Перейти до вмісту

Дерганівка

49°41′32″ пн. ш. 29°03′48″ сх. д.H G O
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Дерганівка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Тер. громада Ружинська територіальна громада
Код КАТОТТГ UA18020130110057755 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка с. Дерганівка 
Основні дані
Населення 799 (2001)
Площа 2,94 км²
Густота населення 271,77 осіб/км²
Поштовий індекс 13640
Географічні дані
Географічні координати 49°41′32″ пн. ш. 29°03′48″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
221 м
Водойми р. Роставиця
Найближча залізнична станція Дерганівка
Місцева влада
Адреса ради вул. О. Бурди, 44, с-ще Ружин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13601
Карта
Дерганівка. Карта розташування: Україна
Дерганівка
Дерганівка
Дерганівка. Карта розташування: Житомирська область
Дерганівка
Дерганівка
Мапа
Мапа

CMNS: Дерганівка у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Дерга́нівка — село в Україні, у Ружинській територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Чисельність населення становить 799 осіб (2001). У 1923—59 та 1965—2020 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

[ред. | ред. код]

Розміщується на правому березі річки Роставиця, за 19 км на південний захід від Ружина та за 5 км від найближчої залізничної станції Роставиця[1].

Населення

[ред. | ред. код]

За довідником 1885 року в поселенні мешкало 1 253 особи, дворів — 150[2].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 1 072 особи, з них: православних — 1 625, чоловіків — 843, жінок — 859[3].

Наприкінці 19 століття в поселенні налічувалося 1 817 мешканців, з них 916 чоловіків та 901 жінка, дворів — 307[4] або 1 795 мешканців, дворів — 278[5].

Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 220 осіб, з них 1 076 чоловіків та 1 144 жінки; за національністю: українців — 2 183, євреїв — 26, поляків — 11. Кількість господарств — 507, з них несільського типу — 12[6].

На початок 1970-х років в селі було 522 двори із населенням 1 457 осіб[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 940 осіб, станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 799 осіб[7].

Історія

[ред. | ред. код]

Відоме з XVII століття. На околиці села виявлено залишки поселення черняхівської культури[1].

В середині 19 століття вважалося передмістям Білилівки, містечка Бердичівського повіту Київської губернії, лежало нижче по річці Роставиця. В селі була дерев'яна церква, збудована у 1793 році на місці старої, 1737 року будови, яка також постала на місці попередньої церкви. При церкві було 53 десятини землі, наданої у 1737 році поміщиком Антонієм Любомирським. У 1741 році в селі було 45 дворів[8][5]. За довідником 1885 року — колишнє державне село Білилівської волості Бердичівського повіту Київської губернії. Лежало на річці Роставиця, були церковна парафія, заїзд, церковно-парафіяльна школа[2].

Наприкінці 19 століття — село Білилівської волості Бердичівського повіту Київської губернії. Лежало над ставом, утвореним розливом Роставиці, біля залізничній гілці південно-західної залізниці. Відстань до повітового центру, м. Бердичів — 43 версти, до волосного центру міст. Білилівка, де знаходилася також найближча поштова земська станція — 3 версти, до найближчої поштової казенної станції у Козятині — 15 верст, до найближчої залізничної станції Роставиця, де знаходилася також найближча телеграфна станція — 6 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство, окремі селяни підробляли на залізниці. Земель 1 588 десятин, з них церкві належало 65 десятин, колишнім державним селянам — 1 523 десятини. При обробітку землі застосовували трипільну сівозміну. В селі були православна церква, церковно-парафіяльна школа, два водяних та один вітровий млини, кузня. Пожежна команда складалася з двох бочок та трьох багрів[4][5].

У 1923 році включене до складу новоствореної Дерганівської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Білилівського району Бердичівської округи; адміністративний центр ради. 27 березня 1925 року, в складі сільської ради, передане до Ружинського району Бердичівської округи[9]. Відстань до районного центру, міст. Ружин — 10 верст, до окружного центру в Бердичеві — 40 верст, до найближчої залізничної станції Роставиця — 3 версти[6].

На фронтах Другої світової війни воювало 230 селян, 197 з них нагороджені орденами й медалями, 60 загинуло. На їх честь у 1965 році встановлено пам'ятник.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу зерново-бурякового напрямку з розвинутим тваринництвом, який обробляв 2 413 га угідь, з них 2 289 га — рілля. 35 селян нагороджені орденами й медалями СРСР, серед них ланкову М. І. Марчишину — орденом Жовтневої Революції. В селі були восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медпункт, дитячі ясла, відділення зв'язку[1].

5 березня 1959 року, внаслідок об'єднання сільських рад, підпорядковане Білилівській сільській раді Ружинського району Житомирської області. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Попільнянського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Ружинського району. 19 квітня 1965 року, відповідно до рішення Житомирського ОВК № 212 «Про розукрупнення Білилівської сільської ради та утворення Дерганівської сільської ради Ружинського району», в селі відновлено окрему сільську раду[9].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Дерганівської сільської ради Ружинського району включено до складу Ружинської селищної територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Дерганівка, Ружинський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
  2. а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 154. (рос. дореф.)
  3. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 81. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  4. а б 3. С. Дергановка (казенное) // Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Кіевскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Київ: Типографія Ивановой, аренд. А. Л. Поповымъ, Спасская 10. 1900. с. 286. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 29 листопада 2025.
  5. а б в Derhanówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 404. (пол.)
  6. а б Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17.ХІІ 1926 р.) (PDF) (вид. Бердичівське округове статистичне бюро). Бердичів. 1927. с. 102-103. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2025.
  7. Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 29 листопада 2025.
  8. Похилевич Л. (1864). Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи или Статистическія, историческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, мѣстечкахъ и городахъ, въ предѣлахъ губерніи находящихся (рос. дореф.). Київ: Типографія Печерской Лавры. с. 255, 258. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 29 листопада 2025.
  9. а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795—2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 261. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 29 листопада 2025.
  10. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 3 грудня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]