Населення Індії
Населення Індії ![]() |
|
---|---|
![]() Ріст чисельності населення країни |
|
Чисельність | 1,252 млрд осіб |
Густота | 441,0 особи/км² |
Коефіцієнт міграції | 0,04 ‰ |
Природний рух | |
Природний приріст | ▲1,22 % |
Народжуваність | 19,55 ‰ |
Смертність | 7,32 ‰ |
Смертність немовлят | 41,81 ‰ |
Вікова структура | |
• до 14 років | 28,09 % |
• 15–64 років | 65,96 % |
• старіші за 65 років | 5,95 % |
Середня тривалість життя | 68,13 року |
• чоловіків | 66,97 року |
• жінок | 69,42 року |
Статева структура | |
загалом | 1,08 чол./жін. |
при народженні | 1,12 чол./жін. |
до 15 років | 1,13 чол./жін. |
15–64 років | 1 чол./жін. |
після 65 років | 0,9 чол./жін. |
Етнічні групи | |
Нація | індійці |
Мови | |
Офіційна | гінді, англійська |
Також у побуті | 14 регіонально офіційних |
Населення Індії. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,252 млрд осіб (2-ге місце у світі після Китаю)[1]. Чисельність індійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 19,55 ‰ (87-ме місце у світі), смертність — 7,32 ‰ (118-те місце у світі), природний приріст — 1,22 % (98-ме місце у світі) .
Зміст
Природний рух[ред. • ред. код]
Протягом останніх 1955-2005-х років у країні спостерігається швидке зростання чисельності населення за рахунок покращення медичного обслуговування і зростання продуктивності сільського господарства (так звана «зелена революція»)[2][3].
Відтворення[ред. • ред. код]
Народжуваність у Індії, станом на 2015 рік, дорівнює 19,55 ‰ (87-ме місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,48 дитини на одну жінку (78-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 54,8 % (станом на 2008 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 19,9 року (оцінка на 2016 рік)[1].
Смертність у Індії 2015 року становила 7,32 ‰ (118-те місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,22 % (98-ме місце у світі)[1].
Вікова структура[ред. • ред. код]
Середній вік населення Індії становить 27,6 року (139-те місце у світі): для чоловіків — 26,9, для жінок — 28,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 68,13 року (163-тє місце у світі), для чоловіків — 66,97 року, для жінок — 69,42 року[1].
Вікова структура населення Індії, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:
- діти віком до 14 років — 28,09 % (186 735 337 чоловіків, 164 835 868 жінок);
- молодь віком 15-24 роки — 18,06 % (119 933 717 чоловіків, 106 153 113 жінок);
- дорослі віком 25-54 роки — 40,74 % (262 700 370 чоловіків, 247 237 448 жінок);
- особи передпохилого віку (55-64 роки) — 7,16 % (44 993 382 чоловіка, 44 620 337 жінок);
- особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,95 % (35 313 609 чоловіків, 39 172 403 жінки)[1].
Шлюбність — розлучуваність[ред. • ред. код]
Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 28 років, жінки — 22,2 року, загалом — 24,1 року (дані за 2011 рік)[4].
Розселення[ред. • ред. код]
Густота населення країни 2015 року становила 441,0 особи/км² (33-тє місце у світі)[1].
Урбанізація[ред. • ред. код]
Індія середньоурбанізована країна. Рівень урбанізації становить 32,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,38 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах. 2001 року у Індії налічувалося понад 35 міст з мільйонним населенням, та 4 найбільших міста з населенням понад 10 млн кожне (Мумбаї, Делі , Колката і Бангалор ). Однак тенденція зростання кількості населення в сільських районах, надалі спостерігається, оскільки біля 70% населення Індії як і раніше, проживають в селах[5][6].
Головні міста держави: Делі (столиця) — 25,703 млн осіб, Мумбаї — 21,043 млн осіб, Колката — 11,766 млн осіб, Бангалор — 10,087 млн осіб, Ченнаї — 9,62 млн осіб, Хайдарабад — 8,944 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].
