Дерматофітоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дерматофітоз
Стригучий лишай на нозі людини
Стригучий лишай на нозі людини
Інші назви стригучий лишай, трихофітія
Спеціальність інфекційні хвороби і дерматологія
Симптоми кільцеподібний висип, свербіж, лущення, кругове почервоніння шкіри[1]
Причини Дерматофітd
Фактори ризику використання громадських душів, контактний спорт, надмірне потовиділення, контакт із тваринами, ожиріння, імуносупресія[2][3]
Метод діагностики огляд, мікробіологічна культура, мікроскопічне дослідження[4]
Диференціальна діагностика дерматит, псоріаз, рожевий лишай[5]
Профілактика тримати шкіру сухою, не ходити босоніж у громадських місцях, уникати спільного використання особистих речей[2]
Лікування протигрибкові креми (клотримазол, міконазол)[6]
Препарати гризеофульвін[7]
Частота 20% популяції[8]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 1F28
DiseasesDB 17492
CMNS: Dermatophytosis у Вікісховищі

Дерматофітоз (також дерматофітія, трихофітія, дерматомікоз, заст. «стригучий лишай» (англ. ringworm; лат. tinea capitis, favus) — грибкова інфекція шкіри.[9] Зазвичай призводить до червоного, сверблячого, лускоподібного, кругового висипу.[1] В області ураження може випадати волосся.[1] Симптоми починаються від 4 до 14 днів після зараження.[1] У певний час можуть бути уражені кілька областей.[3]

Близько 40 видів грибів можуть спричинити дерматофітоз.[9] Зазвичай це один із грибків типів трихофітон, мікроспорум або епідермофітон.[9] Фактори ризику включають використання громадських душів, контактні види спорту, такі як боротьба, надмірне потовиділення, контакт із тваринами, ожиріння та погана імунна функція.[2][3] Дерматофітоз може поширюватися між тваринами, від тварин до людей і між людьми.[2] Діагноз часто ґрунтується на зовнішньому вигляді та симптомах.[4] Може бути підтверджений шляхом культивування або дослідження на зішкрібу шкіри під мікроскопом.[4]

Профілактика полягає у збереженні шкіри сухою, утриманні від ходіння босоніж у громадських місцях та відмові від спільного використання особистих речей.[2] Зазвичай лікування проводиться протигрибковими кремами, такими як клотримазол або міконазол.[6] Якщо уражена шкіра голови, можуть знадобитися пероральні протигрибкові засоби, такі як флуконазол.[6]

У всьому світі до 20 % населення можуть бути заражені стригучим лишаєм у будь-який момент часу.[8] Ураження паху частіше зустрічаються у чоловіків, тоді як ураженні шкіри голови та тіла однаково зустрічаються в обох статей.[3] Інфекції шкіри голови найчастіше зустрічаються у дітей, тоді як інфекції паху — найчастіше у літніх людей.[3] Описи стригучого лишая сягають давньої історії.[10]

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

Ураження — типові збільшені підняті червоні кільця і свербіж. Якщо уражені нігті (оніхомікозом), то вони можуть потовщуватися, змінювати колір і, нарешті, обсипатися і опадати. Такі ураження поширені серед більшості дорослих людей, причому до 20 % населення в будь-який момент мають одну з цих інфекцій.

Тварини, включаючи собак і котів, також можуть бути уражені стригучим лишаєм, і хвороба може передаватися між тваринами та людьми, що робить її зоонозною хворобою.

Специфічними ознаками можуть бути:

  • червоні, лускаті, сверблячі або підняті плями
  • плями можуть бути червонішими на зовнішніх краях або нагадувати кільце
  • плями, які починають сочитися або розвиваються в пухирі
  • при ураженні шкіри голови можуть з'явитися залисини
  • нігті можуть потовщуватися, змінювати колір або починати тріскатися[11]

Причини[ред. | ред. код]

Грибки процвітають у вологих, теплих місцях, таких як роздягальні, солярії, басейни; джерела зараження дерматофітозом, можуть поширюватися через тренажери, які не були продезінфіковані після використання, або шляхом спільного використання рушників, одягу, взуття або гребінців для волосся.

