Перейти до вмісту

Демографія Османської імперії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Демографія Османської імперії включає щільність населення, етнічну приналежність, рівень освіти, релігійну приналежність та інші аспекти населення.

Правителі Османської імперії, розробили досить ефективну систему підрахунку населення імперії лише через чверть століття після того, як процедури перепису населення були запроваджені в Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, та Франції.[1] В Османській імперії було проведено чотири загальні переписи: перепис 1831 року, перепис 1881–82 років, перепис 1905–06 років і перепис 1914 року. Існувало багато спеціальних переписів, відомих у Стамбулі. Є значні докази того, що перепис охоплював усю імперію, але він проводився в таких суворих умовах, що його результати слід вважати не більше ніж оцінками. Переписувачі були непідготовленими й здебільшого не мали нагляду.[2]

Департамент перепису населення

[ред. | ред. код]

Організаційна структура Департаменту перепису населення (Niifus-u Umumi Idaresi) була незалежним підрозділом у Міністерстві внутрішніх справ. Вона була відокремлена від армії, яка мала власні персональні записи, та кадастру, що займався оцінкою майна для цілей оподаткування. Департамент перепису населення поділявся на три основні відділи:

  1. відділ листування (Tahrirat Kalemi),
  2. відділ статистики (Ihsaiyat Kalemi)
  3. відділ архівів (Evrak Kalemi),

а також додатковий відділ пересилання (Irsalat Memuriyet), який займався відправкою та отриманням кореспонденції. За межами головного офісу в столиці, окружні штаби під керівництвом директорів (назірів) були призначені до кожної провінційної столиці для керівництва роботою чиновників, розташованих уздовж адміністративних поділів Османської імперії.[3]

Система перепису населення Османської імперії

[ред. | ред. код]

Як і в сучасній системі перепису, найважливішою частиною є початкове складання постійних реєстрів населення (sicil-i niifus) у кожному селі та кожному кварталі великих міст. Переписувачі, виконуючи свою роботу, мали супроводжуватися релігійними лідерами та мерами, і дані, що записувалися, включали не лише ім'я та характеристики кожної особи, знайденої в їхніх округах, але й вперше їхню стать; жінки були включені до реєстраційних аркушів раніше, ніж у багатьох інших країнах.[4]

Форма реєстрації була стандартизована. Стандартна форма мала типи на основі вказаної особою релігії. Окремі реєстри існували для кожного визнаного міллету. Усі сторінки реєстрів нумерувалися послідовно та скріплювалися печаткою, щоб підроблені сторінки не могли бути замінені на справжні. Замість порожніх сторінок, залишених у кінці оригінальних реєстрів під час попередніх переписів, тепер було запроваджено окремі реєстри щоденних змін у переписі, і окружні та провінційні адміністративні ради мали засвідчити їхню точність перед тим, як інформація надсилалася до Стамбула для включення у загальноімперську статистику. Також видавалися друковані свідоцтва, причому більшість оплати йшла місцевим інформаторам, щоб звіти надходили регулярно та вчасно.

Питання перепису:

  • Місце народження
  • Стать (окремий підрозділ для чоловіків; військовий статус, стиль вусів, стиль бороди)
  • Місце проживання
  • Вік
  • Ремесло або професія
  • Сімейний стан
  • Стан здоров'я
  • Релігія

Свідоцтво про реєстрацію населення

[ред. | ред. код]

Під час перепису кожна людина реєструвалася і отримувала Свідоцтво про реєстрацію населення (Nufus Tezkeresi) з підписом і печаткою, що було своєрідною квитанцією про реєстрацію і містило ті ж самі дані, що й у реєстрі.

На практиці це свідоцтво виконувало функції як свідоцтва про народження, так і посвідчення особи, і його необхідно було надавати для всіх урядових і правових операцій.

Перепис населення

[ред. | ред. код]

Демографічні дані протягом більшої частини історії Османської імперії не були надто точними. Протягом п'яти століть її існування імперія не мала легкодоступних і достовірних даних, окрім цифр щодо кількості працевлаштованих громадян. До першого офіційного перепису (1881–1893) дані виводилися з розширення податкових значень на загальну чисельність населення. Через використання податкових даних для визначення розміру населення детальні дані для численних османських міських центрів — міст із понад 5,000 мешканців — є досить точними. Ці дані доповнювалися інформацією про заробітну плату та ціни. Іншим джерелом були дані про кількість землевласників домогосподарств в Османській імперії — кожне домогосподарство вважалося таким, що складається з 5 осіб.[5]

  • Town population in the Balkans in the 16th century
    Міське населення на Балканах у XVI ст

Османський перепис 1831 року

[ред. | ред. код]

Султан Махмуд II провів перший загальний перепис населення як частину своїх зусиль зі створення нової армії (армія Нізам-і Джедід(інші мови)) та бюрократії, після знищення яничарського корпусу(інші мови), у 1826 році.[3] Перепис в Османській імперії розпочався у 1828-1829 роках як у Європі, так і в Анатолії. Початок війни з Росією у 1828-1829 роках завадив поширенню цих процедур на загальноімперському рівні. Цілі села залишалися не врахованими. Підраховували лише оподатковуване населення, тобто здорових чоловіків старше 15 років. У деяких поселеннях решта чоловічого населення становила більшість.

