Десант Ольшанського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Десант Ольшанського
Друга світова війна
Схема боя десанта Ольшанского.svg

Дата: 2628 березня 1944
Місце: Миколаїв, Україна
Результат: сприяння у зайнятті радянськими військами Миколаєва
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР СРСР
Ольшанський Костянтин Федорович
Третій Рейх Третій Рейх
невідомо
Військові сили
СРСР СРСР
68 десантників
Третій Рейх Третій Рейх
близько 3 батальйонів піхоти, 2 танки
Втрати
СРСР СРСР
57 десантників
Третій Рейх Третій Рейх
понад 700 чоловік
2 танки

Десант Ольшанського (68 десантників) — десантна операція по захопленню миколаївського морського порту, що передувала відвоюванню Червоною армією міста Миколаєва під час Другої світової війни.

Передісторія[ред. | ред. код]

13 березня автоматники 384-го окремого батальйону морської піхоти першими форсували Дніпровський лиман і висадилися біля Станіслава (на той час у складі Миколаївської області). Після проведення Березнегувато-Снігурівської операції частини 3-го Українського фронту підходять впритул до Миколаєва.

26 березня 1944 року в ході Одеської операції війська 3-го Українського фронту й Чорноморського флоту в складі 6-ї, 5-ї ударної, 28-ї армії та 2-го гвардійського механізованого корпусу перейшли в наступ в районі міста Миколаєва. Командувач 28-ю армією генерал-лейтенант О. О. Гречкін наказав висадити в Миколаївському порту десант морської піхоти із завданням зав'язати бій у тилу німецьких військ, викликати паніку і відволікти частину сил німців з фронту.

Виконання завдання було покладено на 384-й окремий батальйон морської піхоти, що входив до складу Одеської військово-морської бази. Для десанту було відібрано 55 добровольців на чолі з командиром загону старшим лейтенантом К. Ф. Ольшанським.

Костянтин Ольшанський
Файл:Меморіальна дошка учасникам десанту Ольшанського на території Морського торговельного порту.JPG
Меморіальна дошка учасникам десанту Ольшанського на території Морського торговельного порту

До морського порту десант дістався з селища Жовтневе (село Богоявленське), розташованого на березі Бузького лиману за 15 км на південь від Миколаєва, — тут були знайдені кілька старих рибальських баркасів. Наймолодший з місцевих рибалок по імені Андрій (А. І. Андрєєв) зголосився бути лоцманом.

Через сильний зустрічний вітер шлях з Жовтневого до миколаївського морського порту вдалося подолати більше ніж за п'ять годин, через що сапери, що виконували розмінування, не змогли до світанку повернутися у своє розташування і разом з лоцманом залишилися з десантом.

Операція[ред. | ред. код]

О 4 годині 15 хвилин 26 березня 1944 року морські піхотинці висадилися в порту, зняли вартових, і, зайнявши кілька будинків, організували кругову оборону в районі портового елеватора.

Ранком 26 березня німецькі війська вперше спробували невеликими силами знищити десант. Надалі в бій проти десанту були введені свіжі частини, артилерія, шестиствольні міномети й танки, вогнемети і димові шашки.

Бій тривав і у ніч на 27 березня; ранком 28-го десантники відбили останню, 18-ту атаку.

У ніч на 28 березня 1944 року 61-я гвардійська й 243-я стрілецька дивізії зі складу 6-й армії форсували річку Інгул і з півночі з боями увійшли в місто Миколаїв. Одночасно зі сходу в місто ввійшли частини 5-ї ударної армії. З півдня в місто вступили війська 28-ї армії й 2-й гвардійський механізований корпус.

Від початкового складу десанту залишилося живими 11 чоловік та 1 зв'язківець, всі були поранені й обпалені. В швидкому часі троє померли від поранень, іще двоє загинули в боях у серпні 1944-го.

В офіційному повідомленні командира батальйону майора Федора Котанова говорилося: «Загін старшого лейтенанта Ольшанського за двоє діб відбив 18 атак супротивника, вивів з ладу понад 700 гітлерівців, знищив кілька танків і гармат супротивника, посіяв паніку в тилу ворога, перешкодив знищенню порту й елеватора».

Всім учасникам операції було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Ця операція виявилась однією з двох за війну, в якій усім учасникам присвоєно звання Героя.

