Джибуті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Джибуті
جمهورية جيبوتي
Jumhūriyyat Jībūtī
Jamhuuriyadda Jabuuti
République de Djibouti

Прапор Герб
Гімн: Джибуті
Розташування Джибуті
Столиця
(та найбільше місто)
Джибуті
11°36′ пн. ш. 43°10′ сх. д. / 11.600° пн. ш. 43.167° сх. д. / 11.600; 43.167
Офіційні мови Арабська та Французька
Державний устрій Парламентська республіка
 - Президент Ісмаїл Омар Гелле
 - Прем'єр-міністр Ділейта Мохамед Ділейта
Незалежність від Франції 
 - Дата 27 червня 1977 
Площа
 - Загалом 23 200 км² (149-те)
 - Води (%) 0.09 (20/ 7.7 mi²)
Населення
 - оцінка липень 2005 р. 793,000 (160-те)
 - перепис 2000 р. 460,700
 - Густота 34/км² (168-ме)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний 1.641 мільярдів (164-те)
 - На душу населення $2,070 (141-ше)
ІРЛП  (2014) 0.467 (низький) (170-те)
Валюта Джибутійський франк (DJF)
Часовий пояс EAT (UTC+3)
Домен інтернету .dj
Телефонний код +253

Джибу́ті, (фр. Djibouti, арабською мовою: جيبوتي Ji-bu-ti-, сомалійською: Jabuuti), офіційна назва Респу́бліка Джибу́ті, яка розташована на півночі Африканського Рогу. Вона межує з Еритреєю на півночі, з Ефіопією на заході і півдні і Сомалі на південному-сході. Решта кордону проходить по Червоному морю і Аденській затоці. По іншу сторону Червоного моря, на Аравійському півострові, за 20 км від узбережжя Джибуті знаходиться республіка Ємен. Джибуті розміром близько 23 200 квадратних кілометрів. Столицею країни і головним портом є місто Джибуті. Країна входить до числа країн, що розвиваються.

Населення 712 тис. (2004) (ісса 47 %, афари 37 %, європейці 8 %, араби 6 %); мови: французька (державна), сомалі, арабська, афарська. Релігія — іслам і християнство. Національне свято — 27 червня — День незалежності (1977). Грошова одиниця — джибутійський франк. Джибуті економічно слабкорозвинена держава, приблизно п'ята частина населення країни живе нижче межі бідності (дохід на душу населення 1.25$). Останні роки при підтримці європейських та аравійських країн відчутні позитивні поступи в економіці та суспільстві республіки Джибуті.

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Джибуті

Територія сучасної Джибуті була заселена задовго до початку нової ери. В ІІІ ст. до н. е.. сюди проникли торговці з Греції, Індії, Персії та Південної Аравії. З початку ІХ ст. по кінець XIV ст. територія Джибуті була частиною мусульманського державного утворення Султанат Ійфат. Турецько-португальським суперництвом за контроль над Джибуті закінчилося перемогою Португалії (XIV ст.), але в XVII ст. владу знову захопили султанати.

Колоніальний період. Франція робила спроби закріпитися на узбережжі Аденської затоки з 1850-х. В 1888 році на узбережжі французами був заснований морський порт Джибуті. З 1896 року нова колонія з адміністративним центром у місті Джибуті стала називатися Французький Берег Сомалі. Активно розвивалася торгівля, французькі колоністи створювали землеробські і скотарські господарства. Введення в експлуатацію спільної джибутійско-ефіопської залізниці (1917 року перетворило країну у важливий військово-стратегічний пункт в Індійському океані. В 1946 року колонія отримала статус заморської території Франції.

Перша політична партія — «Демократичний союз Сомалі» (ДСС) — створена в 1958 році. В 1960-ті створюються партії на етнічній основі: «Партія народного руху» (ПНТ), «Демократичний союз афарів» (ДСА) та інші. Зростання політичної активності в колонії змусило Францію в 1967 році надати їй розширену автономію, вона одержала також нову назву — «Французька територія афарів та ісса» (ФТАІ). В 1975 році заснована перша міжетнічних партія — «Африканська народна ліга за незалежність» (АНЛН), яка виступила ініціатором руху за незалежність країни. На референдумі, проведеному 8 травня 1977, 98,7 % населення Джибуті висловилися за незалежність.

