Державна безпека

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Державна безпека — стан захищеності державної влади, суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності, спокою людей (народу), громадської злагоди, довкілля, національної і релігійної рівності.

Сучасне українське законодавство надає наступне визначення терміну: «державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру».[1]

Державна безпека є:

  • внутрішня — передбачає систему законів, спрямованих на охорону державних інтересів у гуманітарній, політичній та економічній сферах та проведення ефективної внутрішньої політики держави, яка забезпечує цю систему заходів;
  • зовнішня — діяльність державних органів щодо забезпечення суверенітету, територіальної недоторканності та обороноздатності держави, забезпечує мирне життя, вирішення проблем у гуманітарній, політичній та економічній сферах.


Державна безпека - це безпека: державно-політичного, конституційно легітимізованого політичного ладу держави від змін його неконституційним шляхом; державотворення і конструктивної політики задля стабільності суспільства; політичного суверенітету; територіальної цілісності України і недоторканності її кордонів; інститутів державної влади; національно-державних інтересів у сфері економіки задля ефективної реалізації соціального призначення держави – забезпечення подальшого розвитку особи, суспільства та держави.

Ефективна реалізація соціального призначення органів влади та управління (якісні показники зазначених безпек мають бути викладені та закріплені належним чином із законодавчо визначеними формами та методами, силами і засобами із забезпечення подальшого розвитку особи, суспільства та самої держави в умовах конкретних правових режимів у політичній, економічній, воєнній, науково-технологічній та інших важливих сферах діяльності суспільства. Сукупність форм, методів, сил та засобів залежить від чіткого розмежування компетенції державних органів.

Забезпечення державної безпеки, як призначення, законодавчо визначено для Служби безпеки України. Водночас безпеку держави забезпечують також інші державні органи. Основним негативним фактором впливу для належної організації діяльності у цій сфері є незакінчена адміністративна реформа, що має на меті уніфікацію системи центральних органів виконавчої влади. Також необхідним є належне визначення правового статусу так званих “допоміжних” органів при Президентові України та виокремлення відповідного обсягу їх повноважень, що безпосередньо пов’язані із гарантуванням державного суверенітету і територіальної цілісності держави.

Окрім цього, послідовність законодавчого визначення компетенції державного органу має здійснюватись від його призначення через мету діяльності, завдання, функції та повноваження [2].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

[2] Гордієнко С. Г. Трансформація поняття «державна безпека» / «Юридична Україна», щомісячний науковий журнал, 2020, № 8. - 78 с., ‒ С. 12 - 23; Гордієнко С. Г. Складові безпеки української державності за сферами її буття / «Юридична Україна», щомісячний науковий журнал, 2020, № 9. - 112 с. 112. ‒ С. 6 – 17; Гордієнко С. Г. Повноваження державних органів у забезпеченні безпеки держави та напрями їх удосконалення / «Юридична Україна», щомісячний науковий журнал, 2020, № 10. – 80 с. ‒ С. 6 - 17; Гордієнко С. Г., Доронін І. М. Державна безпека України в сучасних умовах: проблеми компетенції державних органів / Інформація і право. № 2(37)/2021 – 200 с., - С. 81 – 93.

Посилання[ред. | ред. код]