Діагностика[ред. | ред. код]

Класифікація[ред. | ред. код]

Низка різних видів грибів бере участь у дерматофітозі. Найбільш поширеними збудниками є дерматофіти з родів Trichophyton та Microsporum. Ці гриби атакують різні частини тіла і призводять до перелічених нижче станів. Латинські назви стосуються станів (моделей хвороб), а не збудників, що їх спричинюють. Нижче наведені схеми захворювання визначають тип грибка, який їх спричинює, лише у перерахованих випадках:

Профілактика[ред. | ред. код]

Зазвичай поради включають:

  • Уникання спільного використання одягу, спортивного інвентарю, рушників або простирадел.
  • Прання одягу в гарячій воді з фунгіцидним милом після підозри на контактний лишай.
  • Уникання ходити босоніж; натомість носіння відповідного захисне взуття у роздягальнях та сандалів на пляжі.[12][13][14]
  • Уникання дотиків до домашніх тварин із залисинами, оскільки вони часто є переносниками грибка.

Щеплення[ред. | ред. код]

Станом на 2016 не було жодної затвердженної вакцини проти дерматофітозу у людей. Для коней, собак та котів є затвердження вакцина під назвою Insol Dermatophyton (Boehringer Ingelheim), що надає короткочасний захист від декількох грибків.[15] Систематична вакцинація дозволила взяти під контроль дерматофітоз у худоби. З 1979 р. використовується російська жива вакцина (LFT 130), а пізніше — чехословацька жива вакцина проти бичачого лишая. У скандинавських країнах програми вакцинації від лишая використовуються як профілактичний захід для поліпшення якості шкур. У Росії хутрові звірі (срібляста лисиця, лисиця, песець) і кролики також проходять вакцинацію.[16]

Лікування[ред. | ред. код]

Протигрибкові засоби включають місцеві засоби, такі як міконазол, тербінафін, клотримазол, кетоконазол або толнафтат, що застосовуються двічі на день до зникнення симптомів — зазвичай протягом одного-двох тижнів.[17] Тоді місцеве лікування слід продовжувати ще 7 днів після усунення видимих симптомів, щоб запобігти рецидиву.[17][18] Таким чином, загальна тривалість лікування зазвичай становить два тижні[19][20] але може тривати три.[21]

У більш тяих випадках або стригучий лишай шкіри голови може бути призначено системне лікування пероральними препаратами.[22]

Щоб запобігти поширенню дерматофієтозу не слід торкатися до ушкоджень, а також дотримуватись належної гігієни, миючи руки та тіло.[23]

Історія[ред. | ред. код]

Діагноз дерматофітоз почали ставити ще до 1906 року, в той час лікували сполуками ртуті, а іноді і сірки або йоду. Волохаті ділянки шкіри вважалися занадто складними для лікування, тому шкіру голови обробляли рентгенівськими променями, а потім застосовували протигрибкові препарати.[24] Ще одним методом лікування приблизно того ж часу було нанесення порошку арароба.[25]

Інші тварини[ред. | ред. код]

Дерматофітоз, спричинений Trichophyton verrucosum, є частим клінічним станом великої рогатої худоби. Частіше хворіють молоді тварини. Ураження розташовані на голові, шиї, хвості та промежині.[26] Типове ураження — кругла, білувата скоринка. Множинні ураження можуть зростись у вигляді «карти».

