Департамент захисту національної державності СБУ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Департамент захисту національної державності (Департамент «Т») — постійно діючий орган при Службі безпеки України.

Цілі та задачі[ред. | ред. код]

Реалізує державну політику у сфері протидії організаціям і окремим особам, метою яких є підрив національної державності, ліквідація незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної та іншої ворожнечі, посягання на права і свободи людини, а також попередження, виявлення і припинення злочинів та інших протиправних діянь, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам держави і безпеки громадян України та віднесені до компетенції Служби безпеки України, реалізує профілактику злочинів у цій сфері. Для цього Департамент має у своєму підпорядкуванні розгалужену агентурну мережу в сфері вищої освіти, в політичних партіях, рухах, об'єднаннях громадян, органах державної влади, молодіжних рухах, наукових і культурних організаціях. Також Департамент відстежує вплив зарубіжних політичних діячів, організацій, партій на питання державного ладу і суверенітету [джерело?].

Діяльність[ред. | ред. код]

Одним з основних у системі оперативних підрозділів СБУ є Департамент захисту національної державності (спочатку — управління), який чинний з серпня 1992 року.

Департамент був створений у 1992 р. у структурі СБУ на базі п'ятого управління КДБ Української РСР — структурного підрозділу, наявного у всіх республіканських структурах КДБ СРСР, яке було відповідальним за контррозвідувальну роботу по лінії боротьби з ідеологічними диверсіями противника.

Управління «Т» (спочатку воно називалося Управління «З»), що захищає національну державність і бореться з тероризмом, функціонувало досить успішно уже на початку, координуючи роботу, пов'язану із захистом суверенітету й територіальної цілісності держави, її конституційного устрою. Його перший керівник В. Бурлаков в інтерв'ю «Урядовому кур'єру» (серпень 1993 р.) зазначав, що Управління «Т» і його підрозділи, які почали формуватися в серпні 1992 р., — не репресивні органи політичного переслідування громадян, а захисники (у межах компетенції Служби безпеки України) прав людини, інтересів суспільства, держави та новостворених демократичних інститутів. За словами Бурлакова: «Об'єктом оперативного інтересу спеціальної служби може бути діяльність лише тих організацій, груп і осіб в Україні та за її межами, які вже на початковій стадії мають ознаки протиправних посягань на національну державність, суверенітет, територіальну цілісність України, політичні права й свободи її громадян, або тих організацій і груп, що визнані судом неконституційними. Управління „Т“ діє, як і вся Служба безпеки України, лише в ім'я закону, в ім'я держави». (Процитовано за виданням: На сторожі незалежності держави: 10 років Службі безпеки України / [ред. кол.: О. Ф. Бєлов, Г. В. Зеленський, М. В. Куркін та ін.]; голова редколегії П. М. Шатковський. К.: СБУ, 2002. С. 46).

Бурлаков Віктор Михайлович — за документами Народного руху, значився як українець (попри типове російське прізвище), 1947 року народження, мав вищу освіту, за фахом інженера, був прописаний у м. Трускавець, був заступником директора міськпобуткомбінату. За деякими припущеннями, Бурлаков та його колега з Трускавця, також делегат Установчого з'їзду НРУ від Галичини — лікар Бучацький Мирон Володимирович (місце роботи — військовий санаторій «50 років Жовтня») — обидва були давніми заслуженими агентами КДБ СРСР. З жовтня 1990 року Бурлаков займав посаду голови Секретаріату НРУ, на яку був обраний за поданням Миколи Поровського у зв'язку з переходом Михайла Гориня на нову посаду. На початку 1991 року на 3-х зборах Руху обраний на посаду члена Центрального проводу Руху та заступника голови Народного руху (за квотою Драча та Гориня). Згодом Бурлаков став головою Штабу з проведення референдуму 1 грудня 1991 року.

Віктор Бурлаков з березня 1990 року до травня 1991 року був головою Трускавецької міськради, його заступниками були також кагебешники: Богдан Матолич, Ігор Пілько, та Володимир Лаврінок. Також у 1990—1991 роках очолював Дрогобицький районний осередок Руху.

