Декриміналізація

Декриміналізація (від лат. de — усунення, припинення та crimen — злочин) у кримінальному праві — процес визнання діяння, яке раніше вважалося злочином, тобто таким, що більше не становить суспільної небезпеки, внаслідок чого воно вилучається з чинного кримінального законодавства.

Фактично декриміналізація полягає у скасуванні кримінальної відповідальности за певний вид поведінки, який до того часу карався в межах кримінального кодексу.

Суть терміну

Практична реалізація декриміналізації спрямована на підтримку кримінального законодавства в «актуальному» стані, що відповідає сучасним соціальним, економічним та правовим реаліям. Такий механізм дозволяє державі оперативно реагувати на зміни в суспільній моралі, економічних відносинах, а також на прогалини або надмірну суворість правозастосування.

Декриміналізація є одним із ключових інструментів гуманізації кримінальної політики.

Підстави та фактори декриміналізації

У теорії кримінального права та кримінології виділяють декілька основних факторів, що обумовлюють необхідність декриміналізації.

Якщо з часом діяння втрачає властивість завдавати істотної шкоди охоронюваним законом інтересам (особі, суспільству, державі), воно перестає відповідати критеріям злочину. Прикладом може бути декриміналізація певних економічних порушень, які за нових ринкових умов стали звичайними цивільно-правовими деліктами.

Кримінальне право значною мірою базується на суспільній моралі. Якщо значна частина громадян не вважає діяння аморальним або злочинним (наприклад, дрібна спекуляція в окремі історичні періоди), подальше існування кримінальної відповідальності втрачає легітимність. Норми, які протягом тривалого часу не застосовуються правоохоронними органами, є «мертвими» або «сплячими». Їхнє існування в Кримінальному кодексі не має практичного сенсу, перевантажує законодавство та може створювати ризики вибіркового правосуддя.

Якщо для боротьби з певним видом суспільно небезпечної поведінки достатньо заходів адміністративного, цивільного або дисциплінарного права, то кримінальна репресія вважається надмірною. Як приклад — заміна кримінальної відповідальності за дрібне хуліганство на адміністративну. Економічні реформи, технологічний прогрес або зміна державної політики можуть робити окремі склади злочинів застарілими.

Механізм реалізації

У більшості правових систем декриміналізація здійснюється виключно законодавчим органом шляхом внесення змін до Кримінального кодексу держави. Процес зазвичай включає:

• внесення законопроєкту про виключення статті (або її частини) уповноваженим суб'єктом правотворення;
• аналіз наслідків декриміналізації за участю правників, кримінологів та інститутів громадянського суспільства;
• ухвалення закону парляментом про внесення змін до Кримінального кодексу держави;
• набуття чинности новим законом.

Згідно з принципом зворотної дії закону, який пом’якшує або скасовує відповідальність, декриміналізація поширюється також на осіб, які вчинили відповідне діяння до набрання чинності законом (ст. 58 Конституції України, ст. 5 Кримінального кодексу України).

Наслідки декриміналізації

Позитивні наслідки

Уникнення зайвого застосування найсуворішого виду юридичної відповідальності у випадках, коли з урахуванням характеру діяння і особи злочинця, позитивні результати можуть бути досягнуті застосуванням менш жорстких санкцій.

Декриміналізація дозволяє уникнути тривалого кримінального судочинства, на яке витрачаються значні бюджетні кошти, матеріально-технічні засоби та час слідчих, прокурорів і суддів. Виключення окремих складів злочинів з Кримінального кодексу звільняє ресурси слідчих, оперативних підрозділів та судів для розслідування та розгляду більш тяжких або пріоритетних кримінальних правопорушень.

Скорочення кількости осіб, засуджених до позбавлення волі, знижує переповненість виправних установ та зменшує ризики криміналізації осіб, які відбули незначні кримінальні покарання. Коли кримінальний закон відповідає суспільним уявленням про справедливість, то громадяни більш схильні дотримуватися правових приписів.

Потенційні ризики та негативні наслідки

У разі передчасної або необґрунтованої декриміналізації можливе збільшення кількості суспільно шкідливих діянь. Деякі норми кримінального права виконують загальнопопереджувальну функцію навіть при рідкісному застосуванні. Відсутність належної альтернативної відповідальности після декриміналізації може створювати «безкарний простір».

Приклади декриміналізації в Україні

Історично Україна здійснила декриміналізацію низки діянь, зокрема: богохульство (після проголошення незалежності та відмови від радянської ідеологізованої системи), недонесення про кримінальне правопорушення (за винятком окремих тяжких злочинів проти основ національної безпеки), дрібне розкрадання державного або колективного майна (переведено в адміністративну площину), частинау економічних злочинів (наприклад, так звана «незаконна підприємницька діяльність» за певних умов).

Співвідношення з декриміналізацією в інших галузях права

У ширшому сенсі термін «декриміналізація» іноді вживається в соціології та політології для позначення зменшення стигматизації певних видів поведінки (наприклад, декриміналізація сексуальних відносин за згодою між дорослими або декриміналізація публічних протестів). Однак у вузькому юридичному сенсі декриміналізація залишається виключно законодавчим актом.

Див. також

• Криміналізація

Література

• Декриміналізація як вид скасування кримінальної відповідальності // В книзі: Пономаренко Ю. А. Чинність і дія кримінального закону в часі: монографія. — К.: Атіка, 2005. — 288 с. [Архівовано 1 травня 2019 у Wayback Machine.]
• Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр./ ред. В. І. Борисов та ін.- Харків: Право, 2015, випуск № 29.
• Douglas Husak. Overcriminalization [Архівовано 2 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Victor Tadros. The Architecture of Criminalization // Criminal Justice Ethics, 28:1, 74-88, DOI: 10.1080/07311290902831433
• Криміналізація суспільно небезпечних діянь протягом дії Кримінального кодексу України 2001 року: останні сюжети на фоні загальної палітри законодавчих рішень. / В. Гацелюк. — Київ : ВАІТЕ, 2021. — 228 с.