Державний літературний музей (Одеса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Державний літературний музей
Палац Гагаріна (палац та господарчий корпус) в якому знаходилось літературно-артистичне товариство.jpg
46°29′05″ пн. ш. 30°44′40″ сх. д. / 46.4849139° пн. ш. 30.74456611° сх. д. / 46.4849139; 30.74456611Координати: 46°29′05″ пн. ш. 30°44′40″ сх. д. / 46.4849139° пн. ш. 30.74456611° сх. д. / 46.4849139; 30.74456611
Тип музей
Розташування Україна Україна, Одеса, вул. Ланжеронівська, 2
Засновано 1977
Директор Липтуга, Тетяна Іванівна
Сайт museum-literature.odessa.ua
Державний літературний музей (Одеса) is located in Україна
Державний літературний музей (Одеса)

CMNS: Державний літературний музей на Вікісховищі

Державний літературний музей — один з літературних музеїв України, розташований в місті Одеса.

Будівля[ред.ред. код]

Під Літературний музей Одеси віддали колишній палац князів Гагаріних в часи СРСР. Палац побудували в 1850-ті роки в стилі «вільної південної еклектики» за проектом архітектора Людвига Оттона. Гагаріни в Одесі не мешкали, а здавали будівлю багатіям і заробляли таким чином гроші. Тому зали палацу були оздоблені в пишних історичних стилях або в суміші стилів (тобто еклектики середини 19 століття).

У 1898 р. Міська Дума Одеси орендувала палац у Гагаріних і передала його Одеському Літературно-артистичному гуртку, до складу якого входили актори, літератори, музики та художники. Засідання гуртка проводились до 1903 року. Саме тут (за легендою) давав свої концерти Ференц Ліст (1811–1886). Тут читали свої твори письменники та поети, в тому числі поет зі Сполучених Штатів Генрі Лонгфелло (1807–1882). Пам'ятають зали палацу і велику українську театральну акторку Марію Заньковецьку.

Декілька Одес[ред.ред. код]

Вигляд Одеси у 1837 році. Гравюра 19 ст.

Одеса не дуже старе, але цікаве за історією місто. Навіть її попередниця — фортеця Хаджибей — не мала такого значення і впливу на життя Туреччини, як Одеса на життя і мистецтво Російської імперії. Місто починалось з прожектів відомого вельможі і авантюриста Де Рібаса (1749–1800). Зацікавленість царату в створенні потужного південного порту призвела до бурхливого розвитку міста, де водночас працювало (очно чи заочно) декілька видатних державних діячів (Рішельє, Михайло Воронцов), архітекторів (Тома де Томон, Боффо Франц Карлович, Фельнер і Гельмер), військових, медиків тощо. Тобто існує не одна, а декілька Одес — Одеса військових, Одеса архітекторів, Одеса літераторів, Одеса кримінальна, артистична, музична тощо.

Одеса і літератори[ред.ред. код]

Одеський музей Олександра Пушкіна, що один рік жив в місті.

Вже в 19 столітті Одеса як місто посіла третє місце за значенням після столичних Петербурга та Москви. Не дивно, що Одеса пов'язана з життям, творчістю чи відвідинами багатьох письменників чи поетів 19 і 20 століть. Є всі підстави стверджувати, що цей процес продовжиться і в 21 столітті. З Одесою пов'язані :

Дослідники налічують близько трьох сотен імен видатних літераторів, так чи інакше пов'язаних з Одесою. Якщо ж додати літераторів другого ряду, то їх кількість перевищить 600 імен.

Літературний музей[ред.ред. код]

Літературний музей в Одесі заснували в 1977 р., а офіційно відкрили у 1984 році. Експозиція розташована на двох поверхах будівлі і налічує 20 залів.

Художній образ музею створив художник Гайдамака Анатолій Васильович. Він є автором оформлення Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця (1977–1988), музею М. Островського у Шепетівці (1979), М. Коцюбинського в Чернігові (1982–1983), Т. Шевченка у Києві (1984–1987), літературного музею в Одесі (1984–1985), філії Центрального музею В. І. Леніна (1980-82; зараз — «Український дім»); художнього вирішення інтер'єрів банку «Україна» в м. Києві (1994), інтер'єрів адміністрації культурного центру «Росія» в Харбіні (1997, Китай), церкви Святої Трійці (1998-99, Македонія), художнього оформлення Національного музею «Чорнобиль» у Києві (1994–1996). Створив живописний цикл «Розп'яття» (1988–1990) тощо.

Експозиція[ред.ред. код]

Кількість залів дорівнює 24-м. Після проведеної реставрації самостійним експонатом стали і оздоби інтер'єрів, ліплення так званих «виноградних кімнат», мисливський кабінет, Золота зала, вестибюль з парадними сходами тощо. В залах з багатими оздобами шафи і стенди розміщені по вісям кімнат з великим відступом від стін і оздоб. Самі книжки, рукописи, газети не досить виграшні експонати (монотонні, пласкі, часто чорно-білі). Тому художник позбавляв зали монотонності, насичуючи їх старими меблями, фото різних розмірів, порожніми рамами від картин, особистими речами письменників (книжкова шафа Міцкевича), якщо вони були в фондах музею. Художник Гайдамака доповнив еклектичні оздоби палацу стінописами, мозаїками, навіть архітектурними гобеленами. Своєрідною метафорою літераторської праці і музейної експозиції Гайдамака зробив стіл письменника. Вони тут різні — від цінних зразків ампіру до дешевих, але меморіально цінних.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]