Девід Фаррагут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Девід Фаррагут
David Farragut
Admiral Farragut2.jpg
Народження 5 липня 1801(1801-07-05)
Сполучені Штати Америки Кемпбелл-Стейшн, Теннессі
Смерть 14 серпня 1870(1870-08-14) (69 років)
Сполучені Штати Америки Портсмут, Нью-Гемпшир
Поховання Вудлон
Приналежність Flag of the United States Navy (1864–1959).svg Військово-морські сили Союзу
Роки служби 18101870
Звання USN Admiral rank insignia.jpg адмірал
Командування «Феррет»
«Саратога»
«Бруклін»
Mare Island Naval Shipyard
Війни / битви Англо-американська війна
Американо-мексиканська війна
Громадянська війна в США
Девід Фаррагут у Вікісховищі?

Девід Фаррагут (англ. David Farragut; 5 липня 1801, Кемпбелл-Стейшн, Теннессі — 14 серпня 1870, Портсмут, Нью-Гемпшир) — американський воєначальник, флотоводець, адмірал ВМС США. Учасник англо-американської, американо-мексиканської та Американської громадянська війн. Перший в історії американського флоту контр-адмірал, віце-адмірал та повний адмірал ВМС.

Біографія[ред. | ред. код]

Юні роки[ред. | ред. код]

Девід Глазго Фаррагут народився 5 липня 1801 року у Феррі Лоу, Кемпбелл-Стейшн, на річці Холстон, недалеко від Ноксвілла, у штаті Теннессі (при народженні був названий Джеймсом), у батьків Джорджа Фаррагута і його дружини Елізабет. Батьки померли, коли Джеймс був маленькою дитиною, тому в 1808 році його усиновив морський офіцер Девід Портер, на честь якого у 1812 році Джеймс прийняв ім'я Девід, з яким він вперше вийшов у море наприкінці 1810 року. Девід Фаррагут виріс у родині Портера, яка виховала багато моряків, серед яких були Девід Діксон Портер і Вільям Девід Портер.

Служба на флоті[ред. | ред. код]

17 грудня 1810 року, у віці 9 років хлопчик розпочав морську службу мічманом на борту канонерського човна під заступництвом свого названого батька. Деякий час Девід Глазго навчався в школі, чекаючи виходу в море. У 1811 році він вступив на корвет «Ессекс», яким командував Портер. Після початку війни з Великою Британією в 1812—1813 роках «Ессекс» захопив кілька призів в Атлантиці і на Тихому океані. 13 серпня 1813 року Д.Фаррагут взяв участь у захопленні британського шлюпа «Алерт». Потім брав участь у заснуванні першої військово-морської бази США на Тихому океані, Форт Медісон. У 1813 році діяв у ході кампанії Нуку Ніва на Маркізькі острови. 28 березня 1814 року, у віці 12 років, англійський фрегат атакував на рейді Вальпараїсо корвет, на якому служив Д.Фаррагут, який після 2-годинного бою спустив прапор. Це був найкривавіший бій за все життя Д.Фаррагута.

Після повернення з полону, він поступив на навчання до школи, пізніше ходив у море на кораблях, що діяли в Середземному морі. 1822 році отримав звання лейтенанта. Брав участь в антипіратських походах американського флоту у Вест-Індії. В 1824 році Д.Фаррагут став капітаном корабля, шхуни «Феррет». Служив у москітному флоті, об'єднанні бойових кораблів, що протистояли піратам у Карибському морі.

У 1825 році Д. Фаррагут ходив на Середземне море на фрегаті «Брендівайн», яким відвозили до Франції М.Лафаєта. Два роки потім він навчався в Єльському коледжі. У 1828 році він став командиром корвета, який крейсував біля берегів Бразилії. У 1832—1834 роках він знову ходив біля берегів Північної Америки і Бразилії. У 1838 році його призначили командиром шлюпа «Єрі». Спостерігаючи за діями французької ескадри у війні з Мексикою, Д. Фаррагут представив вищому командуванню докладний звіт про те, що побачив. Зокрема, він наголосив на важливості пароплавів і ефективність дій розривних снарядів, вказував на переваги французького кораблебудування.

Незабаром він відправився в море на кораблі «Делавер», у вересні 1841 року був підвищений у капітани 2-го рангу, в 1842 році став командиром корвета «Декейтер». У квітні 1844 року його призначили старшим офіцером 120-гарматного корабля «Пенсильванія», але незабаром перевели на берегову службу в порт. Перед початком і під час війни з Мексикою він просив відрядити його в Мексиканську затоку, з якою Д.Фаррагут був добре знайомий по попередній службі, але марно. Тільки в лютому 1847 року через рік після початку війни, Д.Фаррагута призначили командиром шлюпа «Саратога». 29 березня 1947 року корабель вийшов до берегів Мексики, куди прибув 26 квітня і доповів командиру ескадри коммодору М.Перрі. До 12 липня шлюп Д.Фаррагута виконував завдання з блокади Тукспана. Однак флот не брав участі в бойових діях, і капітан 2-го рангу, який захворів лихоманкою, повернувся до Флориди в США. Через два роки моряка викликали до Вашингтона, де він півтора року працював над складанням морського артилерійського статуту і слухав лекції в Смітсонівському інституті.

1853 році військово-морський міністр Дж. Доббін своїм розпорядженням уповноважив коммандера Д.Фаррагута очолити розробку та створення Mare Island Naval Shipyard, першої американської військово-морської бази на тихоокеанському узбережжі в затоці Сан-Пабло, поблизу Сан-Франциско. У серпні 1854 року його викликали до Вашингтона для призначення на посаду помічника інспектора з озброєння флоту в Норфолку, Вірджинія.