Клінічний дерматофітоз також діагностується у овець, собак, кішок та коней. Збудниками, крім Trichophyton verrucosum, є T. mentagrophytes, T. equinum, Microsporum gypseum, M. canis та M. nanum.[27]

Дерматофітоз може також бути присутнім у голотипі ссавців крейдового періоду (eutriconodont), що вказує на мезозойське походження цього захворювання.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Symptoms of Ringworm Infections. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 20 січня 2016. Процитовано 5 вересня 2016. 
  2. а б в г д Ringworm Risk & Prevention. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 7 September 2016. Процитовано 5 вересня 2016. 
  3. а б в г д Domino, Frank J.; Baldor, Robert A.; Golding, Jeremy (2013). The 5-Minute Clinical Consult 2014 (англ.). Lippincott Williams & Wilkins. с. 1226. ISBN 9781451188509. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. 
  4. а б в Diagnosis of Ringworm. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 8 August 2016. Процитовано 5 вересня 2016. 
  5. Teitelbaum, Jonathan E. (2007). In a Page: Pediatrics (англ.). Lippincott Williams & Wilkins. с. 274. ISBN 9780781770453. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. 
  6. а б в Treatment for Ringworm. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 3 September 2016. Процитовано 5 вересня 2016. 
  7. Inxight: Drugs Database
  8. а б Mahmoud A. Ghannoum; John R. Perfect (24 листопада 2009). Antifungal Therapy. CRC Press. с. 258. ISBN 978-0-8493-8786-9. Архів оригіналу за 8 September 2017. 
  9. а б в Definition of Ringworm. CDC. 6 грудня 2015. Архів оригіналу за 5 September 2016. Процитовано 5 вересня 2016. 
  10. Bolognia, Jean L.; Jorizzo, Joseph L.; Schaffer, Julie V. (2012). Dermatology (англ.) (вид. 3). Elsevier Health Sciences. с. 1255. ISBN 978-0702051821. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. 
  11. recognizing Ringworm. Healthline. 29 вересня 2015. Архів оригіналу за 22 жовтня 2015. 
  12. Klemm, Lori (2 квітня 2008). Keeping footloose on trips. The Herald News. Архів оригіналу за 18 лютого 2009. 
  13. Fort Dodge Animal Health: Milestones from Wyeth.com. Retrieved April 28, 2008.
  14. Ringworm In Your Dog, Cat And Other Pets. Vetspace. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 14 листопада 2020. 
  15. Insol Dermatophyton 5x2 ml. GROVET - The veterinary warehouse. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 1 лютого 2016. 
  16. F. Rochette; M. Engelen; H. Vanden Bossche (2003). Antifungal agents of use in animal health - practical applications. Journal of Veterinary Pharmacology and Therapeutics 26 (1): 31–53. PMID 12603775. doi:10.1046/j.1365-2885.2003.00457.x. 
  17. а б Topical therapy for fungal infections. Am J Clin Dermatol 5 (6): 443–51. 2004. PMID 15663341. doi:10.2165/00128071-200405060-00009. 
  18. Terbinafine. An update of its use in superficial mycoses. Drugs 58 (1): 179–202. July 1999. PMID 10439936. doi:10.2165/00003495-199958010-00018. 
  19. Tinea~treatment на eMedicine
  20. Tinea Corporis~treatment на eMedicine
  21. Antifungal agents for common paediatric infections. Can J Infect Dis Med Microbiol 19 (1): 15–8. January 2008. PMC 2610275. PMID 19145261. doi:10.1155/2008/186345. 
  22. Update in antifungal therapy of dermatophytosis. Mycopathologia 166 (5–6): 353–67. 2008. PMID 18478357. doi:10.1007/s11046-008-9109-0. 
  23. «Ringworm on Body Treatment [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.]» at eMedicineHealth
  24. Sequeira, J.H. (1906). The Varieties of Ringworm and Their Treatment. British Medical Journal 2 (2378): 193–196. PMC 2381801. PMID 20762800. doi:10.1136/bmj.2.2378.193. Архів оригіналу за 22 листопада 2009. 
  25. Mrs. M. Grieve. A Modern Herbal. Архів оригіналу за 25 березня 2015. 
  26. Scott, David W. (2007). Colour Atlas of Animal Dermatology. Blackwell. ISBN 978-0-8138-0516-0. 
  27. Ringworm in Dogs Diagnosis. Dogclassonline.com. Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 10 січня 2011.