Джейн Еллен Гаррісон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джейн Еллен Гаррісон
англ. Jane Ellen Harrison[1]
Jane Ellen Harrison.jpg
Народилася 9 вересня 1850(1850-09-09)[2][3][…]
Cottinghamd, East Riding of Yorkshired, Східний Йоркширський Райдінг, Йоркшир і Гамбер, Англія, Сполучене Королівство[1]
Померла 15 квітня 1928(1928-04-15)[3][4][5] (77 років)
Блумсбері, Кемден, Великий Лондон, Англія, Велика Британія
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність лінгвістка, викладачка університету, есеїст, міфограф, класицист, антрополог, суфражистка
Alma mater Cheltenham Ladies' Colleged[6][1] і Ньюнгем коледжd[6][1]
Сфера інтересів Антикознавство[1] і есей
Заклад Кембриджський університет

CMNS: Джейн Еллен Гаррісон у Вікісховищі

Джейн Еллен Гаррісон (англ. Jane Ellen Harrison; 9 вересня 1850(18500909), Коттінґгем[en], Англія — 15 квітня 1928(19280415), Блумсбері) — британська антикознавчиня, лінгвістка, феміністка. Гаррісон, поряд з Каролем Кереньї[en] і Вальтером Буркертом[ru], була однією зі вчених, що поклали початок сучасним дослідженням в галузі грецької міфології. Вона використовувала археологічні знахідки XIX століття для інтерпретації грецької релігії, застосовуючи методи, які стали надалі стандартними. Сучасна антикознавчиня і біографиня Гаррісон Мері Берд називає її «до певної міри … першою жінкою — професійним [університетським] ученим в країні».

Особисте життя[ред. | ред. код]

Джейн Еллен Гаррісон народилася в Коттінґгемі, Йоркшир, і здобула початкову освіту під опікою гувернантки. Вона вивчала німецьку, латину, грецьку, іврит. Надалі цей список розширився до приблизно шістнадцяти мов.[7] Більшу частину свого професійного життя Гаррісон провела в Ньюнгемі[en], прогресивному, недавно заснованому коледжі для жінок у Кембриджі. Однією з її студенток була письменниця і поетеса Гоуп Мірліз; вони жили разом з 1913 року до самої смерті Гаррісон.[8]

Гаррісон знала Едварда Берн-Джонса і Волтера Патера[en], була пов'язана з Групою Блумзбері, до якої входили Вірджинія Вулф (яка була близькою подругою Гаррісон[9]), Літтон Стрейчі[en], Клайв Белл[en] і Роджер Фрай. Разом з Гілбертом Маррі, Ф. М. Корнфордом і А. Б. Куком[en] вона входила до групи, відомої як Кембриджські ритуалісти[en]; члени цієї групи цікавилися застосуванням антропології та етнографії до вивчення античного мистецтва і ритуалів.

Гаррісон була, принаймні ідеологічно, помірною суфражисткою. Замість підтримки цього руху за допомогою протесту, Гаррісон використовувала для захисту жіночого виборчого права антропологію. У відповіді на антисуфражистську критику Гаррісон демонструє свої переконання:

« «[Жіночий рух] - це не спроба привласнити прерогативи чоловіків як статі; це навіть не спроба затвердити привілеї жінок як статі; це всього лише потреба, щоб в житті жінок, як і в житті чоловіків, знаходилося місце і свобода для чогось більшого, ніж і чоловіче, і жіноче, - для людського.[10]» »

У цьому питанні девізом Гаррісон були слова Теренція: «homo sum; humani nihil mihi alienum est» («Я — людина, і ніщо людське мені не чуже»).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Гаррісон почала формальну освіту в Сheltenham Ladies' College, де отримала сертифікат про вищу освіту. 1874 року вона продовжила вивчення класичної філології в Ньюнгем-коледжі Кембриджського університету. За свої ранні роботи Гаррісон отримала два почесні докторські ступені, в Абердинському університеті 1895 року і в Даремському університеті 1897 року. Таке визнання її наукових заслуг дало Гаррісон можливість повернутися в Ньюнгем-коледж лектором 1898 року, цю посаду вона обіймала до виходу на пенсію 1922 року.

Ранні роботи[ред. | ред. код]

Перша монографія Гаррісон, видана 1882 року, була заснована на тезі про те, що в «Одіссеї» Гомера й у мотивах грецького вазового живопису використано спільні глибокі міфологічні джерела, і на раніше не популярній у класичній археології думці, що репертуар вазописців може дати нову інформацію про міфи і ритуали.

Підхід Гаррісон в одній з найвідоміших її робіт «Вступ до вивчення грецької релігії» (англ. Prolegomena to the Study of Greek Religion, 1903)[11] ґрунтується на русі від ритуалу до натхненного ним міфу: «В теології факти важче відшукати, правду важче сформулювати, ніж у ритуалах».[12] Вона аналізує в книзі відомі грецькі фестивалі: Анфестерії, Таргелії, Каллінтерії, Плінтерії[ru], жіночі фестивалі, в яких вона виявила багато первісних пережитків, Тесмофорії, Аррефорії, Скірофорії[el], Стенії, Галої.