Припущення про зв'язок Бурлакова з КДБ першим висловив на початку 1990-их рр. редактор газети «Франкова криниця» (м. Трускавець) Ігор Павлович Сусюк (зокрема, про це йшлося у статті газети «Франкова криниця» від 24 липня 1992 року), за що згодом був жорстоко побитий при загадкових обставинах, а з самою газетою Бурлаков неодноразово судився. Щоправда, екс-колега Бурлакова по СБУ полковник Василь Горбатюк заперечив твердження про зв'язок Бурлакова з КДБ, говорячи про ряд заслуг Бурлакова щодо поборювання сепаратизму в зб. «Позиція».

У наш час схоже припущення висловив екс-депутат Михальчишин. За його даними, Голова Служби національної безпеки України Євген Марчук присвоїв В. Бурлакову звання генерал-майора та призначив його начальником нового органу (майбутнього управління «Т»), створеного замість одіозного 5-го Управління КДБ УРСР (боротьба з ідеологічною диверсією). Як зазначив Михальчишин: «Працював В. Бурлаков на цій посаді до 1996 р. Нині всі ці прекрасні люди — агенти КДБ, негласні позаштатні працівники, резиденти, утримувачі конспіративних квартир — ходять довкола, сидять у кабінетах, розповідають небилиці по телевізору, дають чи не дають вам допуски та довідки, читають лекції, виступають в ООН».[1].

За твердженням генерала СБУ Володимира Тоцького, Бурлаков, як пов'язаний свого часу з Народним рухом, був рекомендований на нову посаду в СБУ саме представниками національно-патріотичних сил. Як писав у спогадах Михайло Горинь, Бурлаков сам напросився йти працювати в СБУ, хоча спочатку туди рекомендували Степана Волковецького: «Зі Степаном теж нічого не вийшло, крім дискусій і розмов з Марчуком. Отоді звертається до мене Бурлаков: „Михайле Миколайовичу, я хотів би працювати в КГБ“. — „Добре, Вікторе, давайте я поговорю з Марчуком“. Я йду до Марчука» (Горинь М. М. Запалити свічу. К., 2009. С. 117). Однак, за словами першого голови СБУ Євгена Марчука, на дану посаду Бурлакова зрештою висувала та рекомендувала сама СБУ: «Потім за підтримки Комісії та Кравчука створили структуру із захисту державності, щось на зразок 5 Управління. І якусь частину людей довелось взяти з КГБ. Вони нормальні люди, і щоб зняти підозру до людей з нового підрозділу, які попередньо були в 5 Управлінні (адже не усі в 5 Управлінні займались репресіями), я запропонував на посаду начальника цього управління Віктора Бурлакова. Це був шок для багатьох, але Кравчук підтримав мою ідею. Бурлаков був одним із заступників голови Руху, і запідозрити його в антиукраїнських поглядах було важко».[2].

1 серпня 1992 року Бурлаков отримав призначення на посаду начальника департаменту СБУ, вийшовши перед тим з Руху (хоча спочатку, у 1991—1992 рр. робота в СБУ не заважала йому бути членом Руху), а ще у травні 1991 року склав повноваження мера м. Трускавець, адже на останню посаду був обраний за квотою Руху. Мала Рада Руху розглянула заяву заступника Голови Руху Бурлакова та ухвалила: «В зв'язку з приходом пана Віктора Бурлакова на дійсну військову службу та згідно ст.6 закону України „Про Службу Безпеки України“ задовольнити заяву п. Бурлакова про припинення членства в НРУ та складання всіх виборних повноважень з 27 липня 1992 року». Центральний Провід Руху 17 липня розглянув питання «Про голову Секретаріату НРУ» і ухвалив звільнити Бурлакова із штатної посади з 18 липня 1992 року. Сам факт його виходу з Руху був негативно сприйнятий з боку Вячеслава Чорновола, який згодом закидав Бурлакову зраду національно-патріотичних ідей.

