Населення Індії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Демографія Індії)
Перейти до: навігація, пошук
Населення Індії M:
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 1,252 млрд осіб
Густота 441,0 особи/км²
Коефіцієнт міграції 0,04 ‰
Природний рух
Природний приріст ▲1,22 %
Народжуваність 19,55 ‰
Смертність 7,32 ‰
Смертність немовлят 41,81 ‰
Вікова структура
 • до 14 років 28,09 %
 • 15–64 років 65,96 %
 • старіші за 65 років 5,95 %
Середня тривалість життя 68,13 року
 • чоловіків 66,97 року
 • жінок 69,42 року
Статева структура
загалом 1,08 чол./жін.
при народженні 1,12 чол./жін.
до 15 років 1,13 чол./жін.
15–64 років 1 чол./жін.
після 65 років 0,9 чол./жін.
Етнічні групи
Нація індійці
Мови
Офіційна гінді, англійська
Також у побуті 14 регіонально офіційних

Населення Індії. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,252 млрд осіб (2-ге місце у світі після Китаю)[1]. Чисельність індійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 19,55 ‰ (87-ме місце у світі), смертність — 7,32 ‰ (118-те місце у світі), природний приріст — 1,22 % (98-ме місце у світі) .

Природний рух[ред. • ред. код]

Протягом останніх 1955-2005-х років у країні спостерігається швидке зростання чисельності населення за рахунок покращення медичного обслуговування і зростання продуктивності сільського господарства (так звана «зелена революція»)[2][3].

Відтворення[ред. • ред. код]

Народжуваність у Індії, станом на 2015 рік, дорівнює 19,55 ‰ (87-ме місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,48 дитини на одну жінку (78-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 54,8 % (станом на 2008 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 19,9 року (оцінка на 2016 рік)[1].

Смертність у Індії 2015 року становила 7,32 ‰ (118-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,22 % (98-ме місце у світі)[1].

Вікова структура[ред. • ред. код]

Віково-статева піраміда населення Індії, 2016 рік (англ.)

Середній вік населення Індії становить 27,6 року (139-те місце у світі): для чоловіків — 26,9, для жінок — 28,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 68,13 року (163-тє місце у світі), для чоловіків — 66,97 року, для жінок — 69,42 року[1].

Вікова структура населення Індії, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 28,09 % (186 735 337 чоловіків, 164 835 868 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 18,06 % (119 933 717 чоловіків, 106 153 113 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 40,74 % (262 700 370 чоловіків, 247 237 448 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 7,16 % (44 993 382 чоловіка, 44 620 337 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,95 % (35 313 609 чоловіків, 39 172 403 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред. • ред. код]

Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 28 років, жінки — 22,2 року, загалом — 24,1 року (дані за 2011 рік)[4].

Розселення[ред. • ред. код]

Густота населення Індії (англ.)

Густота населення країни 2015 року становила 441,0 особи/км² (33-тє місце у світі)[1].

Урбанізація[ред. • ред. код]

Докладніше: Міста Індії

Індія середньоурбанізована країна. Рівень урбанізації становить 32,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,38 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах. 2001 року у Індії налічувалося понад 35 міст з мільйонним населенням, та 4 найбільших міста з населенням понад 10 млн кожне (Мумбаї, Делі , Колката і Бангалор ). Однак тенденція зростання кількості населення в сільських районах, надалі спостерігається, оскільки біля 70% населення Індії як і раніше, проживають в селах[5][6].

Головні міста держави: Делі (столиця) — 25,703 млн осіб, Мумбаї — 21,043 млн осіб, Колката — 11,766 млн осіб, Бангалор — 10,087 млн осіб, Ченнаї — 9,62 млн осіб, Хайдарабад — 8,944 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].


