Дерегус Михайло Гордійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дерегус Михайло Гордійович
Coin of Ukraine Deregus R.jpg
Дата народження 22 листопада (5 грудня) 1904(1904-12-05)
Місце народження Веселе
Дата смерті 31 липня 1997(1997-07-31) (92 роки)
Місце смерті Київ
Місце поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна Україна
Жанр графіка, живопис
Навчання Харківський художній інститут
Роки творчості 1932–1997
Вплив на Юрія Бондаренка
Нагороди

СРСР:

Орден Леніна Орден «Знак Пошани» Орден Дружби народів
Орден Трудового Червоного Прапора

Україна:

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
[1]
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1969
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Миха́йло Горді́йович Дере́гус (22 листопада (5 грудня) 1904(19041205), Веселе  — 31 липня 1997, місто Київ) — графік і живописець. Народний художник СРСР (1963), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1958), член-кореспондент Академії мистецтв України (1996), професор (1995). Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання.

Життєпис[ред.ред. код]

Народивсь у селі Веселому в родині фельдшера. Малював змалку, мріяв стати художником. Трудову діяльність розпочав у 1923 році вчителем малювання у семирічній школі.

У 1923—1930 роках навчався у Харківськім художнім інституті. Працював у царині графіки й живопису, але захоплення графікою переважало. У дитинстві багато читав і мріяв ілюструвати книжки. Особливо його приваблювали твори Шевченка та Гоголя.

У 1932—1941 роках працював у Харківськім художнім інституті спочатку асистентом, а з 1935 року — доцентом. Одночасно, від 1934 року викладав у Харківському художньому училищі. У 1938 році обраний членом Спілки художників Української РСР.

Під час німецько-радянської війни перебував у евакуації. Працював художником на заводі, головним редактором видавництва «Исскуство».

У 1944—1946 роках — директор Державного музею українського мистецтва. У 1947—1949 роках — керівник майстерні історико-батального живопису Харківського художнього інституту.

Не оминула Дерегуса хвиля боротьби з українським націоналізмом у післявоєнні роки. Його було звинувачено тільки за те, що на занятті поставив студентам малювати натурника у червоних шароварах і з шаблею в руці. Пізніше йому в справі дописали, що таких треба перевиховувати, а не розстрілювати.

З 1949 року перебував на творчій роботі. Член ВКП(б) з 1951 року.

У 1956—1962 роках — голова правління Спілки радянських художників України.

З 1962 року — керівник графічної майстерні Академії мистецтв СРСР у Києві. У 1982—1987 роках — секретар правління Спілки художників України. З 1995-го року — професор Української академії мистецтв.

Помер 31 липня 1997 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Родина[ред.ред. код]

Дóнька Наталія Дерегус стала скульптором. Друга дочкá Вікторія-Марина Дерегус стала маляркою (живописцем).

Творчий доробок[ред.ред. код]

У Дерегусових роботах поетично відображено народних героїв, історію, природу та побут України.

Дерегус почав ілюструвати книжки відомих українських письменників ще з 1937 року. Він ілюстрував "Енеїду" Котляреського. Пізніше, уже в 50-ті роки з'явились нові ілюстрації до творів Гоголя, зокрема "Майської ночі, "Тараса Бульби", "Ночі перед Різдвом", "Сорочинського ярмарку", "Вечорів на Івана Купала", позначені винятковою майстерністю, поетичністю, знанням етнографії і, звичайно, народним гумором. У 60-ті роки з'явилися ілюстрації до поезій Лесі Українки. Вони були відзначені Шевченківською премією. Як стверджує Ігор Шаров, сам митець роповідав про свою роботу над ілюстраціями до роману Натана Рибака "Переяславська Рада": "Спочатку я виконав ілюстрації до першої частини роману. Це була серйозна копітка робота. Сторінки визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького я знав давно, але коли зайнявся цим докладно, то виявилося, що це були знання поверхові. Довелося заглибитися у документи з історії України, Росії та Польщі. буквално вивчав кожний факт заново, а згодом все це втілював у художньому задумі. Коли письменник закінчив другу книгу роману, то я виконав ілюстрації й до неї. Ця робота тривала понад сім років, але я отримував від неї насолоду", – цитату взято з книжки Художники України; 100 видатних імен.

Особливими й неперевершеними є й чудові ілюстрації митця до роману Льва Толстого "Війна і мир". До цього цей твір ілюстрували відомі итці різних країн. Михайло Гордійович своїми ілюстраціями додав ліризму, інтимності та романтики.

Живописні твори[ред.ред. код]

  • «Колгоспне свято» (1935);
  • «Хмельниччина» (серія, 1945)
  • «Тарас Бульба на чолі війська» (1952);
  • «Переяславська Рада» (1954);
  • «Дума про козака Голоту» (триптих, 1960);
  • «Народження пісні» (1963);
  • «Вітряк у степу» (1968);
  • «Степ» (цикл, 1970—1980-і роки)
  • «Похід Святослава» (1982);
  • «Голодомор» (1987);
  • «Голод. 33-й рік» (1988);

тощо.

Графічні серії[ред.ред. код]

  • «Катерина» (офорт, монотипія, 1936–1938),
  • «По дорогах війни» (офорт з акватинтою, 1943),
  • «Українські народні думи й історичні пісні» (офорт, м'який лак, акватинта, вугілля, 1947–1950);

Ілюстрації до творів Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Тараса Шевченко тощо.

Пам'ять[ред.ред. код]

25 жовтня 2004 року Національний банк України увів до обігу ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену 100-річчю від дня народження Михайла Дерегуса[2]. Того ж року від 5 листопада НСХУ заснувала премію імені митця[3].

У Києві, на будинку по вулиці Володимирській, 9, де в 19731997 роках жив Михайло Дерегус, установлено бронзову меморіальну дошку.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]