Джеффрі Інграм Тейлор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Джеффрі Інграм Тейлор
англ. Geoffrey Ingram Taylor
G I Taylor.jpg
Народився 7 березня 1886(1886-03-07)
Сент-Джонс-Вуд, Міддлсекс
Помер 27 червня 1975(1975-06-27) (89 років)
Кембридж, Кембриджшир
·геморагічний інсульт
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Діяльність фізик, інженер, математик, метеоролог
Alma mater Триніті-коледжі
Сфера інтересів фізика, математика, гідродинаміка, хвильова теорія
Заклад Кембриджський університет
Науковий керівник Дж. Дж. Томсон
Відомі учні Джордж Бечелор
Аспіранти, докторанти Frederick Gerard Friedlander[d]
Член Лондонське королівське товариство, Академія наук СРСР, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук і Нідерландська королівська академія наук
Відомий завдяки: конус Тейлора, тейлорівська дифузія, число Тейлора, течія Куетта — Тейлора, рівняння Тейлора — Гольдштейна, нестійкість Релея — Тейлора, теорема Тейлора — Прудмана, вихор Тейлора — Гріна, мікрошкала Тейлора, стовп Тейлора
Батько Едвард Інграм Тейлор
Матір Маргарет Буль
Нагороди Королівська медаль (1933),
Медаль Коплі (1944),
Медаль Тимошенка (1958)
Медаль Франкліна (1962)

Джеффрі Інграм Тейлор у Вікісховищі?

Дже́ффрі Інграм Те́йлор (англ. Geoffrey Ingram Taylor; нар. 7 березня 1886 року, Сент-Джонс-Вуд — пом. 27 червня 1975 року, Кембридж) — британський фізик, математик та фахівець з гідродинаміки й теорії хвиль, член Лондонського королівського товариства (1919)[1].

Його біограф, Джордж Бечелор, охарактеризував Дж. І. Тейлора як «одного з найвидатніших вчених у цьому (XX-му) столітті»[2][3][4][1].

Біографічні дані[ред. | ред. код]

Батько Джеффрі Тейлора, Едвард Інграм Тейлор, був художником, а його мати, Маргарет Буль, була дочкою математика Джорджа Буля. У дитинстві він був зачарований наукою післе відвідин Королівського інституту. З 1899 року Тейлор розпочав навчання у Школі університетського коледжу (англ. University College School) у Хампстеді. У 1905 році він виграв стипендію для навчання в Триніті-коледжі в Кембриджі, де поглиблено вивчав математику. У 1908 році провів дослід з використанням надзвичайно слабкого джерела світла і встановив, що фотони інтерферують «одні з одними», що стало одним з перших доказів уявлень Ейнштейна-Планка про кванти світла[5].

У 1910 році він став стипендіантом Триніті-коледжу й призначений на посаду лектора з метеорології та читав лекції з динамічної метеорології. Його наукові роботи по турбулентності в атмосфері, опубліковані за цей перод, були відзначені премією Адамса у 1915 році[6].

З початком Першої світової війни вченого було відряджено на Королівський завод з виготовлення літаків у Фарнборо втілювати свої знання у конструкціях літаків. Там Тейлор також навчився керувати літаком й стрибати з парашутом.

Після війни Тейлор працював над вивченням турбулентних явищ в рамках океанографічних досліджень. Виконав широку за охопленням кола питань роботу з механіки рідини й твердого тіла із дослідженням пластичної деформації кристалічних матеріалів включно, яка була логічним продовженням його робіт проведених у Фарнборо. Тут він розвинув теорію стійкості течій в'язкої рідини, створив напівемпіричну теорію турбулентності (теорія переносу завихреності), дослідив однорідну й ізотропну турбулентність, виконав піонерські дослідження у теорії дислокацій (представив у 1933 році перші уявлення про дислокації).

Під час Другої світової війни Тейлор знову працював над застосуванням своїх знань у військових цілях, таких як поширення вибухових хвиль, підводні вибухи. Ці знання стали у пригоді у Лос-Аламосі, куди Тейлор був відправлений у складі британської делегації Манхеттенського проекту 1944—1945 років.

Після закінчення війни Тейлор продовжив свої дослідження у складі Комітету авіаційних досліджень і працював над розвитком надзвукової авіації.

У 1964 р вперше описав феномен зміни форми крапель під впливом електричного поля. Вивчаючи вплив блискавки на дощові краплі, він встановив, що за відсутності поля краплі мають сферичну форму, а під його впливом отримують подобу голок. При цьому він теоретично розрахував головний параметр процесу електророзпилення — викривлення меніска в капіляр (конус Тейлора).

Іменем Тейлора названо декілька ефектів у гідродинаміці, теорема, критерій подібності тощо.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Batchelor, G. K. (1976). Geoffrey Ingram Taylor 7 March 1886 -- 27 June 1975. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society 22: 565. doi:10.1098/rsbm.1976.0021. 
  2. G. K. Batchelor The Life and Legacy of G. I. Taylor (1994), p. 1. ISBN 0-521-46121-9
  3. The Life and Legacy of G. I. Taylor, by George Batchelor, Cambridge University Press, 1994 ISBN 0-521-46121-9
  4. Taylor, Geoffrey Ingram, Sir // Scientific papers. Edited by G.K. Batchelor, Cambridge University Press 1958-71. (Vol. 1. Mechanics of solids — Vol. 2. Meteorology, oceanography, and turbulent flow — Vol. 3. Aerodynamics and the mechanics of projectiles and explosions — Vol. 4. Mechanics of fluids: miscellaneous papers).
  5. Делоне Н. Б. Квантовая природа вещества. — М.: ФИЗМАТЛИТ, 2008. — 208 с. — С. 200. — ISBN 978-5-9221-0867-6.
  6. J J O'Connor and E F Robertson Geoffrey Ingram Taylor (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • George K. Batchelor The Life and Legacy of G I Taylor, Cambridge University Press, 1996, Review von Peter Bradshaw, Bulletin AMS, 1997, pdf
  • George K. BatchelorAn unfinished diaglogue with G I Taylor // J. Fluid Mech., 1975.
  • George K. Batchelor (Herausgeber) The scientific papers of Geoffrey Ingham Taylor, 4 Bände, Cambridge University Press, 1958—1971 (Band 1 The mechanics of solids, 1958, Band 2 Meteorology, Oceanography and Turbulent Flow, 1960, Band 3 Aerodynamics and the mechanics of projectiles and explosions, 1963, Band 4 // Mechanics of Fluids: Miscellaneous Papers, 1971).

Посилання[ред. | ред. код]