 
№ Штат Населення № Штат Населення
Мумбаї
Мумбаї
Делі
Делі		 1 Мумбаї Махараштра 12 478 447 11 Канпур Уттар-Прадеш 2 920 067 Бенґалуру
Бенґалуру
Гайдерабад
Гайдерабад
2 Делі Делі 11 007 835 12 Лакхнау Уттар-Прадеш 2 901 474
3 Бенґалуру Карнатака 8 425 970 13 Наґпур Махараштра 2 405 421
4 Гайдерабад Телангана 6 809 970 14 Індаур Мадх'я-Прадеш 1 960 521
5 Ахмадабад Гуджарат 5 570 585 15 Тхане Махараштра 1 818 872
6 Ченнаї Тамілнад 4 681 087 16 Бхопал Мадх'я-Прадеш 1 795 648
7 Колката Західна Бенґалія 4 486 679 17 Вішакхапатнам Андхра-Прадеш 1 730 320
8 Сурат Гуджарат 4 462 002 18 Пімпрі-Чинчвад Махараштра 1 729 359
9 Пуне Махараштра 3 115 431 19 Патна Біхар 1 683 200
10 Джайпур Раджастхан 3 073 350 20 Вадодара Гуджарат 1 666 700

Міграції[ред. • ред. код]

Значний вплив на індійське суспільство кожного століття призводять численні етнічні міграції народностей чи нелегальні (деколи й легальні) міграції народів з сусідніх територій чи в середині країни. Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,04 ‰ (112-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред. • ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 110 тис. біженців з Тибету, 64,2 тис. з Шрі-Ланки, 15,7 тис. з М'янми, 10,19 тис. з Афганістану[1]. Кількість нелегальних іммігрантів бангладешців в Індії, за теперішніми оцінками, до 20 млн. Ще приблизно 100 тис. це вигнанці-тибетці, які втекли після китайської окупації Тибету у 1950-х роках з своєї батьківщини, однак, офіційно визнані біженцями і мають дозвіл на перебування. Крім того, більше 60 тис. тамільських біженців із Шрі-Ланки також перебралися на індійську територію.

У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 612 тис. внутрішньо переміщених осіб через війну в Кашмірі й інші місцеві конфлікти[1].

Індія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[7].

Расово-етнічний склад[ред. • ред. код]

Етнічний склад (2000 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
індоарійські народи
  
 72%
дравідійські народи
  
 25%
монголоїди та інші
  
 3%
Докладніше: Народи Індії

Індія є багатонаціональною державою, з розмаїттям етнічних племінних груп. Головні етноси країни: індоарійські народи — 72 %, дравідійські народи (в основному мешкають у південній частині Індії) — 25 %, монголоїди та інші (переважно тибето-бірманські, мунда і мон-кхмерські народи в районах Гімалаїв, Північно-Східної та Східної Індії) — 3 % населення (оціночні дані за 2000)[1].

Українська діаспора[ред. • ред. код]

Докладніше: Українці Індії

Мови[ред. • ред. код]

Мови Індії (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
гінді
  
 41%
англійська
  
 %
бенгальська
  
 8.1%
телугу
  
 7.2%
маратхі
  
 7%
тамільська
  
 5.9%
урду
  
 5%
гуджараті
  
 4.5%
каннада
  
 3.7%
малаялам
  
 3.2%
орія
  
 3.2%
пенджабська
  
 2.8%
інші
  
 8.4%
Докладніше: Мови Індії

Офіційні мови[8]: гінді — розмовляє 41 % населення, англійська як допоміжна. Інші поширені мови, офіційні в окремих штатах (14 мов): бенгальська — 8,1 %, телугу — 7,2 %, маратхі — 7 %, тамільська — 5,9 %, урду — 5 %, гуджараті — 4,5 %, каннада — 3,7 %, малаялам — 3,2 %, орія — 3,2 %, пенджабська — 2,8 %, ассамська — 1,3 %, майтхілі — 1,2 %, інші мови (включно з кашмірі, сіндхі і санскритом) — 5,9 % (перепис 2001 року). У північній Індії дуже поширений варіант гінді й урду — гіндустані, що не має окремого офіційного статусу.

Індія є найбільшою у світі країною в культурно-мовному спектрі[9]. Індія є домом для індоєвропейської мовної сім'ї. Загалом мови в Індії представлені двома великими мовними групами: індо-арійською (якою послуговуються близько 74 % населення) та дравідійською (якою розмовляють 24 %). Інші мови спілкування в Індії походять з австроазійської і тибето-бірманської мовної сім'ї. Крім двох національних мов, гінді та англійської, статус офіційної має такі мови: ассамська, бенгальська, бодо, догрі, гуджараті, каннада, кашмірі, конкані, майтхілі, малаялам, маратхі, маніпурі, непалі, орія, пенджабська, санталі, санскрит, сіндхі, тамільська, телугу і урду[джерело?].