Як зазначив у спогадах Михайло Горинь: «Це мінімум полковницька посада, а то й генеральська — начальник Управління. Тоді з'являється замітка Чорновола в якійсь газеті, що Бурлаков — агент КГБ. Тобто, що був агентом КГБ, коли був у Русі. Я не можу такого сказати — я цього не знаю. Але я розповідаю те, що я знаю. Він тривалий час працював у Службі безпеки. Згодом він, здається, був радником у голови СБУ генерал-полковника Радченка Володимира Івановича. Тепер, по-моєму, він пішов зі Служби безпеки. Він тепер пише дисертацію з цієї тематики» (Горинь М. М. Запалити свічу. К., 2009. С. 117).

До 2004 року до Департаменту входило Головне управління боротьби з тероризмом і захисту учасників карного судочинства.

З 2008 р. Департаментом задекларовано курс на протидію діяльності різноманітних угруповань екстремістського забарвлення, зокрема таких, що утворюють живильне середовище для виникнення проявів тероризму. Також не залишатимуться без адекватної відповіді факти проведення антисемітських і ксенофобських акцій.

На даний час, в умовах посилення сепаратистських угрупувань, Департамент:

  • збирає, узагальнює, аналізує та оцінює інформацію про стан і тенденції поширення сепаратизму в Україні та за її межами;
  • розробляє засади, програми рекомендації по боротьбі з сепаратизмом;
  • взаємодіє зі спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з сепартизмом;
  • бере участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з сепаратизмом;
  • захищає інтереси України у інформаційній сфері (зокрема, у 2018 році, оперативниками підрозділу спеціальних розробок за напрямком інформаційних агентств та іноземних представництв, який входить до Управління «М», затриманий відомий проросійський журналіст Кирило Вишинський та арештовані активи редакції російського Інтернет сайту «РІА Новини»).

З Департаментом ЗНД активно взаємодіють Департамент оперативно-технічних заходів Центрального управління СБУ (начальник з 2016 року — Ємел'яненко Максим Олександрович), та Департамент контррозвідки СБУ.

Люстрація та особливості роботи після Євромайдану[ред. | ред. код]

За розсекреченими документальними даними, до проведення певних оперативних заходів у рамках розгону Євромайдану у лютому 2014 року мали стосунок Управління «М» даного Департаменту, відповідальне за роботу з ЗМI (начальник — полковник Бойко Олег Володимирович), та Управління «Н» даного Департаменту, відповідальне за роботу з релігійними структурами (начальник — полковник Ігнатович Дмитро Володимирович, 1972 року народження, киянин).

У 2014—2016 роках першим заступником начальника Департаменту захисту національної державності був полковник Лазор Василь Михайлович (народився 23 квітня 1970 року), перед тим — заступник начальника Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області. Незважаючи на те, що Лазор займав високу посаду в часи Януковича, на нього спочатку не поширювалась люстрація, його було усунуто лише у 2016 р. Також було залишено на роботі в органах держбезпеки й полковника Потієвського Сергія Олександровича (1971 року народження), який координував силовий блок Департаменту. Також до 2015 року посаду старшого оперуповноваженого відділу захисту національної державності Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області займав Подейко Віталій Сергійович, 1979 року народження, мешканець Новограда-Волинського.

Заступником начальника Департаменту у 2014—2016 роках був полковник Перцов Олександр Володимирович, який перед тим займав посаду заступника начальника УСБУ в Дніпропетровській області (6 вересня 2011 — 20 грудня 2012). Через це вже у 2016 р. Перцов був люстрований з органів держбезпеки.[3].

Новими заступниками начальника Департаменту у 2015—2016 роках згадуються Андрущенко Сергій Анатолійович, Чебанов Гліб Михайлович (народився 1 серпня 1972 р., м. Миколаїв) і Коломієць Сергій Володимирович. В умовах проведення люстрації, посаду консультанта-експерта (з оперативних питань) 3-ого відділу Управління захисту національної державності Департаменту захисту національної державності зайняв Тесленко Артем Вікторович (1984 року народження, киянин). У цей же час старшим оперуповноваженим з особливо важливих справ департаменту захисту національної державності був призначений Вовченко Ігор Анатолійович, 1987 року народження, мешканець м. Василькова. Також, як консультант-експерт (з оперативних питань) 3-ого відділу Управління контррозвідувального захисту національної державності ДЗНД СБ України, був затруднений Хрущев Юрій Олександрович, 1978 року народження, мешканець м. Кременчук.

