Демченко Микола Нестерович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Нестерович Демченко
Микола Нестерович Демченко
1-й секретар Київського обласного комітету КП(б) України
лютий 1932 — 10 червня 1934
Попередник: -
Спадкоємець: Павло Постишев
Нарком радгоспів СРСР
11 квітня 1937 — 22 липня 1937
 
Партія: РСДРПКП(б)У
Народження: 9 вересня 1896(1896-09-09)
Лебедин, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть: 30 жовтня 1937(1937-10-30) (41 рік)
Москва, СРСР
° Розстріл
Національність: українець
Дружина: Марія Абрамівна Шмайонок
Нагороди:
Орден Леніна

Де́мченко Мико́ла Не́стерович (9 [21] травня 1896(18960521), місто Лебедин, Харківська губернія, Російська імперія, тепер Сумської області30 жовтня 1937, Москва, СРСР) — український радянський партійний та державний діяч, активний учасник колективізації. Кандидат в члени ЦК КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925 р. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в грудні 1925 — листопаді 1927 р. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — травні 1937 р. Член Оргбюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1928 р. Кандидат в члени Політбюро ЦК КП(б)У в червні 1928 — березні 1931 р. Член Політбюро ЦК КП(б)У в березні 1931 — січні 1937 р. Кандидат в члени ЦК ВКП(б) в лютому 1934 — жовтні 1937 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 9 (21) травня 1896(18960521) року в місті Лебедині у міщанській родині. У 1915 році закінчив гімназію у Лебедині. Навчався на медичному факультеті Харківського університету, закінчив у березні 1917 року два курси.

Член РСДРП(б) з листопада 1916 року.

У квітні — жовтні 1917 р. — голова Лебединської міської ради Харківської губернії. У жовтні — грудні 1917 р. — рахівник на цукровому заводі в селі Чупахівці Харківської губернії. У січні — квітні 1918 р. — голова Лебединського повітового революційного комітету Харківської губернії.

У травні — червні 1918 р. — в евакуації в містах Готня, Таганрог, Ростов-на-Дону, Москва. У червні — грудні 1918 р. — заступник завідувача, а у грудні 1918 — вересні 1919 р. — завідувач Воронезького губернського земельного відділу. У вересні — листопаді 1919 р. — голова Задонського революційного комітету Воронезької губернії. У грудні 1919 — 1920 р. — завідувач Саратовського губернського земельного відділу. У 1920 — 1921 р. — член секретаріату, член Бюро, відповідальний секретар Самарського губернського комітету РКП(б). У 1921 — серпні 1923 р. — начальник управління радгоспів Народного комісаріату землеробства Російської СФРР.

У вересні 1923 — квітні 1925 р. — відповідальний секретар Волинського губернського комітету КП(б)У в місті Житомирі.

У квітні 1925 — лютому 1927 р. — заступник голови Центральної Контрольної Комісії КП(б)У — заступник народного комісара Робітничо-Селянської Інспекції (РСІ) Української СРР. У лютому 1927 — березні 1928 р. — завідувач організаційно-розподільного відділу ЦК КП(б)У в Харкові.

У березні 1928 — січні 1930 р. — відповідальний секретар Київського окружного комітету КП(б)У.

У січні 1930 — січні 1932 р. — народний комісар землеробства Української СРР.

У лютому 1932 — червні 1934 р. — 1-й секретар Київського обласного і міського комітетів КП(б)У.

У червні 1934 — вересні 1936 р. — 1-й секретар Харківського обласного і міського комітетів КП(б)У.

У вересні 1936 — квітні 1937 р. — 1-й заступник народного комісара землеробства СРСР. 11 квітня — 22 липня 1937 р. — народний комісар зернових і тваринницьких радгоспів СРСР.

22 липня 1937 року заарештований. 29 жовтня 1937 року засуджений до смертної кари за «участь в антирадянському центрі заколотників». Розстріляний у Москві. Реабілітований у 1954 році.

Джерела[ред.ред. код]