Культурна еволюція та соціальний дарвінізм[ред. | ред. код]

Гаррісон також досліджувала культурне застосування теорії Чарльза Дарвіна. На Гаррісон і її покоління вплинув антрополог Едвард Бернетт Тайлор, який вважається батьком еволюційної теорії розвитку культури, особливо його праця 1871 року «Первісна культура: Дослідження розвитку міфології, філософії, релігії, мови, мистецтва і звичаїв» (англ. Primitive Culture: researches into the development of mythology, philosophy, religion, language, art, and custom). Проаналізувавши походження релігії з точки зору соціального дарвінізму, Гаррісон прийшла до висновку, що релігійність антиінтелектуальна і догматична, однак релігія і містицизм є культурною необхідністю. В есе «Вплив дарвінізму на вивчення релігії» (англ. The Influence of Darwinism on the Study of Religion, 1909) Гаррісон зробила висновок: «Кожна зі створених досі догматичних релігій, ймовірно, помилкова, але незважаючи на все це, релігійний або містичний стан душі може бути єдиним способом зрозуміти деякі речі, і важливість цього величезна. Також можливо, що зміст цього містичного розуміння неможливо виразити за допомогою мови без спотворень, що він має бути відчутий і прожитий, а не вимовлений та інтелектуально проаналізований; і якимсь чином він правильний і необхідний для життя».[13]

Подальше життя[ред. | ред. код]

Перша світова війна спричинила глибокий перелом у житті Гаррісон. Після війни вона ніколи не відвідувала Італії і Греції. Здебільшого вона працювала над оглядами та новими редакціями попередніх публікацій; пацифістські переконання стали причиною її ізоляції. Після виходу на пенсію 1922 року вона деякий час жила в Парижі разом з Мірліз, але потім вони повернулися в Лондон, де в 1928 році Гаррісон померла від лейкемії.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Роботи, пов'язані з Грецією[ред. | ред. код]

  • Prolegomena to the Study of Greek Religion (1903, нові редакції 1908, 1922)
  • Heresy and Humanity (1911)
  • Themis: A Study of the Social Origins of Greek Religion (1912, нова редакція 1927)
  • Ancient Art and Ritual (1912+)
  • Epilegomena to the Study of Greek Religion (1921)

Есе та роздуми[ред. | ред. код]

  • Alpha and Omega (1915)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 494.
  2. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118975048 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б SNAC — 2010.
  5. FemBio
  6. а б Oxford Dictionary of National Biography / C. MatthewOxford: OUP, 2004.
  7. Суфражистки: жінки, які подарували нам голос, роботу і право на розлучення
  8. Douglas A. Anderson. Introduction. Lud-in-the-Mist. By Hope Mirrlees. Cold Spring Harbor, New York: Cold Spring Press (ISBN 978-1-59360-041-9), 2005. 9.
  9. Jean Mills. Goddesses and Ghosts: Virginia Woolf and Jane Ellen Harrison. — City University of New York, 2007. — 217 с. — ISBN 9780549267904.
  10. Alpha and Omega, 84-85
  11. «Раз чи два за покоління з'являється наукова праця, яка змінює інтелектуальний ландшафт настільки глибоко, що всім виявляється потрібно переглянути допущення, що зазвичай приймаються як належне», — пише Роберт Акерман у вступі до цієї работи для репринту «Princeton University Press» 1991 року.
  12. «Prolegomena to the Study of Greek Religion», p.163
  13. Alpha and Omega, 177

Література[ред. | ред. код]

  • Harrison, Jane Ellen. Alpha and Omega. AMS Press: New York, 1973. (ISBN 0-404-56753-3)
  • Harrison, Jane Ellen. Prolegomena to the Study of Greek Religion (1903) 1991 (Princeton: Princeton University Press Mythos series). «Вступ» Роберта Акермана — кращий короткий огляд кар'єри Гаррісон.
  • Peacock, Sandra J. Jane Ellen Harrison: The Mask and the Self. Halliday Lithograph Corp.: West Hanover, MA. 1988. (ISBN 0-300-04128-4)
  • Robinson, Annabel. The Life and Work of Jane Ellen Harrison. Oxford: Oxford University Press, 2002 (ISBN 0-19-924233-X). Перша докладна біографія з великими цитатами з особистого листування.
  • Barnard-Cogno, Camille. "Jane Harrison (1850—1928), between German and English Scholarship, " European Review of History, Vol. 13, Issue 4. (2006), pp.  661-676.
  • Stewart, Jessie G. Jane Ellen Harrison: a Portrait from Letters, 1959. Біографія, заснована на об'ємному листуванні Гаррісон з Гілбертом Мюрреєм.

Посилання[ред. | ред. код]