[6]
Територія Загалом Мусульмане Сх. правосл Роми Евреи Вірмени
Загальна кількість (з тих, хто був зафіксований/підрахований) 3 377 307 1 316 682 1 941 816 93 943 20 636 4230
Румелія 1 061 172 337 001 686 991 25 126 9955 2099
сільський район в окрузі Чаталджа 3440 848 2592
Селімбрія 887 887
Мідія 127 127
Теркос 794 794
Чекмеджикебір 464 464
Кючюкчекмедже 403 403
Тірекешчітлігі 29 29
Тектурдаґи 11 557 3773 7727 57
Інеджик 1672 812 836 24
Малкара 5585 1511 4010 64
Геліболу 10 792 4179 6613
Шаркой 8714 962 7752
Берґос 5097 1860 3154 32 51
Чорлу 3027 971 1938 45 73
Мармара Ереглісі 755 177 554 24
Бабаятік 1795 542 1253
Хавас Махмутпаша 1580 684 896
Хайраболу 3254 2203 1051
Евреше 1661 666 956 39
Іноз 2663 274 2327 62
Кешан 5479 850 4557 72
Чісріергене 10 815 1929 8886
Іпсала 2467 955 1512
Едірне 39 010 18 487 16 789 750 1541 1443
місцевість в окрузі Ада 6304 1090 5214
місцевість в окрузі Çdke 6793 1990 4803
місцевість в окрузі Ускюдар й Битола 19 373 2333 17 040
місцевість в окрузі Тирфеллі 181 181
Свиленград 2243 914 1329
Чірмен 3172 1910 1262
Чирпан 5557 938 4619
Смолян 10 187 6080 4107
Казанлик 16 040 7195 8097 748
Стара Загора 18 368 5586 12 782
Дідімотейхо 18 377 7525 10 852
Фереджик 5858 2385 3473
Фетхіє 1525 692 833
Комотіні 37 568 30 517 5339 1712
Єніджіекерасу 11 395 7582 2540 1273
Узунджагабат йХасково 20 692 9941 10 118 633
Момчилград 6391 6251 51 89
Драма 12 702 8618 3077 1007
Джигладжик й Сан Шабан 5171 4986 131 54
Велико-Тирново 3051 3051
місцевість в окрузі Хуталіч 7543 7543
місцевість в окрузі Торлюк 5108 5108
місцевість в окрузі Сахра 2678 2678
Пловдив 58 588 10 920 44 959 2021 344 344
Пазарджик 21 124 3269 14 083 3653 119
Іхтиман 1992 408 1501 83
Софія 44 739 4161 39 692 886
Пирот 29 363 1341 27 643 379
Правіште 7573 4718 2596 259
Берекетлі 1137 967 170
Кавала 1616 1514 102
Беркофча 15 056 1125 13 549 382
Джума Пазари 4649 3733 916
Егрі Бучак 2776 1482 1294
Чаршамба 4067 2350 1717
Серфіче 2942 682 2260
Тиквеш 10 558 4454 6104
Петрич 7762 3893 3869
Радовиш 8411 3504 4907
Гоце Делчев 17 898 8539 8620 739
Мелник 5360 918 4182 260
Тимурхісар 10 334 3229 6611 494
Зіхне 13 526 2867 10 017 642
Сере 23 064 4459 16 596 1761 248
Салоніки 40 215 12 368 21 669 511 5667
Яниця 11 577 6811 4766
Едеса 7879 3996 3883
Верія 12 732 1680 11 052
Агусет 888 151 737
Перзінек 4651 215 4436
Ізнебол 5434 131 5152 151
Струмиця 9564 3674 5344 546
Тойран 8041 4631 3076 334
Чорногорія 4282 2722 1452 108
Кілкіс 10 457 3176 6949 332
Дупниця 15 170 3528 11 642
Радомир 8000 789 7211
Враца 16 007 1463 14 282 262
Кратова, Вранє, Палангай, Егрідере 26 444 4749 21 068 627
Видин, Акчар, Каралом, Белоградчик, Чунарка, Годгоскаджа, й місцевість в окрузі Естерлік 32 830 6695 24 846 1289
Велес 17 875 4767 12 718 390
Прилеп 18 622 3683 14 489 450
Самоков 12 894 816 11 973 11 94
Кюстендил 17 479 3032 14 070 232 145
Бехішт 5467 3202 2176 89
Касторія 19 772 3313 16 124 335
Персепе 2730 568 2162
Битола 33 141 6723 24 550 705 1163
Флорина 11 214 5596 5253 365
Істрова 2891 1658 1176 57
Готпеште 5754 2081 3630 43
Насліч 8716 2693 5748 275
Штип 16 746 6920 9826
Кочани 9486 3374 6112
Куманово 13 095 2276 10 819
Сілістра 256 269 150 970 96 342 8779 178
Никопол (санжак) 197 775 110 304 81 489 5804 178
Сельві 7734 7734
Ізладі 2580 2580
Єтрополе 545 545
Ловеч 12 404 12 404
Плевен 6031 6031
Рахова 1831 1831
Сіпре 235 235
Никопол 13 681 3893 8598 1190
Свиштов 10 286 3897 5760 629
Русе 24 798 16165 7196 1437
Ямбол 3449 1942 1507
Невагії Янболу 2681 1444 1237
Заграїджит 8037 3292 4745
Єніджі Кизилагач й Хатунилі 2001 499 1502
Ниш 20 993 1862 18 378 575 178
Призрен 12 721 9488 2867 366
Єгуд 5291 2768 2479 44
Тирговиште 4730 2404 2323 3
Ґуде 7674 7574 100
Скоп'є 22 260 9660 11 700 900
Тетово 20 281 11 766 8043 472
Кичево 7528 2286 5154 88
Сілістрійський санджак 58 494 40 666 14 853 2975
Варна 5167 3427 1573 167
Ісакчі 1197 553 605 39
Мінкале 746 694 15 37
Балчик й Каварна 2521 1766 630 125
місцевість в окрузі Каркалла 52 52
Мечин 1837 991 821 25
Констанца 1844 1417 386 41
Хиршова 2398 1391 986 21
Тулча 1083 472 592 19
Каннабад 6877 5065 1454 358
Бабадаг 2870 1171 1661 38
Доскасрі 1983 1114 596 273
Айтос 7084 5790 845 449
Новий Пазар 4730 3482 948 300
Провадія 2149 4530 1465 231
Умурфакіх 1286 1140 146
Суворово 3149 1840 1163 146
Пазарджик 4563 3515 761 287
Чардак 2831 2308 300 223
кордони Республіки Болгарія[7] 496 744 181 455 296 769 17 474 702 344

Османський перепис 1881–1893 рр

[ред. | ред. код]

Перший офіційний перепис населення (1881–1893) зайняв 10 років, підготовка реєстраційних комітетів та форм які завершилися у 1884-1885 роках. З цього часу почався безперервний збір інформації з щорічними звітами, і в 1893 році результати були зібрані та представлені. Великий візир Ахмед Джевад-паша(інші мови) подав записи перепису в зшитому рукописі султану Абдул-Гаміду II.[6] Цей перепис став першим сучасним, загальним і стандартизованим переписом, здійсненим не для податкових чи військових цілей, а для отримання демографічних даних. Населення було поділено за етно-релігійними та гендерними характеристиками. Чисельність як чоловіків, так і жінок наводилася у рамках етно-релігійних категорій, зокрема мусульмани, греки (включаючи греків з Малої Азії, понтійських греків і кавказьких греків — усі православні християни під юрисдикцією Константинопольського патріархату з дуже різним етнічним походженням), вірмени, болгари, католики, євреї, протестанти, латини, сирійці та роми. [8] [9]

У 1867 році Державна рада Туреччини(інші мови) взяла на себе відповідальність за складання таблиць населення, що підвищило точність обліку населення. У 1874 році були введені нові методи обліку кількості населення. Це призвело до створення Генеральної адміністрації з питань населення, яка була підпорядкована Міністерству внутрішніх справ у 1881–1882 роках. Ці зміни політизували підрахунки населення.

  • Карти населення 1893-96 рр
  • 1893-96, Muslim, Greek and Armenian population
    1893-96, мусульманське, грецьке та вірменське населення
  • 1893-96, Armenian distribution (in color)
    1893-96, вірменська роздача (кольор.)
  • 1893-96, Green shows Muslim majority, red shows Armenian majority.
    1893-96, зелений колір показує мусульманську більшість, червоний — вірменську більшість.
Дані османського перепису
Адміністративна одиниця Заг. числ нас. Вірменське нас. % вірмен.. нас.
Ван 132 007 55 051 41.70%
Бітліс 338 642 108 050 31.91%
Ізміт 228 443 44 953 19.68%
Ерузум 637 015 120 147 18.86%
Стамбул 903 482 166 185 18.39%
Мамурет-уль-Азіз 466 579 83 394 17.87%
Діярбекір 414 657 60 175 14.51%
Сівас 980 876 129 085 13.16%
Адана 398 764 36 695 9.20%
Алеппо 819 238 70 663 8.63%
Анкара 1 018 744 81 437 7.99%
Хюдавендігар 1 454 294 70 262 4.83%
Трабзон 1 164 595 49 782 4.27%
Sehremanati Mülhakati 88 306 3074 3.48%
Едірне 985 962 18 458 1.87%
Чаталджа 61 001 979 1.60%
Біга 143 904 1842 1.28%
Конья 1 022 834 10 972 1.07%
Айдин 1 478 424 15 229 1.03%
Дайр-ез-Заур 51 270 474 0.92%
Кастамону 968 884 6652 0.69%
Иерусалим 258 860 1610 0.62%
Бейрут 620 763 2921 0.47%
Сирія 551 135 1478 0.27%
Салоніки 1 038 953 51 0.00%
Архіпелаг 286 736 10 0.00%
Монастир 711 466 22 0.00%
ЗАГАЛОМ 17 225 834 (100%) 1 139 651 (6.62%) 100.0%

Османський перепис 1905–1906 рр

[ред. | ред. код]
  • Карти населення 1905-1906, 1914 рр
  • 1905-1906 (printed in 1911)
    1905-1906 (надруковано 1911)
  • Muslim population in the Ottoman vilayets (1907)
    Мусульманське населення в османських вілаєтах (1907 р.)
  • Muslim population in the Ottoman sanjaks
    Мусульманське населення в османських санджаках

Після 1893 року в Османській імперії було створено статистичний орган (Istatistik-i Umumi Idaresi), під керівництвом якого в 1899 році були опубліковані результати ще одного офіційного перепису.

