Деніс Макклер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Діонісій Макклер
Народився 15 серпня 1762(1762-08-15)
Ферфілд, Західний Міт, Ірландія
Помер 14 травня 1853(1853-05-14) (90 років)
Дубно, Волинь
Національність Ірландія Ірландія
Проживання Alex Volhynia.svg Волинь,
Alex K Podolia.svg Поділля
Ім'я при народженні Деніс Макклер (англ. Denis McClair)
Діяльність садове-паркове мистецтво
Відомий Кременецький ботанічний сад
Родичі Джон Макклер (англ. John McClair), Ненсі Маккю (англ. Nancy McKue)
Дружина Матильда Мілтон (англ. Matilda Milton); Народославська (пол. Narodosławską)

Діоні́сій Маккле́р[1], відомий також як Діоні́сій Мі́клер[2], до 1790-х Де́ніс Маккле́р (англ. Denis McClair[3], пол. Dionizy Mikler; *15 серпня 1762, Ферфілд, Ірландія — †14 травня 1853, Дубно, Волинь) — ірландський ботанік і майстер садово-паркового мистецтва, який працював переважно на території України. Він упорядкував понад 50 парків, частина з яких збереглася досі.

Дитинство і молодість[ред.ред. код]

Діоні́сій (тоді ще Де́ніс) Маккле́р народився 15 серпня 1762 року у Ферфілді (англ. Fairfield), Західний Міт, Ірландія, невеличкому маєтку свого батька, розташованому недалеко від міста Атлон, що в самому центрі Ірландії, в сім'ї Джона Макклера (англ. John McClair) і Ненсі Маккю (англ. Nancy McKue).

Його батько, засуджений до страти в Англії за участь у повстанні ірландських фермерів-орендарів (так зв. англ. Whiteboys' Revolt) 1777 р., утік до Європи і вступив спочатку до пруської, потім до польської армії, де отримав чин майора артилерії.

З 16 років Деніс навчався в Дублінському університеті, де вивчав ботаніку і природню історію. Через те що батько був у вигнанні, він був змушений розраховувати тільки на себе. Пізніше продовжив навчання в Лондоні. В цей час в садово-парковому мистецтві утверджується пейзажний (англійський) стиль парку. В британській столиці він вже працює садівником-декоратором. Серед його престижних роботодавців був герцог Бедфорд.

У 1788 році приєднався до ботанічної дослідної експедиції до Ост-Індії, але дістався тільки південноатлантичного острова Св. Єлени, де він був змушений покинути судно через хворобу. Він повернувся до Ірландії, де працював з відомим садівником-декоратором того часу Томасом Легеттом (англ. Thomas Leggett).


Початок професійної кар'єри[ред.ред. код]

Одного дня 1790 року, коли Деніс вже знову знаходився у Лондоні, він зустрічає там княгиню Ізабелу Любомирську (уроджена Чарторийська), яка приїхала до британської столиці із Польщі як раз для того, щоб знайти професійного садівника і майстра з оформлення ландшафту, який би міг розплановувати парки та сади в англійському стилі. Насамперед в її думці було бажання племінника короля, князя Станіслава Понятовського, знайти садівника для упорядкування оточення його нового неоготичного будинку у Корсуні. Після зацікавленості ним княгинею, та пропозиції роботи у Польщі він ухопився за нагоду їхати до цієї країни, не в останню чергу - через надію зустріти там вигнаного батька.

Проте, Макклер так і не зміг побачитись з батьком:  по прибутті до Польщі він дізнався, що його батько, довідавшись про оголошену амністію, скористався нагодою повернутися до Ірландії. Крім того Макклер був розчарований скасуванням пропонованої роботи у Корсуні через зміни планів князя Понятовського. Деякий час він працює в маєтку княгині Чарторийської у Пулавах.

Поступово розширюється його коло знайомств, передусім серед польської і литовської шляхти. Одним серед таких знайомих виявився Адам Хрептович, син відомого громадського і державного діяча ВКЛ Йоахима Хрептовича, який замовив йому створити сад позаду палацу його батька у Варшаві, поки той був у відрядженні, тим самим зробивши йому по поверненні додому сюрприз. Це був перший парк Варшави, насаджений в новому неформальному англійському стилі. Від побаченого Йоахим був у захваті, а чутки про нову прикрасу міста швидко поширились серед представників модної Варшави.

