Депортація кримських народів у СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Депортація кримських народів — примусове виселення корінних народів Криму, що проводилася сталінською владою у 1941—1944 роках.

Депортація німців[ред. | ред. код]

Після початку німецько-радянської війни у червні 1941 були репресовані німці, що жили в СРСР. Швидкий наступ німецьких військ не дозволив провести тотальну депортацію, були вислані насамперед чоловіки призовного віку. З Криму було вивезено більше 61 тисячі чоловік, у тому числі 11 тисяч не етнічних німців, які були пов'язані з німцями сімейними узами. Німців вивозили до Сибіру та Казахстану.

Після звільнення Криму від нацистів у 1944 з Криму в Омську область було вислано ще 2300 німців[1].

Депортація італійців[ред. | ред. код]

У січні-лютому 1942 з Керчі до Казахстану була вислана громада італійців. «Етнічна чистка» італійської громади в регіоні відбулася в січні 1942 після успішно проведеної радянськими військами Керченсько-Феодосійської десантної операції 1941–1942. За наказом заступника наркома оборони СРСР, армійського комісара 1-го рангу Л.Мехліса, протягом 29 січня 1942 була проведена акція з виселення італійців – громадян СРСР, що проживали на Керченському півострові (усього до Казахстану було вивезено 138 італійських родин, чисельністю 438 осіб).

Депортація кримських татар[ред. | ред. код]

З ранку 18 травня до 16-ї години 20 травня 1944 року з Криму були вислані кримські татари. Офіційною причиною послугувало звинувачення всього народу у співпраці з Третім Рейхом. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. Більшість депортованих була вивезена до Узбекистану, велика частина — до Казахстану. Багато людей через жорстокі умови померли в шляху.

За даними НКВС було депортовано 183 155 кримських татар.

Депортація вірмен, болгар та греків[ред. | ред. код]

Упродовж кількох червневих днів 1944 органами НКВС були виселені з Криму на спецпоселення в Гур'євську (нині Атирауська, Казахстан), Молотовську (нині Пермська), Свердловську, Кемеровську області та в Башкирську АРСР усі сім'ї греків, вірмен та болгар в кількості 38 455 осіб (з них: греків – 16 006 осіб; вірмен – 9821; болгар – 12 628).
Офіційною причиною депортації також проголошувалась участь народів в допомозі Третьому Рейху.

Депортація представників інших народів[ред. | ред. код]

Крім німців, кримських татар, греків, болгар[2] та вірмен були вивезені і представники інших народів — в основному члени сімей депортованих, які не побажали залишити своїх рідних. Разом з кримськими татарами були вислані кримські цигани, для яких у більшості кримськотатарська мова була рідною.

Подальша доля депортованих[ред. | ред. код]

Агітаційна листівка часів мимовільного виселення кримських татар, видана переселенським відділом, яка обіцяла найрізноманітніші вигоди та фінансову допомогу переселенцям до Криму з інших регіонів СРСР, 1951

Всім депортованим давали не більше, ніж кілька годин для зборів. Транспортували в переповнених товарних вагонах, в умовах антисанітарії та голоду. На кожній зупинці з вагонів викидали трупи померлих.

На місці висилки людей не забезпечували необхідними умовами для життя. Особливо в перші роки депортованим приходилося жити в не пристосованих для життя умовах та голодувати. Тільки за офіційними даними МВС СРСР до 10 квітня 1945 померли 19,5 % вивезених з Криму народів.

Спеціально видана РНК СРСР постанова забороняла переселенцям виїжджати без дозволу за межі району висилки та зобов'язувала відмічатися в комендатурі кожного місяцю. За несанкціонований виїзд за межі району була встановлена кримінальна відповідальність.

У роки відлиги 1956 року всі депортовані народи були реабілітовані, з них були зняті обмеження та статус спецпоселенців. Проте німцям та кримським татарам було заборонено вертатися до Криму. Греки, болгари та вірмени отримали право вернутися до Криму.

За негласними розпорядженнями кримських татар було заборонено прописувати в Криму. Проте, після 1956 було багато поодиноких спроб кримських татар повернутися додому. Багато татар почали селитися поблизу Криму, у південних областях України чи в Краснодарському краю. Лише в небагатьох випадках кримським татарам вдавалося поселитися в Криму[3].

Тільки після прийняття ВР СРСР 14 листопада 1989 Декларації  «При визнання незаконним та злочинним репресивних актів проти народів, що зазнали насильницькому переселенню, та відновлення їхніх прав»  кримським татарам та німцям було дозволено повернутися до Криму. З 1989 починається масове повернення кримських татар додому.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Формирование немецкого населения Крыма. -ТНУ им. Вернадского, 1999. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 5 січень 2016. 
  2. Богаевская Н. В. Крымские болгары: Депортация и возвращение // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 13, с. 94-98(рос.)
  3. Павел Полян. Не по своей воле: история и география принудительных миграций в СССР

Джерела та література[ред. | ред. код]