Джентльмени удачі (фільм, СРСР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джентльмени удачі
Джентльмены удачи
Джентльмени удачі.jpg
Жанр комедія
Режисер Олександр Сірий
У головних
ролях
Євгеній Леонов,
Георгій Віцин,
Савелій Крамаров,
Раднер Муратов
Оператор Віктор Піщальніков,
Михайло Агранович,
Георгій Купріянов
Композитор Геннадій Гладков
Кінокомпанія Мосфільм
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік  1971
IMDb: ID 0068519

Wikiquote-logo.svg Джентльмени удачі у Вікіцитатах

«Джентльме́ни уда́чі» — радянський односерійний художній фільм, знятий 1971 року режисером Олександром Сірим. Один із найкультовіших радянських фільмів, лідер радянського кінопрокату 1972 року — понад 65 мільйонів глядачів.

Історія створення[ред.ред. код]

Зйомки фільму почались в грудні 1970 року[1].

Режисер фільму Олександр Сірий сам бував в місцях ув'язнення і кримінальний жаргон знав не з чуток. Один зі сценаристів фільму, Георгій Данелія, вирішив допомогти колезі, що недавно повернувся з-за ґрат, в творчості і спільно з Вікторією Токарєвою написав сценарій і отримав добро на зйомки в Держкіно. Також він узяв активну участь в підборі акторів і зйомках фільму. Свою роль в створенні фільму Георгій Данелія охарактеризував як «художній керівник», хоча режисером залишався Олександр Сірий.[2]

Міліція віднеслася до сценарію майбутьного фільму в цілому прихильно, а глава МВС Щолоков сміявся над фільмом до сліз, але через велику кількість тюремного жаргону стрічку «гальмували» до тих пір, поки її не переглянув Брежнєв. Він дав добро, зауваживши, що усі блатні терміни з цього кіно знає сьогодні кожний хлопець.

Картина мала успіх в прокаті і стала популярною. Багато реплік з фільму стали крилатими фразами.

Сюжет[ред.ред. код]

У Середній Азії троє злочинців викрадають золотий шолом Олександра Македонського з місця розкопок археологічної експедиції. Заявивши у Москві в міліцію, голова експедиції професор Мальцев випадково зіштовхується в автобусі з людиною, як дві краплі води схожою на ватажка злочинців — бандита на прізвисько «Доцент». Ним виявляється наймиліша людина, завідувач дитячим садком Євген Іванович Трошкін, учасник Німецько-радянської війни, талановитий педагог і непоганий артист. Непорозуміння тут же роз'яснюється, але про Трошкіна згадують пізніше: всіх трьох злодіїв піймали і засудили, але шолома у них не знайшли. Співробітники міліції вмовляють завідувача дитсадком скористатися схожістю з метою знайти викрадений шолом. Трошкін довго не погоджується, але вкрай наполегливі співробітники міліції і особисто професор Мальцев, врешті-решт, переконують його здатися.

Трошкін направляється в Середню Азію, в одну із колоній, де відбувають покарання співучасники Доцента — Косий і Хмир. Псевдо-Доцент, за легендою, вдарився головою і частково втратив пам'ять: забув, де захований шолом. Але Косий і Хмир мало що знають про зв'язки та плани Доцента. Не будучи москвичами, при всьому бажанні вони не можуть назвати місця, де побував Доцент і де вони востаннє бачили шолом. Співробітники міліції готують «втечу» для трійці, далі Трошкін повинен привезти їх у Москву, щоб там продовжити «роботу» на місці. Разом з людьми Доцента тікає ще один в'язень, дрібний розкрадач соціалістичної власності із Середньої Азії Василь Алібабаєвич. Але втеча йде не за планом: ув'язнені повертають не туди і їдуть в цистерні з рідким цементом у незапланованому напрямку. Вони опиняються у незнайомому місті Новокасинськ, без грошей, документів і навіть без верхнього одягу. Винахідливість Трошкіна допомагає їм заробити (а спільники впевнені, що вкрасти) трохи грошей, щоб вистачило на одяг і готель.

