Держбанк СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Державний банк СРСР
Раніше будівлю Банку Росії займало Головне управління Держбанку СРСР по Москві
Штаб-квартира СРСР, Москва, вул. Неглінна, 12
Дата заснування 1923
Валюта Радянський карбованець

Державний банк СРСР (до 1923 року Державний банк РРФСР) — з 1987 року центральний банк Радянського Союзу[2], до цього часу — єдиний емісійний, касовий та розрахунковий центр СРСР, основний банк кредитування й фінансування народного господарства й населення[3].

Державний банк СРСР був єдиною централізованою системою, яка безпосередньо підпорядковувалась Раді міністрів СРСР. Він був єдиним емісійно-касовим та розрахунково-кредитним центром країни: монопольно здійснював емісію грошей, керував готівково-грошовим оборотом, проводив безготівкові розрахунки, короткострокове кредитування всіх основних галузей народного господарства і довгострокове кредитування сільського господарства, на нього було покладено касове виконання державного бюджету. В процесі реалізації покладених на нього функцій Держбанк СРСР здійснював загальнодержавний контроль за виконанням підприємцями та організаціями встановлених для них планів виробництва й реалізації продукції та за додержанням фінансової дисципліни[4].

Історія[ред.ред. код]

Упродовж 1917–1920 років уряд СРСР проводив політику з ліквідації грошового обороту в країні. З січня 1920 року в країні не існувало банків. Ситуація змінилась із початком проведення в середині 1921 року нової економічної політики. Для відновлення товарно-грошових відносин необхідно було відновити кредитну систему в країні[5].

15 жовтня 1921 року був створений Державний банк РРФСР з капіталом у розмірі 2 трлн карбованців. Свою діяльність банк розпочав 16 листопада 1921 року. Основними цілями діяльності Держбанку були: відновлення грошового обороту й контроль за його здійсненням; сприяння розвитку промисловості, сільського господарства й товарообороту[5]. Декретом РНК РРФСР від 11 жовтня 1922 року Держбанку було надано право емісії банківських квитків[6]. З початком емісії червонців почалась грошова реформа, в результаті якої було припинено гіперінфляцію[1]. У подальшому банку було надано право випуску державних казначейських квитків та розмінної монети[3].

Держбанк РРФСР здійснював низку банківських операцій: видачу позик, відкриття онкольних кредитів із забезпеченням товарами й товарними документами, облік векселів, купівля-продаж цінних паперів, вкладні, валютні, переказні й інші операції. У цей час банком через значні темпи інфляції в країні був встановлений високий відсоток за позиковими операціями, який становив 8 % для державних та 12 % для приватних підприємств на місяць[5].

1923 року Державний банк РРФСР був реформований на Державний банк СРСР[3]. Кількість відділень Держбанку СРСР з 1923 до 1925 року збільшилась майже удвічі (з 251 до 448)[7].

У березні 1950 року було встановлено золотий зміст карбованця в розмірі 0,222168 грамів чистого золота[1]. 23 квітня 1954 року Держбанк було виділено зі складу Міністерства фінансів СРСР[8]. У квітні 1959 року у зв'язку з реорганізацією кредитної системи Держбанку була передана частина операцій Сільгоспбанку, Цекомбанку й комунальних банків. З 1960 року Держбанк почав складати плани кредитування довгострокових внесків. У травні 1961 року була проведена грошова реформа, під час якої нові грошові знаки були обміняні на старі у співвідношенні 1:10. Одночасно золотий зміст карбованця було збільшено лише у чотири рази і він склав 0,987412 грамів чистого золота. З 1963 року до відомства Держбанку були передані державні трудові ощадні каси. У 1965–1969 роках під час проведення господарської реформи у діяльності Держбанку відбулись зміни, пов'язані із кредитуванням та розрахунками, з плануванням та регулюванням грошового обороту, фінансуванням капіталовкладень та організацією ощадної справи. Основними видами кредитування промисловості стали кредитування за оборотом матеріальних цінностей і витрат на заробітну платню та за простими позиковими рахунками[1].

Під час розпаду СРСР 20 грудня 1991 року Державний банк СРСР був ліквідований, а всі його активи й пасиви, а також майно на території РРФСР передані Центральному банку РРФСР (Банку Росії)[9][10].

Відсоткова ставка[ред.ред. код]

Величина відсоткової ставки Держбанку СРСР у 1988–1989 роках становила 4-5 %, 1990 року — 6 %, 1991 року — 8-12 %[11].

Голови правління[1][ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Історія Державного банку СРСР. Банк Росії. Архів оригіналу за 2012-02-20. Процитовано 2012-08-23. 
  2. Белоглазова|2009|с.180
  3. а б в Державний банк СРСР // Велика радянська енциклопедія / Під редакцією Олександра Прохорова. — 3-є видання. — Москва: Радянська енциклопедія, 1969—1978.
  4. Банківська справа: Підручник / Під ред. Бєлоглазової, Кролівецької. — 5-е вид., доп. й перероблене. — Москва: Фінанси і статистика, 2003. — С. 11. — ISBN 5-279-02609-3.
  5. а б в Бєлоглазова, 2009, С. 175
  6. Декрет РНК РРФСР від 11 жовтня 1922 року «Про надання Державному Банку права випуску банкових квитків»
  7. Бєлоглазова, 2009, С. 176
  8. Указ Президії ВР СРСР від 23.04.1954 про Державний банк СРСР
  9. Постанова Верховної Ради РРФСР від 22 листопада 1991 року «Про фінансово-кредитне забезпечення економічної реформи та реорганізації банківської системи РРФСР»
  10. Постанова Президії Верховної Ради РРФСР № 2066-1 від 20 грудня 1991 року «Про хід виконання постанови Верховної Ради РРФСР „Про хід фінансово-кредитне забезпечення економічної реформи та реорганізації банківської системи в РРФСР“ та про Державний банк СРСР»
  11. Бєлоглазова, 2009, С. 147

Література[ред.ред. код]

  • Гроші. Кредит. Банки: Підручник / Під ред. Г. Н. Бєлоглазової. — Москва: Высшее образование, Юрайт-Издат, 2009. — 392 с. — (Університети Росії). — ISBN 978-5-9692-0401-0.