Девід Герберт Лоуренс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Девід Герберт Лоуренс
англ. David Herbert Lawrence
DH Lawrence 1906.jpg
Ім'я при народженні англ. David Herbert Richards Lawrence
Псевдо Lawrence H. Davison
Народився 11 вересня 1885(1885-09-11)
Іствуд, Ноттінгемшир, Англія
Помер 2 березня 1930(1930-03-02) (44 роки)
Ванс, Франція
·туберкульоз
Поховання D. H. Lawrence Ranch[d]
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Національність англієць
Діяльність письменник
Alma mater Ноттінгемський університет і Nottingham High School[d]
Мова творів англійська
Жанр роман, поезія, п'єса, есе, літературна критика
Magnum opus Коханець леді Чаттерлей
У шлюбі з Frieda von Richthofen[d]
Нагороди

CMNS: Девід Герберт Лоуренс на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Девід Герберт Річард Лоуренс (англ. David Herbert Richards Lawrence; 11 вересня 1885 — 2 березня 1930) — англійський романіст, поет, драматург, есеїст, літературний критик і художник. Відомий також своїми подорожніми записками та оповіданнями. Один з ключових англійських письменників початку ХХ століття. Деякі книги Лоуренса, зокрема «Коханець леді Чаттерлей», тривалий час забороняли публікувати (через начебто їхню непристойність). Лоуренса шанують як мислителя та визначного представника модернізму в англійській літературі.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Лоуренс народився в сім'ї шахтаря. Його дитинство та юність пройшли у робітничому селищі Іствуд, розташованому у восьми милях від Ноттінгема — одного з промислових центрів Англії, відомого своїми ткацькими фабриками й оточеного мережею шахт. Образ Іствуда Лоуренс назавжди зберіг у своїй пам'яті, відобразивши його на сторінках роману «Сини й коханці». Про Іствуд пори своєї юності Лоуренс писав як про «дивовижне переплетіння індустріалізму з побутом старої сільської Англії часів Шекспіра та Мілтона, Філдінга та Джордж Еліот», як про епоху, коли шахта ще не перетворила людину на машину. Однак цей процес уже почався і набирав силу. Краса природи була позначена слідами індустріалізації, стандартизація вбивала живі первні людського буття.

Населення Іствуда нараховувало три тисячі мешканців; над селищем височіла методистська церква, уздовж головної вулиці тягнулися магазини. Серед шахтарів, котрі щоденно спускалися під землю, був батько Лоуренса. «Мій батько любив шахту, — писав Лоуренс, — він неодноразово був жертвою аварій, але не міг розлучитися з нею. Йому були дорогі близькість, контакти з людьми, як дороге солдатам фронтове товариство». Батько письменника був людиною простою і життєлюбною; він працював на шахті з ранніх років, майже не вмів читати, був завсідником пабів. Людиною іншого складу була мати Лоуренса. Вона вирізнялася витонченою духовною організацією, здобула освіту, до заміжжя працювала вчителькою. У шахтарському Іствуді Лідія Лоуренс почувалася самотньою. Вона робила все, аби долучити до знань і культури своїх дітей. Лоуренс стверджував, що саме матері зобов'язаний він долею письменника. Між батьками розуміння не було, нерідко спалахували сварки, хоча одружилися вони через кохання.

Навчання[ред. | ред. код]

Лоуренс навчався у місцевій початковій школі, середню школу закінчив у Ноттінгемі, потім певний час працював клерком. У сімнадцять років він перехворів важкою формою запалення легенів, що призвело до туберкульозу. Склавши іспит на право працювати вчителем, Лоуренс якийсь час навчав шахтарських дітей, а потім викладав у Кройдоні, неподалік Лондона. Мріючи здобути вищу освіту, вступив у Ноттінгемський університет, але невдовзі покинув його, розчарувавшись у професорах і лекціях.