Нарешті, зв'язок з органами налагоджено, і всі четверо дістаються до Москви, де спочатку поселяються у старому будинку, приготованому до знесення. Через невміння Василя Алібабаєвича розпалювати керогаз будинок згорає при пожежі, і четвірка їде на «дачу одного бариги» (насправді це дача професора Мальцева). Везучи своїх двох підручних і «одного зайвого» по Москві з міліцією «на хвості», Трошкін потихеньку окреслює коло спілкування справжнього Доцента. Але один із колишніх спільників Доцента не бажає розмовляти, мотивуючи тим, що «зав'язав». Інший, гардеробник, просить зустрітися завтра, але, перевіривши й переконавшись, що це не справжній Доцент, не виходить на зустріч.

Крім міліцейського завдання, Трошкін вже добровільно бере на себе іншу місію: пробудити у злодіях-рецидивістах совість, спробувати змусити їх переосмислити прожите життя. Тільки робити це Трошкіну доводиться, не виходячи з образу запеклого бандита і безжального вбивці. Потім надходить вказівка згорнути операцію, так як справжній Доцент втік з місць ув'язнення і невдовзі вийде на своїх співучасників. Справжній Доцент дістається до гардеробника і просить його заховати. Гардеробник приймає його за Псевдо-Доцента, який до нього приходив, і намагається вбити, але Доцент вбиває його спільника Мітяя.

Тим часом Трошкін попросив залишитися зі своїми уявними співучасниками, щоб зустріти Новий рік. На дачі він вирішує розкритися перед уявними співучасниками, але запізнюється: почувши в черговий раз про звірства Доцента, які Трошкін придумував експромтом, і нібито вчинене ним вбивство, ті вирішуються на відчайдушний хід — добровільно віддати себе в руки правосуддя (виховні зусилля Трошкіна дали деякий результат). Вони оглушають його, зв'язують і кидають в будинку. Зміркувавши в цей момент, де захований шолом, з якого все почалося, вони вирушають до озера, де їх знаходить справжній Доцент. Бандит змушує Косого пірнути за ним — археологічна цінність знову потрапляє в руки Доцента. Далі «близнюки» зустрічаються на льоду озера: Трошкін звільнився і примчав на допомогу своїм новим друзям.

Кровопролиття вдалося уникнути, оскільки уявні співучасники оглушають веслом спочатку Доцента, а потім і Трошкіна, вирішивши, що «чим більше [Доцентів] здамо — тим краще». Потім до місця дії приїжджає міліція, і справжній Доцент заарештований. Професор Мальцев, який приїхав разом з міліцією, переможно піднімає над головою знайдений шолом і міліцейські машини їдуть. Косий, Хмир і Василь Алібабаєвич не розуміють, чому їх не заарештувала міліція. В цей час зупиняється одна із машин, з якої виходить Трошкін — без перуки і гриму. Нічого не розуміючи, уявні співучасники кидаються геть. Трошкін біжить за ними і намагається все пояснити.

В ролях[ред.ред. код]

Виконання пісень[ред.ред. код]

  • Лариса Мондрус — виконання пісень
  • дитячий хор Інституту художнього виховання АПН СРСР — виконання пісні «Білі сніжинки кружляють від ранку», слова І. Шаферан, музика Г. Гладкова

Знімальна група[ред.ред. код]

Технічні дані[ред.ред. код]

  • Виробництво: Мосфільм
  • Художній фільм, односерійний, телевізійний, кольоровий