Запрошення та переїзд на Волинь[ред.ред. код]

В 1792 році Макклер отримує запрошення Михайлини Любомирської в Дубно, що на Волині. В наступному це місто стало одним з головних місць його проживання. Відправляючись у численні відрядження, він знов і знов повертався сюди, де загалом прожив значну частину свого життя. Тут він у 1792 р. закладає парк «Палестина» на штучно насипаному острові в болотах над Іквою, що в значній мірі оточували місто і місцевий Дубенський замок. Проект був виконаний у дуже складний час для польської державності, коли після першого поділу Речі Посполитої 1772 року Польща намагалася втримати державу від подальшого розпаду і вела війну проти Російської імперії, відому як Російсько-польська війна 1792 року. Влітку цього року Польща несе значні втрати в битвах під Бобрушківцями, під Зеленцями та під Дубенкою. Вже до кінця червня російські війська вступили в значну кількість міст Волині, в тому числі і в Дубно. Попри всі ці бурхливі події результати праці Макклера залишились неушкодженими. В 1793 році за результатом другого поділу Речі Посполитої Східна Волинь та Поділля відходять до Росії. В результаті поразки повстання Костюшка восени наступного, 1794 року, і зумовленого нею третього поділу Речі Посполитої (1795), Західна Волинь входить у склад Росії. Третій поділ Речі Посполитої 24 жовтня 1795 року призвів до повної ліквідації польської державності. Однак, попри те що Росія анексувала всю Волинь та Поділля, польська шляхта зберегла право власності на свої маєтки і намагалася продовжувати своє звичне життя.

Парк «Палестина» мав такий успіх, що й інші землевласники регіону забажали найняти Макклера для створення своїх парків. Після Дубна, у 1790-х роках Макклер створює мальовничі парки у Мізочі, Боремлі, Порицьку (нині Павлівка), Тучині, Кривині, садибі Чечелей у Самчиках.

У 1795 році подорожує по Волині і Волинському Поліссю, вивчаючи місцеву рослинність. Серед інших цікавинок знаходить невідомі йому кущі сильно пахнучих жовтих квітів, що дико ростуть на берегах річки Случ, і бере від них живці.[4]. Частину зі згодом вирощених кущів дає княгині Любомирькій для її парку у Пулавах, інші залишає для себе, маючи намір продати їх у Лондоні, куди він вирішив повертатись найближчим часом. Кілька разів відкладаючи від'їзд назад до Британії, він замість трьох запланованих років провів тут вже сім.

Побачення з Англією[ред.ред. код]

У 1798 році Макклер відправляється з балтійського порту у Гданську морем до Лондона. В цей час патріотично налаштовані ірландці, натхнені успіхом революцій у Америці та Франції розпочали повстання проти панування Королівств Ірландії та Великої Британії, відоме як Ірландське повстання 1798 року. Діставшись Лондона, Макклер дізнається, що привезений ним запас витончених рослин вже не стане відкриттям — кущі цих квітів вже наявні у продажу. Вони були представлені навесні 1798 року прибулим з Варшави ботаніком-мандрівником Ентоні Хоувом (англ. Anthony Hove), який працював на Сади К'ю (англ. Kew Gardens), і цей вид отримав назву Azalea pontica (Азалія Понтійська).[5] Та це виявилось не найбільшим розчаруванням, бо досить швидко до нього дійшла звістка про те що під час Ірландського повстання в один день були вбиті його батько та батьків брат.

Під час свого перебування в Англії Макклер зустрічає молоду жінку на ім'я Матильда Мілтон. Вона була далекою родичкою відомого англійського поета Джона Мілтона, автора «Втраченого раю». Через досить короткий час вони одружуються.

Повернення на Волинь та нові випробування[ред.ред. код]

Відчуваючи відповідальність за новостворену сім'ю, та бажаючи забезпечити гарні умови і міцне становище для своєї нової дружини, Макклер повертається разом з нею на Волинь, де він вже здобув добру репутацію і де на нього чекало багато роботи. Крім того, вже не так багато його об'єднувало з Британією, особливо після низки останніх перемін і подій, одною з яких стало остаточне руйнування надії останніх років — побачити живого батька, з яким вони не бачились більше 20 років.

Однак протягом наступного року по поверненні на Волинь Макклер був тяжко вражений наступною сімейною трагедією — при пологах вмирає його молода дружина, залишаючи доньку (1799 рік).

Намагаючись хоч якось позбутись думок про страшну втрату, він вирішує на деякий час полишити Волинь та поїхати задля подорожі та задля деякої роботи до сусіднього Поділля.

