День апостолів Петра і Павла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
День апостолів Петра і Павла
День апостолів Петра і Павла
Фреска святих Петра і Павла
Офіційна назва День святих,славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла
Інші назви Петра, Петрів день, Петро-Павло, Петропавлов день, День Петра і Павла
Ким святкується християни
Засновано відоме з IV ст.
Тип народно-православний
Дата
Святкування

урочиста церкована Служба

народні хороводи і гойдання на гойдалці (слов'яни)
Традиції вмивання «петровою водою» (слов'яни)
CMNS: День апостолів Петра і Павла у Вікісховищі
В. Прушківський. Зустріч ранкової зорі. 1876
«Свято Петра і Павла»

День апостолів Петра і Павла (нар. Петрів день) — християнське свято на честь апостолів Петра і Павла. Західні й Східні церкви святкують його 29 червня за григоріанським і новоюліанським календарями, а частина східних християн — 29 червня (12 липня) за юліанським календарем. У Католицькій церкві свято має найвищий статус торжества.

У слов'янських народі свято апостолів Петра і Павла знаменує закінчення купальських святкувань «маківки літа» і літніх весіль, прощання з весною та підготовку до сінокосу. Перший зажин озимого жита[1].

Церковні святкування[ред. | ред. код]

На це свято вшановуються апостоли Петро і Павло, найважливіші для християнства. Петро — перший з апостолів, хто визнав Ісуса Христа месією[2]. Він очолив спільноту християн після Ісуса[3] і лишив 2 послання Христовим послідовникам. Павло — колишній гонитель християн, який розкаявся та став палким проповідником християнства. Він написав 13 послань різним церквам[2] і багато подорожував, поширюючи вчення Христа[3]. Обоє були страчені за свої переконання: Петра розіп'яли на хресті, а Павла обезголовили[2]. Проте завдяки їм християнство продовжило поширюватися й тому Петро і Павло уособлюють неперервну Церкву[3].

Вшанування цих апостолів відоме ще з IV століття[3]. Вже з початку не всі Церкви виділяли для цього той самий день. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вказує на вшанування пам'яті Петра і Павла 29 червня. Сирійський календар 411 року і грузинський місяцеслов зазначає, що це відбувалося 28 грудня. Антіохійський місяцеслов IV ст. вказує на святкування пам'яті святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Святитель Софроній згадував, що свято в Єрусалимі припадало на четвертий день після Різдва Христового. А в Римі в V ст., як свідчить папа Лев I, день Петра і Павла мав восьмиденне післясвято[4].

У цей день в Римі правилось три Служби: перша — у базиліці святого Петра у Ватикані, друга — у базиліці святого Павла-за-мурами, третя — у катакомбах святого Севастіяна, де ймовірно віряни переховували мощі Петра і Павла, коли Рим зазнавав нападів[3].

Сучасне святкування в римо-католиків[3], англіканців[5] і лютеранів припадає на 29 червня[6], а в православних і греко-католиків на 12 липня. Оскільки Петро був за професією рибалкою, подекуди він вшановувався на свято як покровитель рибалок. Від мандрів Петра і Павла походить назва українських пампушок або печива — «мандрики», що готуються в цей день. Таку їжу апостоли нібито споживали в дорозі[7].

Народні слов'янські святкування[ред. | ред. код]

Назви свята[ред. | ред. код]

У народі свято відоме під назвами: Петрів день[8][9], Пе́тра[1], Петр[9], Петро-Павло[10], Петропавлов день[11], Свято Петра й Павла[12], День Петра і Павла[9].

Обряди[ред. | ред. код]

Після закінчення Петрового посту 29 червня (12 липня) у народі святкували свято апостолів Петра й Павла, або просто «Пе́тра». До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою яких були червоні маки. Ритуальною стравою були так звані мандрики. Випікали ці коржики з пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, в яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком подавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.

До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім доспіло.

У Карпатах та на Прикарпатті пастухи влаштовували свято на вигонах і полонинах: пекли мандрики, веселилися, змагалися, танцювали. Проводили обряд «копання Петра», коли викопували в землі по периметру квадратну канаву (куди, сівши, можна було опустити ноги), а всередині на траві накривали «стіл» з наїдками. Співали пісень:

А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати,
Ой на Петра личко біле,
Лиш би цілувати!
(За В. Скуратівським)[11]

У деяких регіонах молодь влаштовувала ритуальні гойдалки у лісі чи гаю:

Ой у лісі на кленку, на кленку,
Там повісив той Андрій гойдалку…
(За В. Борисенко)

Втім основний мотив свята становив початок жнив, до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й означені святі за народною уявою були насамперед хліборобними. В одній з народних колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує.
(За О. Воропаєм)[1]

У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, «парували» людей: ледачій дівці — роботящого хлопця, а роботящій — лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (хто батька і матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п'ятницю).

Християнська церква у цей день вшановує святих первоверховних Апостолів Петра й Павла. Це свято було встановлене ще в апостольські часи, перші згадки про нього датовані четвертим століттям. На честь святих, за часів Костянтина Великого були збудовані перші храми. Окремі поселення згодом були названі на їхню честь — Петропавлівка, Петропавловськ тощо.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу. — Мюнхен : Українське видавництво, 1958. — 310 с.
  2. Сапіга В. К. Українські Народні свята та Звичаї. — К. : Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9.
  3. Скуратівський В. Т. Дідух. — К. : Освіта, 1995. — 272 с. — ISBN 5-330-02487-0.

Посилання[ред. | ред. код]