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Євген Іванович Трошкін завідував московським дитячим садком № 83, розташованому на Кастанаєвській вулиці (на той момент Кунцевський район). На роботу Трошкін їздив автобусом 89-го маршруту, що курсував в ті роки від вулиці Герасима Куріна до площі Ногіна, і проїжджав коло Кастанаєвської вулиці. Трошкін проживає у спальному районі в типовій п'ятиповерхівці. Можна припустити, що живе Трошкін в декількох зупинках від місця роботи (про це непрямо свідчать факти, що Діма, син двірнички Маші, яка працює у дворі дому Трошкіна, також ходить у 83-й дитсадок, а під час імітації пограбування власної квартири Трошкін і спільники поблизу будинку зустрічають групу дітей з того ж дитсадка 83).
  • «Мужик в піджаку» — це пам'ятник Михайлу Юрійовичу Лермонтову, встановлений навпроти будинку на Каланчьовській вулиці, в якому він і народився. Пам'ятник роботи скульптора Ісака Бродського встановлений у 1965 році, коли Лермонтовською називалиася і площа і станція метро «Червоні ворота».
  • Роль хлопчика Ігорька в масці вовка виконав майбутній відомий артист Ігор Угольніков.
  • Фраза «Археологи з Томська» вважається серед томичів навідомішою згадкою про Томськ в кінематографі. У іронічному сенсі вживається щодо відношенню до томських археологів, що працюють в інших регіонах.
  • Доцент заховав шолом у ополонці в Малаховці. Річка, на якій знаходиться Малаховка, називається Македонка.
  • У фільмі втікачі з в'язниці Хмир, Косий і Василь Алібабаєвич ховалися в цистерні з рідким бетоном. Насправді Георгія Віцина, Савелія Крамарова і Раднера Муратова завантажили в цистерну з підфарбованою хлібною закваскою. Коли потрібні кадри відзняли, Георгій Віцин знову поліз в цистерну. Хтось сказав йому, що рідина, настояна на 23 лікарських травах, робить молодше на 15 років.
  • Автоцистерна, в якій втікають герої, виготовлена на шасі вантажного автомобіля «УралЗИС-355М» — одного з найраритетніших в цей час радянських вантажних автомобілів (в країнах СНД збереглось не більше 10 подібних машин).
  • Партія, в якій Хмир виграв капелюх у азартного героя Анатолія Папанова, виглядає так: 1. e2-e4 e7-e5 2. Кg1-f3 Кb8-c6 3. Сf1-c4 Кc6-d4 4. Кf3:e5 Фd8-g5 5. Кe5:f7 Фg5:g2 6. Лh1-f1 Фg2:e4+ 7. Сc4-e2 Кd4-f3x. Судячи з усього, Хмир дійсно непогано грає в шахи, оскільки відмінно знає дуже ефективну і несподівану дебютну пастку.
  • На дачі герой Савелія Крамарова «Косий» курить сигари марки Hoyo De Monterey.
  • Прем'єра кінокомедії відбулась 13 грудня 1971 року в московському кінотеатрі «Росія», а наступного дня спекулянти вже продавали квитки за три карбованці. В касі вони коштували 20 копійок, але дістати їх було неможливо.
  • Пам'ятник «джентльменам удачі» — Доценту, Косому, Василю Алібабаєвичу і верблюду Васі встановили в квітні 2006 року в казахстанському місті Тараз — колишньому Джамбулі. Автор скульптурної композиції Темірхан Колжигін розповів, що пам'ятник замовив місцевий підприємець Агаділ Єрекбаєв, що відкрив ринок в центрі міста і вирішив таким чином прикрасити його. В групі, правда, не вистачає Хмиря. Композиція зроблена з бетону і прикрашена бронзовою фарбою. Висота фігур більше двох метрів.
  • Після еміграції Савелія Крамарова в США його прізвище було вирізане з титрів фільму. В такому вигляді фільм демонструвався на телебачені.
  • Поки Трошкін зустрічається з лейтенантом Славіним і купує тренувальні костюми, його спільники сидять на стадіоні та імітують процес читання газети. Цікавими є самі газети, текст у них набраний арабським письмом. Але в СРСР ще у 20-і роки відмовились від арабського письма для народів Середньої Азії, перейшовши спочатку на латину, а потім і на кирилицю. Напевно, ці газети або є містифікацією, або мають закордонне походження.
  • Трошкін і компанія, перебравшись в Москву, зупиняються у виселеному будинку номер 8 на Кінному провулку, розташованому в Жовтневому районі. Однак, коли Хмир дивиться у вікно і спостерігає за дітьми, що кружляють навколо ялинки на ковзанах, перед нами постають околиці Чистопрудного бульвару, а це вже Бауманський район.