Після створення трьох садів на Поділлі (один з яких — сад в Ситківцях для Ярослава Потоцького[6]) Макклер врешті повертається на Волинь, перш за все направляючись до свого друга, генерала Кшиштофа Дунін-Карвицького (пол. Krzysztof Dunin-Karwicki) для створення парку у Кривині (поетапно, 1801—1802). Загалом, починаючи з цього парку, Макклер повністю поринає у роботу на найближчі п'ять років. В результаті період 1801—1805 виявляється одним з найплідніших за все його життя. В цей час він влаштовує та перевлаштовує велику кількість садів та щонайменше п'ять парків.

В 1805 році в особистому житті Макклера відбуваються перетворення. Він їде до Кракова на зустріч з місцевим аристократом на прізвище Народославський з метою забрати у нього борг, що той був винен його батьку з часів служби останнього у польській армії. Після зустрічі з його дочкою, пані Народославською (ім'я не відомо), несподівано закохується у неї. В результаті вони одружуються і він привозить її із собою на Волинь.

Кременецький ботанічний сад[ред.ред. код]

Альфонс Бішбуа. Вигляд на Крем'янець. 19 століття. Сад праворуч

У 1805 р. Деніс приймає запрошення відомого просвітнього діяча Волині і всієї Правобережної України Тадеуша Чацького, для створення першого ботанічного саду на Волині при Кременецькій гімназії. На площі майже 6 га у 1806 р. був відкритий Кременецький ботанічний сад, який відтак став навчальною та науковою базою Волинської гімназії. У 1811 році, для поповнення колекції ботанічного саду новими видами рослин та насінням, Макклер був відряджений у довготривалу ботанічну подорож, під час якої побував у Петербурзі, Данії, Фінляндії, Швеції й Англії. Внаслідок цієї досить тривалої ботанічної експедиції Макклера в різні країни Європи ботанічний сад гімназії поповнився новими видами рослин відкритого ґрунту. В перші три роки існування (1806—1809) в ботанічному саду було введено в культуру 760 видів екзотів та 460 видів рослин місцевої флори. У 1809 р. Макклер завершив організацію ботанічного саду і надалі пропрацював у ньому до 1811 р.[7]

Інші роботи[ред.ред. код]

Після 1814 року майстер отримує запрошення від подільських власників маєтків і створює ряд парків на Поділлі. В 1831 році, коли минула мода на французькі парки, він переробив парк, який оточував палац в П'ятничанах на англійський. Парк існує і сьогодні. В ньому нараховується 80 видів дерев.[8]

Останні роботи паркотворця це парк у Чорному Острові на Поділлі, де він реалізував нову ідею використання води й старих дерев, а також прекрасний парк графа Густава Олізара у Коростишеві.

Макклер упорядкував близько 50 парків. Серед них вирізняються парки у Млинові, Порицьку, Боремлі, Здовбиці, Шпанові, Підлужному, Колодному, Чернятині, Малиничах, Сетничанах, вже згаданий Ботанічний сад у Кременці. На жаль тільки мала частина цих парків збереглася донині, як то, наприклад, Кременецький ботанічний парк, Новоселицький парк, Полонський парк, Самчиківський парк, Чернятинський дендрологічний парк.

Макклеру як художнику було властиве романтичне бачення природи. Використовуючи існуючий ландшафт, художник продуманими акцентами надавав йому запрограмованого змісту. Його творчість мала значний вплив на паркове мистецтво Правобережної України.[9]