Мова гінді, найбільш вживана[10], виступає державною мовою Індії[11]. Англійська мова широко використовується в бізнесі і державному управлінні, має статус «офіційної мови»[12], суттєвим також є її використання в освіті, особливо в середовищі вищої освіти. Крім того, у кожному штаті та союзній території використовують свою власну мову, як офіційну, і в Конституції Індії також визнаються, ще 21 мова, якими найчастіше користуються в індійському суспільстві й їм надано офіційного статусу[джерело?]. Слід відмітити, що дослідниками мовниками в Індії нараховано безліч діалектів, їх кількість сягає 1652[13].

Релігії[ред. • ред. код]

Релігії в Індії (2010 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
індуїсти
  
 79.8%
мусульмани
  
 14.2%
християни
  
 2.3%
сікхи
  
 0%
агностики
  
 2%
Докладніше: Релігія в Індії

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: індуїзм — 79,8 %, іслам — 14,2 %, християнство — 2,3 %, сікхізм — 1,7 %, не визначились — 2 % (станом на 2011 рік)[1].

Чотири великі релігії світу (індуїзм, буддизм, джайнізм та сікхізм) походять із Індії. Більше 800 мільйонів індійців є індуїстами, решта населення відносить себе до релігійних груп: мусульман, християн, сикхів, буддистів — 0,7 %, джайністів — 0,4 %, юдеїв, зороастрійців та послідовників бахаїзму[14].

У Конституції Індії закріплено відділення церкви від держави. Послідовники сотень різних віросповідань в цілому існують пліч-о-пліч віками, тим не менш, є певна напруженість у стосунках. На індійську історію і суспільство значно вплинули масштабні релігійні зіткнення між мусульманами та індуїстами та між індуїстами та сикхами, які траплялися у минулому.

Освіта[ред. • ред. код]

Докладніше: Освіта в Індії

Рівень письменності 2015 року становив 71,2 % дорослого населення (віком від 15 років): 81,3 % — серед чоловіків, 60,6 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 3,8 % ВВП країни, станом на 2012 рік (134-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 12 років, для хлопців — до 11 років, для дівчат — до 12 років (станом на 2013 рік).

Середня і професійна[ред. • ред. код]

Вища[ред. • ред. код]

В Індії працює найбільша кількість університетів у світі[джерело?].

Охорона здоров'я[ред. • ред. код]

Докладніше: Охорона здоров'я в Індії

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,7 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 4,7 % ВВП країни (159-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 41,81 ‰ (50-те місце у світі); хлопчиків — 40,56 ‰, дівчаток — 43,22 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 174 випадків на 100 тис. народжень (55-те місце у світі)[1].

Індія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред. • ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А і Е, черевний тиф, гарячка денге, японський енцефаліт, малярія, лептоспіроз, сказ (станом на 2016 рік)[1].

2014 року було зареєстровано 2,07 млн хворих на СНІД (3-тє місце в світі), це 0,26 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (90-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 127,2 тис. осіб (3-тє місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 4,7 % (184-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 43,5 % (оцінка на 2006 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред. • ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 97,1 % населення в містах і 92,6 % в сільській місцевості; загалом 94,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 62,6 %, в сільській місцевості — 28,5 %, загалом по країні — 39,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 761 км³ на рік, або 613 тонни на одного мешканця на рік: з яких 7 % припадає на побутові, 2 % — на промислові, 90 % — на сільськогосподарські потреби[1].

Соціально-економічне положення[ред. • ред. код]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 43,9 %; частка осіб похилого віку — 8,6 %, або 11,7 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2010 року перебувало 29,8 % населення країни[1].

В Індії пропагують переваги малодітної сім'ї, використовують різні методи обмеження народжуваності, у деяких випадках — матеріальне заохочення сімей, які прагнуть обмеження народжуваності. Демографічні проблеми створюють ряд інших проблем, зокрема продовольча і неписьменності (до 50% населення регіону є неписьменним через бідність країн). Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 3,6 %, верхній дециль — 31,1 % (станом на 2005 рік)[1].