На виборах 2014 року безпеку виборчого процесу по лінії Департаменту «Т» забезпечували, крім начальника Дублика, також начальник одного з управлінь Департаменту полковник Доценко Даниїл Ігорович, старший оперуповноважений Долженко Олег Михайлович (1975 року народження, мешканець Харкова), та полковник Ходус Дмитро Олександрович (1972 року народження, мешканець м. Дніпропетровськ), заступник начальника Управління «З» даного Департаменту; всі троє були удостоєні подяки Центрвиборчому України від 29 грудня 2014 року[4].

Великий внесок у боротьбу з сепаратимом у 2014—2015 роках зробили начальник Головного відділу захисту національної державності Донецького УСБУ — полковник Кудряшов Едуард Миколайович (1969 року народження, мешканець м. Макіївка), у якого було три заступника: Сурков Олександр Вікторович, Харечко В'ячеслав Анатолійович, та Брюханов Олег Геннадійович. Також важливу роль грали ще представники Донбасу: полковник Ахтирський lгор Павлович (1966 року народження, прописаний у м. Лисичанськ) — начальник Головного відділу захисту національної державності (Департаменту «Т») при Луганському УСБУ, начальник сектору захисту національної державності головного відділу УСБУ в м. Маріуполь Донецької обл. підполковник Богач Василь Володимирович (1979 року народження, мешканець м. Волноваха) та його наступник з 2015 року — Берняков Михайло Михайлович (1974 року народження, мешканець Донецька), а також начальник сектору захисту національної державності відділу УСБУ в м. Макіївка Донецької обл. підполковник Конигін Дмитро Михайлович (1973 року народження, мешканець м. Макіївка).

Активну боротьбу з «Оплотом» у 2014—2015 роках проводив начальник Головного відділу захисту національної державності Харківського УСБУ полковник Саленков Андрій Володимирович (1980 року народження, мешканець Харкова). Новим начальником ГВ ЗНД Харківського УСБУ став полковник Карпенко Максим Миколайович, кандидат юридичних наук.

Активну роль грав також Хмара Дмитро Миколайович, підполковник, до 2014 року — начальник сектору захисту національної державності відділу УСБУ в м. Кривому Розі.

Учасниками АТО у 2014 р. стали начальник Головного відділу захисту національної державності Волинського обласного УСБУ полковник Вавдіюк Сергій Степанович, 1971 року народження, уродженець Любешова, а також Тахтай Олександр Остапович — начальник відділу захисту національної державності УСБУ в Сумській області, та Усіков Олександр Олександрович — підполковник, заступника начальника відділу захисту національної державності Управління Служби безпеки України в Миколаївській області.

Досить заслуженим був також полковник Мотрук Юрій Олександрович, 1978 року, уродженець Львова, учасник АТО, який у 2015—2016 рр. очолював відділ захисту національної державності Чернівецького обласного УСБУ.

На теренах Закарпаття у 2014—2015 роках великий вклад у поборювання сепаратизму внесли полковник Шумицький Володимир Феліксович — начальник Головного відділу захисту національної державності УСБУ в Закарпатській області, а також підполковник Симочко Віктор Олексійович (1972 року народження, мешканець Ужгорода), начальник сектору захисту національної державності Мукачівського міжрайонного відділу УСБУ. При цьому був люстрований попередній начальник Головного відділу захисту національної державності УСБУ в Закарпатській області Лях Олександр Васильович (1971 року народження, мешканець Ужгорода).

Саме в цей час активно став працювати Кононенко Віктор Іонасович, який з 2009 р. по 2014 р. займав посаду начальника Головного відділу захисту національної державності (Департаменту «Т») при Черкаському УСБУ — з контролю за політичними партіями і процесами, а у 2013—2014 роках був заступником начальника Управління СБУ в Черкаській області. З 2014 року, пройшовши службу в зоні АТО, займав посаду заступника начальника Департаменту захисту національної державності.