Перепис населення Османської імперії 1905–1906 зосереджувався на Іраку та Аравійському півострові, оскільки в Європі та Анатолії облік населення був уже добре налагоджений.[6] Istatistik-i Umumi Idaresi провів нове переписне обстеження, для якого польові роботи тривали два роки (1905–1906). 2-3 мільйони людей в Іраку та Сирії залишилися незареєстрованими і не врахованими.[10] Слід зазначити, що повна (загальна) документація цього перепису не була опублікована. Результати регіональних досліджень на основі цих даних публікувалися пізніше і були відсортовані за датою публікації. До публікацій і наступних видань увійшли дані про населення Османської імперії станом на 1911, 1912 і 1914 роки. Значна кількість архівної документації перепису була використана у багатьох сучасних дослідженнях та міжнародних публікаціях. Після 1906 року Османська імперія почала розпадатися, а ланцюг насильницьких воєн, таких як Італо-турецька війна, Балканські війни та Перша світова війна, кардинально змінили регіон, його кордони та демографічну ситуацію.

Розподіл населення Міллет в Османській імперії в 1906 році, згідно з офіційним переписом[11][12]
Міллет Жителі % від загальної суми
Мусульмани а 15 498 747 - 15 518 478 76,09% - 74,23%
греки б 2 823 065 - 2 833 370 13,86% - 13,56%
Вірмени с 1 031 708 - 1 140 563 5,07% - 5,46%
болгари 761 530 - 762 754 3,74% - 3,65%
євреї 253 435 - 256 003 1,24% - 1,23%
протестанти d 53 880 0,26%
Інші d 332 569 1,59%
Всього 20 368 485 - 20 897 617 100,00%
Примітки:а Мусульманський міллет включає всіх мусульман. Найбільшими з них є турки, араби та курди .
b Грецький Міллет включає всіх християн, які належать до Грецької православної церкви. Це і слов'яни, і албанці .
c Це включає різні ассирійські церкви.
d Перше джерело не включає протестантів та «інших».

Османський перепис 1914 року

[ред. | ред. код]

Перепис населення Османської імперії 1914 року було зібрано та опубліковано як Memalik-i Osmaniyyenin 1330 Senesi Nütus Istatistiki.[6]

Перепис 1914 року відобразив значні зміни у територіальних межах та адміністративному поділі Османської імперії. Статистика населення та загальні вибори 1914 року були основними джерелами даних про населення. Загальна чисельність населення імперії була визначена як 18,520,015 осіб. Підсумкові дані за 1914 рік показали "чистий приріст" на 1,131,454 особи порівняно з переписом 1905-06 років. Ці дані відображають втрату територій і населення в Європі внаслідок Балканських воєн; інакше, загальна цифра приросту становила б 3,496,068 осіб.[13]

Перепис значно занижував кількість немусульманського населення.[14][15] Наприклад, у Діярбакирі в переписі 1914 року вказувалося, що вірменське населення становило 73,226 осіб, але у вересні 1915 року Решид Бей оголосив, що депортував 120 000 вірмен із провінції.[16][17]

  • 1914, Muslim, Greek and Armenian population
    1914, мусульманське, грецьке та вірменське населення
Офіційні дані перепису 1914 року (загальна кількість чоловіків і жінок)
Провінція Мусульмане Греки Вірмени Євреї Греко-католики Вірменські католики Протестанти Латини Сирійці Стародавні сирійці Халдеї Яковіти Мароніти Самаряни
Адана 341 903 8537 50 139 66 437 2511 5036 174 467 406 1045 302
Анкара 877 285 20 226 44 507 1026 14 7069 2381
Анталія 235 762 12 385 630 250
Айдин (Ізмір) 1 249 067 299 096 19 395 35 041 1 892 479 1793 2 11
Бітліс 309 999 114 704 2788 1640 3992 4356
Бейрут 648 314 87 244 1188 15 052 24 210 277 3823 3367 491 19 40723 164
Болу 399 281 5146 2961 20 5 9 2 1 1
Діярбакир 492 101 1822 55 890 2085 113 9960 7376 37976 4133 5994
Самсун 265 950 98 739 27 058 27 261 1257 10
Сирія 791 582 60 978 413 10 140 27 662 247 1873 2991 3079 351 5577 6111
Чаталджа 20 048 36 797 842 1480
Едірне 360 417 224 459 19 725 22 515 221 48 115
Ерзурум 673 297 4859 125 657 10 5 8720 2241 1 88 13
Ескішехір 140 578 2613 8276 728 316 215
Алеппо 576 320 13 772 35 104 12 193 8 182 5739 8643 1776 2956 365 309
Бурса 474 114 74 927 58 921 4126 1278 992
Ічил(інші мови) 102 034 2500 341 10 7
Ізміт 226 859 40 048 55 403 428 449 1937 10 3 8
Чанаккале 149 903 8541 2474 3642 9 67
Кастамону 737 302 20 958 8959 8
Афьонкарагісар 277 659 632 7437 7 2 9
Баликесір 359 804 97 497 8544 362 109 51 2
Кайсері 184 292 26 590 48 659 1515 2018
Конья 750 712 25 071 12 971 4 79 254 1 4
Стамбул 560 434 205 375 72 962 52 126 387 9918 1213 2905 562 476
Мугла 188 916 19 923 12 1615
Мамурет-уль-Азіз 446 379 971 76 070 3751 8043 715 2234 8
Єрусалим 266 044 26 035 1310 21 259 1086 1733 9880 427 11 270
Кютаг'я 303 348 8755 3910 638
Кахраманмараш 152 645 11 27 842 251 23 4480 6111 1189
Нігде 227 100 58 312 4890 46 769
Сівас 939 735 75 324 143 406 344 3693 4575 3
Трабзон 921 128 161 574 37 549 8 1350 1338
Шанлиурфа 149 384 2 15 161 865 1557 1652 39 2328
Ван 179 380 1 67 792 1383 1128
Дайр-ез-Заур 65 770 18 67 2 27 215 1 1 141 51 1
ЗАГАЛОМ 15 044 846 1 729 738 1 161 169 187 073 62 468 67 838 65 844 24 845 54 750 4133 13 211 6932 47 406 164
Офіційні дані перепису 1914 року (загальна кількість чоловіків і жінок) (продовження)
Провінція Несторіани Єзиди Цигани Друзи Козаки Болгари Серби Волохи
Адана 3339 1
Анкара 1301 8
Анталія 621 38
Айдин (Ізмір) 2796 169
Бітліс
Бейрут 1
Болу 1216 6
Діярбакир 2375
Самсун
Сирія 7385
Чаталджа 251 338
Едірне 1092 2502
Ерзурум 517 24
Ескішехір
Алеппо 316 159 1956
Бурса 1869
Ічил(інші мови) 302
Ізміт 8
Чанаккале 1097 82
Кастамону
Афьонкарагісар 74
Баликесір 369 794 5438
Кайсері
Конья 212
Стамбул 280
Мугла 400
Мамурет-уль-Азіз 56
Єрусалим 113
Кютаг'я 243
Кахраманмараш 3
Нігде 8
Сівас 20
Трабзон 2363
Шанлиурфа
Ван 8091 1366
Дайр-ез-Заур
ЗАГАЛОМ 8091 6957 11169 7385 1006 14 908 1 82

