Джемаль Орхан Гейдарович
| Джемаль Орхан Гейдарович | |
|---|---|
| рос. Орхан Гейдарович Джемаль | |
 | |
| Народився |
12 листопада 1966 Москва, СРСР |
| Помер |
31 липня 2018 (51 рік) Кемо, ЦАР |
| Поховання | Хованський цвинтар |
| Громадянство |
 СРСР →  Росія |
| Діяльність | журналіст |
| Alma mater | Російський державний геологорозвідувальний університет імені Серго Орджонікідзеd |
| Знання мов | російська |
| Батько | Джемаль Гейдар Джахидович |
Орха́н Гейда́рович Джема́ль (12 листопада (?) 1966, Москва, СРСР — 31 липня 2018, поблизу Сібю, Кемо, ЦАР[1]) — російський журналіст, один з засновників «Мусульманського союзу журналістів Росії».
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 12 листопада 1966 року в Москві в родині Гейдара Джемаля і радикальної православної християнки.
У 1984 році вступив до Московського геологорозвідувальний інститут імені Серго Орджонікідзе. У 1985—1987 роках проходив службу в армії, в Мукачівській десантно-штурмової бригади. З 1988 року продовжив навчання в Московському геологорозвідувальному інституті. У тому ж році вступив на роботу на телебачення, де працював спочатку адміністратором, а потім режисером телепрограми «Здоров'я».
У 1990 році після закінчення інституту був за розподілом направлений на роботу в Якутську АРСР, де працював в «Якутгеології» на посаді начальника загону і заступника начальника партії до 1993 року. У 1994 році був одним з керівників Атласької картографічної експедиції, очолював загін, який проводив спелеологічну розвідку і об'ємне картування печер і підземних порожнин антропогенного походження.
З 1995 року працював в газетах «Вечірня Москва», «Вечірній кур'єр», «Незалежна газета», «Нова газета», «Версія» (в останніх двох очолював відділ політики), був оглядачем журналу «Русский Newsweek», співпрацював з рядом інших журналів та інтернет-видань. Працював на Північному Кавказі, в Південній Осетії, Афганістані, Іраку, Лівані, Сирії, Саудівській Аравії.
У 2000 році був одним з творців «Союзу релігійних журналістів», а в 2003 році — одним із творців «Мусульманського союзу журналістів Росії». У 2005 році став засновником і виконавчим директором Агентства журналістських розслідувань «Слідчий комітет» при Спілці журналістів Росії.
У 2003 році був визнаний кращим журналістом світу в жанрі «Travel» [ким?]. У 2005 році став фіналістом конкурсу на премію імені Артема Боровика.
Автор книги «Хроніки п'ятиденної війни» (2008 рік) про російсько-грузино-осетинський військовий конфлікт серпня 2008 року. Під час цієї війни Джемаль супроводжував батальйон «Схід». У 2008 році нагороджений громадською медаллю «За примус до миру».
З 2011 року працював спеціальним кореспондентом, оглядачем в газеті «Известия».
У ніч на 22 серпня 2011 року Орхан Джемаль був серйозно поранений в ногу з КПВТ, в Лівії, під час боїв за Триполі.
Часто брав участь як запрошений експерт в ток-шоу на різних російських телеканалах. Публічно критикував Кремль за анексію Криму і війну в Україні[2]. У серпні 2014 року взяв участь у визволенні з полону під Маріуполем групи кіровоградських десантників[3].
Неодноразово виступав на підтримку кримськотатарського народу[4].
Загинув 31 липня 2018 року разом з двома колегами — режисером Олександром Расторгуєвим та оператором Кирилом Радченком — в Центральноафриканській Республіці, де, за інформацією ЗМІ, знімав фільм про діяльність в цій країні російської приватної військової компанії, відомою як «ПВК Вагнера»[5] і мав намір зняти фільм про золоті копальні, які може почати розробляти компанія, пов'язана з Євгеном Пригожиним[6].
Громадянська позиція[ред. | ред. код]
Був критиком російської окупації Криму[7] та депортації кримських татар. В ефірі російського каналу НТВ заявив: «Я вам нагадаю, де взялися російськомовні кримчани. Кримських татар виселили в 1944 році, а в їх будинку поселили енкаведистів, що вислужилися»[8].
«Ми ще не встигли прийняти закон, щоб якось обмежити поєднання „Слава Україні!“ …»[9]
«Я особисто від Путіна нічого не чекаю. Я просто чекаю смерті цієї людини з природних причин або, що він в ході революції або громадянської війни буде убитий.»[10]
Родина[ред. | ред. код]
- Батько — Джемаль Гейдар Джахидович (1947—2016), російський ісламський діяч; публіцист, політичний оглядач і коментатор.
- Дружина — Ірина Гордієнко, журналістка.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В Африці загинула знімальна група, яка робила фільм про ПВК "Вагнер" - ЗМІ (українською) . 1 липня 2018. Архів оригіналу за 31 липня 2018.
- ↑ Критик Путіна і противник анексії Криму: що вбитий журналіст Орхан Джемаль говорив про Україну. Архів оригіналу за 2 серпня 2018.
- ↑ Чим відомий журналіст Орхан Джемаль. Архів оригіналу за 2 березня 2021.
- ↑ Журналіст на росТБ видав потужну промову про життя кримських татар на півострові. Архів оригіналу за 3 серпня 2018.
- ↑ Троє російських журналістів, серед яких Орхан Джемаль, загинули в Центральній Африці, розслідуючи діяльність ПВК «Вагнера». «Цензор.net». Архів оригіналу за 2 серпня 2018. Процитовано 1 серпня 2018.
- ↑ ЗМІ: убиті в ЦАР журналісти хотіли знімати золоті копальні, пов'язані з «кухарем Путіна». Архів оригіналу за 2 серпня 2018.
- ↑ Культ особистості. Я - «укроп». Військовий репортер Орхан Джемаль. Архів оригіналу за 2 серпня 2018.
- ↑ Россию учили ксенофобии, учили ненавидеть, и она этому научилась, — российский журналист [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Последний эфир на «Эхе». Архів оригіналу за 3 серпня 2018.
- ↑ Володимир Путін не переживе свій новий 6-річний термін на цій посаді. Архів оригіналу за 3 серпня 2018.
Джерела[ред. | ред. код]
- Центр «Досье»: к убийству журналистов в ЦАР причастна ЧВК «повара Путина» [Архівовано 12 січня 2019 у Wayback Machine.](рос.) // Радіо Свобода, 10 січня 2019
- Центр Ходорковского: убийство российских журналистов в ЦАР — это не ограбление [Архівовано 12 січня 2019 у Wayback Machine.](рос.) // BBC, 10 січня 2019
- За погибшими в ЦАР журналистами следил местный жандарм. Он созванивался с их водителем и людьми Евгения Пригожина [Архівовано 11 січня 2019 у Wayback Machine.](рос.) // Медуза, 10 січня 2019
- Хроника хорошо подготовленной смерти [Архівовано 11 січня 2019 у Wayback Machine.](рос.) // Новая газета, 10 січня 2019
Посилання[ред. | ред. код]
- «Кримські татари — не російський світ»: російський журналіст розповів, чого бояться кримчани [Архівовано 13 січня 2018 у Wayback Machine.]
