Деметріос Бернардакіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Деметріос Бернардакіс
Δημήτριος Ν. Βερναρδάκης.jpg
Народився 21 листопада (3 грудня) 1833
Agia Marinad, Lesbos Municipalityd, Північні Егейські острови, Греція
Помер 12 (25) січня 1907 (73 роки)
Мітіліні, Османська імперія
Країна Flag of Greece (1822-1978).svg Греція
Національність греки
Діяльність драматург, історик, University professor, поет
Галузь філологія і історія
Alma mater Афінський національний університет імені Каподистрії і Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана (1856)
Знання мов грецька і Новогрецька
Заклад Афінський національний університет імені Каподистрії
Членство Грецьке філологічне товариство Константинополяd
Напрямок Афінська школа
Брати, сестри Grigorios Bernardakisd і Athanasios Vernardakisd
Автограф Dimitrios Vernardakis signature.jpg


Деметріос Бернардакіс (грец. Δημήτριος Βερναρδάκης ; 3 грудня 1833[1] — 25 січня 1907[2]) — грецький письменник, драматург, перекладач, історик, філолог, викладач.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Агія-Марина на острові Лесбос. Його тато, Ніколаос Бернардакіс, був родом із Криту, мати, Меліссінія, — з роду Транталисів. Його брати також стали ученими: Афанасіос Бернардакіс — економістом, спеціалістом по економічній історії Греції, Григоріос — філологом. Початкову освіту отримав під керуванням відомого діяча Григоріоса Геннадіоса, з 1849 року вивчав грецьку літературу в Афінському університеті, потім отримав стипендію від патріарха Александрійського Каллиника родом з Худоби для навчання в Європі, де вивчав філософію у Берліні та Мюнхені, отримавши у 1856 році в Мюнхенському університеті ступінь доктора філософії.[3][4]

Вперше став відомим завдяки своїм перекладам з давньогрецької на новогрецьку трагедій Евріпіда («Фінікійські жінки», «Гекуба», «Іпполіт» і «Медея»), однак пізніше уславився головним чином як автор власних драм у віршах, за допомогою яких хотів створити у Греції національний театр, заснований на шекспірівських принципах, але при цьому і на грецький історії, міфології й філософії. Перша драма його авторства, «Εικασία», була надрукована у 1850 році для конкурсу «Ράλλειο Διαγωνισμό Ποίησης».[5][6] Його п'єси користувалися популярністю під час життя Бернардакіса, але потім були швидко забуті, в основному через їхню архаїчну мову.[7]

У 1861 році Бернардакіс отримав місце экстраординарного професора історії і літератури в Афінському університеті, а в 1865 році був підвищений до ординарного професора. Його університетська кар'єра завершилася 27 серпня 1869 року через тривалі студентські протести, організацію яких він приписував своїм супротивникам серед колег, а також владі. У 1882 році йому ненадовго знову вдалося зайняти кафедру в університеті, але він вийшов у відставку по завершенні семестру і став куратором Національної бібліотеки, а потім повернувся у рідні краї. Однак, він зберіг статус професора, а міністр освіти Атанасіос Евтаксіас навіть пропонував його кандидатуру у створювану тоді Академію наук, але вона не була схвалена іншими її членами.

Його брат Афанасіос (член-кореспондент академії Станісласа у Нансі) двічі, у 1904 і 1905 роках, висував свого брата на отримання Нобелівської премії по літературі.[8][9][10]

Помер у 1907 році в Мітіліні.

Серед драм авторства Бернардакіса зустрічаються написані як у грайливій (баталійна «Peridromos» і сатирична «Graomyomachia» (1856)), так і в серйозній («Eikasia» (1858)) розповідній манері. Більш пізні п'єси, такі як «Maria Doxapatri» («Μαρία Δοξαπατρή»; 1858), «Merope» («Μερόπη»; 1866) і «Kyra Frosyne» (1882), написані у яскраво висловленій патріотичній манері. Його перу належать також роботи по лінгвістиці й історії. Бернардакіс сприяв створенню орфографії новогрецької мови й виступав проти надмірної її архаїзації.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Θάνατος του Δημ. Βερναρδάκη. Εμπρός. 13 Ιανουαρίου 1907. с. 2. 
  2. Εφταλιώτης, Αργύρης (1993). Ογδόντα ανέκδοτα γράμματα του Αργύρη Εφταλιώτη (1889-1907) προς τον Αλέξανδρο Πάλλη: οι αγώνες των πρώτων δημοτικιστών. Αθήνα: Ελληνικό Λογοτεχνικό και Ιστορικό Αρχείο. с. 139. 
  3. Δημήτριος Ν. Βερναρδάκης. εφ. Δημοκράτης. 19 Νοεμβρίου 2008. 
  4. Βερναρδάκης Δημήτριος. www.ekebi.gr. Εθνικό Κέντρο Βιβλίου. Процитовано 06-10-2016. 
  5. ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΑ ΓΕΩΡΓΙΑΔΗ, ΑΚΜΗ ΚΑΙ ΠΑΡΑΚΜΗ ΤΟΥ ΣΑΙΞΠΗΡΙΚΟΥ ΙΔΕΩΔΟΥΣ ΣΤΟ ΕΡΓΟ ΤΟΥ ΔΗΜΗΤΡΙΟΥ Ν. ΒΕΡΝΑΡΔΑΚΗ, σελ 210
  6. ΛΕΣΒΙΟΙ ΚΑΘΗΓΗΤΕΣ ΣΤΟ ΠΑΝΕΠΙΣΤΗΜΙΟ ΑΘΗΝΩΝ
  7. «[…] ο Βερναρδάκης δεν ήταν οπαδός της δημοτικής.» Δημαράς, Κωνσταντίνος (2000). Δημήτριος Βερναρδάκης. У Πολίτης, Αλέξης. Σύμμικτα Α΄: Από την παιδεία στην λογοτεχνία. Αθήνα: Σπουδαστήριο Νέου Ελληνισμού. с. 239. ISBN 978-960-320-100-7. 
  8. Nomination Database - Literature. www.nobelprize.org. Процитовано 2016-10-06. 
  9. Nomination Database - Literature. www.nobelprize.org. Процитовано 2016-10-06. 
  10. Αρκουδέας, Κώστας (2015). Το χαμένο Νόμπελ: Μια αληθινή ιστορία. Αθήνα: Εκδόσεις Καστανιώτη. ISBN 9789600359374. 

Посилання[ред. | ред. код]