Творчість[ред. | ред. код]

Він узявся за літературні вправи, писав вірші, чотири роки працював над рукописом свого першого роману. У 1908 p., цілком несподівано для Лоуренса, в «Інґліш рев'ю» були опубліковані його вірші, потай від їхнього автора послані до редакції Джессі Чемберс — подругою його юності. У 1911 р. вийшов друком роман «Білий павич» (англ. The White Peacock), відразу ж виданий у США. Далі був «Порушник кордонів» (англ. The Trespasser, 1912), а за ним йшов роман «Сини і коханці» (англ. Sons and Lovers, 1913) — його перша серйозна робота, яка була напівавтобіографічним звітом про юність та неоднозначні стосунки з батьками. Роман «Сини і коханці» посідає 71 рядок у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[2].

Натхення коханням і мандрами[ред. | ред. код]

У січні 1912 року Лоуренс зустрів Фріду фон Ріхтгофен (Frieda von Richthofen) — дружину свого колишнього викладача і матір трьох дітей. Вони одразу ж покохали одне одного і у травні разом поїхали в Німеччину. Після дворічної подорожі Німеччиною та Італією вони повернулися в Англію й одружилися у липні 1914 року. Із самого початку це був бурхливий шлюб, і він надихнув Лоуренса на написання збірки віршів «Поглянь! Нам вдалося» (англ. Look! We Have Come Through, 1917).

Лоуренс пробував свої сили в поезії з ранньої юності. Починав він з цілком традиційних «георгіанських» віршів, але його творчі пошуки привели до того, що він розробив власну, неповторну поетику, близьку до тієї, що використовували поети з групи імажистів. Лоуренс друкувався в антологіях поетів-імажистів. Яскрава, чуттєва поезія Лоуренса далеко не одразу завоювала прихильність читачів і критиків. За його життя його поезію цінували лише спеціалісти. Однак зараз Лоуренса вважають одним з визнаних класиків поезії XX століття.

Еміграція[ред. | ред. код]

Ще закордоном Лоуренс почав працювати над об'ємним проектом «Сестри». З часом цей проект включив у себе два його найвідоміші романи: «Веселка» (англ. The Rainbow, опублікований у вересні 1915 р., але заборонений у листопаді) та «Закохані жінки» (англ. Women in Love, завершений в 1917, але виданий лише в 1920 році в Нью-Йорку).

Розчарований Англією і англійською спільнотою, що не сприйняла його творчість, Лоуренс 1919 року, разом з Фрідою, назавжди покинув батьківщину. «Пропала дівчина» (англ. The Lost Girl, 1920) принесла йому премію імені Джеймса Тайта Блека (англ. James Tait Black Memorial Prize); за нею була «Аронова флейта» (англ. Aaron’s Rod, 1922). Після багатьох тривалих подорожей Лоурес опублікував чотири описи своїх мандрів, «Кенгуру» (англ. Kangaroo, 1923), роман, написаний в Австралії, та літературно-критичну працю «Класична американська література» (англ. Studies in Classic American Literature).

Magnum opus на схилі літ[ред. | ред. код]

Під час свого перебування на Віллі Міренда у Флоренції 1928 року він написав та видав свій останній роман «Коханець леді Чаттерлей» (англ. Lady Chatterley’s Lover). У Великій Британії роман опублікували лише 1960 року. Він був під забороною через використану в тексті ненормативну лексику, відверті сексуальні сцени, а також непристойності сюжетної канви: любовний зв'язок хлопця з робочого класу і аристократки.

Слабке здоров'я Лоуренса різко погіршилося 1930 року. В останні місяці свого життя він писав вірші, статті та есе. Після лікування в санаторії, у травні 1930 року він помер від сухот у місті Вансе (Франція). Після його смерті Фріда вийшла заміж за Анжело Равальї. А коли вони переїхали на ранчо в Таос, новий чоловік Фріди перевіз прах Лоуренса для поховання у невеликій капличці в горах Нью-Мексико.

Українські переклади[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.)
  3. Коханець леді Чаттерлей. Видавництво Старого Лева. Процитовано 2017-04-24.