Джеймс Френсіс Едвард Кейт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яків (Джеймс) Кейт
англ. James Francis Edward Keith
Яків (Джеймс) Кейт
Портрет художника Антуана Пена (1755 р.)
Прапор
Головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду
1740 — 1741
Попередник: Шипов Іван Опанасович
Спадкоємець: Неплюєв Іван Іванович
Прапор
Губернатор Берліна
з 1749
 
Освіта: Единбурзький університет, Паризький університет і Абердинський університет
Народження: 11 червня 1696(1696-06-11)
м. Пітергед, Шотландія
Смерть: 14 жовтня 1758(1758-10-14) (62 роки)
Гохкірх, Саксонія
Громадянство: Велика Британія Велика Британія
Іспанія
Flag of Russia.svg Російська імперія
Пруссія
Батько: Вільям Кейт
Дружина: Eva Merthen
 
Військова служба
Звання: генерал-аншеф,
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
(1742 рік)
Орден Чорного орла
(1749 рік)

Медіафайли у Вікісховищі?

Джеймс Френсіс Едвард Кейт (англ. James Francis Edward Keith), також відомий як Якоб фон Кейт (нім. Jakob von Keith) (нар. 11 червня 1696, Пітергед, Шотландія — пом.14 жовтня 1758, Гохкірх, Саксонія) — шотландський дворянин, головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 6 липня 1740 по 1741 рр.) у Глухові, генерал-аншеф на російській військовій службі, прусський генерал-фельдмаршал (1747 р.) та засновник масонства в Російській імперії в 1732 році.[1].

Походження[ред. | ред. код]

Походив із знатного шотландського роду, що є рідним Стюартам, мав титул графа Кінтора. Разом з родичами Д.Кейт намагався посадити на шотландський трон Джеймса Стюарта — сина поваленого короля Джеймса VII.[2]

Однак після придушення повстання якобітів в 1719 році втратив усі титули і маєтки та втік до Франції. З 1722 по 1725 рр. жив у Парижі і займався науковою діяльністю.

Поотім переїздить до Іспанії. У 1727 році бере участь в під час війні з Англією.

Служба в Російській імперії[ред. | ред. код]

В 1728 році Джеймс Кейт переїздить до Російської імперії та отримує звання генерал-майора. В 1730—1734 роуках він керує Ізмайловським полком. В 1734 р. відзначився керівництвом полком українських козаків у війні за польську спадщину з прихильниками Станіслава Лещинського.

Організація масонства[ред. | ред. код]

Шотландець у 1734 році значиться майстром петербурзької ложі. Загалом, він вважається засновником масонства в Російській імперії.[1].

Також він бере активну участь у Російсько-турецькій (1735—1739 рр.) війні, за що отримує звання генерал-аншефа (у 1737 році). Він проявив себе в 1737 році під час захисту Очакова від облоги турецької армії. Але був поранений.[3] Д.Кейт мав репутацію одного з найбільш здібних офіцерів в російській арсмії та ліберального суспільного адміністратора.

Керівництво Лівобережною Україною[ред. | ред. код]

У 1739—1741 рр. Д.Кейт стає Великим Провiнцiйним Майстром масонерiї Росiйської iмперiї [4]

Докладніше: Масонство

6 липня 1740 року Джеймс Кейт призначають у Глухові Головним командиром Правління гетьманського уряду. Цю посаду перший іноземець обіймає до 1741 року.[5] В цей час він посвячує до масонства представникiв української аристократiї. В істторію він увійшов, як мудрий, чесний i шляхетний керiвник. Він прагне відстоювати права українців в Російській імперії, показуючи приклад гуманного правителя.

Військова доблесть на службі[ред. | ред. код]

Виїхавши з Глухова він знову повертається на війну. Тепер — зі шведами у 1741—1743 рр.

У 1742 році Д. Кейт нагороджується орденами Андрія Первозванного та Олександра Невського.

У 1744 році призначається комендантом Ревеля. А через три роки у 51-річному віці (у 1747 році) виходить у відставку. Нібито через образу на російський уряд за відмову у в'їзді до Російської імперії його брата Джорджа.

Прусський період[ред. | ред. код]

Однак, у 1747 році починає військову службу в Пруссії. Пруський король Фрідріх Великий, що також був масоном, дає йому звання прусського фельдмаршала. В 1749 році призначається губернатором Берліна. В жовтні цього року отримує Орден Чорного Орла.[6]

Одночасно, Д.Кейт повертається до наукової діяльності і входить до Прусської академії наук.

Загибель[ред. | ред. код]

Не дивлячись на вік, Д.Кейт і надалі бере активну участь у військових діях в ході Семирічної війни. У 1757 році він командував частинами прусської армії під час битви під Прагою. Потім успішно організував оборону Лейпциг в умовах переважаючих сил противника.

Однак, 14 жовтня 1758 року в битві при Хохкірхе отримує смертельне поранення двома кулями і помирає на полі бою.[7]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Andrew MacKillop, Steve Murdoch. Military Governors and Imperial Frontiers C. 1600—1800: A Study of Scotland and Empires. Brill Academic Publishers, 2003. Page 103.
  2. http://news.yahoo.com/s/nm/20071029/ts_nm/germany_scot_dc;_ylt=Avy.Pz7XCvqyRbIJFralv.VZ.3QA
  3. Karl August Varnhagen von Ense: Leben des Feldmarschalls Jakob Keith, 1844, S. 59.
  4. http://xn--80axedo.xn--j1amh/keyt-dzheyms-frensis-edvard/ Кейт Джеймс Френсіс Едвард[недоступне посилання з травень 2019].
  5. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 288—289.
  6. Liste der Ritter des Kgl. Preußischen hohen Ordens vom Schwarzen Adler, Verleihungen 1749, Decker, Berlin, 1851
  7. Karl August Varnhagen von Ense: Leben des Feldmarschalls Jakob Keith, 1844, S. 253 und 257.