Дергачі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дергач́і
Derhatschi Wappen.png
Герб Дергачів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Дергачівський район
Рада Дергачівська міська рада
Код КОАТУУ 6322010100
Засноване 1660
Статус міста з 1977 року
Населення 17 896 (01.01.2018)[1]
Площа 19,1 км²
Густота населення 105,480 осіб/км²
Поштові індекси 62309
Телефонний код +380-5763
Координати 50°06′41″ пн. ш. 36°07′18″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 122 м
Водойма р. Лопань
Міста-побратими Sosnowiec (Польща)
Відстань
Найближча залізнична станція Дергачі, Моторна, Нові Дергачі
До обл./респ. центру
 - залізницею 12 км
 - автошляхами 15 км
До Києва
 - автошляхами 484 км
Міська влада
Адреса 62300, Харківська обл., Дергачівський р-н, м.Дергачі, вул. Сумський Шлях, тел. 3-01-14
Веб-сторінка Дергачівська міськрада

Commons-logo.svg Дергач́і у Вікісховищі

Карта
Дергач́і. Карта розташування: Україна
Дергач́і
Дергач́і
Дергач́і. Карта розташування: Харківська область
Дергач́і
Дергач́і
Дергач́і. Карта розташування: Дергачівський район
Дергач́і
Дергач́і

Дергачі́ (до 1943 року — Деркачі) — місто в Харківській області, районний центр Дергачівського району.

Поселення виникло в другій половині XVII століття як форпост Харківської укріпленої лінії. Населення — приблизно 18 тис. осіб.

Назва[ред. | ред. код]

Назва міста пов'язана з легендарним козаком на прізвисько Деркач, а також з назвою птаха деркача, який полюбляє оселятися в цій місцевості. З 1943 року радянська влада відкинула українську назву Деркачі (з літерою "к") та без офіційного перейменування почала використовувати виключно російську назву Дергачі (з літерою "г")[2]. Пізніше російський варіант назви міста був закріплений у Класифікаторі об'єктів адміністративно-територіального устрою України.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Місто Дергачі розташоване на річці Лопань, в північній частині міста русло річки сильно порізане іригаційними каналами, через місто проходить автомобільна дорога Т 2103. Навколо міста на відстані до 2-х км розташовані села Ємці, Замірці, Семенівка, Лужок, Білаші, нижче за течією річки за 3 км розташоване смт Мала Данилівка, нижче за течією прилягало колишнє селище Інститутське. Більша частина міста знаходиться на лівому березі Лопані.

Транспорт[ред. | ред. код]

Залізниця[ред. | ред. код]

Вокзал станції «Дергачі»
Вокзал станції «Дергачі»

Місто має залізничну станцію, розташовану на залізничній лінії Харків—Бєлгород. Окрім залізничної станції Дергачі у межах міста знаходяться зупинні пункти Нові Дергачі та Моторна. Залізнична станція та зупинні пункти у межах Дергачів використовуються приміськими електропоїздами, що належать Південній залізниці.

Автотранспорт[ред. | ред. код]

Автобус у Дергачах
Автобус маршруту №1354 (Дергачі - Харків) на зупинці "Залізничний вокзал"

Відстань від районного центру до кільцевої дороги Харкова — 12 км. Через місто проходять автошляхи обласного значення, що пов'язують Харків із Золочевом та Козачою Лопанню. Місто має регулярне автобусне сполучення з Харковом (автостанція "Центральний ринок"). У місті також діє внутрішній автобусний маршрут, який проходить центральними вулицями Сумський шлях та Золочівський шлях та сполучає північну та південну частину міста.

Метро[ред. | ред. код]

У 1980-х роках при проектуванні Олексіївської лінії Харківського метрополітену планувалося будівництво станції метро «Дергачі», однак станція поки що не збудована.

Економіка[ред. | ред. код]

Найбільша кількість підприємств зосереджена у промисловій зоні на півдні міста поруч з залізничною зупинкою Моторна.

Серед найбільших підприємств, що мають виробничі потужності у Дергачах:

  • UBC Group — виробництво холодильного та пивоварного обладнання[3]
  • Amcor — виробництво пакувальних матеріалів для тютюнової промисловості
  • ТОВ «АТ Біофарм» — виробництво фармацевтичних препаратів, вакцин та кормових добавок для тварин[4].

