Джан Гастоне Медічі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джан Ґастоне Медічі

Джан Ґастоне (італ. Gian Gastone de' Medici), (24 травня 1671 — 9 липня 1737) — великий герцог Тосканський. Правив після свого батька Козімо III. Останній представник династії Медічі на троні Тоскани.


Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

З дитинства страждав від малої уваги до себе, так як його мати Маргарита-Луїза Бурбон залишила Тоскану, коли тому було лише 4 роки. Мав схильність до депресії. 1693 року Джан Ґастон одружився з Анною-Марією, донькою Юлія, герцога Саксен-Лауенбурзького. Вона мала великі маєтки у Богемії. Тут Джан Ґастоне прожив до 1698 року, коли стосунки з дружиною зіпсувалися остаточно. Дітей вони не мали. Він подорожував до Парижу, потім повернувся до Праги. Але час від часу Джан Ґастоне повертався до дружини, усвідомлюючи необхідність мати спадкоємця Тосканського трону. 1705 року Джан Ґастоне остаточно повертається до Флоренції. Тут він вів богемне життя, поступово стає алкоголіком. Нарешті 1723-го після смерті Козімо III стає великим герцогом Тосканським.

Правління[ред.ред. код]

Управління Джан Ґастоне було ліберальним та просвітницьким. Це тим більш дивно, що новий володар мало цікавився питаннями управління, проте добре підбирав міністрів. Тягар церкви було пом'якшено. Жорстокі закони Козімо III були відмінені. Пізанський університет став центром науки, та розповсюдженням вільних думок. Джан Ґастоне економив на великих релігійних проектах, знизив податковий тягар. При цьому Джан Ґастоне вів ганебний спосіб життяː багато їв, пив, страждав сексуальними збоченнями.

Водночас все частіше виникало питання Тосканського спадку. 1731 року Великі держави вирішили, що Тоскана повинна дістатися дону Карлосу, герцогу Парми, сину короля Іспанії Філіпа V. Ситуація змінилася після Війни за польський спадок. 1735 року Карл став королем Неаполя та Сицилії, а новим спадкоємцем великого герцогства Тосканського обрано Франца Лотаринзького, чоловіка Марії Терезії Габсбург. Австрійські війська окупували Флоренцію й змусили Джан Ґастоне погодитися з цим вибором. Разом з тим Джан Ґастоне досяг прийняття його умови стосовно не включення території герцогства до складу Австрії.

Джерела[ред.ред. код]

  • Levy, Carl (1996). Italian Regionalism: History, Identity and Politics. Oxford: Berg, 1996. ISBN 978-1-85973-156-7.

Посилання[ред.ред. код]