Загиблі десантники поховані в центрі міста. Шестеро, що зустріли Перемогу над нацизмом, 1964 року були вдостоєні звання Почесних громадян Миколаєва. 1995 року помер останній Герой-Ольшанець Гребенюк Микита Андрійович.

Список учасників десанту[ред. | ред. код]

Всі 55 морських піхотинців, що взяли участь у десанті, а також їхній провідник А. І. Андреєв удостоєні звання Героя Радянського Союзу:

  1. Абдулмеджидов Ахмед Дибирович, червонофлотець;
  2. Авраменко Михайло Іванович, червонофлотець;
  3. Андреєв Андрій Іванович, лоцман-провідник;
  4. Артемов Павло Петрович, молодший сержант;
  5. Бачурін Василь Іванович, старшина I статті;
  6. Бочкович Кирило Васильович, старшина II статті;
  7. Вансецький Павло Федорович, старшина II статті;
  8. Вишневський Борис Степанович, червонофлотець;
  9. Волошко Григорій Семенович, лейтенант;
  10. Говорухін Іван Ілліч, червонофлотець;
  11. Голенєв Степан Трохимович, червонофлотець;
  12. Головльов Олексій Федорович, капітан;
  13. Гребенюк Микита Андрійович, старшина II статті;
  14. Дементьєв Іван Павлович, старший червонофлотець;
  15. Дем'яненко Ілля Сергійович, червонофлотець;
  16. Дермановський Георгій Дмитрович, червонофлотець;
  17. Євтєєв Іван Олексійович, червонофлотець;
  18. Індик Іван Степанович, старшина II статті;
  19. Казаченко Микола Іванович, червонофлотець;
  20. Кипенко Володимир Іванович, червонофлотець;
  21. Ковтун Григорій Іванович старший червонофлотець;
  22. Коновалов Михайло Васильович, старшина II статті;
  23. Корда Василь Єгорович, молодший лейтенант;
  24. Котов Іван Ілліч, червонофлотець;
  25. Купріянов Олексій Іванович, старшина II статті;
  26. Лисицин Юрій Єгорович, старшина I статті;
  27. Лютий Олександр Сергійович старший червонофлотець;
  28. Макеєнок Іван Андрійович, старшина II статті;
  29. Амі Ага огли Мамедов, червонофлотець;
  30. Мебш Михайло Павлович (в Указі — Мебш), червонофлотець;
  31. Медведєв Микола Якович, червонофлотець;
  32. Міненков Василь Семеновичстарший червонофлотець;
  33. Недогибченко Леонід Васильович, червонофлотець;
  34. Окатенко Федір Олексійович, червонофлотець;
  35. Ольшанський Костянтин Федорович, старший лейтенант;
  36. Осипов Павло Дмитрович, червонофлотець;
  37. Очеленко Володимир Миколайович, молодший сержант;
  38. Павлов Юхим Митрофанович, червонофлотець;
  39. Пархомчук Юхим Онуфрійович (в Указі — Порхомчук), червонофлотець;
  40. Петрухін Микола Дмитрович, червонофлотець;
  41. Прокоф'єв Тимофій Ілліч, червонофлотець;
  42. Скворцов Микола Олександрович, червонофлотець;
  43. Судейський Сергій Миколайович, старшина І статті;
  44. Тященко Гаврило Єлізарович, червонофлотець;
  45. Удод Іван Михайлович, червонофлотець;
  46. Фадеєв Микола Олександрович, червонофлотець;
  47. Хайрутдинов Акрам Мингазович, червонофлотець;
  48. Хакімов Михайло Кобірович, червонофлотець;
  49. Хлєбов Микола Павлович, червонофлотець;
  50. Ходаков Дмитро Дмитрович, червонофлотець;
  51. Ходирєв Валентин Васильович (в Указі — Ходарєв), старший червонофлотець;
  52. Чумаченко Володимир Ілліч, молодший лейтенант;
  53. Чуц Абубачир Батербійович, червонофлотець;
  54. Шип Пантелей Семенович, молодший сержант;
  55. Шпак Кузьма Вікторович, старшина І статті;
  56. Щербаков Микола Митрофанович, червонофлотець;

Імена зв'язківців і саперів, що брали участь у десанті, тривалий час залишались невідомими. У подальшому частину імен було встановлено:

  1. Монастирських Борис Олександрович, капітан;
  2. Русин Павло Григорович, сержант;
  3. Самойлов Віктор Степанович, старший сержант;
  4. Чекунов Дмитро Макарович, єфрейтор.

Джерела та література[ред. | ред. код]