Джалаїрський султанат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джалаїрський султанат
Ільхани Flag
1335 – 1432 Кара-Коюнлу Flag
Розташування Джалаїру
Держава Джалаїридів (позначено зеленим кольором)
Столиця Багдад (1335-1358, 1388-1411)
Тебриз (1358-1388)
Басра (1411-1432)
Мови монгольска, арабська
Форма правління монархія
султан
 - 1336-1356 Хасан Бузург
Історія
 - Засноване 1335
 - знищено Кара-Коюнлу 1432

Джалаїрський султанат — держава на території сучасних Іраку та східного Ірану, що утворилася в середині XIV ст. Тривалий час боролася з сусідами за пануванням над Персією та Кавказом. Згодом намагалася протистояти державі Тимура. Зрештою зазнала ніщивної поразки та зникла в ході війни з державою Кара-Коюнлу.

Історія[ред.ред. код]

Передумови[ред.ред. код]

Назва роду походить від монгольського племені джалаїр, а саме з численної і сильної родоплемінної групи, відомих під ім'ям еке-монгол (великі монголи). З самого початку діяльності Чингизхана джалаїри стали на його бік і брали участь в походах його проти династії Цзінь в північному Китаї, до Тибету, проти держави Хорезмшахів в Середній Азії та Персії. Відомий полководець Чингизхана Мукул-Гован, підкорювач Китаю, походив з роду джалаїрів.

За часів Чингісхана джалаїри поділилися на чотири групи: перша залишалася в Монголії та Китаї, друга — оселилася на схід від середньої течії річку Чу і стала називатися Чу-манак; третя — утвердилася в долинах Чирчика і Ангрена і відома під ім'ям Джалаїрської орди (інша назва Сир-манак); четверта на чолі Ілгой-нойоном з Хулагу-ханом пішла в Персію та Близький Схід. З часом третя та чертверта гілки сильно тюркизувалися. Втім саме очільники останньої в подальшому стали засновниками власної держави.

Син Ілги — Акбуга, а потім син останнього — Хусейн — відігравали одну з провідних ролей в часи держави Хулагуїдів, відомих як Ільхани. З часом Джалаїріди породичалися з Ільханами, зокрема Газан-ханом і Гайхату. Наприкінці існування держави Ільханів Джалаїріди поділяли фактичну владу з іншим впливовим родом — Чобанідами.

Заснування[ред.ред. код]

Засновником держави у 1335 році став Хасан, син Хусейна. Він скористався остаточним занепадом держави Ільханів, а потім припинення прямої лінії роду Хулагуїдів — смертю Абу-Саїда. З огляду на родинні зв'язки з останніми та належність до знатного і відомого монгольського племені, дозволило хасану претендувати на владу на усій території колишньої держави Ільханів.

Хасан зумів захопити значну частину Іраку, завдав поразки Чобанідам й зробив Багдад своєю столицею. На ознаку своєї могуті прийнят прізвисько «Бузург», тобто «Великий». В подальшому тривала запекла боротьба з Чобанідами, які отаборилися на півночі сучасного Ірану.

Піднесення[ред.ред. код]

Лише у 1357 році після перемоги над Чобанідами Увейса I, сина Хасана, вдалося відвести загрозу з півночі, а незабаром повністю знищити Чобанідів. Протягом 1364—1368 років було підкорено північний Ірак, Іранський Азербайджан та Ширван. Правитель останнього — Кабус — визнав зверхність Джалаїрідів.

Слідом за цим султанат втягнувся удовге протистояння з Кара-Коюнлу на території східної Анатолії. Це було викликано прагнення Джалаїридів об'єднати під своєї владою усі колишні землі Хулагуїдів. Водночас вони вимушені були протистояти прагнення Золотої Орди встановити свою владу в Ширвані. З середини 1370-х років вступили у протистояння з династією Музаффаридів, що правили у власно Персії. 1382 році прийняли титул султана.