Дунайський війтський перепис 1866 р

[ред. | ред. код]

У 1865 році в провінції (без урахування Нишського санджаку) проживало 658 600 (40,51%) мусульман і 967 058 (59,49%) немусульман, включаючи жінок. У 1859–1860 роках, окрім іммігрантів, чисельність мусульман становила 569 868 (34,68%), а немусульман — 1 073 496 (65,32%). [18] Половина мусульман були біженцями внаслідок обміну населенням між християнами і мусульманами з Росією. До створення Дунайського вілаєту, приблизно 250 000–300 000 мусульманських іммігрантів із Криму та Кавказу були поселені в цьому регіоні з 1855 по 1864 рік. Ще 200–300 тисяч чоловіків і жінок, біженців-черкесів та кримських татар, які оселилися в 1862–1878 роках, були частково виключені з перепису 1866 року.[6]

Чоловіче населення податного населення Дунайського вілаєту:

Перепис 1866 р. [6]
Санджак ЗАГАЛОМ мусульманський Немусульманин
Русчук 234 526 138 692 (33,63%) 95 834 (15.69%)
Варна 79 458 58 689 (14.23%) 20 769 (3.40%)
Видин 149 905 25 338 (6.14%) 124 567 (20.39%)
Софія 171 505 24 410 (5.92%) 147 095 (24.08%)
Тирнова 175 918 71 645 (17.37%) 104 273 (17.07%)
Тульча 57 062 39 133 (9,49%) 17 929 (2.93%)
Ниш 154 935 54 510 (13.22%) 100 425 (16.44%)
ЗАГАЛОМ 1 023 309 412 417 (40,3%) 610 892 (59,7%)

Відсоток громад у містах від чоловічого населення в 1866 році згідно з Османським тезкере: [19]

Місто Болгари Мусульмани Роми Вірмени Євреї
Видин 34 52 6 8
Софія 38 39 4 20
Лом 58 35 3 5
Дупниця 38 46 5 11
Плевне 47 45 5 2
Русчук 38 52 2 4 5
Şumnu 40 51 1 5 2
Варна 49 40 1 8 2
Сілістр 30 62 2 4 1

У 1873 році в містах проживало 17,96% населення губернії.

Дунайський війтський перепис 1874 р

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1874 року, у Дунайській провінції (без урахування Нишського санджаку) проживало 963 596 (42,22%) мусульман і 1 318 506 (57,78%) немусульман. Разом із Нишським санджаком населення становило 1 055 650 (40,68%) мусульман і 1 539 278 (59,32%) немусульман у 1874 році. Мусульмани становили більшість у санджаках Русе, Варна та Тулча, тоді як немусульмани переважали в інших санджаках. [20]

Перепис Східної Румелії

[ред. | ред. код]

Перепис населення в Східній Румелії 1878 р.:[21]

Громада (перепис 1878 р.) Населення Відсоток
Болгари 571 231 70,22%
Мусульмани 174 759 21,48%
Греки 42 516 5,23%
Роми (цигани) 19 524 2,40%
Євреї 4 177 0,51%
Вірмени 1 306 0,16
ЗАГАЛОМ 813 513 100%

Перепис Східної Румелії 1880 р.: [22]

Етнічна приналежність (перепис 1880 р.) Населення Відсоток
Болгари 590 000 72,3%
Турки 158 000 19,4%
Роми (цигани) 19 500 2,4%
інші 48 000 5,9%
ЗАГАЛОМ 815 500 100%

Етнічний склад населення Східної Румелії, згідно з губернським переписом 1884 року, був таким: [23]

Етнічна приналежність (перепис 1884 р.) Населення Відсоток
Болгари 681 734 70,0%
Турки 200 489 20,6%
Греки 53 028 5,4%
Роми (цигани) 27 190 2,8%
Євреї 6982 0,7%
Вірмени 1865 0,2%
ЗАГАЛОМ 971 288 100%

Населення Східної Румелії за переписом 1880 р.: [24]

Каза Болгари Турки Греки Роми Євреї Вірмени
Пловдив 127 619 (22,9%) 36 848 (21%) 14 265 (33,8%) 4736 (24,2%) 1185 (28,3%) 806 (61,7%)
Хасково 74 656 (13,4%) 55 334 (31,6%) 1138 (2,7%) 2116 (10,8%) 246 (5,8%)
Стара Загора 124 666 (22,4%) 27 115 (15,5%) 35 (0%) 2811 (14,3%) 431 (10,3%)
Слівен 96 425 (17,33%) 12 463 (7,1%) 14 184 (33,6%) 3685 (18,8%) 845 (20,2%) 276 (21,1%)
Пазарджик 94 873 (17%) 14 898 (8,5%) 676 (1,6%) 3487 (17,8%) 1112 (26,6%) 152 (11,6%)
Бургас 36 997 (6,6%) 28 091 (16%) 11 798 (28%) 2686 (13,7%) 358 (8,5%) 71 (5,4%)
ЗАГАЛОМ 555 236 (69,6%) 174 699 (21,9%) 42 096 (5,2%) 19 521 (2,4%) 4177 (0,5%) 1305 (0,1%)
ЗАГАЛОМ 797 034

Перепис 1903–1904 рр. Салонікського вілаєту

[ред. | ред. код]

Населення Салоніцького вілаєту: [19]

Санджак Мусульмани Греки Болгари Волохи [ком. 1] Євреї
Салоніки 220 000 190 000 85 000 15 000 48 000
Серрес 145 000 78 000 130 000 4 000 2 000
Драма 119 000 22 000 4 000 1 000
ЗАГАЛОМ 484 000 290 000 219 000 19 000 51 000
ЗАГАЛОМ 1 063 000

Етнорелігійні оцінки та зареєстроване населення

[ред. | ред. код]

Еялети

[ред. | ред. код]

Мусульманське населення в еялеті Сілістра було найчисленнішим (55,17%), тоді як у субпровінціях Видин та Ниш немусульманське населення становило відповідно 75,59% та 81,18%. Населення еялетів (Сілістра, Відін і Ниш), що утворили Дунайський вілаєт, згідно зі звітом британського консула Едварда Ніла 1858 року: [25]

Спільнота Населення
Болгарська православна 910 735 (65%)
Мусульмане 430 485 (31%)
Волохи 25 000 (2%)
Греки 10 100 (1%)
Євреї 5000 (0%)
інші 9535 (1%)
ЗАГАЛОМ 1 390 855 (100%)

Дунайський вілаєт

[ред. | ред. код]

Дунайська провінція була заснована в 1864 році і складалася з підпровінцій Русе, Варна, Тулча, Тирново, Видин, Софія та Ниш.[20] Дві підпровінції (Софія та Ниш) були відокремлені від Дунайської провінції: Нишський санджак став частиною Прізренського вілаєту в 1869–1874 роках, тоді як відокремлена Софійська провінція була заснована в 1876 році. Нарешті, в 1877 році Софія та Ниш були приєднані до Адріанопольського та Косовського вілаєтів відповідно. [20]

Загальна чисельність населення провінції до Російсько-турецької війни 1877–1878 років становила близько 2,6 мільйонів осіб, з яких 1 мільйон (40%) були мусульманами та 1,5 мільйона (60%) немусульманами. Основними національними групами були болгари та турки. У провінцію були переселені нові великі громади черкесів і татар серед 250 000–300 000 мусульманських біженців із Криму та Кавказу з 1855 по 1864 рік; однак після війни 1877–1878 років як мусульманське, так і турецьке населення скоротилося майже на половину,[20] залишивши лише 63 черкеських родини, зафіксованих у Болгарії до 1880 року. [26]