|
|||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
№ | Штат | Населення | № | Штат | Населення | ||||
![]() Мумбаї Делі |
1 | Мумбаї | Махараштра | 12 478 447 | 11 | Канпур | Уттар-Прадеш | 2 920 067 | ![]() Бенґалуру ![]() Гайдерабад |
2 | Делі | Делі | 11 007 835 | 12 | Лакхнау | Уттар-Прадеш | 2 901 474 | ||
3 | Бенґалуру | Карнатака | 8 425 970 | 13 | Наґпур | Махараштра | 2 405 421 | ||
4 | Гайдерабад | Телангана | 6 809 970 | 14 | Індаур | Мадх'я-Прадеш | 1 960 521 | ||
5 | Ахмадабад | Гуджарат | 5 570 585 | 15 | Тхане | Махараштра | 1 818 872 | ||
6 | Ченнаї | Тамілнад | 4 681 087 | 16 | Бхопал | Мадх'я-Прадеш | 1 795 648 | ||
7 | Колката | Західна Бенґалія | 4 486 679 | 17 | Вішакхапатнам | Андхра-Прадеш | 1 730 320 | ||
8 | Сурат | Гуджарат | 4 462 002 | 18 | Пімпрі-Чинчвад | Махараштра | 1 729 359 | ||
9 | Пуне | Махараштра | 3 115 431 | 19 | Патна | Біхар | 1 683 200 | ||
10 | Джайпур | Раджастхан | 3 073 350 | 20 | Вадодара | Гуджарат | 1 666 700 |
Міграції[ред. • ред. код]
Значний вплив на індійське суспільство кожного століття призводять численні етнічні міграції народностей чи нелегальні (деколи й легальні) міграції народів з сусідніх територій чи в середині країни. Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,04 ‰ (112-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці[ред. • ред. код]
Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 110 тис. біженців з Тибету, 64,2 тис. з Шрі-Ланки, 15,7 тис. з М'янми, 10,19 тис. з Афганістану[1]. Кількість нелегальних іммігрантів бангладешців в Індії, за теперішніми оцінками, до 20 млн. Ще приблизно 100 тис. це вигнанці-тибетці, які втекли після китайської окупації Тибету у 1950-х роках з своєї батьківщини, однак, офіційно визнані біженцями і мають дозвіл на перебування. Крім того, більше 60 тис. тамільських біженців із Шрі-Ланки також перебралися на індійську територію.
У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 612 тис. внутрішньо переміщених осіб через війну в Кашмірі й інші місцеві конфлікти[1].
Індія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[7].
Расово-етнічний склад[ред. • ред. код]
Індія є багатонаціональною державою, з розмаїттям етнічних племінних груп. Головні етноси країни: індоарійські народи — 72 %, дравідійські народи (в основному мешкають у південній частині Індії) — 25 %, монголоїди та інші (переважно тибето-бірманські, мунда і мон-кхмерські народи в районах Гімалаїв, Північно-Східної та Східної Індії) — 3 % населення (оціночні дані за 2000)[1].
Українська діаспора[ред. • ред. код]
Мови[ред. • ред. код]
Офіційні мови[8]: гінді — розмовляє 41 % населення, англійська як допоміжна. Інші поширені мови, офіційні в окремих штатах (14 мов): бенгальська — 8,1 %, телугу — 7,2 %, маратхі — 7 %, тамільська — 5,9 %, урду — 5 %, гуджараті — 4,5 %, каннада — 3,7 %, малаялам — 3,2 %, орія — 3,2 %, пенджабська — 2,8 %, ассамська — 1,3 %, майтхілі — 1,2 %, інші мови (включно з кашмірі, сіндхі і санскритом) — 5,9 % (перепис 2001 року). У північній Індії дуже поширений варіант гінді й урду — гіндустані, що не має окремого офіційного статусу.
Індія є найбільшою у світі країною в культурно-мовному спектрі[9]. Індія є домом для індоєвропейської мовної сім'ї. Загалом мови в Індії представлені двома великими мовними групами: індо-арійською (якою послуговуються близько 74 % населення) та дравідійською (якою розмовляють 24 %). Інші мови спілкування в Індії походять з австроазійської і тибето-бірманської мовної сім'ї. Крім двох національних мов, гінді та англійської, статус офіційної має такі мови: ассамська, бенгальська, бодо, догрі, гуджараті, каннада, кашмірі, конкані, майтхілі, малаялам, маратхі, маніпурі, непалі, орія, пенджабська, санталі, санскрит, сіндхі, тамільська, телугу і урду[джерело?].
Мова гінді, найбільш вживана[10], виступає державною мовою Індії[11]. Англійська мова широко використовується в бізнесі і державному управлінні, має статус «офіційної мови»[12], суттєвим також є її використання в освіті, особливо в середовищі вищої освіти. Крім того, у кожному штаті та союзній території використовують свою власну мову, як офіційну, і в Конституції Індії також визнаються, ще 21 мова, якими найчастіше користуються в індійському суспільстві й їм надано офіційного статусу[джерело?]. Слід відмітити, що дослідниками мовниками в Індії нараховано безліч діалектів, їх кількість сягає 1652[13].
Релігії[ред. • ред. код]
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: індуїзм — 79,8 %, іслам — 14,2 %, християнство — 2,3 %, сікхізм — 1,7 %, не визначились — 2 % (станом на 2011 рік)[1].
