Деже Немеш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Деже Немеш
Народився 6 вересня 1908(1908-09-06)[1][2]
Левоча, Спішска Нова Вес, Словаччина
Помер 1 квітня 1985(1985-04-01)[1][2] (76 років)
Будапешт, Угорська Народна Республіка[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Hungary.svg Угорщина[3]
Діяльність журналіст, політик
Членство Угорська академія наук і Російська академія наук
Партія Угорська соціалістична робоча партія
Нагороди

Деже Немеш (угор. Nemes Dezső, 6 вересня 1908, Левоча, Австро-Угорщина (нині Словаччина) — 30 березня 1985, Будапешт) — угорський політичний, профспілковий і громадський діяч, журналіст, політолог, прозаїк, історик, редактор, член-кореспондент (1958), академік Угорської АН (1964). Іноземний член Академії наук СРСР (1982).[1][2]

Лауреат премії ім. Кошута (1954). Лауреат Державної премії Угорської Народної Республіки (1975).

Біографія[ред. | ред. код]

За походженням робітник. У 1926 вступив в компартію Угорщини. У 1927 — секретар ЦК Союзу робітничої комуністичної молоді, в серпня 1928 роки за нелегальну комуністичну діяльність був заарештований і засуджений до трьох років позбавлення волі. У 1928—1931 перебував у в'язниці. Після звільнення з в'язниці Немеш емігрував до СРСР.

У 1931—1933 в еміграції в Радянському Союзі.

У 1933 в Москві закінчив Міжнародну ленінську школу Комінтерну.

У тому ж році нелегально прибув до Угорщини. У 1933 призначений секретарем Будапештського комітету комуністичної партії. У 1934—1936 — член ЦК партії. Відповідав за підготовку молодих партійних кадрів.

У 1939 році повернувся в Москву і працював там під час Другої світової війни на заводі. Навчався на історичному факультеті МДУ.

У 1941 році працював в Комінтерні. У 1943—1945 — політпрацівник у таборі для угорських військовополонених.

У 1945 повернувся на батьківщину.

У 1945—1948 — перший секретар Ради профспілок Угорщини. У 1949 редагував теоретичний журнал, друкований орган компартії Угорщини.

У 1950—1953 — начальник Головного управління міністерства народної освіти, в 1953—1956 працював директором видавництва «Сикріт».

У 1956 — директор Вищої партійної школи.

У 1957—1961 — головний редактор щоденної газети «Непсабадшаг» («Népszabadság»).

З 1957 — член ЦК Угорської соціалістичної робітничої партії, з 1959 — член Політбюро ЦК УСРП.

У 1961—1965 — секретар ЦК УСРП.

У 1965—1967 — директор інституту історії партії, з 1967 був ректором Вищої політичної школи при ЦК УСРП.

З 1980 по 1983 рік — директор Інституту історії УСРП.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Автор праць з нової та новітньої історії Угорщини, зокрема з історії угорського робітничого руху. Голова редколегії тритомної «Історії угорського революційного робітничого руху».

Вибрані публікації[ред. | ред. код]

  • Az Általános Munkásegylet története 1868—1873 (Будапешт, 1952)
  • Magyarország felszabadulása (Будапешт, 1955)
  • A népi Magyarország 15 éves fejlődése (Будапешт, 1960, 1961)
  • Az ellenforradalom története Magyarországon 1919—1921 (Будапешт, 1962)
  • A Bethlen-kormány külpolitikája 1927-1931-ben (Будапешт, 1960)
  • Угорщина в роки контрреволюції. 1919—1921, (Москва, 1964);
  • A lenini eszmék ereje (Будапешт, 1970, в рос. пер. — Ленін з нами, М., 1970)
  • A magyar munkásmozgalom történetéhez. Tények, viták, tanulságok (Будапешт, 1974)
  • Forradalmak és Tanácsköztársaság Magyarországon. 1918—1919 (Будапешт, 1979)
  • A biatorbágyi merénylet és ami mögötte van … (Будапешт, 1981)
  • Kun Béla politikai életútjáról (Будапешт, 1985)

Примітки[ред. | ред. код]

Німецька державна бібліотека

Література[ред. | ред. код]

  • Велика Радянська Енциклопедія. — М .: Радянська енциклопедія. 1969—1978.

Посилання[ред. | ред. код]