Чисельність чоловічого населення Дунайського вілаєту (без урахування Нишського санджаку) в 1865 році, згідно з даними Kuyûd-ı Atîk (Друкарня Дунайського вілаєту): [27]

Спільнота Рушуцький санджак Видинский санджак Варнский санджак Тирновський санджак Тулчанський санджак Софійский санджак Дунайський санджак
Болгарський міллет 85 268 (38%) 93 613 (80%) 9553 (18%) 113 213 (59%) 12 961 (22%) 142 410 (86%) 457 018 (56%)
Міллет ісламу 138 017 (61%) 14 835 (13%) 38 230 (74%) 77 539 (40%) 38 479 (65%) 20 612 (12%) 327 712 (40%)
міллет Уллах 0 (0%) 7446 (6%) 0 (0%) 0 (0%) 0 (0%) 0 (0%) 7446 (1%)
Вірменський міллет 926 (0%) 0 (0%) 368 (1%) 0 (0%) 5720 (10%) 0 (0%) 7014 (1%)
Рум міллет 0 (0%) 0 (0%) 2,639 (5%) 0 (0%) 2215 (4%) 0 (0%) 4908 (1%)
Єврейський міллет 1 101 (0%) 630 (1%) 14 (0%) 0 (0%) 1 (0%) 1790 (1%) 3536 (0%)
мусульманські роми 312 (0%) 245 (0%) 118 (0%) 128 (0%) 19 (0%) 766 (0%) 1588 (0%)
немусульманські роми 145 (0%) 130 (0%) 999 (2%) 1455 (1%) 92 (0%) 786 (0%) 3607 (0%)
ЗАГАЛОМ 225 769 (100%) 116 899 (100%) 51 975 (100%) 192 335 (100%) 59 487 (100%) 166 364 (100%) 812 829 (100%)

Чоловіче населення Дунайського вілаєту (без урахування Нишського санджаку) в 1866–1873 роках, згідно з редактором Дунайської газети Ісмаїлом Кемалем:[7]

Спільнота Населення
МУСУЛЬМАНИ 481 798 (42%)
- Утверджені мусульмани 392 369 (34%)
- мусульманські поселенці 64 398 (6%)
- мусульманські роми 25 031 (2%)
ХРИСТИЯНИ 646 215 (57%)
- Болгари 592 573 (52%)
- Греки 7655 (1%)
- вірмени 2128 (0%)
- Католики 3556 (0%)
- інші християни 40 303 (4%)
ЄВРЕЇ 5375 (0%)
Роми-НЕМУСУЛЬМАНИ 7663 (1%)
ЗАГАЛОМ 1 141 051 (100%)

Чоловіче населення Дунайського вілаєту (без урахування Нишського санджаку) в 1868 році, згідно з Кемалом Карпатом: [6]

Спільнота Населення
Християнські болгари 490 467 (57.68%)
Мусульмани 359 907 (42.32%)
ЗАГАЛОМ 850 374 (100%)

Чоловіче населення Дунайського вілаєту (без санджаку Ниш ) у 1875 році, згідно з Тахрір-і Седід (друкарня Дунайського вілаєту): [28]

Спільнота Рушуцький санджак Видинский санджак Варнский санджак Тирновський санджак Тулчанський санджак Софійский санджак Дунайський санджак
Болгарський міллет 114 792 (37%) 131 279 (73%) 21 261 (25%) 148 713 (60%) 10 553 (12%) 179 202 (84%) 605 800 (54%)
Міллет ісламу 164 455 (53%) 20 492 (11%) 52 742 (61%) 88 445 (36%) 53 059 (61%) 27 001 (13%) 406 194 (36%)
Вірменський міллет 991 (0%) 0 (0%) 808 (1%) 0 (0%) 3 885 (4%) 0 (0%) 5684 (1%)
Рум міллет 0 (0%) 0 (0%) 3421 (4%) 494 (0%) 217 (0%) 0 (0%) 4132 (0%)
Єврейський міллет 1102 (0%) 1009 (1%) 110 (0%) 0 (0%) 780 (1%) 2374 (1%) 5375 (0%)
Черкеси, Мухаджири 16 588 (5%) 6522 (4%) 4307 (5%) 0 (0%) 2954 (3%) 202 (0%) 30 573 (3%)
мусульманські роми 9579 (3%) 2783 (2%) 2825 (3%) 6545 (3%) 139 (0%) 2964 (1%) 24 835 (2%)
немусульманські роми 1790 (1%) 2048 (1%) 331 (0%) 1697 (1%) 356 (0%) 1437 (1%) 7659 (1%)
Волохи, католики, ін. 500 (0%) 14 690 (8%) 0 (0%) 0 (0%) 15 512 (18%) 0 (0%) 30 702 (3%)
ЗАГАЛОМ 309 797 (100%) 178 823 (100%) 85 805 (100%) 245 894 (100%) 87 455 (100%) 213 180 (100%) 1 120 954 (100%)

Чоловіче населення Дунайського вілаєту в 1876 році, за даними османського офіцера Станісласа Сен-Клера(інші мови):[7]

Спільнота Населення
Мусульманські турки 457 018 (36%)
Інші мусульмани 104 639 (8%)
Християнські Болгари 639 813 (50%)
Християнські Вірмени 2128 (0%)
Волохи і греки-християни 56 647 (4%)
Роми 8220 (1%)
Євреї 5847 (0%)
ЗАГАЛОМ 1 274 282 (100%)

Загальна кількість населення Дунайського вілаєту (включаючи санджаки Ниш і Софія ), згідно з виданням Британської енциклопедії 1876 року: [29]

Спільнота Населення
Болгари 1 500 000 (63%)
Турки 500 000 (21%)
Татари 100 000 (4%)
Черкеси 90 000 (4%)
Албанці 70 000 (3%)
Румуни 40 000 (2%)
Роми 25 000 (1%)
Росіяни 10 000 (0%)
Вірмени 10 000 (0%)
Євреї 10 000 (0%)
Греки 8000 (0%)
Серби 5000 (0%)
Німці, італійці, араби та ін 1000 (0%)
ЗАГАЛОМ 2 369 000 (100%)
Розподіл населення міст Дунайського вілаєту в 1876 р. за Aubaret (крім Niş sancak)

Загальна чисельність населення Дунайського вілаєту (за винятком Нишського санджаку) у 1876 році, оцінена французьким консулом Обаре з реєстру: [30] [31]

Спільнота Населення
МУСУЛЬМАНИ 1 120 000 (48%)
в т.ч. турки 774 000 (33%)
в т.ч. черкеси 200 000 (8%)
в т.ч. татари 110 000 (5%)
в т.ч. роми 35 000 (1%)
НЕМУСУЛЬМАНИ 1 233 500 (52%)
в т.ч. болгари 1 130 000 (48%)
в т.ч. роми 12 000 (1%)
в т.ч. греки 12 000 (1%)
в т.ч. євреї 12 000 (1%)
в т.ч. вірмени 2500 (0%)
в т.ч. Волохи та інші 65 000 (3%)
ЗАГАЛОМ 2 353 000 (100%)

Загальна кількість населення двох переважно турецьких санджаків Дунайського вілаєту в 1876 році, за даними французького консула Обаре: [31]