24 квітня 2018 року у Дергачах компанією Автомагістраль-Південь був введений в експлуатацію найпотужніший в Україні асфальтобетонний завод[5].

У місті розташований завод одного зі світових лідерів, що виробляє надувні моторні човни з жорстким дном[en]) - компанії Brig[6].

Екологія[ред. | ред. код]

Вид на Дергачівський полігон твердих побутових відходів
Вид на Дергачівський полігон твердих побутових відходів

На території Дергачівської міської ради знаходиться найбільше сміттєзвалище міста Харкова - Дергачівський полігон твердих побутових відходів площею близько 13 га, який щодоби приймає близько 500 т відходів [7].

Бродячі собаки у Дергачах
Бродячі собаки у Дергачах

Для Дергачів є надзвичайно актуальною проблема великої кількості бездоглядних та бездомних псів. У місті неодноразово фіксувалися напади собак, що спричиняли шкоду здоров'ю людей [8] [9].

Історичні відомості[ред. | ред. код]

У XVIII столітті Дергачі були сотенним містечком Харківського слобідського козацького полку. До 1742 року тут існувало правління однієї, у 1742—1765 рр. — двох козацьких сотень. Посади сотників в обох сотнях традиційно обіймали представники відомого на Слобожанщині козацько-старшинського роду Ковалевських (герба «Доленґа»). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Архангела Михаїла) і ратушну печатку з гербом (зображенням птаха-деркача, над яким восьмикутна зірка).

За даними на 1779 р. Дергачі — військова слобода Харківського повіту Харківського намісництва, що налічувала на той час 2287 мешканців (2316 «військових обивателів» і 71 «власницького підданого»).

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Дергачівської волості Харківського повіту мешкало 5874 особи (2855 чоловічої статі та 2919 — жіночої), налічувалось 909 дворових господарств, існували 2 православні церкви, училище, відбувалось 2 щорічних ярмарки та базари[10].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14600 осіб[11].

Деркачі постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у місті та Болибоках — 274 людини[12][13].

Німецька окупація Деркачів тривала 630 днів: з 21 жовтня 1941 р. по 13 серпня 1943 р. із перервою 13 лютого — 10 березня (під час подій Третьої битви за Харків).[14]

Під час окупації Деркачі вперше стало називатися містом. Деркачівська міська управа була єдиною міською управою (нім. Dergatschi Gemeindeverwaltung), утвореною у Деркачівському районі. Староста (нім. burgermeister) почав працювати з 16 березня 1943, а секретар — з 20 березня 1943, тобто після другої окупації Деркачів. Відповідно до переліку станом на 3 липня 1943 року до штату управи входила 21 особа: бургомістр (староста), реєстратор, діловод, 2 фінансові агенти, 11 уповноважених (нім. Hausverwalter), технічний персонал. Одним з основних напрямів діяльності ДМУ було забезпечення робочою силою за вимогою районової управи та інших районних установ.[14]

З 1943 року радянська влада без офіційного перейменування почала використовувати російську назву Дергачі.[2]

25 липня 1977 року указом Президії Верховної Ради УРСР Дергачам був наданий статус міста[15].

28 вересня 2014 року у місті, паралельно з обласним центром, невідомими молодиками в масках було повалено пам'ятник Леніну[16].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці міста[ред. | ред. код]

Пов'язані особи[ред. | ред. код]

  • Олександр Олесь — український письменник, поет, драматург. У віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у Деркачах, де брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з'являються його перші вірші.
  • Гнат Хоткевич — український письменник, етнограф і громадсько-політичний діяч. Ще у часи свого студентства у 1895 році організував у Деркачах сільський театр. У 1920—1928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі.

Архітектура[ред. | ред. код]

У місті збереглася будівля лікарні у стилі українського архітектурного модерну, побудована за проектом Євгена Сердюка (1914—1915 рр.)[18].

Також варто відзначити храм Різдва Пресвятої Богородиці (1838 р.), побудований у стилі пізнього класицизму.

