Девід Ендрю Сінклер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Девід Ендрю Сінклер
Народився 26 червня 1969(1969-06-26) (54 роки)
Сідней, Австралія
Країна  Австралія
Діяльність біолог, генетик, викладач університету
Галузь генетика, старіння людини[1], біологія[1] і молекулярна генетика[1]
Alma mater Університет Нового Південного Уельсу (1995)[2] і St Ives High Schoold
Знання мов англійська[1]
Заклад Гарвардський університет, Університет Нового Південного Уельсу, Гарвардська медична школа[3], Гарвардська медична школа[4], Гарвардська медична школа[5] і Массачусетський технологічний інститут[6]
Нагороди

Девід Ендрю Сінклер (26 червня 1969(1969-06-26), Сідней) — австралійський біолог і професор генетики, відомий своїми роботами в галузі біогеронтології[en]. Викладає в Гарвардському університеті з 2003 [7]. Вивчає роботу епігенома, NAD та сиртуїнів[en] [8] [9].

Дитинство[ред. | ред. код]

Девід Ендрю Сінклер народився в Австралії у 1969 році і ріс у передмісті Сіднея, поселенні Сент-Аївс, Новий Південний Уельс. Його бабуся по батьківській лінії іммігрувала до Австралії після придушення повстання в Угорщині у 1956 році, а його батько змінив прізвище з Сігеті на Сінклер.

Освіта та кар'єра[ред. | ред. код]

Сінклер закінчив Університет Нового Південного Уельсу в Сіднеї зі ступенем бакалавра та здобув премію Австралійської Співдружності.

У 1995 році він здобув ступінь доктора філософії в молекулярній генетиці в тому ж навчальному закладі [10], дослідивши регуляцію генів у складі дріжджів.

У 1993 році він познайомився з Леонардом П. Гуаренте, професором Массачусетського технологічного інституту, який вивчав гени, що беруть участь у регуляції старіння, коли Гуаренте був на лекційному турі в Австралії. Ця зустріч спонукала Сінклера подати заявку на аспірантську посаду в лабораторії Гуаренте. Раніше того ж року лабораторія Синтії Кеніон в UCSF виявила, що мутація одного гена (Daf-2) може подвоїти тривалість життя Caenorhabditis elegans [11]. У 1999 Сінклер був прийнятий на роботу в Гарвардську медичну школу [11].

У 2003 його лабораторія була маленькою і боролася за фінансування [11].

2004 року Сінклер зустрівся з філантропом Полом Ф. Гленном, який пожертвував 5 мільйонів доларів Гарварду для створення Лабораторії Пола Ф. Гленна з біологічних механізмів старіння в Гарварді, директором-засновником яких був Сінклер. На початок 2020-х він є співдиректором разом з Брюса Янкнером. У 2004 році Сінклер разом із серійним підприємцем Ендрю Перлманом, Крістофом Вестфалом, Річардом Олдрічем, Річардом Попсом та Полом Шіммелем заснували компанію «Sirtris Pharmaceuticals» [12][13]. «Sirtris Pharmaceuticals» сконцентрувався на розвитку досліджень Сінклера про сиртуїн-активуючі сполуки. Він розпочав свою роботу в лабораторії Гуаренті. Компанія була спеціально зосереджена на рецептурах резвератрола його похідних як активаторі ферменту SIRT1 (сиртуїн −1); Сінклер став відомий своїми заявами про ресвератроль, на кшталт: "(Це) якомога ближче до чудової молекули, яку ви можете знайти… Через сто років люди, можливо, прийматимуть ці молекули щодня для запобігання серцевим захворюванням, інсульту та раку". Більшість фахівців, які займалися антивіковою медициною, були обережнішими, особливо щодо інших побічних дій ресвератролу на організм, і його недостатньої біодоступності [12][14]. Початковий продукт компанії називався SRT501 і був рецептурою ресвератролу; [15]. Sirtris стала публічною у 2007 році, а потім була придбана та стала дочірньою компанією GlaxoSmithKline у 2008 році за 720 мільйонів доларів [16] [17].