Чотири великі релігії світу (індуїзм, буддизм, джайнізм та сікхізм) походять із Індії. Більше 800 мільйонів індійців є індуїстами, решта населення відносить себе до релігійних груп: мусульман, християн, сикхів, буддистів — 0,7 %, джайністів — 0,4 %, юдеїв, зороастрійців та послідовників бахаїзму[14].
У Конституції Індії закріплено відділення церкви від держави. Послідовники сотень різних віросповідань в цілому існують пліч-о-пліч віками, тим не менш, є певна напруженість у стосунках. На індійську історію і суспільство значно вплинули масштабні релігійні зіткнення між мусульманами та індуїстами та між індуїстами та сикхами, які траплялися у минулому.
Освіта[ред. • ред. код]
Рівень письменності 2015 року становив 71,2 % дорослого населення (віком від 15 років): 81,3 % — серед чоловіків, 60,6 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 3,8 % ВВП країни, станом на 2012 рік (134-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 12 років, для хлопців — до 11 років, для дівчат — до 12 років (станом на 2013 рік).
Середня і професійна[ред. • ред. код]
Вища[ред. • ред. код]
В Індії працює найбільша кількість університетів у світі[джерело?].
Охорона здоров'я[ред. • ред. код]
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,7 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 4,7 % ВВП країни (159-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 41,81 ‰ (50-те місце у світі); хлопчиків — 40,56 ‰, дівчаток — 43,22 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 174 випадків на 100 тис. народжень (55-те місце у світі)[1].
Індія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).
Захворювання[ред. • ред. код]
Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А і Е, черевний тиф, гарячка денге, японський енцефаліт, малярія, лептоспіроз, сказ (станом на 2016 рік)[1].
2014 року було зареєстровано 2,07 млн хворих на СНІД (3-тє місце в світі), це 0,26 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (90-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 127,2 тис. осіб (3-тє місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 4,7 % (184-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 43,5 % (оцінка на 2006 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія[ред. • ред. код]
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 97,1 % населення в містах і 92,6 % в сільській місцевості; загалом 94,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 62,6 %, в сільській місцевості — 28,5 %, загалом по країні — 39,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 761 км³ на рік, або 613 тонни на одного мешканця на рік: з яких 7 % припадає на побутові, 2 % — на промислові, 90 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне положення[ред. • ред. код]
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 43,9 %; частка осіб похилого віку — 8,6 %, або 11,7 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2010 року перебувало 29,8 % населення країни[1].
В Індії пропагують переваги малодітної сім'ї, використовують різні методи обмеження народжуваності, у деяких випадках — матеріальне заохочення сімей, які прагнуть обмеження народжуваності. Демографічні проблеми створюють ряд інших проблем, зокрема продовольча і неписьменності (до 50% населення регіону є неписьменним через бідність країн). Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 3,6 %, верхній дециль — 31,1 % (станом на 2005 рік)[1].
Станом на 2013 рік, в країні 237,4 млн осіб не має доступу до електромереж; 79 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 98 %, у сільській місцевості — 70 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 325,441 млн унікальних інтернет-користувачів (4-те місце у світі), що становило 26 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси[ред. • ред. код]
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 502,1 млн осіб (2-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 49 %; промисловість і будівництво — 20 %; сфера послуг — 31 % (станом на 2012 рік)[1]. 26,965 млн дітей у віці від 5 до 14 років (12 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 7,1 % працездатного населення, 2014 року — 7,3 % (86-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10,7 %, серед юнаків — 10,4 %, серед дівчат — 11,6 % (97-ме місце у світі)[1].
Кримінал[ред. • ред. код]
Наркотики[ред. • ред. код]
Найбільший у світі легальний виробник опіуму на світовому фармацевтичному ринку, невстановлена кількість легального опіуму перенаправляється на нелегальні міжнародні ринки наркотиків; легальне виробництво кетаміну і прекурсорів; транзитна країна для наркотрафіку з сусідніх країн і Південно-Західної Азії; незаконне виробництво метаквалону; країна уразлива до відмивання грошей[1].
Торгівля людьми[ред. • ред. код]
Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Індії докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[15][16].
Гендерний стан[ред. • ред. код]
Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):
- при народженні — 1,12 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці до 14 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 15—24 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 25—54 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 55—64 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці за 64 роки — 0,9 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- загалом — 1,08 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].
Демографічні дослідження[ред. • ред. код]
Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:
- .
Переписи[ред. • ред. код]
Переписи населення проводяться в Індії кожні 10 років. У цілому було проведено вже 14 переписів, станом на 2001 рік. Чисельність населення Індії становила: 1981 року — 683,3 млн, 1991 року — 846,4 млн, 2001 року — 1027,0 млн, 2011 року — 1210,7 млн.
