Джекфрут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джекфрут
Дерво джекфруту з фруктами
Дерво джекфруту з фруктами
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Шовковицеві (Moraceae)
Триба: Artocarpeae
Рід: Artocarpus
Вид: Джекфрут
Біноміальна назва
Artocarpus heterophyllus
Lam.
Синоніми
* Artocarpus brasililenis L. ex Carl Linnaeus

Джекфрут (Artocarpus heterophyllus) або індійське хлібне дерево — рослина родини тутових, близький родич хлібного дерева.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Джекфрут - вічнозелене дерево, що сягає висоти 20 м. Листя темно-зелені шкірясті овальні, завдовжки до 22 см; густе. Дерево однодомне. Чоловічі і жіночі квітки непоказні, зібрані в одностатеві суцвіття. Чоловічі квітки - на тонких гілочках, часто серед листя. Жіночі квітки більші, на товстих міцних квітконіжках, які ростуть прямо на стовбурі (кауліфлорія), біля основи нижніх гілок або із землі у підніжжя дерева. Справа в тому, що на відміну від хлібного дерева з його масивними гілками, гілки у джекфрута досить тонкі і ламкі, і плоди утворюються там, де стовбур досить міцний. Квіти запилюються вітром і комахами. У культурі джекфрут часто обпилюють вручну. Плоди визрівають за 3-8 місяців.

Плоди[ред.ред. код]

Плоди (супліддя) джекфруту - найбільші їстівні плоди, які ростуть на деревах: завдовжки 20-90 см і діаметром до 20 см, вони важать до 34 кг. Їх товста шкірка покрита численними конусоподібними виступами. Молоді плоди зелені, при дозріванні стають зелено-жовтими або коричнево-жовтими і при постукуванні видають порожнистий звук (незрілі плоди - глухий). Усередині кожен плід розділений на великі частки, які містять солодку жовту м'якоть, що складається з соковитих слизьких волокон. У кожній частці знаходиться по довгастому світло-коричневому насінню довжиною 2-4 см; в одному плоді може бути до 500 штук насіння. Шкірка і насіння зрілого плоду видають сильний неприємний запах, що нагадує запах гнилої цибулі, тоді як м'якоть пахне приємно, схоже на банан і ананас. Всі частини рослини, включаючи шкірку, містять клейкий латекс, тому обробляти плід рекомендується, змастивши руки соняшниковою олією або надівши гумові рукавички. Перезрілий плід стає коричневим і швидко псується, але в холодильнику його можна зберігати 1-2 місяці.

Поширення[ред.ред. код]

Батьківщиною джекфруту вважають Індію (Східні Гати) і Бангладеш; зараз він найпоширеніший у Південно-Східній Азії і на Філіппінах. Є його посадки і в східній Африці (Кенія, Уганда). На островах Океанії і в тропіках Нового Світу, крім північної Бразилії і Суринаму, джекфрут досить рідкісний.

У Південній Індії джекфрут за поширеністю рівняється з манго і бананом. Площа його посадок оцінюється в 26 000 га. На Шрі-Ланці (4452 га) його вирощують переважно заради деревини. Широко культивується і в Таїланді. У цілому, джекфрут через неприємний запах "відходів" за популярністю непорівнянний з плодами хлібного дерева.

Використання[ред.ред. код]

Джекфрут широко використовується в місцевої кулінарії, як стиглий, так і незрілий. Незрілі плоди використовують як овочі - їх варять і смажать. Стиглі плоди їдять у свіжому вигляді, з них роблять салати і десерти. Плоди джекфрута дуже поживні і містять близько 40% вуглеводів ( крохмалю ) - більше, ніж у хлібі. Тому (і через дешевизну) джекфрут в Індії називається «хлібом для бідних». Насіння також поживні - вони містять 38% вуглеводів, 6.6% білків і 0.4% жирів; їх найчастіше підсмажують і їдять як каштани. Деревина джекфруту не пошкоджується термітами та грибами і використовується для будівель і виготовлення меблів, музичних інструментів.

Джекфрут є національним фруктом Бангладеш.

Дивись також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]