День апостолів Петра і Павла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
День апостолів Петра і Павла
День апостолів Петра і Павла
Свято Петра і Павла. Рівненщина
Офіційна назва День святих,славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла
Інші назви Петра, Петрів день, Петро-Павло, Петропавлов день, День Петра і Павла
Місце проводи весни
Тип народно-православний
Дата 29 червня (12 липня)
Святкування водили хороводи і гойдалися на гойдалці, спостерігали як «сонце грає»
Традиції вмивалися «петровою водою»
В. Прушківський. Зустріч ранкової зорі. 1876

День апостолів Петра і Павла (нар. Петрів день) — християнське свято на честь апостолів Петра і Павла. У народі знаменує закінчення купальських святкувань «маківки літа» і літніх весіль, прощання з весною та підготовку до сінокосу. Перший зажин озимого жита[1].

Православні християни святкують цей день 29 червня (12 липня) , католики — 29 червня. У Католицькій церкві свято має найвищий статус торжества.

Народні назви[ред.ред. код]

У народі свято відоме під назвами: Петрів день[2][3], Пе́тра[1], Петр[3], Петро-Павло[4], Петропавлов день[5], Свято Петра й Павла[6], День Петра і Павла[3].

Слов'янські обряди[ред.ред. код]

Після закінчення Петрового посту 29 червня (12 липня) у народі святкували свято апостолів Петра й Павла, або просто «Пе́тра». До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою яких були червоні маки. Ритуальною стравою були так звані мандрики. Випікали ці коржики з пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, в яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком подавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.

До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім доспіло.

У Карпатах та на Прикарпатті пастухи влаштовували свято на вигонах і полонинах: пекли мандрики, веселилися, змагалися, танцювали. Проводили обряд «копання Петра», коли викопували в землі по периметру квадратну канаву (куди, сівши, можна було опустити ноги), а всередині на траві накривали «стіл» з наїдками. Співали пісень:

А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати,
Ой на Петра личко біле,
Лиш би цілувати!
(За В. Скуратівським)[5]

У деяких регіонах молодь влаштовувала ритуальні гойдалки у лісі чи гаю:

Ой у лісі на кленку, на кленку,
Там повісив той Андрій гойдалку…
(За В. Борисенко)

Втім основний мотив свята становив початок жнив, до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й означені святі за народною уявою були насамперед хліборобними. В одній з народних колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує.
(За О. Воропаєм)[1]

У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, «парували» людей: ледачій дівці — роботящого хлопця, а роботящій — лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (хто батька і матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п'ятницю).

Християнська церква у цей день вшановує святих первоверховних Апостолів Петра й Павла. Це свято було встановлене ще в апостольські часи, перші згадки про нього датовані четвертим століттям. На честь святих, за часів Константина Великого були збудовані перші храми. Окремі поселення згодом були названі на їхню честь — Петропавлівка, Петропавловськ тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу. — Мюнхен : Українське видавництво, 1958. — 310 с.
  2. Сапіга В. К. Українські Народні свята та Звичаї. — К. : Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9.
  3. Скуратівський В. Т. Дідух. — К. : Освіта, 1995. — 272 с. — ISBN 5-330-02487-0.

Посилання[ред.ред. код]