Дергачі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дергачі
Derhatschi Wappen.png
Герб Дергачів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Дергачівський район
Рада Дергачівська міська рада
Код КОАТУУ 6322010100
Засноване 1660
Статус міста з 1977 року
Населення 17 896 (01.01.2018)[1]
Площа 19,1 км²
Густота населення 105,480 осіб/км²
Поштові індекси 62309
Телефонний код +380-5763
Координати 50°06′41″ пн. ш. 36°07′18″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 122 м
Водойма р. Лопань
Міста-побратими Sosnowiec (Польща)
Відстань
Найближча залізнична станція Дергачі, Моторна, Нові Дергачі
До обл./респ. центру
 - залізницею 12 км
 - автошляхами 15 км
До Києва
 - автошляхами 484 км
Міська влада
Адреса 62300, Харківська обл., Дергачівський р-н, м.Дергачі, вул. Сумський Шлях, тел. 3-01-14
Веб-сторінка Дергачівська міськрада

Commons-logo.svg Дергачі у Вікісховищі

Карта
Дергачі. Карта розташування: Україна
Дергачі
Дергачі
Дергачі. Карта розташування: Харківська область
Дергачі
Дергачі
Дергачі. Карта розташування: Дергачівський район
Дергачі
Дергачі

Дергачі́ (до 1943 року — Деркачі) — місто в Харківській області, районний центр Дергачівського району.

Поселення виникло в другій половині XVII століття як форпост Харківської укріпленої лінії. Населення — приблизно 18 тис. осіб.

Назва[ред. | ред. код]

Назва міста пов'язана з легендарним козаком на прізвисько Деркач, а також з назвою птаха деркача, який полюбляє оселятися в цій місцевості.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Місто Дергачі розташоване на річці Лопань, в північній частині міста русло річки сильно порізане іригаційними каналами, через місто проходить автомобільна дорога Т 2103. Навколо міста на відстані до 2-х км розташовані села Ємці, Замірці, Семенівка, Лужок, Білаші, нижче за течією річки за 3 км розташоване смт Мала Данилівка, нижче за течією прилягало колишнє селище Інститутське.

Транспорт[ред. | ред. код]

Вокзал станції «Дергачі»
Вокзал станції «Дергачі»

Відстань від районного центру до кільцевої дороги Харкова — 12 км. Через місто проходять автошляхи обласного значення, що пов'язують Харків із Золочевом та Козачою Лопанню.

Місто має залізничну станцію, розташовану на залізничній лінії Харків—Бєлгород. Окрім залізничної станції Дергачі у межах міста знаходяться зупинні пункти Нові Дергачі та Моторна.

У місті діє внутрішній автобусний маршрут, який переважно проходить вулицями Сумський шлях та Золочівський шлях.

У 1980-х роках при проектуванні Олексіївської лінії Харківського метрополітену планувалося будівництво станції метро «Дергачі», однак станція поки що не збудована.

Економіка[ред. | ред. код]

Найбільша кількість підприємств зосереджена у промисловій зоні на півдні міста поруч з залізничною зупинкою Моторна.

Серед найбільших підприємств, що мають виробничі потужності у Дергачах:

  • UBC Group — виробництво холодильного та пивоварного обладнання[2]
  • Amcor — виробництво пакувальних матеріалів для тютюнової промисловості
  • ТОВ «АТ Біофарм» — виробництво фармацевтичних препаратів, вакцин та кормових добавок для тварин[3].

24 квітня 2018 року у Дергачах компанією Автомагістраль-Південь був введений в експлуатацію найпотужніший в Україні асфальтобетонний завод[4].

Історичні відомості[ред. | ред. код]

У XVIII столітті Дергачі були сотенним містечком Харківського слобідського козацького полку. До 1742 року тут існувало правління однієї, у 1742—1765 рр. — двох козацьких сотень. Посади сотників в обох сотнях традиційно обіймали представники відомого на Слобожанщині козацько-старшинського роду Ковалевських (герба «Доленґа»). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Архангела Михаїла) і ратушну печатку з гербом (зображенням птаха-деркача, над яким восьмикутна зірка).

