Дерново-підзолисті ґрунти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дерново-підзолисті ґрунти
Профіль дерново-підзолистого ґрунту
Профіль дерново-підзолистого ґрунту

Дерново-підзолисті ґрунти — Е-І-диференційовані кислі ґрунти з профілем типу Нл+Н+Е+І+Р. Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350 млн га, у СНД — 185 млн га, в Україні — 2,5 млн га[1].

Поширені на півночі України, на Поліссі. Також інколи зустрічаються на борових терасах і прируслових валах рік лісостепу і в Карпатах. Великі масиви даних ґрунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії. Природна рослинність різноманітна, хвойні й широколисті дерева, чагарники.

Ці ґрунти сформувались в умовах помірного теплого клімату на супісках, близько до підземних вод. Дерново-підзолисті ґрунти сформувались під мішаними лісами.

Для цього типу ґрунтів характерний невеликий уміст гумусу та білий горизонт вимивання.

Родючість — 22–44 бали (за 100-бальною шкалою). Такі ґрунти потребують осушення та внесення добрив. Середні температури січня — -4–8 °C. Коефіцієнт зволоження — 1,9–2,5. Природна рослинність — різнотрав'я.

У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]