У 1896—1946 рр. — Колонія — Французьке Сомалі. З 1946 року — заморська територія Франції. У 1967 році територія отримала внутрішнє самоврядування і стала називатися Французька територія афарів та ісса (ФТАІ). 8 травня 1977 року відбувся референдум, в ході якого більшість населення висловилася за проголошення незалежності країни.

Незалежність[ред.ред. код]

27 червня 1977 проголошено незалежну державу Республіка Джибуті. Президентом країни обраний голова АНЛН Хасан Гулід Аптідон. Робилися спроби підтримки етнічного балансу між ісса і афара (за перші два роки незалежності тричі змінювався склад уряду). В березні 1979 року на базі АНЛН створена партія «Народне об'єднання за прогрес» (НОП) на чолі з Х. Г. Гулідом. Після переобрання його на новий президентський термін в 1981 в країні введена однопартійна система. Напруженість у відносинах між Афара і Ісса на початку 1990-х призвела до збройних сутичок. З 1991—1994 роки проти уряду виступала опозиційне військове угруповання афарів ФВЕД («Фронт за відновлення єдності та демократії»).

В 1992 році під тиском опозиції та міжнародних фінансових організацій повернута багатопартійність. На президентських виборах 1993 року знову переміг Х. Г. Гулід. ФВЕД відновив збройне протистояння владі. Після тривалих переговорів уряд визнав ФВЕД легальною партією. Помірне крило керівництва партії на парламентських виборах 1997 року виступило в єдиній коаліції з правлячою НОП. Радикальна частина ФВЕД продовжувала антиурядові виступи до підписання мирного договору між ними в травні 2001 року.

В 1999 році Х. Г. Гулід, отримавши 74,1 % голосів, переобраний президентом на новий шестирічний термін. За фінансової допомоги МВФ почалася реалізація економічних реформ, розрахована до 2002. Обсяг ВВП в 2002 склав 619 млн дол. США, його зростання — 3,5 %. Рівень інфляції в 2002 році становив 2 %. Чергові парламентські вибори відбулися 10 січня 2003 року. В умовах бойкоту виборів деякими опозиційними партіями (СДА, ФВЕД та ін) перемогу на них здобула правляча партія НОП.

Географія[ред.ред. код]

Топографічна карта країни
Карта країни
Докладніше: Географія Джибуті

Держава знаходиться в Східній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 200 км, а із заходу на сіх — на 117 км. Континентальна держава, розташована в районі Африканського Рогу і на островах Маскаєв, Муша і Семи братів, омивається Аденською і Танджерською затоками та знаходиться з південного входу в Червоне море (Баб-ель-Мандебська протока). На півночі межує з Еритреєю (спільний кордон — 113 км); на сході й півдні — з Ефіопією (337 км); на сході — з Сомалі (60 км). На сході омивається водами Аденської затоки Індійського океану, довжина берегової лінії — 370 км.

Еритрея Еритрея Баб-ель-Мандебська
протока
Gray compass rose.svg Аденська затока
Ефіопія Ефіопія Сомалі Сомалі

Геологія[ред.ред. код]

Джибуті знаходиться в зоні постійної вулканічної діяльності. Для рельєфу характерно чергування гірських масивів з низинними лавовими плато, увінчаними невисокими конусами погаслих вулканів. Вся територія країни входить в зону підвищеної сейсмічності. Повсюдно виходи геотермальних вод, причому більшість з них можуть використовуватися як джерело для одержання дешевої електроенергії. Корисні копалини — гіпс, глина, вапняк, кам'яна сіль і кухонна сіль, пемза, перли і пуццолан.

Територію з північного-сходу займають південні відроги Данакгільского хребта (вища точка — гора Муса-Алі, 2022 м). Інша частина території, що розташована на захід і південь від затоки Таджура, знаходиться в межах западини Данакіль, покритої базальтовим та ріолітовими лавами, майже позбавленими ґрунтів. Тектонічні рухи розділили ці ділянки на крутосхильні височини і глибокі западини, які потім були порізані ущелинами тимчасових річок.