Спільнота Варненський санджак Рушуцький санджак
турки 92 800 (68%) 388 000 (57%)
болгари 32 200 (24%) 229 500 (34%)
черкеси 33 000 (5%)
Роми 2900 (2%) 23 500 (3%)
греки 6842 (5%)
євреї 2200 (0%)
вірмени 2000 (0%)
Волохи 1000 (0%)
ЗАГАЛОМ 136,000 (100%) 680,000 (100%)

Адріанопольський вілаєт

[ред. | ред. код]

Загальна кількість населення Адріанопольського вілаєту в 1878 році за даними турецького автора Кемаля Карпата: [6]

Спільнота Оцінка
болгари 40% (526 691)
Інші християни 22% (283 603)
мусульмани 39% (503 058)
ЗАГАЛОМ  100% (1 304 352)

Чоловіче населення Філібе- Санкака Адріанопольського вілаєту в 1876 році за британським Р. Дж. Муром: [19][32]

Каза Турки Мусульманські Роми Християнські Роми Болгари Греки Вірмени Евреї ЗАГАЛОМ
Філібійський каза 28% (35 ,400) 4% (5474) 0% (495) 63% (80 107) 3% (3700) 0% (380) 1% (691) 100% (126 247)
Татар- Пазарджик каза 23% (10 805) 4% (2120) 1% (579) 70% (33 395) 1% (300) 0% (94) 1% (344) 100% (47 637)
Хасково каза 55% (33 323) 3% (1548) 0% (145) 42% (25 503) 0% (0) 0% (3) 0% (65) 100% (60 587)
Загора каза 20% (6 677) 3% (989) 0% (70) 75% (24 857) 0% (0) 0% (0) 2% (740) 100% (33 333)
Казанлак каза 46% (14 365) 4% (1384) 0% (24) 48% (14 906) 0% (0) 0% (0) 1% (219) 100% (30 898)
Чирпан каза 24% (5157) 2% (420) 0% (88) 74% (15 959) 0% (0) 0% (0) 0% (0) 100% (21 624)
Султан-Джері каза 97% (13 336) 1% (159) 0% (0) 2% (262) 0% (0) 0% (0) 0% (0) 100% (13 757)
Акчелебі каза 59% (8197) 3% (377) 0% (0) 38% (5 346) 0% (0) 0% (0) 0% (0) 100% (13 920)
ЗАГАЛОМ 37% (127 260) 4% (12 471) 0% (1401) 58% (200 335) 1% (4,000) 0% (477) 1% (2,059) 100% (348 000)

Чоловіче населення санджаку Ісліміє Адріанопольського вілаєту в 1873 році згідно з османськими альманахами: [33]

Спільнота Населення
мусульмани 37 200 (47%)
Немусульмани 46 961 (53%)
ЗАГАЛОМ  100% (84 161)

Чоловіче населення санджаку Ісліміє Адріанопольського вілаєту в 1875 році за британським Р. Дж. Муром:[7]

Спільнота Населення
мусульмани  42% (44 747)
Немусульмани  58% (60 854)
ЗАГАЛОМ  100% (105,601)

Загальна кількість населення санджаку Ґюмюльчіне Адріанопольського вілаєту в 19 столітті:

Санджак Мусульмани [34] Християнські болгари Греки-християни
Гюмюльцин 206 914 (85,2%) 20 671 (8,5%) 15 241 (6,2%)
ЗАГАЛОМ 242 826

Східна Румелія

[ред. | ред. код]

Загальна кількість населення пізнішої Східної Румелії до та після російсько-турецької війни 1877-78 рр. (Драммонс-Вольф до Солсбері, 26 вересня 1878) після вимушеної міграції:[6][19]

Спільнота 1875 1878 1879
Мусульмани-турки 29% (220 000) 16% (90 000) +100 000
Мусульмани-помаки 3% (25 000) 4% (25 000)
Мусульмани-татари 1% (10 000) 1% (8000)
Мусульмани-черкеси 1% (10 000) 0% (0)
Мусульмани-роми 3% (25 000) 3% (16 000)
Євреї 1% (9000) 1% (8 000)
Болгарські католики 1% (9000) 2% (9 000)
Болгарські екзархісти 53% (400 000) 66% (380 000)
Грекофільські болгари 5% (35 000) 5% (30 000)
Греки 5% (35 000) 5% (30 000)
греко-влахи 0% (2000) 0% (2000)
Греко-албанці 0% (2000) 0% (2000)
Вірмени 0% (2000) 0% (2000)
ЗАГАЛОМ 100% (760 000) 100% (580 000)

Константинопольський вілаєт

[ред. | ред. код]

Населення Стамбула в 1885 році згідно зі Стенфордом Шоу (чоловіки:жінки): [6]

Спільнота Народжений(а) в країні народжений(а) за межами країни
Мусульмане 143 586 (Ч:Ж 1:2) 241 324 (Ч:Ж 2:1)
Греки 68 764 83 977
Православні вірмени 78 679 70 991
Болгари 46 4331
Католики 3722 2720
Євреї 42 363 1998
Протестанти 225 594
Латини 609 473
ЗАГАЛОМ 333 994 406 328
ЗАГАЛОМ 740 322

Салоніцький вілаєт

[ред. | ред. код]

Чоловіче населення деяких санджаків у 1880 році за даними Ерла Гранвіля: [19]

Санджак Мусульмани Греки Патріархальні болгари Болгари екзархисти Волохи Євреї
Сіроз 54 436 31 820 28 053 15 335 2859 988
Салоніки 25 669 61 434 13 099-15 000 15 975 4462 25 473
ЗАГАЛОМ 80 105 (28,46-28,61%) 93 254 (33,13-33,35%) 41 152( 14,72%)-43 053 (15,29%) 31 310 (11,12-11,20%) 7321 (2,60-2,62%) 26 461 (9,40-9,46%)
ЗАГАЛОМ 279 603-281 504 (100%)

Чоловіче населення деяких санджаків у 1878 р. за болгарським Кусєвим і Груєвим: [19]

Санджак Мусульмани Болгари Греки Волохи Роми Помаки
Сіроз 19 344 70 895 117 226 1812 1170 13 873
Салоніки 9441 96 000 113 279 1751 2862-8697
ЗАГАЛОМ 28 785 166 895 230 505 1812 2921 16 735-22 570
ЗАГАЛОМ 447 653-453 488

Загальна чисельність деяких санджаків у 1881 році за даними італійських гондросів: [19]

Санджак Турки Греки Болгари Євреї Волохи
Сіроз 91 700 66 500 54 580 1520 4150
ЗАГАЛОМ 218 450

Загальна кількість населення деяких санджаків за даними віце-консула Станісласа Реккіолі в 1878 році:

Санджак Мусульмани [6] в т.ч. турки Християни
Драма 270 998 249 165 413 549
ЗАГАЛОМ 933 712

Всього

[ред. | ред. код]

Загальна чисельність населення, згідно з Абдолонімом Убічіні(інші мови), який базував статистику на османському перепису 1844 року:[6]

Спільнота в Європі в Азії в Африці
Турки 2 100 000 (14%) 10 700 000 (67%)
Греки 1 000 000 (6%) 1 000 000 (6%)
Вірмени 400 000 (3%) 2 000 000 (12%)
Євреї 70 000 (0%) 80 000 (0%)
Слов'яни 6 200 000 (40%)
Румуни 4 000 000 (26%)
Албанці 1 500 000 (10%)
Татари 16 000 (0%) 20 000 (0%)
Араби 900 000 (6%) 3 800 000 (100%)
Ассирійці й халдейські католики(інші мови) 235 000 (1%)
Друзи 30 000 (0%)
Курди 1 000 000 (6%)
Туркмени 85 000 (1%)
Роми 214 000 (1%)
Мусульмани 4 550 000 (29%) 12 650 000 (79%) 3 800 000 (100%)
Християни 10 640 000 (69%) 3 260 000 (20%)
Євреї 70 000 (0%) 80 000 (0%)
ЗАГАЛОМ 15 500 000 (100%) 16 050 000 (100%) 3 800 000 (100%)

