Джеймс Ротман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джеймс Ротман
Народився 3 листопада 1950(1950-11-03) (63 роки)
Гавергілл, Массачусетс
Галузь наукових інтересів молекулярна генетика
Заклад Єльський університет
Колумбійський університет
Прінстонський університет
Стенфордський університет
Alma mater Єльський університет
Гарвардський університет
Науковий керівник Гарві Лодіш
Нагороди (2002) Премія Луїзи Гросс Горвіц
(2002) Премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження
(2013) Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології та медицини (2013)
Nobel prize medal.svg

Джеймс Ротман — американський біохімік, лауреат Нобелівської премії з медицинии за 2013 спільно з Ренді Шекманом і Томасом Зюдгофом з формулюванням за «відкриття механізму, регулюючого везикулярний трафік, важливу транспортну систему в клітинах»[1][2]. Очолює кафедру клітинної біології Єльської школи медицини, директор Інституту нанобіології в Західному кампусі Єльського университету[3].

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Серемнонія нагородження Нобелевських лауреатів 2013р.: Король Швеції вручає Д.Ротману премію.

Ступінь бакалавра мистецтв Ротман отримав в Єльському університеті, а ступінь доктора філософії — у Гарвардському університеті. 1978 року він почав працювати на кафедрі біохімії в Стенфордському університеті. З 1988 по 1991 роки він працював у Прінстонському університеті, після чого заснував кафедру клітинної біохімії і біофізики в онкологічному центрі Слоуна-Кеттерінга в районі Мангеттен-Валлі в Нью-Йорку. Там же він зайняв посаду віце-голови інституту при центрі.

2003 року Ротман зайнявся професорську посаду у Коледжі лікарів і хірургів при Колумбійському університеті і очолив університетський Центр хімічної біології. Джеймс Ротман є членом Національної академії наук США.

Основним об'єктом досліджень Ротмана є вивчення процесу того, яким чином везикули, що переносять молекули всередині клітин, визначають пункт свого призначення і де звільнити свій вміст. На цьому внутрішньоклітинному транспорті зав'язані найважливіші фізіологічні функції, серед яких взаємодія мозкових нейронів, секреція інсуліну та інших гормонів. При некоректній роботі везикулярного транспорту виникають такі серйозні захворювання, як діабет або ботулізм.

Примітки[ред.ред. код]