Центральну частину країни займають кам'янисті, піщані або глиняні рівнини, які називаються тут «бад», найбільш знижені ділянки заповнені солоними озерами. Найбільше з них — Ассаль — лежить в улоговині, опущеної нижче рівня моря на 153 м. Запаси солі в озері Ассаль оцінюються в 1-2 млрд т. І це поки що основне мінеральне багатство країни.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат тропічний, спекотний і сухий. Кам'янисті западини і улоговини — одне з найбільш спекотних місць на земній кулі. Середні місячні температури повітря +27-35 ° С. максимуму — +42-43 ° — вони досягають у липні. У місті Джибуті мінімальна середня річна температура досягає 25 °, середня максимальна — плюс 35 °, а в западинах перевищує 40 °. У зимові місяці спека трохи спадає. Опадів у країні випадає вкрай мало — від 130 мм у Джибуті до 45 мм на берегах бада Ассаль. Найбільша кількість вологи (500 мм) випадає в горах Рогу та Мабла.

Клімат Джибуті
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум, °C 34 34 37 38 44 47 47 47 44 39 36 34
Середній максимум, °C 29 29 31 32 34 37 41 39 36 33 31 29
Середній мінімум, °C 23 24 25 26 28 30 31 29 29 27 25 23
Абсолютний мінімум, °C 19 18 21 21 21 23 22 22 23 21 18 17
Кількість дощових днів 3 2 2 1 1 0 1 1 1 1 2 2
Джерело: BBC Weather[1]

Внутрішні води[ред.ред. код]

Озеро Ассаль

Коли з Аравії в червні — серпні починають дути піщані хамсіни, термометр у Джибуті показує 45 °. На початку і в кінці цього спекотного періоду в травні і вересні (час тангабілі), в місті Джибуті вологість повітря сягає майже 100 %. У такій атмосфері людям важко дихати, зате бідна рослинність кам'янистих рівнин починає оживати. Час «тангабілі» — справжній порятунок для цієї країни, де немає постійних річок. Великі озера — Ассаль (солоне) і Аббе (прісне). Нестача питної води є однією з головних проблем. На найближчі роки вона може бути ослаблена шляхом більш широкого використання підземних вод.

Ґрунти й рослинний покрив[ред.ред. код]

Краєвид поблизу озера Ассаль

Флора в основному пустельна і злакових-чагарникові напівпустелі (злакові, різноманітні акації). Трав'яний покрив, в якому переважають малопоживні види, сильно розріджений. Лише на окремих вершинах і звернених до океану схилах Данакільского хребта, де випадає близько 400 мм опадів в рік, зустрічаються ділянки рідкостійних лісів з деревоподібними формами ялівцю, оливкових дерев, мімоз і акацій. А от у реліктовому лісі Дай (гірський масив Рогу) зростають ялівець, оливкове дерево, самшит, туя, фікус Драцена та інші, по його долині — пальма дум. Зрештою, і в невеликих і нечисленних оазисах ростуть пальми — дум і фінікова та подекуди окультурені деревоподібні види кущів, та кавові дерева. На узбережжі та островах збереглися мангрові ліси.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Тваринний світ країни бідний. Лише навколо оазисів можна зустріти невеликі стада антилопи-орикси, за якими полюють гієни і шакали, а в лісах — зграйки мавп. Також на цих територіях живуть антилопи куду і сасса, бородавочники, гієни, дикі кішки, мангуст, медоїди, морські черепахи, мавпи, сахарські лисиці, шакали, багато птахів (бл. 240 видів, особливо рідкісні види страусів), плазуни (зокрема варани , кобри і пітон), метелики і комахи. Прибережні води славляться багатством коралових рифів, достатком промислової риби, крабів і лангустів.

Політична система[ред.ред. код]

Джибуті за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава. У країні діє конституція, яка була схвалена на референдумі 4 вересня 1992 року і набула чинності 15 вересня 1992 року.

Президент обирається в ході загального голосування строком на 6 років і може переобиратися ще на один термін. Президент має серйозний вплив на уряд і є верховним головнокомандувачем Збройних сил Джибуті.

Виконавча влада здійснюється президентом і урядом (Рада Міністрів). Уряд очолюється прем'єр-міністром. Однак, в країні переважає кланова суспільна ієрархія, внаслідок чого ці групи представників намагаються оволодіти ключовими постами в виконавчій сфері, і поставити на посаду прем'єр-міністра ключову персону певного клану.

Парламент[ред.ред. код]

Докладніше: Парламент Джибуті

Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Національним зборам, що складається з 65 депутатів. Депутати обираються загальним голосуванням терміном на 5 років. Право голосу — з 18 років, право бути обраним — з 23 років.