Кононенку надавали сприяння у кадровому зростанню тогочасний начальник кадрового відділу Черкаського УСБУ Боковня Михайло Йосипович (1955 року народження) та попередній начальник Головного відділу захисту національної державності (Департаменту «Т») при Черкаському УСБУ (до 2009 р.) — Синьогуб Олександр Васильович, 1958 року народження. Саме Кононенко 14 лютого 2017 року очолив Департамент захисту національної державності (Департамент «Т») СБУ. Призначення на цю посаду було пов'язано з слабкою роботою попереднього голови Департаменту — полковника Дублика Анатолія Ярославовича, уродженця Тернополя, який можливо мав зв'язки з націоналістами, та надавав для них допомогу.

При Кононенку кадровий склад Департаменту було оновлено.

Першим заступником начальника ДЗНД у 2017 р. був призначений полковник Радчук Олександр Вiкторович, 1973 року народження, мешканець Луцька, у минулому — помічник начальника Волинського УСБУ з координації антитерористичної діяльності, який займав дану посаду в 2014—2015 роках, а згодом був переведений у Київ на посаду начальника одного з управлiнь Департаменту захисту національної державності Центрального апарату СБУ.

Влiтку 2017 року був переведений на посаду заступника начальника Департаменту захисту національної державності центрального апарату СБУ полковник Левчук Віктор Анатолійович (народився 20 січня 1972 року, прописаний у м. Чернівці, до того — начальник відділу захисту національної державності Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області, у 2016—2017 роках був першим заступником начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим та Севастополі (з дислокацією в м. Херсон).

Новим начальником Управління «З» у 2017 р. був призначений полковник Ревега Юрій Анатолійович, 1978 року народження, який у 2015—2017 роках був начальником Головного відділу захисту національної державності Управління Служби безпеки України в Миколаївській області. Ним координувалася робота, яку проводили начальник 1-го відділу Ревко Сергій, та начальник 2-ого відділу Грицина В'ячеслав Михайлович (1979 року народження, киянин).

Після 2014 року особовий склад Департаменту було посилено за рахунок багатьох представників західноукраїнських обласних управлінь СБУ. Зокрема, майор Понзюк Ігор Миколайович, 1983 року народження, уродженець села Клішківці, учасник АТО, який до 2016 р. працював у Чернівецькому УСБУ, був призначений на посаду заступника начальника Головного відділу захисту національної державності (ГВ ЗНД) ГУ СБУ в АРК. Ще одним заступником начальником ГВ ЗНД ГУ СБУ в АРК став Прокопало Антон Віталійович, 1984 року народження, уродженець м. Дніпропетровськ. Заступником начальника Першого відділу ГУ СБУ в АРК став Руснак Костянтин Валерійович, 1986 року народження, мешканець Чернівців.

Структура[ред. | ред. код]

Департамент складається з:

  • керівництва;
  • головних відділів при обласних органах Служби безпеки України;
  • секторів при міжрайонних відділах.

До Департаменту входять Головне (антитерористичне) управління «А», Управління контррозвідувальних заходів із захисту національної інформаційної сфери (управління «М», начальник до 2014 р. — Бойко Олег Володимирович, з 2014 р. — Коломієць Сергій Володимирович), Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (управління «Т», начальник — Онопрієнко Володимир Миколайович, заступником начальника у 2014—2016 роках був полковник Олександр Перцов), Управління «З», та ще низка структур.

Керівник[ред. | ред. код]

Призначається на посаду за поданням Голови Служби безпеки України і звільняється з посади Президентом України.

Фінансування[ред. | ред. код]

Департамент утримується за рахунок коштів, визначених окремим рядком у Державному бюджеті України.

Розслідування та скандали[ред. | ред. код]

Депутатом Київради за списком БЮТ у 2006 р. був обраний полковник Микола Бойчук (начальник одного з управлінь ДЗНД). Даний випадок став грубим порушенням чинного законодавства, адже військовослужбовцям СБУ заборонено брати участь в політичних партіях, об'єднаннях та рухах.

17 лютого 2010 року звання генерал-майора указом президента В. Ющенка отримав заступник начальника Департаменту захисту національної державності, полковник Кочетов Ігор Миколайович. Цей жест Ющенка було охарактеризовано оглядачами, як свого роду хабар спецслужбам перед завершенням строку його президентства. Того ж року нагороду Ющенка отримав другий заступник начальника департаменту, полковник Костенко Ігор Анатолійович. При цьому жодного прикладу «заслуг» та «досягнень» цих людей наведено не було.