У 2006 році «Genocea Biosciences» була створена на основі робіт вченого з Гарварда Даррена Е. Гіггінса над антигенами, що стимулюють Т-клітини, та використанням цих антигенів для створення вакцин; Сінклер був співзасновником. 2008 року Сінклер здобув звання штатного професора Гарвардської медичної школи. Він також став професором в Університеті Нового Південного Уельсу [18]

У 2008 році Сінклер приєднався до науково-консультативної наради «Shaklee» та допоміг їм розробити та представити продукт, що містить ресвератрол під назвою «Vivix»; після того, як «Wall Street Journal» запросив інтерв'ю про свою роботу з компанією та її маркетинг, він оскаржив використання свого імені та слів для реклами добавки і подав у відставку [19].

У 2011 році Сінклер з Мішель Діпп (яка була пов'язана з Сіртрісом), Олдрічем, Вестфалем та Джонатаном Тіллі стали засновниками біотехнологічної компанії «OvaScience», орієнтованої на жіночу безплідність. В основу лягли наукові роботи, виконані Тіллі щодо стовбурових клітин ссавців, а також роботи над мітохондріями Сінклера [20] [21]. Робота Тіллі була суперечливою, деякі групи не могли повторити її [22] [23].

У 2011 році Сінклер був також співзасновником «CohBar» разом із Нір Барзилай та іншими колегами; CoBar прагнув виявити та розробити нові пептиди, отримані з мітохондрій.

У 2015 році в журналі The Scientist Сінклер розповів про свої зусилля щодо отримання фінансування для своєї лабораторії, про те, як його лабораторія зросла спочатку до 20 осіб, потім скоротилася до 5, а після знову зросла, залучаючи фінансування від благодійних організацій та компаній, в тому числі від компаній, яким він допоміг ґрунтуватися [24]. Станом на 2015 рік у його лабораторії працювало 22 особи, і його підтримував один грант R01, і на 75% він фінансувався не федеральними фондами [24].

У 2018 році Сінклер був призначений офіцером Ордену Австралії (AO) за "видатну службу для медичних досліджень у галузі біології старіння та продовження життя, як генетика та вченого, за ініціативу в галузі біобезпеки, а також як прихильника вивчення науки" [25].

У вересні 2019 року Девід Сінклер разом із журналістом «Matthew LaPlante» опублікували книгу «Життєвий план. Революційна теорія про те, чому ми старіємо і чи можливо цього уникнути».

Дослідження[ред. | ред. код]

Коли Сінклер перебував у лабораторії Гуаренте, він виявив, що Sirtuin 1 (званий sir2 у дріжджів) уповільнює старіння дріжджів, зменшуючи накопичення позахромосомних кіл рДНК. Інші працюючі в лабораторії на той час ідентифікували NAD як важливий кофактор для функції сиртуїну. У 2002 році, після того, як він поїхав до Гарварду, він зіткнувся з Гуаренте на науковій зустрічі в лабораторії Колд-Спрінг-Харбор, заперечуючи опис гарантії того, що sir2 може брати участь у старінні; це викликало наукове суперництво.

У 2003 році, коли його лабораторія була ще нечисленною, Сінклер дізнався, що вчені з біотехнологічної компанії Пенсільванії під назвою «Biomol Research Laboratories» виявили, що поліфеноли, включаючи ресвератрол, можуть активувати sir2, тому він розпочав співпрацю з ними. Це призвело до появи публікацій, частково написаних Сінклером у журналах Nature та Science 2003 року. Відкрита пропаганда Сінклера щодо ресвератролу як антивікового з'єднання започаткувала наукову суперечку про те, чи це було правдою. Робота в іншій лабораторії, виконана при частковому фінансуванні Sirtris, показала збільшення кількості мітохондрій у клітинах мишей, які отримували високі дози ресвератролу. Лабораторія Сінклера продовжує працювати над резерватролом та його аналогами, а також над мітохондріями та NAD, дослідження спрямовані на розуміння старіння та способи його запобігання.