Станом на 2013 рік, в країні 237,4 млн осіб не має доступу до електромереж; 79 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 98 %, у сільській місцевості — 70 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 325,441 млн унікальних інтернет-користувачів (4-те місце у світі), що становило 26 % загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред. • ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 502,1 млн осіб (2-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 49 %; промисловість і будівництво — 20 %; сфера послуг — 31 % (станом на 2012 рік)[1]. 26,965 млн дітей у віці від 5 до 14 років (12 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 7,1 % працездатного населення, 2014 року — 7,3 % (86-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10,7 %, серед юнаків — 10,4 %, серед дівчат — 11,6 % (97-ме місце у світі)[1].

Кримінал[ред. • ред. код]

Докладніше: Злочинність у Індії

Наркотики[ред. • ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Найбільший у світі легальний виробник опіуму на світовому фармацевтичному ринку, невстановлена ​​кількість легального опіуму перенаправляється на нелегальні міжнародні ринки наркотиків; легальне виробництво кетаміну і прекурсорів; транзитна країна для наркотрафіку з сусідніх країн і Південно-Західної Азії; незаконне виробництво метаквалону; країна уразлива до відмивання грошей[1].

Торгівля людьми[ред. • ред. код]

Докладніше: Торгівля людьми в Індії

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Індії докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[15][16].

  • Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.)

  • Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)

Гендерний стан[ред. • ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,12 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15—24 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25—54 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55—64 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці за 64 роки — 0,9 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,08 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред. • ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред. • ред. код]

Переписи населення проводяться в Індії кожні 10 років. У цілому було проведено вже 14 переписів, станом на 2001 рік. Чисельність населення Індії становила: 1981 року — 683,3 млн, 1991 року — 846,4 млн, 2001 року — 1027,0 млн, 2011 року — 1210,7 млн.

Див. також[ред. • ред. код]

Примітки[ред. • ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ India : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 21 січня 2017. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ (англ.) The end of India's green revolution? — BBC News. 29 травня 2006 року.
  3. ↑ (англ.) Raj Patel The Long Green Revolution — Food FirstFood First. Institute for Food and Development Policy.
  4. ↑ Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics : [арх. 30 січня 2018 року] : [англ.] // United Nations Statistical Division. — 2004. — 14 April. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  5. ↑ Dyson, Tim; Visaria, Pravin (2004). Migration and urbanization:Retrospect and prospects. У Dyson, Tim; Casses, Robert; Visaria, Leela. Twenty-first century India: population, economy, human development, and the environment. Oxford University Press. с. 115–129. ISBN 0199243352. 
  6. ↑ Ratna, Udit (2007). Interface between urban and rural development in India. У Dutt, Ashok K.; Thakur, Baleshwar. City, Society, and Planning: Planning Essays in honour of Prof. A.K. Dutt. Concept Publishing Company. с. 271–272. ISBN 8180694615. 
  7. ↑ International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
  8. ↑ Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  9. ↑ Country Profile: India (PDF). Library of Congress — Federal Research Division. December 2004. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2007-06-24. 
  10. ↑ (англ.) Languages by number of speakers according to 1991 census. Central Institute of Indian Languages. Процитовано 2007-08-02. 
  11. ↑ (англ.) Mallikarjun, B. (Nov., 2004), Fifty Years of Language Planning for Modern Hindi-The Official Language of India, Language in India, Volume 4, Number 11. ISSN 1930—2940.
  12. ↑ Notification No. 2/8/60-O.L. (Ministry of Home Affairs), dated 27 April, 1960. Процитовано 2007-07-04. 
  13. ↑ (англ.) Matthew, K.M. (2006). Manorama Yearbook 2003. Malayala Manorama. с. 524. ISBN 81-89004-07-7. 
  14. ↑ (англ.) Census of India 2001, Data on Religion. Census of India. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-11-22. 
  15. ↑ Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — 2013 рік. — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
  16. ↑ UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — 2009 рік. — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.

Література[ред. • ред. код]

Українською[ред. • ред. код]

Російською[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Індії
Релігії
Народи
Мови
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Населення_Індії&oldid=22437791