У 2007 році в м. Кременці відбулася урочисте святкування 200-річчя з дня заснування Кременецького ботанічного саду. З цієї нагоди на території ботанічного саду була відкрита стела на честь засновника ботанічного саду ірландця Діонісія Макклера. На відкритті стели Почесний Консул Республіки Ірландія в Україні зауважив, що найбільшим пам'ятником Діонісію Макклеру є рукотворний ботанічний сад — свідок величі людської думки, яка житиме у віках.[7]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Рівному існує вулиця Діонісія Міклера[10].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Проблема правопису. Є дані щодо можливого написання прізвища як Мак-Клер, на що вказує базове правило українського правопису подібних складних прізвищ [1], де, проте, наступний пункт згадує про можливість написання прізвищ разом, якщо вони такими засвоєні мовою (і в такому випадку тільки перша складова частина пишеться з великої літери). Саме питання засвоєння тієї чи іншої форми написання прізвища тією чи іншою мовою видається ключовим у світі надзвичайно великого діапазону виключень з основного правила. Навіть у мові оригіналу, скажімо, частка Мак- (питання про те, наскільки правильно називати цю частину прізвища часткою не є остаточно з'ясованим) може у різних призвищах писатись як разом, так і окремо. Навіть в одному ареалі поширення таких прізвищ. До того ж є маса прикладів, коли в оригіналі друга частина цільного бездефісного прізвища може писатись як з великої, так і з малої літери (MacDonald, McDonald — Macdonald; Mackenzie — MacKenzie, McKenzie (ірландський варіант — роздільний: Mac Coinnich); Macdowall — MacDowell, McDowell; McMillan, MacMillan — Macmillan (ірл.: Mac Maoláin); McIntosh — Macintosh (ірл. варіант — взагалі з трьох частин: Mac an Toisich); Macartney, Mccartney — MacCartney, McCartney, і сотні інших прикладів). В той же час відмічається тенденція до спрощення засвоюваних різними мовами конструкцій і слів. Особливо помітно це зараз на американській англійській мові, яка в значній мірі задає тон у прийнятті певних літературних стандартів та їх еволюції. Не в останню чергу це пов'язано з тим, що в процесі глобалізації (в якій англійська мова вже традиційно відіграє ключову роль) багато мов засвоюють іншомовні лексичні одиниці через англійську як посередник, тим самим сприймаючи вже «переварені» форми. Це ж стосується і згадуваних складних прізвищ. За деяким вийнятком призвищ (переважно деяких шотландських та ірландських), що зберігають усталену форму як символічну, як дань пам'яті старовинному роду (клану), більшість інших «усереднюється» до загальновживаних слів, від яких їх майже єдине що відрізняє — це перша велика літера. Це саме стосується і прізвищ з префіксом Mac-/Mc-, і особливо «переварення» їх англійською мовою, особливо у Північній Америці, де все більш звичайним і загальновживаним стає варіант одного слова з однією великою літерою (Macanward, Macklin, Mckinley, Macmurray, Mcgranahan, Mcglynn, Magennis або Maginnis (американське, спрощене від англ. McGuinness, що в свою чергу від ірл. Mac Aonghusa), Mcnamara (від ірл. Mac Conmara через англ. MacNamara), Macgregor, Maclaren, Macalister, Mackinnon (від гельського Mac Fhionghain), Mcfall, Macintyre (гельськ. Mac an t-Saoir) і багато інших). Щодо питання логіки і коректності, то такий процес спрощення виглядає цілком історично закономірним, а цільне написання згаданих вище прізвищ, у цьому світлі, викликає не більше питань ніж їх трансформація у подвійне прізвище через дефіс. Наприклад, прізвище Macalister або McAllister походить від гельськ. Mac Alasdair, що на сучасній українській означало б — син Олександра McAllister (surname)[en](англ.), тобто перша частина прізвища являє собою звичайний патронімічний префікс, та відіграє ту саму функцію, що і скандинавські закічення прізвищ -son, -søn та -sen. Російське прізвище Фонвізін виглядає абсолютно цілісним, хоча і походить від двоскладного німецького von Wiesen. Тут і постає одне з головних питань про те, що у випадку з дефісним написанням прізвища з патронімічним префіксом чомусь, посуті, штучно створюється подвійне призвище, яким воно, в оригіналі, аж ніяк не є Double-barrelled name[en](англ.). На цьому етапі дискусії додаткові аргументи для лінгвістів зазвичай не сприяють народженню більш суворих правил, а лише знову підводять до позанаукової формули: «загального правила не існує, і написання у кожному випадку індивідуально».
    Приклади усталеного бездефісного написання прізвищ з префіксом Мак- в українській мові: Маклауд, Маккартні, Маккейн, Макбет, Макларен, Макнамара, Макінтош, Макґреґор, Макдавелл, Маккой, Макконнел, Макалістер, Макдональд, Макелрой, Мак'юен, Маклейн, Маккалох, Макґоверн, Маклафлін, Маккормік, Маклін, Макміллан, Маккормак, а також майже будь-яке інше шотландське або ірландське прізвище з префіксом Мак-, що де-факто виводить їх із категорії виключень до практичного неписаного правила. Щодо однофамільців Діонісія Макклера, то таким, наприклад, є колишній нападник, легенда Манчестер Юнайтед, а нині президент молодіжної Академії цього клубу, шотландець Браян Макклер.
