Державна політика
| Частина серії |
| Політика |
|---|
 |
| Політичний портал |
Державна (публічна) політика — принципове керівництво до дії для органів державної влади, насамперед органів виконавчої влади, що стосується певних напрямків їх діяльності, відповідне законам і соціальним звичаям. Підставами державної (публічної) політики є конституційні закони і правила, тлумачення законів і правове регулювання. Державну (публічну) політику визначають також як «систему дій, регулятивних заходів, законів, і фінансових пріоритетів з того чи іншого напрямку, проголошену органом державної влади або його представниками»[1]. Державна (публічна) політика зазвичай втілюється в «конституціях, законодавчих актах і судових рішеннях».
Суспільні проблеми виявляються і вирішуються шляхом створення нової державної політики або шляхом реформування існуючої державної політики. Суспільні проблеми виникають в самих різних формах і вимагають різних заходів у відповідь (наприклад, регламенти, субсидії, квоти і закони) на місцевому, національному або міжнародному рівні.
Вироблення державної політики є безперервним процесом з механізмами зворотного зв'язку. Перевірка і оцінка мають важливе значення для функціонування цієї системи. Суспільні проблеми, які впливають на формування державної політики, можуть бути економічного, соціального або політичного характеру. Кожна система знаходиться під впливом різних суспільних проблем і тому вимагає різної державної політики.
У виробленні державної політики численні індивіди і групи інтересів конкурують і співпрацюють, щоб вплинути на політиків і спонукати їх діяти певним чином. У процесі вироблення державної політики беруть участь різні актори, такі як політики, державні службовці, лобісти, фахівці предметної області і представники промисловості. Вони використовують різні тактики і інструменти для досягнення своїх цілей, в тому числі відстоюючи свої позиції публічно, намагаються впливати на прихильників і противників і мобілізувати союзників з того чи іншого питання. Багато актори можуть грати важливу роль в процесі вироблення державної політики, проте, останнє слово залишається за державними чиновниками. При цьому передбачається, що державні чиновники дотримуються етичних норм, прийняті в державному секторі і враховують потреби всіх зацікавлених сторін.
Державна (публічна) політика вважається сильною, коли вона вирішує проблеми якісно і ефективно, служить справедливості, підтримує урядові установи і їх діяльність, і стимулює активну громадянську позицію.
Зміни в суспільстві, що відбулися в останні десятиліття, привели і до змін у сфері формування державної політики. Сьогодні державна політика стає більш цілеспрямований, націленої на вимірні результати і цілі, з акцентом на рішення, які повинні бути прийняті негайно. Крім того, масові комунікації і технологічні зміни призвели до того, що система державної політики стає все більш складною і взаємозалежної. Всі ці зміни ставлять нові завдання для поточної державної політики, і надають на неї тиск з тим, щоб вона розвивалася і залишалася ефективною і дієвою.
- Державна молодіжна політика
- Державна політика інформатизації
- Демографічна політика
- Нова економічна політика
- Русифікація
- Кратополітика
У США концепція публічної політики відноситься не тільки до результату політики, але в більш широкому сенсі до прийняття рішень та аналізу урядових рішень. Як навчальна дисципліна, державна політика вивчається професорами і студентами в школах публічної політики великих вузів по всій країні. Американська Асоціація аналізу публічної політики та публічного управління об'єднує практиків, дослідників, вчених і студентів.
Як навчальна дисципліна, державна (публічна) політика несе в собі елементи багатьох соціальних наук, в тому числі економіки, соціології, політичної економії, оцінки програм, політичного аналізу і державного управління. У той же час, вивчення публічної політики відрізняється від політології або економічної науки, оскільки воно в значній мірі орієнтується на застосування теорії до практики. Хоча зазвичай університети пропонують магістерські і докторські ступені по публічній політиці, деякі університети також пропонують програми бакалаврату.
Школи публічної політики по-різному підходять до політичного аналізу. У Харрісовской школі публічної політики Чиказького університету більшою мірою використовується кількісний підхід до економіки і політики, Коледж Хайнца в Університеті Карнегі — Меллона використовує обчислювальні і емпіричні методи, в той час як в Урядовій школі Джона Ф. Кеннеді при Гарвардському університеті більше уваги приділяється політичним наукам і лідерства. У Школі публічної і екологічної політики Університету Індіани здійснюється традиційна підготовка в сфері публічної політики з упором на міждисциплінарний підхід в області наук про навколишнє середовище і управлінні некомерційними організаціями. Крім того, Іллінойський університет в Чикаго при підготовці кадрів в області публічної політики підкреслює етапи прийняття рішень при розробці політики (наприклад, визначення порядку денного), а також важливість ефекту фреймінгу і когнітивних обмежень в процесі формування політики.
Традиційно публічна політика як навчальна дисципліна фокусувалася на внутрішній політиці. Однак, хвиля економічної глобалізації, що сталася наприкінці XX і початку XXI століть породила потребу у вивченні публічної політики, орієнтованої на глобальне управління, особливо оскільки це стосується питань, які виходять за рамки національних кордонів, таких як зміна клімату, тероризм, розповсюдження ядерної зброї і економічний розвиток. Багатьом традиційним школам публічної політики довелося коригувати свої навчальні програми і розробляти нові програми, щоб пристосуватися до нового ландшафту публічної політики. Школа міжнародних відносин в Університеті штату Пенсильванія була створена як відповідь на нові міжнародні умови.
Публічна політика та політичний аналіз як навчальні дисципліни набули поширення в вузах Росії і країн СНД.
В Україні поняття «державної політики» в дев'яностих роках отримало нове значення під впливом англомовних джерел, тому часто його можна зустріти у вигляді словосполучення «публічна політика» (англ. public policy). Окремі дослідники вважають поняття «державна політика» і «публічна політика» різними, наголошуючи на більшій демократичності поняття «публічна політика»[1]
Оскільки поза науковими колами словом «політика» прийнято називати водночас і набір заходів для втілення певної державної мети, і політичну боротьбу за голоси виборців та державні посади, окремі науковці пропонують називати ці явища термінами «державна політика» та «політична конкуренція»[2] відповідно. Втім, у науковій літературі також можна зустріти ті самі поняття позначені термінами «державна політика» та просто «політика».
При аналізі публічної політики з точки зору захисту прав жінок вчені схильні розглядати такі питання, як соціальна держава, практика в сфері праці, заробітної плати, зайнятості та безробіття.
Гендерний аналіз сприяє виробленню державної політики, виносячи на поверхню питання, з якими стикаються жінки в публічній сфері — такі, як рівність заробітної плати, материнство і відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, догляд за дітьми, насильство в сім'ї і сексуальне насильство, кожна з яких викликає суспільний резонанс. Політика, що почала діяти у Великій Британії 2015 року, дозволяє матері і батька «взяти відпустку разом чи по черзі і просити гнучкий графік роботи». Тим самим визнається необхідність забезпечення можливості для того, щоб батьки відігравали велику роль в догляді за своїми дітьми. Ця політика дозволяє жінкам продовжувати свою діяльність на робочому місці, не дивлячись на материнство, за рахунок потенційного роботодавця і споживача.
- ↑ а б Дем'янчук О. П. "Державна політика та публічна політика: варіант перехідного періоду. http://www.library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/NZV18_2000_polityk/05_demyanchyk_op.pdf[недоступне посилання]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 травня 2008. Процитовано 7 березня 2009.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- О. Дем'янчук. Політика владна // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.568 ISBN 978-966-611-818-2
- О. Дем'янчук. Політика публічна // Політична енциклопедія. — с.571
- Національно-державне будівництво [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.