Медіа[ред. | ред. код]

У час існування СРСР основним місцевим друкованим ЗМІ у Дергачах була газета, що видавалася місцевим районним комітетом комуністичної партії. Під назвою "Сталінським шляхом" ця газета видавалася з з 28.07.1939 (№1) до 04.11.1956 (№90)[19]. З 1957 декілька років газета називалася "Ленінською правдою", а під час укрупнення Дергачівського району основна місцева газета мала назву "Трибуна трудящих". З 1967 по 1991 р. газета мала назву "Ленінський шлях", а з 10 жовтня 1991 р. стала називатися "Вісті Дергачівщини".

Відповідно до державного реєстру Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Дергачах діяв місцевий проводовий радіомовник з позивними "Доброго дня, шановні радіослухачі, з вами Дергачівське районне державне радіомовлення"[20].

Пам'ятники[ред. | ред. код]

У південній частині міста біля залізничного переїзду знаходиться пам'ятник козаку Деркач́у, який за місцевою легендою заснував місто. Пам'ятник, виконаний із бронзи, було відкрито 14 жовтня 2015 року на День Українського козацтва.

Значна частина міських пам'ятників та пам'ятних знаків зосереджена на місцевому майдані Перемоги, серед них: пам'ятники Тарасу Шевченку, Данилу Бакуменку, пам'ятний знак на честь 10-ї річниці проголошення незалежності України, скульптурна композиція "Моя перша вчителька". Пам'ятник Леніну у Дергачах був зруйнований 28 вересня 2014 року [21].

Міжнародна співпрація[ред. | ред. код]

Дергачі мають партнерські відносини з містом Сосновець (Польща) [22].

Галерея[ред. | ред. код]

Також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. а б Ivan Shevtsov (11 березня 2017). Як місто Деркачі стало посёлком Дергачи: історія перейменування, якого не було. 
  3. UBC Group. www.beer-co.com (ru). Процитовано 2018-04-25. 
  4. У Дергачах відкрито новий завод з виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок — Харківська обласна рада. www.oblrada.kharkov.ua (uk-ua). Процитовано 2018-04-25. 
  5. Сьогодні в Харківській області запустили найбільший в країні асфальтобетонний завод. ukravtodor.gov.ua (uk). Процитовано 2018-04-25. 
  6. Харьковские авиаторы покоряют мировой рынок скоростных лодок. biz.liga.net. 2016-03-21. Процитовано 2018-12-14. 
  7. Інтерактивна мапа Мінприроди. Інтерактивна мапа Мінприроди. Процитовано 2018-12-14. 
  8. Власнику бійцівських собак, що пошматували чоловіка у Дергачах, оголосили підозру. Прокуратура Харківської області. Процитовано 2019-03-18. 
  9. В Дергачах собака напала на 5-летнюю девочку: ребенок в больнице. АТН (ru). 2019-01-30. Процитовано 2019-03-18. 
  10. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  11. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  12. Мартиролог. Харківська область, ст. 690—696
  13. Деркачівський мартиролог (з Національної книги пам'яті жертв Голодомору в Україні). Процитовано 2018-11-08. 
  14. а б Ivan Shevtsov (31 травня 2017). Деркачі під німецькою окупацією: органи влади. 
  15. Shevtsov, Ivan (24 липня 2017). 40 років тому Дергачі стали містом. Про що писала районна газета "Ленінський шлях" у 1977 році (ФОТО). Історія Деркачів. Процитовано 2017-08-23. 
  16. http://espreso.tv/news/2014/09/29/na_kharkivschyni_vnochi_povalyly_sche_odnoho_lenina
  17. «Не забруднити одяг кров'ю». Історія київського ката. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-07-25. 
  18. Денис Вітченко. Український модерн Євгена Сердюка // Пам'ятки України: історія та культура. — 2016. — № 2(222). — С. 79. — ISSN 0131-2685.
  19. Газеты СССР 1917-1960. Библиографический справочник. В 5 т. Т.3. (Краевые, губернские, областные, окружные, уездные, районные, городские, транспортные, военные и другие газеты) (російською). Москва: Книга. 1978. с. 362. 
  20. КП Вісті Дергачівщини. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Процитовано 2019-05-24. 
  21. http://espreso.tv/news/2014/09/29/na_kharkivschyni_vnochi_povalyly_sche_odnoho_lenina
  22. silnet.pl. Porozumienie o współpracy z powiatem Dergacze - Sosnowiec informacje ciekawe artykuły. sosnowiecki.pl. Процитовано 2019-03-19.