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ https://genetics.med.harvard.edu/sinclair/people/sinclair.php
  3. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  4. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  5. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  6. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  7. ↑ © 2020 The President and Fellows of Harvard College (Last Updated: November 14, 2019). David Sinclair | The Sinclair Lab. Harvard Medical School (English) . Harvard. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 25 березня 2019.
  8. ↑ Veritasium (14 декабря 2019 г.). How to slow aging (and even reverse it). Youtube (English) . Архів оригіналу за 6 вересня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  9. ↑ Joe Rogan (29 янв. 2019 г.). Joe Rogan Experience #1234 - David Sinclair. Youtube (English) . PowerfulJRE. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  10. ↑ David Sinclair. The Sinclair Lab, Harvard Medical School, Department of Genetics. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.
  11. ↑ а б в Duncan, David Ewing (15 серпня 2007). The Enthusiast. MIT Technology Review (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2020. Процитовано 25 березня 2019.
  12. ↑ а б Couzin, J. Scientific community. Aging research's family feud. // Science : journal. — Vol. 303, no. 5662, (2). — P. 1276—1279. — DOI:10.1126/science.303.5662.1276. — PMID 14988530 . Архівовано з джерела 17 серпня 2017.
  13. ↑ Sirtris S-1 Registration for IPO. Sirtris via SEC Edgar. 1 березня 2007. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 25 березня 2019.
  14. ↑ Wade, Nicholas (17 серпня 2009). Tests Begin on Drugs That May Slow Aging. The New York Times. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 25 березня 2019.
  15. ↑ McBride, Ryan (12 серпня 2010). Former Sirtris Execs' Nonprofit Starts Selling Resveratrol with Potential Anti-Aging Effects Online. Xconomy. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 25 березня 2019.
  16. ↑ Carroll, John; McBride, Ryan (12 березня 2013). UPDATED: GSK moves to shutter Sirtris' Cambridge office, integrate R&D. FierceBiotech (англ.). Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 25 березня 2019.
  17. ↑ GSK absorbs controversial ‘longevity’ company : News blog. Nature Blog. Архів оригіналу за 17 грудня 2013. Процитовано 25 березня 2019.
  18. ↑ Richtel, Matt (16 травня 2007). Warding Off Diseases, Many Vaccines at a Time. The New York Times. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 25 березня 2019.
  19. ↑ Goldstein, Jacob (26 грудня 2008). Harvard Researcher Tied to Shaklee ‘Anti-Aging Tonic’ Vivix. WSJ. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 25 березня 2019.
  20. ↑ OvaScience S-1. OvaScience via SEC Edgar. 29 серпня 2012. Архів оригіналу за 14 травня 2017. Процитовано 25 березня 2019.
  21. ↑ Weintraub, Karen (9 грудня 2016). Can fertility startup OvaScience really help women conceive late in life, as promised?. MIT Technology Review (англ.). Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 25 березня 2019.
  22. ↑ Grieve, Kelsey M.; McLaughlin, Marie; Dunlop, Cheryl E.; Telfer, Evelyn E.[en]; Anderson, Richard A. The controversial existence and functional potential of oogonial stem cells. — Vol. 82, no. 3. — DOI:10.1016/j.maturitas.2015.07.017.
  23. ↑ Powell, K. Born or made? Debate on mouse eggs reignites. // Nature. — 2006. — Vol. 441, no. 7095, (6). — P. 795. — DOI:10.1038/441795a. — PMID 16778853 .
  24. ↑ а б Grant, Bob (1 травня 2015). Follow the Funding. The Scientist. Архів оригіналу за 11 квітня 2018. Процитовано 25 березня 2019.
  25. ↑ Sinclair, Andrew David (26 січня 2018). Australia Day 2018 Honours List. Архів оригіналу за 26 січня 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Девід_Ендрю_Сінклер&oldid=38899624