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ India : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 21 січня 2017. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
- ↑ (англ.) The end of India's green revolution? — BBC News. 29 травня 2006 року.
- ↑ (англ.) Raj Patel The Long Green Revolution — Food FirstFood First. Institute for Food and Development Policy.
- ↑ Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics : [арх. 30 січня 2018 року] : [англ.] // United Nations Statistical Division. — 2004. — 14 April. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
- ↑ Dyson, Tim; Visaria, Pravin (2004). Migration and urbanization:Retrospect and prospects. У Dyson, Tim; Casses, Robert; Visaria, Leela. Twenty-first century India: population, economy, human development, and the environment. Oxford University Press. с. 115–129. ISBN 0199243352.
- ↑ Ratna, Udit (2007). Interface between urban and rural development in India. У Dutt, Ashok K.; Thakur, Baleshwar. City, Society, and Planning: Planning Essays in honour of Prof. A.K. Dutt. Concept Publishing Company. с. 271–272. ISBN 8180694615.
- ↑ International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
- ↑ Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
- ↑ Country Profile: India (PDF). Library of Congress — Federal Research Division. December 2004. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2007-06-24.
- ↑ (англ.) Languages by number of speakers according to 1991 census. Central Institute of Indian Languages. Процитовано 2007-08-02.
- ↑ (англ.) Mallikarjun, B. (Nov., 2004), Fifty Years of Language Planning for Modern Hindi-The Official Language of India, Language in India, Volume 4, Number 11. ISSN 1930—2940.
- ↑ Notification No. 2/8/60-O.L. (Ministry of Home Affairs), dated 27 April, 1960. Процитовано 2007-07-04.
- ↑ (англ.) Matthew, K.M. (2006). Manorama Yearbook 2003. Malayala Manorama. с. 524. ISBN 81-89004-07-7.
- ↑ (англ.) Census of India 2001, Data on Religion. Census of India. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-11-22.
- ↑ Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — 2013 рік. — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
- ↑ UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — 2009 рік. — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
Література[ред. • ред. код]
Українською[ред. • ред. код]
- Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
- Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
- Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
- Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
- Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
- Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
- Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці : Рута, 2003. — 392 с. — ISBN 9665685988.
- Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. — ISBN 966-608-442-2.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
- Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.] — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
- Ігнатьєв П. М. Країнознавство: Країни Азії. — Ч. : Книги-ХХІ, 2004. — 383 с. — ISBN 966-8029-53-4.
- Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
- Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : Видавництво Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. — 368 с. — ISBN 966-554-083-1.
- Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — ISBN 966-505-006-0.
- Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007. — 292 с. — (Вища освіта XXI століття)
- Масляк П. О., Дахно І. І. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно ; за ред. П. О. Масляка. — К. : Вежа, 2003. — 280 с. — ISBN 966-7091-53-8.
Російською[ред. • ред. код]
- (рос.) Индия // Демографический энциклопедический словарь / главн. ред. Валентей Д. И. — М. : Советская энциклопедия, 1985. — 608 с.
- (рос.) Индия // Страны и народы. Зарубежная Азия. Южная Азия / Редкол. : отв. ред. Ю. В. Ганковский, П. В. Куцобин, Г. В. Сдасюк. — М. : «Мысль», 1982. — 253 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
- (рос.) Атлас народов мира / Отв. ред. С. И. Брук и В. С. Апенченко. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с. — 20 тис. прим.
- (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
- (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
- (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.
Посилання[ред. • ред. код]
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Індії |
- World Population Prospects : [англ.] // United Nation. Department of Economic and Social Affairs. — демографічні показники населення світу.
- Global Health Observatory : [англ.] // World Health Organization (WHO). — медико-статистичні показники Індії.
- Demographic and Health Surveys : [англ.] // U.S. Agency for International Development. — репрезентативні дані про стан здоров'я і населення в країнах, що розвиваються.
- At a glance: India. Statistics and Monitoring : [англ.] // UNICEF. — статистичні дані про стан і положення дітей Індії.
- India. World Bank Open Data : [англ.] // The World Bank. — статистично-економічні показники Індії від Світового банку.
- India. Country Profile : [англ.] // International Labor Organization. — економіко-статистичні показники Індії від Міжнародної організації праці.
- United Nations Development Programme in India : [англ.] // UNDP. — сторінка локального відділення Програми розвитку ООН.
- United Nations Economic Commission for Europe (UNECE) : [англ.]. — Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН).
- World Population Estimates : [англ.] // U.S. Census Bureau. — оцінки населення світу.
- (англ.) India: largest cities and towns and statistics of their population — статистика найбільших міст Індії від World Gazetteer.
- (англ.) World Population — статистика населення світу на WorldHistorySite.com.
- (англ.) History Database of the Global Environment — історична база даних глобального розвитку людства.
|
|