Війни з Тимуром[ред.ред. код]

У 1386 році султан Ахмед розпочав тривалу боротьбу з еміром Тимуром, що створив в середній Азії влану державу. війна 1386—1387 років завершилося поразкою Джалаїрідів. Проте після відходу військ Тимура Ахмед зумів відновити владу в Іраку. У 1393—1394 роках війська султанату зазнали нової поразки, після чого Ахмед втік до Єгипту. На деякий час Джалаїрський султанат припинив своє існування. Втім вже у 1398 році влада Джалаїрідів була знову відновлена в Багдаді та Басрі.

Нова війна з Тимуром 1400—1401 років завершилася ніщивної поразкою та знищення Багдаду у 1401 році. З цього моменту до смерті Тимура у 1405 році султанат знову припинив існувати.

Відновлення та загибель[ред.ред. код]

У 1405 Джалаїіріди відвоювали увесь Ірак. після цього мали намір відновити контроль над північним Іраном та вдертися до власне Персії. Проте вимушені були вести війну з Кара-Коюнлу. У 1411 році зазнали від останніх поразки, втративши Багдад. З цього моменту новою столицею стає Басра.

Поразка відбилася на загальному послаблені держави. Джалаїріди вимушені були визнати зверхність Шахруха з династії Тимурідів. Втім у 1432 році Джалаїрський султанат було ліквідовано Кара-Коюнлу, а останній правитель Хусейн II загинув.

Державний устрій[ред.ред. код]

На чолі стояв правитель, який спочатку мав титул шейха. Ймовірно це була даниною кочового способу життя предків Джалаїрідів. Водночас напевне напочатку існування держави не відчували себе досить могутніми. Лише з 1382 року йменуються султанами. Власне з цього моменту держава Джалаїрідів формально постає як султанат.

В управління зберігалися традиції хулагуїдів: в областях існували намісники. які підкорялися правителю. Також діяли відповідні відомства в столиці, що відповідали з фінанси, військову справу, двір султана, зведення фортець, міст та будівель та ін.

Соціальний устрій[ред.ред. код]

На чолі стояв правитель (шейх, султан). Найближчим оточенням були родичі та велика аристократія з числа монголів, що складала почт володаря. Основні зиски отримували саме вони. Також привілейованим класом були мулли та імами (мусульманське духівництво). Середню ланки складали дрібна місцева знать, хани або вожді племен тюрків, заможні містяни (ремісники та торгівці) і дехкані (заможні селяни).

Релігія[ред.ред. код]

Провідною релігією був іслам. Продовжили політику останніх Хулагуїдів щодо ісламізації монгольських осередків на території Месопотамії та Ірану. Разом з тим Джалаїріди підтримували більше шиїтів, ніж суннітів. Водночас придушували через податки та різні заборони рештки зороастрійців та християн. В меньшій мірі від політики держави страждали юдеї.

Культура[ред.ред. код]

Правителі держави підтримували письменників та поетів, намагаючи наслідувати часам розквіту держави Ільханів. В цей час мовою офіційних паперів залишалася монгольска. Для дипломатичного листування застосовувалася арабська та перська мови. Втім для літературних творів — зазвичай перська.

В їх період працював Мухаммад Хіндушах Нахчивані, що є автором праці перською мовою «Дастур ал-Катіб фі та'їн ал-маратіб» («Керівництво для переписувача при визначенні ступенів», 1366 рік).

Султани[ред.ред. код]

  • Тадж ад-дін Хасан Бузург — 1336—1356
  • Увайс I — 1356—1374
  • Хасан I — 1374
  • Джалал ад-дін Хусейн I — 1374—1385
  • Гійас ад-дін Ахмад — 1382—1410
  • Баязид — 1382—1383 (в Курдистані)
  • Шах-Валад — 1410—1411
  • Махмуд — 1411—1415
  • Увайс II — 1415—1421
  • Мухаммад — 1421—1422
  • Махмуд — 1422—1424 (вдруге)
  • Хусейн II — 1424—1432

Джерела[ред.ред. код]

  • Bosworth, Clifford Edmund. The new Islamic dynasties: a chronological and genealogical manual. New Edinburgh Islamic Surveys Series; ISBN 0-7486-2137-7, 978-0-7486-2137-8
  • Рыжов К. Н. Все монархи мира. Мусульманский Восток VII—XV вв.. — Вече, 2004. — С. 156. — ISBN 5-94538