Деївська гора
| Деївська гора | ||||
 |
||||
|
48°58′37″ пн. ш. 33°26′09″ сх. д. / 48.97694° пн. ш. 33.43583° сх. д.Координати: 48°58′37″ пн. ш. 33°26′09″ сх. д. / 48.97694° пн. ш. 33.43583° сх. д. |
||||
| Розташування | с. Садки, Кременчуцький район, Полтавська область | |||
|---|---|---|---|---|
| Система | Придніпровська височина | |||
| Висота | Найвища — 204,4 м. | |||
Де́ївська гора́ — невелика система пагорбів, урочищ і ярів, розташована в однойменному районі с. Садків, Кременчуцького району.
Зміст
Загальні риси[ред. • ред. код]
На горі знаходиться найвища точка Полтавської області. Найвища висота — 204,4 м над рівнем моря.[1]
Воєнні дії на горі у роки Радянсько-німецької війни[ред. • ред. код]
Ще з перших днів війни у Кременчуці почалися роботи по зведенню оборонних споруд — протитанкових ровів і загороджень від Кременчука до Градизька.
Перший жорстокий бій відбувся в ніч з 5 на 6 серпня 1941 року на рубежі Деївська гора — Гостра могила.[2] Ополченцям вдалося не тільки втримати нацистів на підходах до міста, але й відкинути їх більш ніж на 10 кілометрів — аж до Онуфріївки і Павлиша. Проте сили були надто нерівними, тому через три дні запеклих боїв ополчення було змушене відступити, Крюків здали. В цій оборні загинуло понад дві тисячі ополченців.[2]
На кургані Деївської гори на честь цих подій встановлено пам'ятник солдатам, загиблим у перші дні оборони міста від німців.
Сьогоденність[ред. • ред. код]
На Деївській горі з 1960-х рр.[3] розташоване Кременчуцьке міське сміттєзвалище, що може приймати відходи 4 класу небезпеки.[4] Екологи підрахували, що Кременчук за рік вивозить 600 м³[5] як побутового, так і промислового сміття. За такого об'єму наповнення звалища вистачить на 7 років.[6][7] Сміття складають за спеціальною технологією: шар сміття — шар ґрунту. Увесь цей непотріб перегниває. У глибині сміттєвої гори за ці роки утворилися цілі родовища метану.
Кілька років тому кременчуцькими екологами було досліджено воду з колодязів розташованого поблизу звалища. Вода виявилася забрудненою.[3] Основним джерелом хімічного забруднення визнали рідкі промислові відходи. Від сміттєзвалища у бік житлової зони Крюкова забруднення станом на 2007 р. розповсюдилося на 2 км.[3]
Перспективи[ред. • ред. код]
Фахівці управління екології Кременчуцького міськвиконкому визнають, що Деївська гора — вдале місце для лижної траси. Щоправда, для організації такого виду відпочинку потрібні значні інвестиції з боку підприємців.[8]
1 липня 2008 р. у кременчуцькій мерії було підписано[9] меморандум з німецькою фірмою «ГААЗЕ Енергітехнік»[10] про співробітництво щодо зменшення негативного впливу відходів на навколишнє середовище. Уряд Німеччини надав 650 тис. євро[9] для робіт на кременчуцькому сміттєзвалищі. За ці кошти на різних рівнях полігона пробурили кілька свердловин та приєднали до них труби з транспортування підземного газу до факельної установки. Керувати технологічним процесом можна аж з Німеччини.
Газ зі сміттєзвалища на Деївській горі планується[9] використати для опалення будинків.
24 вересня 2009 р. на Деївському сміттєзвалищі урочисто запалили факел з підземним газом.[9]
Цікаві факти[ред. • ред. код]
На честь Деївської гори названий аматорський футбольний клуб ФК "Деївка" який представляє с. Садки в Чемпіонаті Кременчука і Кременчуцького району по футзалу і міні-футболу.
Галерея[ред. • ред. код]
 |
|
 |
|
На Деївці
|
Яр на горі
|
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Річка Сухий Кагамлик в історії міста Кременчука
- ↑ а б 22 червня, або день, коли почалася війна…
- ↑ а б в Кременчуцька Панорама
- ↑ Сажа проти сміття. Вісник Кременчука
- ↑ Деївського звалища вистачить на сім років. Вісник Кременчука
- ↑ Деївського звалища вистачить на сім років. Вісник Кременчука
- ↑ підрахунки проводились у 2011 р.
- ↑ Перспективи лижної траси на Деївській горі. Кременчуцька Панорама
- ↑ а б в г Деївка обігріє Раківку. Кременчуцька Панорама
- ↑ Сайт підприємства Гаазе-Енерґітехнік
Джерела[ред. • ред. код]
- Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука / А. М. Лушакова, Л. І. Євселевський. — Видання друге, перероблене і доповнене. — Кременчук: Вид-во «Кременчук», 2001. — 224 с. Рос. мовою.