    Прикладом написання схожого до вищезгаданих за походженням прізвища через дефіс може бути, наприклад, Мак-Кінлі (McKinley), але в величезній низці споріднених призвищ, що пишуться одним словом такі приклади скоріше виглядають винятком. Щодо, наприклад, призвища відомого Патріса де Мак-Магона (фр. Patrice de Mac Mahon), то хоча він мав давнє ірландське походження, його сім'я з кінця XVII ст. жила у Франціїї, і його прізвище було адаптовано французькою, вже через яку було сприйнято іншими мовами як французьке. В цей же час маємо інші приклади такого прізвища, як то, наприклад, 20-й Прем'єр-міністр Австралії Вільям Макмагон (McMahon) чи американська акторка Алін Макмагон[en] (MacMahon).
    • Варіант написання прізвища як МакКлер суперечить правилам українського правопису і тому є орфографічною помилкою. З точки зору аналізу такої помилки вона являє собою просте графічне копіювання іноземного написання без зважання на особливості орфографії мови оригіналу, та на можливу її відмінність від орфографії мови кінцевого перекладу.
  2. Нерідко вживаний варіант імені, в якому оригінальне прізвище змінене на кшталт розповсюдженого серед євреїв прізвища Міклер, і який використовувався щодо Макклера в час його проживання у Польщі і Правобережній Україні, де євреї в той час були звичним явищем, а в деяких містах навіть становили більшість. Тому, вочевидь, така форма прізвища просто стала найбільш простою і зрозумілою адаптацією диковинного для Східної Європи McClair. У зв'язку з тим, що цей варіант прізвища з'явився та увійшов до вжитку саме з його приїздом до Польщі (до складу якої тоді входила і частина Правобережної України), його також називають полонізованим варіантом прізвища Макклер. Те саме стосується і первісного імені Де́ніс (Denis) та похідного від нього пол. Dionizy (вимовляється як «Діоні́зи»), або укр. Діонісій, проте в данному випадку мова йде не про фактичну зміну імені (як у випадку з прізвищем), а про вживання тогочасного еквіваленту, адже ці імена є спорідненими, і тогочасне українське Діонісій відповідає сьогоднішньому Дени́с. Трансформоване прізвище Міклер закріпилось серед його польських нащадків, ставши їх офіційним прізвищем, і таким сприйняте й іншими мовами.
  3. В англомовних джерелах його ім'я нерідко вживається в польськомовному варіанті без змін: Dionizy Mikler, іноді як Dionisy Mikler. Написання ім'я як Dionysius Mikler в англомовних джерелах не використовується, оскільки є його оригинальне ім'я — Denis, і є польське — Dionizy, яке береться як оригінальне польське ім'я. Англомовне написання ім'я як Dionysius, що дуже часто зустрічається в українських джерелах, є, вочевидь, просто спробою зворотного перекладу на мову оригіналу, хоча, фактично, ім'я Dionysius він ніколи не мав.
  4. Сьогодні ця рослина відома як Rhododendron luteum, або Рододендрон жовтий. Інші назви: Rhododendron flavum, Azalea pontica.
  5. «Curtis's Botanical Magazine», London, 1799, t. 433 (англ.) та 1823, t. 2383. (англ.)
  6. Ярослав Потоцький (пол. Jarosław Potocki, 1784—1838), один з дев'яти синів графа Станіслава Щенсного Потоцького, відомого державного і політичного діяча Речі Посполитої.
  7. а б Барна М. М., Барна Л. С. «Ботанічна наука Кремениччини першої половини XIX століття», Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Біологія. — 2009. — № 1-2 (39).
  8. П'ятничани
  9. Павлюк В. «Палацово-паркові ансамблі магнатерії – центри культури Волині» // Історична Волинь
  10. kalagum. Перегляд документа. www.city-adm.rv.ua. Процитовано 2016-04-21. 

Література[ред.ред. код]

  • Мельничук Б., Романчів В. Міклер Деніс // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 527. — ISBN 966-528-199-2.
  • Родичкіна О., Родичкін І. «Майстер садово-паркового мистецтва: життя і творчість Діонісія Міклера в Україні», Архітектура України, К., 1992, № 3, с. 33 — 39.
  • Павлюк В. В. «Палацово-паркові ансамблі магнатерії – центри культури Волині» // «Осягнення історії», Острог — Нью-Йорк, 1999, С.402 — 418.
  • Бухало О. Як ірландський садівник визначив красу українських парків
  • Пажимський Б., Пажимський О. «Маєтки (палацово-паркові ансамблі) Хмельниччини XVIII—XIX ст.», Хм. — К., 2006.
  • Patrick Bowe. «Art and Nature: The Polish and Ukrainian Gardens of Denis McClair», Irish Arts Review Yearbook, vol. 18, 2002, p. 170—184.
  • Patrick Taylor (Editor). «The Oxford Companion to the Garden», Oxford University Press, New York, 2006. ISBN 0-19-866255-6

Посилання[ред.ред. код]