Дерюгіна Ірина Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дерюгіна Ірина Іванівна
Народилася 11 січня 1958(1958-01-11) (60 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Ім'я при народженні Ірина Іванівна Дерюгіна
Діяльність спортивний тренер і художня гімнастка[d]
Батько Дерюгін Іван Констянтинович
Мати Дерюгіна Альбіна Миколаївна
У шлюбі з Блохін Олег Володимирович
Діти Блохіна Ірина Олегівна
Нагороди

Іри́на Іва́нівна Дерю́гіна (11 січня 1958, Київ, УРСР) — заслужений майстер спорту СРСР (1977) з художньої гімнастики в індивідуальній першості. Єдина радянська гімнастка, яка двічі була абсолютною чемпіонкою світу в 1977 і 1979 рр. Її мати, Альбіна Миколаївна Дерюгіна, була її тренером. Успіхи Ірини в художній гімнастиці значно вплинули на розвиток цього виду спорту в Україні.

Біографія[ред.ред. код]

Дочка олімпійського чемпіона-п'ятиборця Івана Констянтиновича Дерюгіна і тренера з художньої гімнастики Альбіни Дерюгіної. У 10 років Ірина Дерюгіна вступила до Національної Вищої Балетної Школи. З 1976 по 1980 навчалася в Київському державному інституті фізичної культури. Ірина була членом збірної СРСР з художньої гімнастики з 1972 року і до завершення спортивних виступів у 1982. У складі команди Ірина Дерюгіна стала одною з найтитулованіших гімнасток СРСР і світу за всю історію художньої гімнастики. Ірина посідала першу сходинку п'єдесталу пошани на всіх визначних змаганнях того часу: починаючи з Чемпіонатів і Кубків СРСР і закінчуючи Чемпіонатами Європи та світу (1977, 1979). Ірина стала також 4-разовою володаркою Кубка Інтербачення, одного з найпрестижніших змагань 1980-х років.

Після завершення спортивної кар'єри її призначили тренером Національної збірної України з художньої гімнастики разом з Альбіною Дерюгіною. Їх творчий дует виховав і відкрив світові таких чудових гімнасток як Олександра Тимошенко, Оксана Скалдіна, Катерина Серебрянська, Тетяна Попова, Тамара Єрофеєва, Ганна Безсонова, Наталія Годунко та багато інших. Серед них — 2 олімпійські чемпіонки, 1 призерка Олімпійських ігор, 11 чемпіонок світу, 30 призерок Чемпіонатів світу. На головних міжнародних турнірах останнього двадцятиріччя вихованці Ірини Дерюгіної завоювали більше 120 золотих, 30 срібних і 30 бронзових медалей.

З 1985 року — суддя міжнародної категорії Міжнародної федерації гімнастики (FIG). З 1988 по 1992 член технічного комітету FIG. Віце-президент Федерації художньої гімнастики України (президент — Альбіна Дерюгіна).

Ірина Дерюгіна також є організаторкою і авторкою ідеї проведення в Києві щорічного міжнародного турніру з художньої гімнастики «Кубок Дерюгіної», згодом Гран-Прі «Кубок Дерюгіної-Нафтогаз».

Ірина Дерюгіна була заміжня за Олегом Блохіним (наразі розлучені). У них є дочка Ірина (нар. 1983 р.).

Державні нагороди[ред.ред. код]

Спортивні досягнення[ред.ред. код]

  • 1975–1979 Чемпіонати СРСР 1975–1979 (1 місце — абсолютна першість, 1 місце — 4 фінали в окремих видах)
  • 1975–1979 Кубки СРСР 1975–1979 (1 місце — абсолютна першість, 1 місце — 4 фінали в окремих видах)
  • 1976 Чемпіонат Європи, Австрія (золота медаль)
  • 1977 Чемпіонат світу, Швейцарія (1 місце — абсолютна першість, 1 золота і 2 срібних медалі в фіналах у окремих видах)
  • 1978 Чемпіонат Європи, Іспанія (2 місце — абсолютна першість)
  • 1979 Чемпіонат світу, Велика Британія (1 місце — абсолютна першість, 1 золота, срібна і бронзова медаль у фіналах в окремих видах)
  • 1979 Спартакіада Народів СРСР (1 місце — абсолютна першість)

Суддівський скандал у Сарагосі[ред.ред. код]

У 2000 році на європейській першості в Сарагосі (Іспанія) оцінка суддями виступів Олени Вітриченко стала приводом для гучного скандалу. На підставі аналізу відеозаписів її виступів було виявлено, що кілька суддів необ'єктивно занижували оцінки. Федерація гімнастики визнала винними суддів Ірину Дерюгіну (Україна), Наталію Степанову (Білорусь), Ґабріелу Штюмер (Австрія), Галину Маржину (Латвія), Урсулу Золенкамп (Німеччина) і Наталію Ладзинську (Росія).

Потім президент Гімнастичного Технічного Комітету Абруззіні, стала вимагати суворішого покарання для суддів. В результаті 6 винних суддів були дискваліфіковані на рік. Країни мали відібрати інших суддів для Сіднейських Олімпійських ігор, які б відповідали вимогам Федерації художньої гімнастики. Інших 26 суддів, які судили в Сарагосі, також попередили і їм не дозволили судити в Сіднеї. Вперше в історії художньої гімнастики (взагалі дуже суб'єктивному виді спорту), було доведене і покаране упереджене суддівство.

Повторна дискваліфікація[ред.ред. код]

У квітні 2008 року Ірину Дерюгіну дискваліфікували повторно. Терміном на 8 років їй заборонили займатися тренерською і суддівською діяльністю, крім того вона не може бути присутньою на будь-яких міжнародних турнірах з художньої гімнастики. Міжнародна федерація гімнастики висунула Дерюгіній звинувачення в підкупі суддів, тиску на них, впливі на остаточні результати змагань та інших порушеннях. Після розгляду апеляції термін дискваліфікації зменшили з 8 років до 4. Окрім того, Дерюгіній дозволили брати участь у складі делегації як тренеру[4].

Література[ред.ред. код]

Дитячі роки Ірини описані в книзі для дітей «Національний олімпійський комітет України про художню гімнастику та Ірину Дерюгіну, Олександру Тимошенко, Олену Вітриченко, Катерину Серебрянську, Анну Безсонову» / текст: Григорія Палія та Олександра Мащенка; відповідальний редактор Олена Мовчан. — Київ : Грані-Т, 2010. — 28 сторінок : фото. — (Серія «Життя видатних дітей»). — 2000 примірників. — ISBN 978-966-465-283-1

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]