У грудні 2015 року були заарештовані заступник начальника Головного відділу захисту національної державності Одеського УСБУ (Департаменту «Т») полковник Іванов Кузьма Юрійович (народився 31 липня 1976 року, уродженець Одеси, призначений 27 червня 2014 року на посаду заступника начальника) і його помічник, підполковник Галкін Максим Вікторович (народився 15 вересня 1973 року, мешканець Одеси, призначений на посаду заступника начальника Другого відділу Головного відділу захисту національної державності Одеського УСБУ 15 січня 2015 року, був відповідальним за роботу з релігійними структурами). Вони вимагали хабар, шантажуючи компроматом, у єпископа Южненського і вікарія Одеської єпархії Діодора (Васильчука). Слідством було встановлено, що в листопаді 2015 року заступник начальника головного відділу захисту національної державності Управління СБУ в Одеській області, полковник СБУ, та його підлеглий в званні підполковника (заступник начальника 2-ого відділу) з'ясували «окремі особисті обставини життя і церковної служби» єпископа Діодора та ініціювали кримінальну справу з метою компрометації архієрея, вимагаючи від нього хабар за нерозголошення відомої для них інформації та невжиття слідчих заходів. 13 грудня 2015 р. в Іверському монастирі за адресою: м. Одеса, пр. Маршала Жукова, 10/10, єпископ Діодор передав офіцерам СБУ необхідну суму в розмірі 50 тисяч доларів США. На наступний день ініціатору злочинної змови Кузьмі Іванову було повідомлено про підозру у вчиненні злочину. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 р. обом обвинуваченим була визначена міра запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою[9]. У 2016 р. було складено обвинувальний акт, в ході судових процесів ці співробітники СБУ були визнані винними і засуджені до тюремного ув'язнення.[10]. Справа затягувалася: арешт стався 16 грудня 2015 року, а повноцінне розслідування почалося лише 10 березня 2016 року, коли справу було передано до суду[11]

Попередній начальник Одеського УСБУ Сергій Батраков всіляко гальмував подальший перебіг кримінального провадження проти них, і тільки при новому начальнику Одеського УСБУ Олександру Довженку справу вдалося довести до кінця, коли Київський районний суд Одеси 13 грудня 2017 року виніс вироки у відношенні представників СБУ, до того часу вже звільнених з Одеського управління.[12]. Також суд встановив, що жодного разу Діодора (Васильчука) не було звинувачено у злочинах. Хоча, свого часу діяльність владики Діодора (Васильчука) перевіряв за підозрами у певних правопорушеннях, за даними рапорту за 23 серпня 2014 року, заступник начальника Третього відділу Головного відділу захисту національної державності Одеського УСБУ підполковник Бугаєнко Сергій Володимирович (1971 року народження, мешканець Одеси), однак згодом проведення перевірок було припинено.[13].

20 листопада 2018 року Київський районний суд Одеси почав розглядати апеляцію на цей вирок, сторона захисту просила визнати засуджених невинними[14][джерело?]. Наразі вирок оскаржується в апеляційному порядку.

Незважаючи на цей гучний скандал, залишилися на посадах два заступника начальника Головного відділу захисту національної державності Одеського УСБУ: підполковник Лут Юрій Миколайович (1980 року народження, уродженець м. Одеса), перший заступник начальника, та підполковник Горпініч Дмитро Володимирович, а також підполковник Нєдов Денис Іванович (1986 року народження, уродженець м. Білгород-Дністровський) — начальник «релігійного» сектору цього відділу.

