населення,
осіб (2012[12])
Населення,
осіб (2015[1])
Центр Населені
пункти
Великозетимське сільське поселення 51,77 553 533 504 Великий Зетим 6
Дебьоське сільське поселення 55,79 5969 6027 5968 Дебьоси 2
Зарічномедлинське сільське поселення 111,99 1131 1119 1105 Зарічна Медла 5
Котегуртське сільське поселення 55,90 359 356 328 Котегурт 3
Нижньопихтинське сільське поселення 179,16 730 689 650 Нижня Пихта 7
Старокицьке сільське поселення 139,25 915 899 866 Старий Кич 10
Сюрногуртське сільське поселення 105,15 869 881 828 Сюрногурт 6
Тиловайське сільське поселення 71,37 799 773 720 Тиловай 5
Тольйонське сільське поселення 169,04 904 907 840 Дебьоси 11
Уйвайське сільське поселення 93,61 584 553 369 Уйвай 6

Населення[ред. | ред. код]

Населення району становить 12178 осіб (2015[1]; 12615 в 2012[12], 12665 в 2010[11]). У національному складі 79,2 % — удмурти, 19,7 % — росіяни, 1,1 % — інші національності. За переписом 2002 року в районі проживає 23 національності[13], Дебьоський район один із 16 адміністративних районів Удмуртської Республіки, де удмурти складають більшість населення.

Населення розміщується по району рівномірно, найменш заселеними є північні та північно-східні території. Район повністю має сільське населення, до складу якого входять 61 населений пункт. Серед найбільших сільських поселень виділяються 2 села (всі інші — деревні), колишні волосні центри — Дебьоси (районний центр) та Тиловай, а також Сюрногурт і Зарічна Медла.

Національний склад населення станом на 2010 рік[14]:

Народність Чисельність,
осіб (2010)
%
Удмурти 9279 73,27
Росіяни 3008 23,75
Інші[15] 195 1,54
Особи, що не вказали національність 183 1,45

Найбільші населені пункти[ред. | ред. код]

Населений пункт Населення,
осіб (2010)
Населення,
осіб (2012)
1 Дебьоси 5 720 5 778
2 Зарічна Медла 561 560
3 Сюрногурт 524 530
4 Тиловай 502 482
5 Великий Зетим 326 309
6 Уйвай 312 307
7 Котегурт 294 296
8 Такагурт 298 294
9 Нижня Пихта 296 278
10 Тольйон 269 270

Економіка[ред. | ред. код]

Район є сільськогосподарським. Аграрний комплекс представлено 15 сільськогосподарськими підприємствами: «Лодос», «Дружба», «Трудівник», ім. Калініна, «Урал», «Промінь», «Схід», «Кізилі», ім. Чапаєва, «Мир», «Надія», «Турнес», «Лесагурт», «Тиловай» та «Сфера». Більшість із них займаються рослинництвом та виробництвом молока. У сільському господарстві використовується 57,8 % усіх земельних ресурсів району, із них 46 % становить рілля та 45 % інші угіддя. На зернові культури використовується 44,7 % ріллі, на кормові — 48,2 %, а на льон — 7,1 %. Вирощуванням льону займаються 2 підприємства — «Дружба» та «Лодос». Лісовим господарством у районі займається ТОВ «Моноліт» та 30 невеликих пилорам.

У галузевій структурі промисловості перше місце посідає видобуток корисних копалин — 83,2 %, друге місце — тепло-, енерго- та водопостачання — 14,3 %, обробна промисловість охоплює всього 2,5 %. У районі видобувається нафта компанією «Белкамнефть» на 3 родовищах — Смольниковське, Південно-Смольниковське та Дебьоське. Обробну промисловість району представленл 4 підприємствами — ТОВ «Моноліт», Споживче товариство № 4, Дебьоський м'ясокомбінат та СК «Лодос». Перше займається лісозаготівлею та деревообробкою, Споживче товариство виробляє хліб та напівфабрикати, м'ясокомбінат переробляє сировину тваринництва, а «Лодос» переробляє льон.