16 липня 1858 року кептен Д.Фаррагут відкрив базу Мері Айленд.

Громадянська війна[ред. | ред. код]

У квітні 1861 року розпочалася блокада форту Самтер, у країні розпочалася Громадянська війна. Д.Фаррагут, який відкрито підтримував президента А. Лінкольна, що оголосив мобілізацію проти сепаратистів, відчуваючи загрозу подій, що наближаються, напередодні конфлікту був змушений пробиратися з сім'єю з Норфолку на Північ до невеликого міста Гастінгс-он-Гадсон. Однак у Нью-Йорку офіцеру з Півдня не надто довіряли. Його призначили в комісію по звільненню непридатних до служби офіцерів.

Тільки завдяки сприянню з боку зведеного брата, Д.Портера Д.Фаррагуту довірили взяти участь у морській операції з блокади сепаратистських штатів Півдня. 3 лютого 1862 року Д.Фаррагуту довірили очолити Західну блокадну ескадру, що нараховувала 17 бойових кораблів. Флагманським кораблем став 25-гарматний шлюп «Гартфорд». На початку квітня 1862 року ескадра, що мала понад 100 важких гармат на борту та 700 матросів, зосередилася навпроти гирла Міссісіпі, неподалік від конфедеративних фортів Сен-Філіп та Джексон.

18 квітня розпочалася битва, в ході якої Д.Фаррагут намагався прорватися крізь систему оборони фортів та прорватися далі по течії річки до Нового Орлеану. Протягом десяти діб тривали бої, в ході яких федеральний флот під командуванням Д. Фаррагута зміг прорватися повз розташованих на її берегах фортів Сен-Філіп та Джексон і, завдавши поразки річковій флотилії конфедератів піднятися по річці Міссісіпі, вийти на підступи до Нового Орлеана. 29 квітня 1862 року місто здалося федеральним силам США. З взяттям Нового Орлеана, сіверяни позбавили жителів Півдня одного з небагатьох їх промислових центрів, і крім того — найбільшого порту Конфедерації в Мексиканській затоці. Плани щодо створення конфедеративного морського флоту були повністю зірвані; недобудовані казематні панцерники «Луїзіана» і «Міссісіпі» в результаті боїв були знищені самими сепаратистами, щоб уникнути захоплення, єдиний вцілілий «Манассас» затонув у сутичці. Мешканці півночі здобули надійний опорний пункт у Луїзіані, і тепер спромоглися значно посилити блокаду портів південців, які залишилися в Мексиканській затоці.

16 липня 1862 року за перемогу у стратегічній битві, вміле керівництво підпорядкованими силами і особисту мужність Конгрес США вперше в історії присвоїв Д.Фаррагуту звання контр-адмірала, військове звання, якого до цього часу в американських ВМС не існувало.

В подальшому Д.Фаррагут бився під час облоги Порт Гадсона. Однак, через складний характер адмірала та невиконання ним узагальненого плану атаки, нескоординований початок штурму призвів до важких втрат серед американських солдатів і матросів, та значним втратам серед кораблів. Тільки два кораблі змогли прорватися під щільним вогнем берегових батарей південців і керівнику сухопутного компоненту генералу Н. Бенксу довелося битися без підтримки з моря. Тільки у липні 1863 року гарнізон форту Порт Гадсон капітулював Союзу.

5 серпня 1864 року Д.Фаррагут виграв велику битві у затоці Мобіл, коли федеральний флот під його командуванням подолав сильно захищену мінно-артилерійську позицію конфедератів на вході в затоку, і завдав поразки конфедеративній ескадрі. Прорив флоту дозволив жителям півночі відрізати від тилів і швидко примусити форти Півдня, які захищали затоку Мобіл, до капітуляції, та повністю заблокувати затоку.

21 грудня 1864 року Д.Фаррагуту вперше в історії американських ВМС присвоїли звання віце-адмірал.

Взимку 1865 року Д. Фаррагут останній раз брав участь у війні, коли його послали захистити від флотилії південців понтонні мости на річці Джемс.

Влітку він першим отримав заснований Конгресом чин адмірала. До кінця століття цього чину удостоїлися лише Д. Портер і Дж. Д'юї. В цьому році адмірал об'їхав кілька американських міст, в наступному — очолив ескадру, яка відвідала порти Франції, Росії, Швеції, Данії, Англії, Португалії, країн Середземного моря.

10 листопада 1868 року адмірал повернувся в Нью-Йорк. Усюди його зустрічали з пошаною. Влітку 1869 адмірал об'їхав каліфорнійське узбережжя. Останній раз його прапор вітали, коли флотоводець прибув до Портсмута (штат Нью-Гемпшир) в гості до родича дружини, контр-адмірала Пеннока. 14 серпня 1870 року він помер від інсульту у будинку коменданта.

Поховали адмірала на кладовищі «Вудлон» у Бронксі.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела

Література[ред. | ред. код]

  • Adelson, Bruce (2001). David Farragut: Union Admiral. Infobase Publishing. p. 80. ISBN 0791064174
  • Barnes, James (1899). David G. Farragut. Small, Maynard & Company. p. 132. ISBN 1592963838.
  • Shorto, Russell (1991). David Farragut and the Great Naval Blockade. Silver Burdett Press. p. 128. ISBN 0382240502