Помилки у фільмі[ред.ред. код]

  • Євгеній Іванович Трошкін їде з дому на роботу автобусом ЛіАЗ-677 89-го маршруту, який в той час курсував за маршрутом: Площа Ногіна — вулиця Герасима Куріна. Пізніше він говорить: «Мене знає весь Черьомушкінський район». Це означає, що він не може жити чи працювати в районі Черьомушки, оскільки даний маршрут автобуса туди зовсім не заходить.
  • Доцент займає найкраще місце в тюремній камері (біля вікна). Потім виявляється, що найкраще місце належить Василю Алібабаєвичу, який не схожий на тюремного авторитета.
  • Відбиток черевика вже присутній на штанах «Доцента» до того, як його штовхає Нікола Пітерський.
  • Гардеробник призначає зустріч Трошкіну біля Большого театру о 17 годині. Але невдала зустріч відбувається напередодні Нового року, а в цей час о 5 годині вечора на широті Москви вже темно.
  • Герої фільму сідають у таксі. На машині присутні щітки склоочищувача («двірники»). Коли герої виходять з машини, щіток вже нема[3].
  • Полковник називає Євгену Івановичу адресу, де вони проживатимуть: Кінний провулок, будинок № 8. Це в районі метро «Шаболовська» — метро «Жовтнева». Але коли показують вигляд з вікна «цього будинку», видно район Чисті пруди і «театр Современник» (це зовсім різні райони Москви).
  • У вагоні електропоїзда ЕР2 дев'ять великих і одне мале вікно. На початку сцени, коли герої їдуть в електричці на дачу, видно, що вони сидять один навпроти одного і ззаду них два великих і одне мале вікно. Коли камеру повертають на 180 градусів і показують Шереметьєва і Василя Алібабаєвича, ззаду них також два великих і одне мале, хоча повинно бути шість великих вікон (тобто герої пересіли в купе навпроти у другого борту).
  • Наприкінці фільму у Василя Алібабаєвича руки підняті вгору. Коли до нього підходить професор Мальцев, то шолом опиняється у нього на голові.
  • У сцені, де Євген Іванович Трошкін прийшов у дитячий садок позичити гроші, на його руці видно татуювання: палаюча електролампочка. В наступних епізодах, коли він лає «шахістів» і коли він носить батареї, та ж лампочка перевертається на 180 градусів.
  • У сцені перетягування батарей в Хмиря періодично то з'являється, то зникає хустина-бандана на голові.
  • У сцені зарядки на морозі у всіх «втікачів» наколки чіткі. Але тільки-но вони починають розтиратися снігом — вони змазуються, фактично перетворюючись у плями.
  • В кінці фільму, коли під'їжджають міліцейські машини, за кількістю слідів видно, що цей дубль повторювали декілька разів.
  • За правилами експлуатації автоцистерн вони можуть рухатися дорогами або порожніми, або заповненими доверху. Таким чином, втеча «джентльменів удачі» в реальності закінчилась би трагічно.
  • Після того як Хмир, Косий і Василь Алібабаєвич від'їжджають з дачі в Малаховку, на дачу повторно приїжджає донька професора Мальцева Людмила. Коли вона кричить «Археологи, ау!», в будинку чиясь рука рухає шторку, при цьому окрім зв'язаного Трошкіна в будинку нікого бути не повинно.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]