Джаніке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джаніке
крим. Canike, جانـيـكه
Мавзолей Джанике-ханым.jpg
Мавзолей Джаніке в Кирк-Орі
Народилася 14 століття
Кирк-Ор
Померла 1437
Кирк-Ор
Поховання Дюрбе Джаніке Ханим
Підданство Золота Орда
Місце проживання Крим
Титул Велика державниця
Посада правителька Кирк-Ору
Наступник Хаджі I Ґерай
Конфесія Іслам
Рід Чингізиди
Батько Тохтамиш
Мати Тогайбек
Родичі Кічі-Мухаммед, Саїд-Ахмад
У шлюбі з Едигей

Джаніке́ (крим. Canike, جانـيـكه[1]; кінець XIV століття — 1437) — кримська принцеса з роду Чингізидів, дочка золотоординського хана Тохтамиша, дружина полководця еміра Едигея — засновника Ногайської Орди, правителька Кирк-Ору.

Народилася в кінці XIV століття в Криму. У 1416 році зі своєю свитою здійснила паломництво в Мекку, що справило велике враження на весь мусульманський світ, внаслідок чого вона здобула популярність в ісламських країнах.

Джаніке Ханим зіграла важливу роль у відокремленні Кримського ханства від Золотої Орди. Вона як правителька Киркорського бейлика надавала підтримку майбутньому першому кримському хану Хаджі Ґераю в боротьбі з нащадками Тохтамиша Кічі-Мухаммедом і Саїд Ахмадом, які претендували на повну владу в Криму.

Померла на півострові в 1437 році, де і була похована в спеціально побудованому мавзолеї (кримськотатарською — «дюрбе») з титулом «Великої державниці». З персоною Джаніке пов'язана велика кількість кримськотатарських легенд і оповідей.

Біографія[ред. | ред. код]

Руїни кріпосних стін Кирк-Ора — родового володіння Джаніке

Найімовірніше, народилася в Криму, у місті Кирк-Ор[2]. Її батьком був хан Золотої Орди Тохтамиш, а матір'ю — ханша Тогайбек (у російськомовних джерелах — Тавлін-бек[3]), — дочка Кіркєльського хана[к 1] Хаджі-бека, намісника золотоординського хана[5][6]. Про дитинство Джаніке майже нічого невідомо[7]. Вона народилася приблизно за 14-15 років до розриву дружніх відносин між Едигеєм і Тохтамишем у 1397 році[3][2].

Першим документальним свідченням про Джаніке Ханим є згадка про її шлюб з Едигеєм, — сином тюркського беклярбека Балтичака[8] та еміром Ногайської Орди. Едигей був тоді у близьких дружніх відносинах із Тохтамишем[7]. Починаючи з 1395 року, після поразки Тохтамиша від Тимура (Тамерлана), вплив Едигея, зміцнений одруженням із Джаніке, значно зріс[3]. Шлюб із чингізідкою, дочкою золотоординського хана, давав можливість нащадкам Едигея, який сам не був чингізидом, претендувати на ординський престол[6][3]. Вигода Тохтамиша від заміжжя дочки була взаємною — через родинні зв'язки він отримував додаткові важелі впливу на свого еміра. Так, наприклад, сестру Джаніке, ім'я якої невідоме, Тохтамиш видав заміж за іншого ординського еміра — Базана[3].

У 1397 році Едигей, несподівано для Тохтамиша, перейшов на бік самаркандського правителя Тамерлана, який у той час перебував у стані війни із золотоординським правителем[9][10]. У гніві через зраду Едигея Тохтамиш убив матір Джаніке Тогайбек[6]. Така ж доля, можливо, спіткала б і його дочку, але та перебувала за межами ханської ставки[3].

До кінця XIV століття Тохтамиш цілковито втратив свій політичний вплив в Азії, а на початку наступного століття помер за нез'ясованих обставин після чергової сутички з Едигеєм[11][к 2], який до того часу став фактично повновладним правителем Орди. У 1406 році Едигей захопив Хорезм, намісником якого був ставленик Тамерлана (померлого в 1405-му році), а в 1407 році — Булгар, вигнавши звідти Джелал ад-Діна, брата Джаніке, який також претендував на ханський титул[8]. У 1411—1412 роках Джелал ад-Дін взяв в облогу Хорезм, де перебували Едигей і його дружина[6][12], проте облога не мала успіху[13].

Джаніке Ханим прагнула здобути політичний вплив у Золотій Орді. З цією метою 1416 року вона здійснила хадж до Мекки. Про цю подію стало відомо у всьому мусульманському світі, що зміцнило авторитет і вплив Джаніке, підвищило її популярність[7][6]. Про прибуття дочки Тохтамиша в Дамаск зазначали арабські історики Ібн Хаджар аль-Аскаляні в трактаті «Сповіщення нерозумних про дітей століття» і Макризі: «819 року прибула в Дамаск хатун, дружина Ідіку, володаря Дештського[к 3], з проханням здійснити хадж. Разом із нею прибуло 300 вершників, і вони здійснили хадж у товаристві сирійського каравану»[15][16].

Одним зі свідчень впливу Джаніке на Едигея є випадок порятунку нею свого брата, царевича Кадир-Берди (останнього сина Тохтамиша), від Едигея, що прагнув зробити свого сина від Джаніке єдиним законним претендентом на престол Золотої Орди, фізично усунувши всіх спадкоємців Тохтамиша, зокрема — і саму Джаніке[12][1]. Вона в супроводі кількох осіб таємно від Едигея відправила брата в Крим[17] (імовірно, в Кирк-Ор[6][5]), чим забезпечила його безпеку[12]. Через одинадцять років, у 1420 році, Кадир-Берди, що став ханом Золотої Орди, зібрав військо в Криму й виступив проти Едигея. Під час битви Едигей загинув, а через кілька днів від отриманих поранень помер і сам Кадир-Берди[17]. Джаніке Ханим стала старшою з роду Тохтамиша і могла претендувати на престол в Кирк-Орі, де вона правила, швидше за все, протягом сімнадцяти років, аж до своєї смерті в 1437 році[5].