Найближча залізнична станція знаходиться за 32 км на північ — Кез. На території самого ж району проходять лише автомобільні дороги. Найважливішими з таких шляхів є ділянка федеральної магістралі М7, яка проходить із заходу на схід, перетинаючи районний центр. Інша важлива магістраль перетинає попередню перпендикулярно і зв'язує Воткінськ на півдні з Кезом на півночі. Асфальтовані дороги також прокладені до сіл Турнес та Уйвай від районного центру, до села Зарічна Медла від Усть-Медли, до Великого Зетиму від Малої Чепци, до Великого Четкера від села Старий Кич, а також під'їзд до села Тольйон.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Дебьоський район має невелику мережу освітніх закладів. У селах знаходиться 17 дитячих садочків, 15 шкіл, із яких 5 середніх, ПТУ в районному центрі. Є також школа мистецтва та центр дитячої творчості. У районі є 24 осередки культури та сільські клуби, 17 бібліотек та 2 філіали музею. Медицину представлено районною лікарнею, амбулаторією (у селі Тиловай) та 23 фельдшерсько-акушерськими пунктами.

У Дебьосах розташований єдиний у Росії Музей історії Сибірського тракту, який практикує використання сучасних методів: театральні екскурсії, музейні заняття на експозиції, конкурси. Виставкова діяльність диктується підготовкою до ювілейних дат в історії села та району. З 2006 року приміщення музею є місцем проведення республіканських заходів та соціально-культурних проектів. Тут пройшли всеросійська конференція «Сибірський тракт: „Від задуму до реалізації“» та семінар «Сибірський тракт — територія культурного туризму».

Туризм[ред. | ред. код]

Ландшафти району придатні для лікувально-оздоровчого відпочинку, лижного спорту та туризму. Найпридатнішими є території з погорбованим рельєфом. Окрім цього на території району здійснюється любительське та спортивне полювання на вовка, лисицю, єнотоподібного собаку, рись, борсука, зайця, лося, кабана. У 2007 році було прийнято програму розвитку культурного туризму, у рамках якої створено районний Центр культурного туризму «Байгурезь». За 2 роки існування центром було проведено 35 екскурсій для 800 туристів.

Серед 22 природних та культурно-історичних пам'яток найголовнішу роль відіграють: Варнінський могильник — відома пам'ятка фіно-угорської культури раннього середньовіччя, гора Байгурезь — природна пам'ятка республіканського значення, музей історії Сибірського тракту — унікальний музей, єдиний у своєму роді.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в http://www.gks.ru/free_doc/doc_2015/bul_dr/mun_obr2015.rar
  2. База данных муниципальных образований. Росстат. 2010-01-04
  3. Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 30—34. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  4. Государственное учреждение «Центральный государственный архив Удмуртской Республики» № ф. Р- 52, Исполнительный комитет Дебесского уездного Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов — УИК, уисполком, с. Дебессы Вотской автономной области, (1921—1924 гг) ЦГА УР
  5. Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 73. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  6. Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 129. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  7. Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 272. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  8. Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 275—276. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  9. Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 277. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  10. http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=5009
  11. а б http://rodnaya-vyatka.ru/perepis2010/18
  12. а б http://18.rkn.gov.ru/docs/18/Udmurtstat_Katalog_np_UR_2012.xls
  13. Дані з перепису населення в Росії за 2002 рік
  14. Національний склад населення Удмуртії згідно з переписом населення Росії 2010 року. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013. 
  15. Татари — 48 осіб, азербайджанці — 34, українці — 30, чуваші — 18, бесерм'яни, вірмени — по 11, молдовани — 7, башкири, марійці — по 5, грузини, чеченці — 4, білоруси, казахи, таджики — по 3, інгуші, мордва — по 2, естонці, німці, румуни, талиші, узбеки — по 1 особі

Посилання[ред. | ред. код]