Загальна чисельність населення, за оцінкою The New Armenia(інші мови) 1912 року, до Балканських війн:[35]

Етнорелігійні оцінки загальної чисельності населення
Спільнота Оцінка
Тюрки 4 000 000 (13%)
Християнські тюрки(інші мови) 300 000 (1%)
Курди 2 000 000 (6%)
Лази 200 000 (1%)
Черкеси 1 000 000 (3%)
Чеченці 200 000 (1%)
Абазини 100 000 (0%)
Карапапахи 200 000 (1%)
Грузини 100 000 (0%)
мусульмани-албанці 2 500 000 (8%)
християни-албанці 500 000 (2%)
Араби 13 000 000 (41%)
Роми 200 000 (1%)
Греки 3 000 000 (9%)
Вірмени 2 000 000 (6%)
Болгари 1 000 000 (3%)
Волохи 200 000 (1%)
Серби 200 000 (1%)
інші Європейці 100 000 (0%)
Євреї 400 000 (1%)
Алевіти 1 000 000 (3%)
Фелахи, Тахтаджі, ін. 100 000 (0%)
Єзиди 100 000 (0%)
ЗАГАЛОМ 32 000 000 (100%)
Арабські оцінки
Спільнота Оцінка
Хіджазькі Араби та Йеменци(інші мови) 5 000 000 (16%)
Месопотамські араби 3 000 000 (9%)
Триполітанські араби 1 500 000 (5%)
Друзи 100 000 (0%)
Сирійці 2 000 000 (6%)
Християнські сирійці 1 000 000 (3%)
ЗАГАЛОМ 13 000 000 (100%)
Карта 1876 року російського дипломата Теплова про мусульманське та християнське населення в деяких казах, що стосуються Константинопольської конференції.

Європейська частина

[ред. | ред. код]

За оцінками з приблизно вісімнадцяти джерел, мусульмани складали близько 35% від загальної чисельності населення Балканів у першій половині XIX століття, тоді як у другій половині століття їх частка зросла до 43%.[6] Згідно з тридцятьма трьома джерелами, частка турків у європейських провінціях Османської імперії в XIX столітті коливалася від 11% до 24%; греків — від 9% до 16%; болгар — від 24% до 39%.[6] Турки складали дві третини мусульман у Дунайському вілаєті, а також більшість мусульман у Адріанопольському та Салонікському вілаєтах.[6] У більш західних вілаєтах мусульмани були більшістю, до складу якої зазвичай входили слов'яни та албанці. У Йоаннінському вілаєті домінували православні християни, більшість з яких за етнічним походженням були албанцями, згідно з османськими чиновниками, і вони становили три чверті від усіх мусульман.[36] У 1867 році Салахаддін-бей оцінив кількість черкеських новоприбулих у 595 000 осіб та 400 000 вірмен у європейській частині Османської імперії.[6] Практично всі черкеси почали мігрувати до Анатолії після російських військових наступів в останній чверті XIX століття.[6]

Загальна чисельність населення європейської частини Османської імперії в 1831 році, за даними Девіда Уркгарта(інші мови):[6][37]

Спільнота Оцінка
Мусульмани-турки 700 000 (7%)
Мусульмани-албанці 1 066 000 (10%)
Мусульмани-босняки, тулемани, помаки 2 000 000 (19%)
Християни-греки (за винятком Греції) 1 180 000 (11%)
Християнські слов'яни 4 000 000 (37%)
Християни-албанці 530 000 (5%)
Християни-волохи 600 000 (6%)
Євреї, вірмени тощо 600 000 (6%)
ЗАГАЛОМ 10 676 000 (100%)
Чоловіки албанського племені на святі Святого Миколая в Бжеті на території Шкрелі, 1908 рік.

Загальна чисельність населення європейської частини Османської імперії в 1840-х роках, за даними Огюста Вікнеля:[31]

Спільнота ЗАГАЛОМ Мусульмане Християни Евреї
Молдо-волохи 4 112 105 (27%) 3 976 825 135 280
Болгари 3 000 000 (20%) 60 000 2 940 000
Османи, юрюки, татари 2 100 000 (14%) 2 100 000
Албанці 1 400 000 (9%) 1 250 000 150 000
Боснійці й герцеговинці 1 300 000 (9%) 600 000 700 000
Серби 1 004 000 (7%) 15 000 987 600 1400
Греки 975 000 (6%) 15 000 960 000
Вірмени 400 000 (3%) 400 000
Роми 214 000 (1%) 140 000
Хорвати 200 000 (1%) 200 000
Чорногорці 100 000 (1%) 100 000
Євреї 70 000 (0%) 70 000
Козаки 9000 (0%) 9000
ЗАГАЛОМ 15 184 105 (100%) 4 180 000 10 723 425 206 680

Загальна чисельність населення європейської частини Османської імперії в 1872 році, за даними військового аташе в Константинополі Ріттера цур Гелле фон Само, на основі османських провінційних щорічників:[6]

Вілайет ЗАГАЛОМ Мусульмане Немусульмане
Константинополь (Европа) 685 200 285 100 (42%) 400 100 (58%)
Едірне 1 304 352 503 058 (39%) 801 294 (61%)
Шкодерск 228 000 100 000 (44%) 128 000 (56%)
Призрен 1 119 154 728 286 (61%) 470 868 (39%)
Дунай 2 016 430 817 200 (41%) 1 199 230 (59%)
Яніна 710 501 249 699 (35%) 460 802 (65%)
Салоніки 1 237 338 429 410 (35%) 807 928 (65%)
Боснія 1 242 456 630 456 (51%) 612 000 (49%)
Крит 210 000 90 000 (43%) 120 000 (57%)
Константинополь (Азия) 796 000 455 500 (57%) 340 500 (43%)
Сербія 1 319 389 4 965 (0%) 1 314 424 (100%)
Об'єднане князівство Волощини та Молдови 4 500 000 3 000 (0%) 4 497 000 (100%)
Чорногорія 100 000 0 (0%) 100 000 (100%)
ЗАГАЛОМ 15 548 820 4 296 674 11 252 146

Загальна чисельність населення європейської частини Османської імперії в 1876 році, за даними Ернста Георга Равенштейна(інші мови), який спирався на кілька джерел, включаючи османську статистику:[6][38]

Спільнота Оцінка
Мусульманські турки й татари 1 388 000 (17%)
Мусульманські болгари 790 000 (10%)
Мусульманські албанці 723 000 (9%)
Мусульманські серби 442 000 (5%)
Мусульманські черкеси 144 000 (2%)
Мусульманські роми 52 000 (1%)
Мусульманські греки 38 000 (0%)
Мусульманські араби 3000 (0%)
Мусульманські іноземці 5000 (0%)
Немусульманські болгари 2 071 000 (25%)
Немусульманські греки 1 082 000 (13%)
Немусульманські серби 672 000 (8%)
Немусульманські албанці 308 000 (4%)
Немусульманські румуни 200 000 (2%)
Немусульманські вірмени 100 000 (1%)
Євреї 72 000 (1%)
Немусульманські іноземці 60 000 (1%)
Немусульманські роми 52 000 (1%)
Немусульманські росіяни 10 000 (0%)
ЗАГАЛОМ 8 207 000 (100%)

Загальна чисельність населення деяких санджаків у 1877 році, за даними російського дипломата Теплова:[6][39]