В умовах міжусобиць в Орді під час правління Джаніке в Кирк-Орі з'явилася тенденція до відокремлення Криму з огляду на його географічне розташування, розвиток торговельно-економічних відносин, наближеність до Візантії та Західної Європи, при цьому міжусобні зіткнення в Золотій Орді іноді доходили й до Кримських гір[5].

Джаніке упродовж свого правління в Кирк-Орі надавала підтримку Хаджі Ґераю у боротьбі з нащадками Тохтамиша Кічі-Мухаммедом і Сайїд Ахмадом, які, так само як і Хаджі Ґерай, прагнули здобути повну владу в Криму[5]. Ймовірно, вона бачила в ньому свого спадкоємця на кримському престолі[6]. У джерелах XVI—XVIII століть повністю переважала позиція, згідно з якою відокремлення кримськотатарської держави зводилося до Тохтамиша, а Джаніке вважалася найважливішою фігурою у цьому процесі[18].

Смерть[ред. | ред. код]

Див. також: Татари-липки

У 1437 році Джаніке Ханим померла, що сильно послабило становище Хаджі Ґерая в Криму, який позбувся підтримки й був змушений емігрувати у Велике князівство Литовське[19].

Легенди[ред. | ред. код]

З Джаніке пов'язано декілька різноманітних легенд і оповідок[20]. Найвідомішою легендою є історія про «юну і прекрасну дівчину», що загинула, захищаючи фортецю Кирк-Ор від нападу ворогів, і батько Джаніке Тохтамиш наказав на місці її загибелі спорудити мавзолей[2][20]. Ця версія видається малоймовірною, оскільки Тохтамиш загинув задовго до смерті дочки — у 1406 році[2]. За іншою легендою, Джаніке загинула поруч зі своїм коханим, не прийнявши волю батьків[20].

Кримський етнограф М. Г. Кустова записала народний переказ про те, як до палацу Тохтамиша, де жила Джаніке, потрапив хлопчик — пастух Алі, який розповів їй, що Кирк-Ор в облозі, а люди гинуть від спраги, і що вона, як кажуть люди, насправді не дочка Тохтамиша, а дівчина родом з Ескі-Юрту, і тільки вона, «тонка, як гілочка» дівчина, зможе пробратися до води; усю ніч вони носили воду, заповнюючи басейн. Вранці, згідно з переказом, Джаніке, не витримавши напруги, загинула, ставши шанованою в народі[2][21]. Палац Тохтамиша справді розташовувався в Кирк-Орі: в районі Бурунчацької стіни збереглися руїни, а розкопки поблизу виявили велику кількість осколків кахлів, якими прикрашали багаті будинки[2].

Дюрбе[ред. | ред. код]

Надгробок Джаніке

Після смерті Джаніке був споруджений мавзолей (кримськотатарською — «дюрбе»[22]). Мармуровий надгробок в дюрбе прикрашено арабським написом — «Це — гробниця великої государині Джаніке-ханим, дочки Тохтамиш-хана, яка померла місяця рамазана 841 року»[9][22]. Точний час спорудження мавзолею невідомий[23]. За однією версією, дюрбе споруджено відразу після смерті правительки Кирк-Ора, за іншою — на початку XVI століття за правління Менглі Ґерая. Схожість архітектурного стилю з Дюрбе Хаджі Ґерая у Салачику та Ескі-Дюрбе в Бахчисараї дозволяють зробити припущення, що мавзолей Джаніке-ханим найімовірніше був зведений під час правління Менглі Ґерая[19].

Примітки та коментарі[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. Кирк-Ор («Керкрі», «Керхер» і «Кіркєль» — тодішня назва Чуфут-Кале). Там була резиденція кримських ханів, яких називали кіркєльськими[4].
  2. за іншими даними, Тамерлан здобув перемогу над Тохтамишем, який після цього зник у киргизьких степах, де в 1405-1406 роках помер[9].
  3. «Дештом» і «Дешт-і-Кипчаком» мусульманські автори називали Золоту Орду[14].
Примітки
  1. а б Валиханов, 1984, с. 233.
  2. а б в г д е Фадеева, 2007.
  3. а б в г д е Герцен, Могаричев, 1993, с. 61.
  4. Тунманн, 1991, с. 33.
  5. а б в г д Герцен, Могаричев, 1993, с. 63.
  6. а б в г д е ж Фадеева, 2001.
  7. а б в Герцен, Могаричев, 1993, с. 60.
  8. а б Едигей // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017. (рос.)
  9. а б в Фадєєва, 2007.
  10. Герцен, Могарічев, 1993, с. 61.
  11. Тохтамыш // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017. (рос.)
  12. а б в Герцен, Могаричев, 1993, с. 62.
  13. Селезнёв, 2010, с. 50.
  14. Герцен, Могаричев, 1993, с. 59.
  15. Ибн Хаджар, 1884, с. 454.
  16. аль-Макризи, 1884, с. 442.
  17. а б Валиханов, 1984, с. 234.
  18. Герцен, Могаричев, 1993, с. 65.
  19. а б Герцен, Могаричев, 1993, с. 64.
  20. а б в Герцен, Могаричев, 1993, с. 58.
  21. Кустова, 1967.
  22. а б Герцен, Могарічев, 1993, с. 58.
  23. Герцен, Могарічев, 1993, с. 64.

Джерела[ред. | ред. код]