Джеймс Тобін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джеймс Тобін
англ. James Tobin
Джеймс Тобін
Джеймс Тобін
Народився 5 березня 1918(1918-03-05)
Шампейн
Помер 11 березня 2002(2002-03-11) (84 роки)
Нью-Гейвен (Коннектикут)
·cerebrovascular disease[d]
Місце проживання
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність економіст, офіцер, статистик, професор
Alma mater Гарвардський університет
Сфера інтересів економіка
Заклад Гарвардський університет, Єльський університет.
Посада президент
Вчене звання професор Єльського університету
Науковий керівник Йозеф Шумпетер[1]
Аспіранти, докторанти Koichi Hamada[d], Duncan K. Foley[d], Джанет Єлен, Hiroshi Yoshikawa[d], Stanley W. Black[d], Robert Z. Aliber[d], William Brainard[d], Willem Buiter[d], Jonathan Eaton[d] і Marcel Dagenais[d]
Член Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки: аналіз стану фінансових ринків і їх впливу на політику ухвалення рішень у галузі витрат
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з економіки (1981)

Джеймс Тобін у Вікісховищі?

Джеймс Тобін (англ. James Tobin; 5 березня 1918, Шампейн, Іллінойс — 11 березня 2002 Нью-Гейвен, Коннектикут) — американський економіст.

Біографія[ред. | ред. код]

Вчився в Гарвардському університеті. Брав участь у Другій світовій війні. У 1941 р. після нападу японців на Перл-Гарбор він служив у флоті, де пройшов тримісячну підготовку за результатами якої йому було присвоєно офіцерське звання. Потім до 1945 р. служив на есмінці «Kearny».

Потім повернувся до Гарварду, отримав ступінь доктора і викладав там же у 19461950 рр. З 1950 р. до самої смерті працював у Єльському університеті (останніми роками — professor Emeritus). З 1955 р., після переїзду Комісії Коулса в Єль, бере участь у роботі цього дослідницького центру, займаючи в 19551961 і 19641965 роках посаду директора[2].

Податок Тобіна[ред. | ред. код]

Серед широкої публіки Тобін став відомим завдяки своїй пропозиції, висловленій ще на початку 1970-их, щодо оподаткування операцій з іноземними валютами. Якщо б цей податок дорівнював би лише 0,1 %-0,25 %, це могло б різко обмежити транскордонні валютні спекуляції, зробивши велику частину з них невигідною і зменшити їх шкоду, особливо для країн, що розвиваються. На думку Тобіна цей податок приносив би в рік не менше $150 млрд, які він пропонував розділяти між МВФ і національними банками. Зазвичай прибічники цього податку пропонують використовувати його для боротьби проти нерівності і бідності, для розвитку освіти, охорони здоров'я і підйому економіки у відсталих країнах. У цієї пропозиції багато прибічників, особливо в країнах, що розвиваються (зокрема у Венесуелі,Бразилії та серед антиглобалістів).

Більшість неолібералів ставляться до цієї пропозиції вкрай негативно. Вони переконані, що країни, які введуть у себе такий податок, відгородяться від зовнішнього світу, прирікаючи себе на подальше відставання. Слід відзначити, що запровадження такого податку призвело б до значних фінансових втрат для крупних банків, які воліють не втрачати ці гроші.

Суспільна робота і нагороди[ред. | ред. код]

Винагороди і премії[ред. | ред. код]

Основні твори[ред. | ред. код]

  • «Американське економічне кредо» (American Business Creed, 1956);
  • «Економічні есе» в 3-х тт.(Essays in Economics, 1972—1982).

Посилання[ред. | ред. код]

(англ.)

Примітки[ред. | ред. код]