Гільце
Гільце́[1][2], також вільце́[3], вильце́[4] (зменш.-пестл. «ві́лечко», «ви́лечко»)[2] — українське обрядове деревце. Зазвичай цими словами називали обрядове дерево традиційного українського весілля. Слово гільце являє собою похідне від гілка, гілля, варіанти вільце, вильце пояснюють впливом дієслова вити («вити + гільце»)[5][2].
У різних областях України щодо весільного деревця могли вживатися інші назви: «весільна різка» («різга», «ріщка», «ришчка», «рожно», «рогаль», «ріжджка», «росічка»), «райське деревце», «сосонка», «дідування»[6][7].
Весільне гільце влаштовували таким чином: гілки сосни в зимову пору року чи гілки листяного дерева влітку втикали в хліб або весільний коровай. Кожну прикрашали квітками, колоссям, калиновими ягодами, хмільними шишками, кольоровими, золотими й срібляними нитками, стрічками й папірцями. На гілках також кріпили невеликі воскові свічки, які засвічували. Біля гільця дружки сплітали вінок для нареченої, під час цього вони співали: «Благослови, мати, віночок сплітати, вінок для царівни нашої оселі, для сестри, для внучки праматері Лелі». Гільце присутнє і в самих весільних піснях: «Гільце-деревце з ялини, Із червоної калини, Із хрещатого барвінку, Із запашного васильку», «Нехай дівочки не прядуть, Нехай Марусі вільце в'ють»[2].
На думку дослідників поєднання гільця і хліба символізували єдність двох родів. Окрім того, саме звивання гільця могло пов'язуватися з виттям кубла, родинного гнізда. Вислів «робити гільце» («вити гільце») має й переносне значення — «виходити заміж».
Інше значення[ред. | ред. код]
- Гільце — обрядове дерево свята Івана Купали, його ще називають «Купа́йлочком» («Купа́лицею»). Живе дерево вбирали квітами й стрічками, навколо нього співали купальських пісень[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Гільце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б в г д Жайворонок В. В. Гільце // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — P. 135—136.
- ↑ Вільце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Вильце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- ↑ Лемківське весілля. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.
- ↑ С. А. Макарчук. Етнографія України: Навчальний посібник. Львів, «Світ», 2004. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
- Гільце // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- Гильце, вильце // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 243-245. — 1000 екз.
- Боряк О. О. Прикрашання весільного деревця // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 346.
- Весільні пісні: Молода повернулася до батьківського дому. Гільце // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість). — C. 136—147.