Денисов Едісон Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Денисов Едісон Васильович
Edison Denisov 1975 ©DmitriSmirnov.jpg
Народився 6 квітня 1929(1929-04-06)[1][2][3]
Томськ, Q4460394?, Siberia Krai[d], РРФСР, СРСР[1]
Помер 24 листопада 1996(1996-11-24)[1][2] (67 років)
Париж, округ Париж[d], Іль-де-Франс, Франція[1]
Громадянство (підданство) Flag of Russia.svg Росія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність композитор, музикознавець[d], викладач університету і кінокомпозитор[d]
Alma mater  • Томський державний університет
 • Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Вчителі Шебалін Віссаріон Якович
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
Народний артист РРФСР—  1995 Заслужений діяч науки Російської Федерації (1989)

Едісо́н Васи́льович Дени́сов (Эдисо́н Васи́льевич Дени́сов; *6 квітня 1929, Томськ — †24 листопада 1996, Париж) — радянський і російський композитор, музикознавець, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1989). Народний артист Росії (1994).

Біографія[ред.ред. код]

З 1946 одночасно вчився у Томському університеті (радіофізичний факультет) й музичному училищі. У 1950 Денисов переміг у студентському композиторському конкурсі, цього ж року здійснив невдалу спробу поступити до Московської консерваторії.

У 1951, після закінчення університету, з другої спроби Денісов поступив до Московської консерваторії у в клас композиції В. Я. Шебаліна. У роки навчання Е.Денисов здійснив кілька фольклорних експедицій в Алтай та Курську область. По закінченні консерваторії у 1956 році Денісов продовжував навчання в аспірантурі, у 1957 оженився на Г. В. Григор'євій, з якою мав сина Дмитра. Після закінчення аспірантури в 1959 р. Денисов викладав у Московській консерваторії оркестровку, а потім композицію.

На рубежі 1950-х й 1960-х Денісов став одним з провідних авангаридстів СРСР, поряд із С. А. Губайдуліною, А. Г. Шнітке, А. Пяртом та В. Сильвестровим. Ключовий твір цього періоду — кантата «Сонце інків» на слова чилійської поетеси Габріели Містраль (1964), написана у вільно трактованій 12-тоновій техніці, а також кантата «Плачі» на російські народні тексти (1966). Починаючи з 1960-х років він установив міцні зв'язки із представниками «авангарду» в інших країнах, сприяючи тим самим як знайомству Заходу з діяльністю музикантів, що жили в СРСР, так і поширенню в країні знань про тенденції західної музики; із цього ж часу твори Денисова часто виконувалися за рубежем і публікувалися в західних видавництвах.

В 1979 році на VI з'їзді композиторів у доповіді Т. Хрєннікова його музика зазнала жорсткої критики, і Денисов потрапив у так звану «Хрєнніківську сімку» — «чорний список» 7 вітчизняних композиторів.

У 1994 році Едісон Денисов потрапив в автокатастрофу і був вивезений для лікування у Францію (де його творчість була давно відомою). Там він прожив останні два роки життя, періодично відвідуючи Росію. Він став почесним громадянином Парижа, першим з музикантів був визнаний гідним вищої державної нагороди Франції — ордена Почесного легіону.

Помер у Парижі 24 листопада 1996.

Творчість[ред.ред. код]

Жанровий діапазон творчості Денисова доволі широкий — він є автором двох опер, найвідомішою з яких вважається «Піна днів» по Борису Віану (1981), балету «Сповідь», ряду симфонічних творів та творів для оркестру й особливо для солюючих інструментів з оркестром (концерти для віолончелі, фортепіано, флейти, скрипки, флейти й гобоя з оркестром, створені в основному на замовлення відомих виконавців).

В 1980—1990-і роки Денисовим написано ряд великих вокально-інструментальні форми (наприклад, Реквієм для солістів, хору й оркестру, у якому різномовні вірші Франциско Танцера з'єднуються із традиційними латинськими текстами, 1980; твір у жанрі пасіонів «Історія життя й смерті Господа нашого Ісуса Христа», 1992). В 1990-і роки Денисов завершив і оркестрував ранню опери К.Дебюссі «Родріго й Химена» (1993), а також реставрував духовну оперу-ораторію Ф.Шуберта «Воскресіння Лазаря» (1994). Значне місце в його творчості займає також музика для театрів, кіно і радіо.

Крім того Е. Денисов — автор музикознавчих робіт — «Ударні інструменти в сучасному оркестрі» (1982) та «Сучасна музика й проблеми еволюції композиторської техніки» (1986)

На відміну від більшості радянських «авангардистів», Денисов творчо був із самого початку зорієнтований не на німецьку (Шенберг, Веберн й їхні послідовники), а на французьку культуру. Вплив традицій французького імпресіонізму, а також творчості П. Булеза відчувається в характері його оркестрового письма, звуковій палітрі. Для його зрілої техніки характерно вільне сполучення технік серіалізма, алеаторики і сонористики. Ключовою категорією своєї естетики сам композитор вважав поняття «пластики».

Фільмографія[ред.ред. код]

Автор музики більш ніж до сорока фільмів (художніх, науково-популярних, мультфільмів). Серед них:

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Ю. Холопов, B. Ценова: «Эдисон Денисов». Москва. Композитор. 1993
  • Yuri Kholopov & Valeria Tsenova: Edison Denisov, Harwood Academic publ., 1995 (англ.)
  • Yuri Kholopov & Valeria Tsenova: Edison Denisov — The Russian Voice in European New Music; Berlin, Kuhn, 2002 (англ.)
  • Brian Luce: Light from Behind the Iron Curtain: Anti-Collectivist Style in Edison Denisov's «Quatre Pièces pour Flûte et Piano;» UMI, Ann Arbor, 2000 (англ.)

Посилання[ред.ред. код]