Санджак Болгари Неболгари Мусульмане Немусульмане
Видин 263 000 131 600 39 723 333 317
Велико-Тирново 188 500 112 000 68 199 328 390
Ниш 283 000 148 100 72 188 360 559
Софія 297 500 189 000 57 789 428 949
Русе 201 025 354 324 268 824 290 626
Варна 36 000 74 100 64 621 45 875
Тулча 40 570 188 930 103 328 116 203
Загалом (Дунай) 1 310 695 1 198 054 674 672 1 903 919
Сливен 100 500 186 400 64 459 213 066
Пловдив 382 500 564 600 318 052 628 770
ЗАГАЛОМ 1 793 695 1 949 054 1 057 183 2 745 755

Чоловіче населення частин Дунайського, Адріанопольського та Салонікського вілаєтів, що відповідають сучасній Республіці Болгарія, у 1875 році за даними Тотева:[7]

Місто Мусульмане Немусульмане
Дунайський вілаєт 451 680 712 842
ЗАГАЛОМ 687 998 1 053 387

Зауваги

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Термін "Волохи" може стосуватися ароманів, або мегленітських румун, або румунів, двох з трьох або всіх одночасно. Це термін, що спочатку використовувався іншими народами для позначення східно-романських народів (до яких також належать істрорумуни, які ніколи не жили під владою Османської імперії), хоча мегленітські румуни прийняли його як самоназву.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Shaw, 1978, с. 325
  2. ↑ Stanford J. Shaw. The Ottoman Census System and Population, 1831-1914. International Journal of Middle East Studies. 9 (3): 326.
  3. ↑ а б Shaw, 1978, с. 327
  4. ↑ Shaw, 1978, с. 331
  5. ↑ Behar, Cem, ed. 1996. Osmanlı Đmparatorluğu'nun ve Türkiye'nin nüfusu, 1500-1927. Ankara: T.C. Basbakanlık Devlet Đstatistik Enstitüsü - State Institute of Statistics Prime Ministry Republic of Turkey.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Karpat, K.H. (1985). Ottoman population, 1830-1914: demographic and social characteristics. Madison, Wis: University of Wisconsin Pres.
  7. ↑ а б в г д [Димитър Аркадиев. ИЗМЕНЕНИЯ В БРОЯ НА НАСЕЛЕНИЕТО ПО БЪЛГАРСКИТЕ ЗЕМИ В СЪСТАВА НА ОСМАНСКАТА ИМПЕРИЯ http://spisaniestatistika.nsi.bg/page/bg/details.php?article_id=84&tab=en] National Statistical Institute
  8. ↑ (Karpat, 1978)
  9. ↑ (Shaw, 1978)
  10. ↑ Karpat 1985
  11. ↑ Studies on Ottoman social and political history, Kemal H. Karpat, p.766, 2002
  12. ↑ History of the Ottoman Empire and Modern Turkey, Stanford Jay Shaw, p.241, 1977
  13. ↑ Karpat, 1985, с. 190
  14. ↑ Gaunt, David (2006). Massacres, Resistance, Protectors: Muslim-Christian Relations in Eastern Anatolia During World War I (англ.). Gorgias Press. с. 19. ISBN 978-1-59333-301-0.
  15. ↑ Kévorkian, Raymond (2011). The Armenian Genocide: A Complete History (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 266. ISBN 978-0-85771-930-0.
  16. ↑ Kévorkian, Raymond (2011). The Armenian Genocide: A Complete History (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 271. ISBN 978-0-85771-930-0.
  17. ↑ Gaunt, 2006, с. 69, 301.
  18. ↑ Makale Takip Sistemi Mobile. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 25 січня 2017.
  19. ↑ а б в г д е ж Demeter, Gabor. Ethnic maps as political advertisements and instruments of symbolic nation-building and their role in influencing decision-making from Berlin (1877-1881), to Bucharest (1913).
  20. ↑ а б в г KOYUNCU, Aşkın. Population And Demographics In The Danube Province (1864-1877). www.turkishstudies.net. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 6 червня 2018.
  21. ↑ Bŭlgarii︠a︡ 1300-institut︠s︡ii i dŭrzhavna tradit︠s︡ii︠a︡: dokladi na tretii︠a︡ Kongres na Bŭlgarskoto istorichesko druzhestvo, 3-5 oktomvri 1981, p. 326
  22. ↑ Eтнически състав на населението в България. Методологически постановки при установяване на етническия състав (болг.). MIRIS - Minority Rights Information System. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 2 січня 2010.
  23. ↑ 6.1 European population committee (CDPO). Council of Europe. с. II. The Demographic Situation of Ethnic/minority Groups 1. Population Size and Growth.
  24. ↑ Full text of "Bulgarien und Ostrumelien: Mit besonderer Berücksichtigung des Zeitraumes von 1878-1886, nebst ..." B. Elischer. 1886.
  25. ↑ Tuna Vi̇lâyeti̇'nde Nüfus Ve Demografi̇ (1864-1877) [Population and Demographics in the Danube Province (1864–1877)] (PDF). с. 681—682.
  26. ↑ Kalionski, Alexei. Communities, Identities and Migrations in Southeast Europe Collected Articles. Anamnesis. ISBN 978-619-90188-4-2, p. 48
  27. ↑ Tuna Vi̇lâyeti̇'nde Nüfus Ve Demografi̇ (1864-1877) [Population and Demographics in the Danube Province (1864-1877)] (PDF). с. 695.
  28. ↑ Tuna Vi̇lâyeti̇'nde Nüfus Ve Demografi̇ (1864-1877) [Population and Demographics in the Danube Province (1864-1877)] (PDF). с. 717.
  29. ↑ Kellogg, Day Otis (1876). Encyclopædia Britannica: A Dictionary of Arts, Sciences, and General Literature. J.M. Stoddart. с. 462.
  30. ↑ Suleiman, Yasir (16 грудня 2013). Language and Identity in the Middle East and North Africa. Routledge. с. 102. ISBN 9781136787843.
  31. ↑ а б в ENGİN DENİZ TANIR. THE MID-NINETEENTH CENTURY OTTOMAN BULGARIA FROM THE VIEWPOINTS OF THE FRENCH TRAVELERS A THESIS SUBMITTED TO THE GRADUATE SCHOOL OF SOCIAL SCIENCES OF MIDDLE EAST TECHNICAL UNIVERSITY BY. с. 52—55. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 30 січня 2017.
  32. ↑ More, R.J., Under the Balkans. Notes of a visit to the district of Philippopolis in 1876. London, 1877.
  33. ↑ Hacisalihoglu, Mehmet (2017). The Rise of Sliven (İslimye) from a Balkan Village to a Province Center in the Ottoman Empire. У Özgür Kolçak (ред.). Turkey and Bulgaria. A Contribution to Balkan Heritage. International Balkan Annual Conference IBAC Book Series 5. Istanbul: İstanbul Üniversitesi. с. 75—100.
  34. ↑ The Geography Of Edirne Province In 19th Century (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 25 січня 2017.
  35. ↑ Oriental World. New Armenia Publishing Company. 1912. с. 294—297.
  36. ↑ Gawrych, George. The Crescent and the Eagle: Ottoman Rule, Islam and the Albanians, 1874-1913, p.24
  37. ↑ David Urquhart, Turkey and Its Resources, Its Municipal Organization and Free Trade (London, 1833), pp. 272-73,
  38. ↑ E. G. Ravenstein, "Distribution of the Population in the Part of Europe Overrun by Turks," The Geographical Magazine 3 (October 1876)
  39. ↑ 1877-1878 Osmanlı-Rus Harbi Öncesinde Şarkî Rumeli Nüfusu

Бібліографія

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Демографія_Османської_імперії