Про можливе фабрикування Департаментом «Т» плану «Шатун»[джерело?] 24 листопада 2016 року висловився Іван Заліський, аналітик-екперт Національної Асамблеї України. За його словами: "Щодо плану «Шатун» досі не висловився хіба лінивий, але без уваги лишилося декілька моментів. Наприклад те, що «презентацію» плану (https://www.youtube.com/watch?v=Pe9F136A3hc) у форматі традиційного брифінгу для ЗМІ провів не сам голова Служби безпеки В. Грицак, а його підлеглий — керівник Департаменту захисту національної державності СБ України А.Дублик. Фігура абсолютно непублічна, ніколи до цього не засвічена у медіа-сфері й якій по роду занять, ніби, не личить функція «глашатая» спецслужби[джерело?]. Але ж, доручили «розхитувати»[джерело?] — маєш виконувати… Принагідно наголосимо: ДЗНД СБУ — саме той ключовий підрозділ, куди стікається максимум чутливої оперативної інформації про плани, наміри, зв'язки, ресурси, компромат на справжніх і уявних недругів-конкурентів правлячого режиму. Це — класичний політичний сиск, одвічний аналог царської охранки, 5-го політико-ідеологічного Управління КДБ, «сторожовий пес» національної державності у складі СБУ[джерело?]. Щоправда, усі роки Незалежності «пес» вірно слугував не Україні, а хазяям, які його годували, тому проспав і не вберіг Крим та Донбас….[15].

У квітні 2017 року програма «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA: Перший») повідомила, що на акцію протесту під будинком голови ГО «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна працівники Служби безпеки України виїжджали просто з-під будівлі відомства, діяли злагоджено з мітингувальниками, яких дочекались на метро «Славутич», і кортежем поїхали до будинку активіста, а відеозйомкою акції з дрона на місці подій керував безпосередньо працівник Департаменту захисту національної державності СБУ полковник Матковський Роман Миколайович (1975 року народження, мешканець Івано-Франківська), начальник одного з управлінь департаменту.[16].

У 2018 р. Матковського все ж було усунуто з СБУ, на даний час Роман затруднений як радник редактора видавництва «Дніпро», громадський діяч, експерт з питань безпеки, голова ГО «Сектор безпеки — Україна!», співзасновник охоронної фірми з такою ж назвою.[17].

Новий скандал був 2 листопада 2017 року. Як повідомив учасник акції, журналіст Юрій Хорт (Павленко): «Полковник СБУ охороняє „Рошен“. Полковник СБУ, заступник начальника Управління захисту національної державності Євген Іванищук мене намагався волокти у підворіття, а також на очах у сотень свідків (пасажирів зупиненого мною тролейбуса, перехожих) погрожував розправою».[18][джерело?]. Мова йде про Іваніщука Євгена Юрійовича, 1977 року народження — полковника, заступника начальника відділу захисту національної державності Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://forpost.lviv.ua/replika/1306-pro-nezruchni-fakty-z-nedavnoi-istorii/
  2. http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/08/12/51759/
  3. https://nf.dp.ua/2016/05/promezhutochnyye-rezultaty-lyustratsii-v-dnepropetrovskoy-oblasti/
  4. http://www.cvk.gov.ua/pls/acts/ShowCard?id=40333&what=0/[недоступне посилання з липня 2019]
  5. Указ Президента України від 26 червня 2019 року № 460/2019 «Про звільнення Д.Доценка з посади начальника Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України»
  6. Указ Президента України від 23 липня 2019 року № 550/2019 «Про призначення С.Андрущенка начальником Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України»
  7. Указ Президента України від 21 листопада 2019 року № 856/2019 «Про звільнення С.Андрущенка з посади начальника Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України»
  8. Указ Президента України від 21 листопада 2019 року № 860/2019 «Про призначення А.Дублика начальником Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України»
  9. http://ukrsekta.info/news/2724-v-odesse-polkovnik-sbu-ostaetsya-pod-strazhey-za-shantazh-episkopa-diodora.html/
  10. https://nabu.gov.ua/otrymannya-nepravomirnoyi-vygody-posadovcem-sbu-sprava-namisnyka-cholovichogo-monastyrya/
  11. https://rgk-nabu.org/uk/courts/monitoring-sudiv/pratsivniki-sbu/
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 лютий 2018. Процитовано 30 квітень 2019. 
  13. https://verdictum.ligazakon.net/document/71035757/
  14. https://www.youtube.com/watch?v=IYaCER8dzCM/
  15. http://nau.inet.ua/analytics/192-protestuyemo-testuyemo-vladu-chi-vlada-testuye-nas.html/
  16. https://www.radiosvoboda.org/a/28442741.html/
  17. http://www.uass.info/p/blog-page_10.html/
  18. https://www.youtube.com/watch?v=4qZYqynPKRU/

Посилання[ред. | ред. код]