За даними на 1779 р. Дергачі — військова слобода Харківського повіту Харківського намісництва, що налічувала на той час 2287 мешканців (2316 «військових обивателів» і 71 «власницького підданого»).

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Дергачівської волості Харківського повіту мешкало 5874 особи (2855 чоловічої статі та 2919 — жіночої), налічувалось 909 дворових господарств, існували 2 православні церкви, училище, відбувалось 2 щорічних ярмарки та базари[5].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14600 осіб[6].

Деркачі постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у місті та Болибоках — 274 людини[7][8].

Німецька окупація Деркачів тривала 630 днів: з 21 жовтня 1941 р. по 13 серпня 1943 р. із перервою 13 лютого — 10 березня (під час подій Третьої битви за Харків).[9]

Під час окупації Деркачі вперше стало називатися містом. Деркачівська міська управа була єдиною міською управою (нім. Dergatschi Gemeindeverwaltung), утвореною у Деркачівському районі. Староста (нім. burgermeister) почав працювати з 16 березня 1943, а секретар — з 20 березня 1943, тобто після другої окупації Деркачів. Відповідно до переліку станом на 3 липня 1943 року до штату управи входила 21 особа: бургомістр (староста), реєстратор, діловод, 2 фінансові агенти, 11 уповноважених (нім. Hausverwalter), технічний персонал. Одним з основних напрямів діяльності ДМУ було забезпечення робочою силою за вимогою районової управи та інших районних установ.[9]

З 1943 року радянська влада без офіційного перейменування почала використовувати російську назву Дергачі.[10]

25 липня 1977 року указом Президії Верховної Ради УРСР Дергачам був наданий статус міста[11].

28 вересня 2014 року у місті, паралельно з обласним центром, невідомими молодиками в масках було повалено пам'ятник Леніну[12].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці міста[ред. | ред. код]

Пов'язані особи[ред. | ред. код]

  • Олександр Олесь — український письменник, поет, драматург. У віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у Деркачах, де брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з'являються його перші вірші.
  • Гнат Хоткевич — український письменник, етнограф і громадсько-політичний діяч. Ще у часи свого студентства у 1895 році організував у Деркачах сільський театр. У 1920—1928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі.

Архітектура[ред. | ред. код]

Будівля районної лікарні у місті Дергачі
Будівля районної лікарні у місті Дергачі, побудована за проектом Євгена Сердюка у 1914—1915 роках

У місті збереглася будівля лікарні у стилі українського архітектурного модерну, побудована за проектом Євгена Сердюка (1914—1915 рр.)[14].

Також варто відзначити храм Різдва Пресвятої Богородиці (1838 р.), побудований у стилі пізнього класицизму.

Також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. UBC Group. www.beer-co.com (ru). Процитовано 2018-04-25. 
  3. У Дергачах відкрито новий завод з виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок — Харківська обласна рада. www.oblrada.kharkov.ua (uk-ua). Процитовано 2018-04-25. 
  4. Сьогодні в Харківській області запустили найбільший в країні асфальтобетонний завод. ukravtodor.gov.ua (uk). Процитовано 2018-04-25. 
  5. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  6. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  7. Мартиролог. Харківська область, ст. 690—696
  8. Деркачівський мартиролог (з Національної книги пам'яті жертв Голодомору в Україні). Процитовано 2018-11-08. 
  9. а б Ivan Shevtsov (31 травня 2017). Деркачі під німецькою окупацією: органи влади. 
  10. Ivan Shevtsov (11 березня 2017). Як місто Деркачі стало посёлком Дергачи: історія перейменування, якого не було. 
  11. Shevtsov, Ivan (24 липня 2017). 40 років тому Дергачі стали містом. Про що писала районна газета "Ленінський шлях" у 1977 році (ФОТО). Історія Деркачів. Процитовано 2017-08-23. 
  12. http://espreso.tv/news/2014/09/29/na_kharkivschyni_vnochi_povalyly_sche_odnoho_lenina
  13. «Не забруднити одяг кров'ю». Історія київського ката. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-07-25. 
  14. Денис Вітченко. Український модерн Євгена Сердюка // Пам'ятки України: історія та культура. — 2016. — № 2(222). — С. 79. — ISSN 0131-2685.