Політичні партії[ред.ред. код]

У Джибуті склалася багатопартійна система (налічується більше 20 політичних партій). Найвпливовіші з них: «Народне об'єднання за прогрес, НОП» (Rassemblement populaire pour le progrès, RPP), лідер — Ізмаїл Омар Геллех (Ismael Omar Gelleh), ген. сек. — Мохамед Алі Мохамед (Mohamed Ali Mohamed). Правляча партія, єдина легальна партія в 1981—1992, створ. в 1979; «Партія демократичного оновлення, ПДО» (Parti du renouveau démocratique, PRD) голова — Абділлахі Хамаретех (Abdillahi Hamareiteh), ген. сек. — Маки Хумед Габана (Maki Houmed Gaba). заснов.вана в 1992. Виступає за створення демократичного уряду, сформованого на основі парламентської більшості; «Союз демократичного альянсу, СДА» (Alliance républicaine pour la démocratie, ARD), керуючий — Ахмед Дини Ахмед (Ahmed Dini Ahmed). Основна опозиційна партія, створ. в 2002.; " Фронт за відновлення едності и демократії, ФВЕД " (Front pour la restauration de l"unité et de la démocratie, FRUD), керівник — Али Мохамед Дауд (Ali Mohamed Daoud), ген. сек. — Угурех Кифлех Ахмед (Ougoureh Kifleh Ahmed). Заснований у 1991 як військове угруповання афаров, після розколу (1994) одна з її фракцій у березні 1996 легалізовані як партія.

Профспілковий рух[ред.ред. код]

Профспілкові об'єднання. Загальне об'єднання праці, ВОТ (Union Générale du Travail). Створено в 1977 року, до 1992 носило назву «Загальне об'єднання трудящих Джибуті». Об'єднує 22 професійних союзи, що нараховують у своїх лавах 17 тис. членів. Керуючий — Юсуф Мохамед (Yussuf Mohamed), генеральный секретар — Аден Мохамед Арду (Aden Mohamed Ardou).

Судова влада[ред.ред. код]

Судова система ґрунтується на сучасному праві, мусульманському і традиційному (звичайному) праві. Судову владу представляє Верховний суд, заснований у 1979 році. Є також Вищий апеляційний суд і суд першої інстанції. Трибунал безпеки, суди шаріату, кримінальні суди округів, а також суди з проблем праці.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Українсько-джибутійські відносини[ред.ред. код]

Уряд Джибуті офіційно визнав незалежність України 6 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною не встановлено[2]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Джибуті, що відає справами щодо України, знаходиться в Парижі (Франція)[2]. Справами України в Джибуті відає українське посольство в Ефіопії.

Державна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор був розроблений Махамудом Харбі й був офіційно піднятий 27 червня 1977 року. Кольори інтерпретуються так: білий — світ, синій — море і небо, зелений — земля, а червона зірка означає єдність. Цей прапор використовувався з 1972 року африканським Союзом національного звільнення. А потім кольори були витлумачені інакше — зелений колір символізував аффара-мусульман, а синій був кольором ісса-мусульман.

Державний герб був розроблений художником Хасаном Робле. Джибуті також має печатку, яка має той же дизайн, як на гербі, а його офіційний сенс роз'яснюється в законодавстві, та розпорядчих діях. На гербі зображений лавровий вінок (символізує здобутки нації після отримання незалежності) навколо щита та списа (символізують національний суверенітет і територіальну цілісність) увінчаного п'ятьма зірками, а також традиційні для Джибуті піднятий кинджал.

Державний гімн було прийнято після отримання незалежності від Франції в 1977 році. Слова гімну написав Аден Ельмі, мелодію — Абді Роблег.

Адміністративно-територіальній поділ[ред.ред. код]

Регіони країни

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 5 регіонів і одне місто, прирівняне до регіону. Регіони країни розділені на округи — всього 11, при чому деякі округи охоплюють різні регіони (але саме округи й вважаються головною адміністративною одиницею). В свою чергу округи складаються з муніципалітетів. Округами управляють комісари республіки (префекти), які водночас є ще й мерами окружних центрів.

Географічно-територіальні регіони Джибуті:

  • Регіон Алі-Сабіх (Ali Sabieh Region) (Region d'Ali Sabieh)
  • Регіон Арта (Arta Region) (Region d'Arta)
  • Регіон Дікіль (Dikhil Region) (Region de Dikhil)
  • Джибуті (місто) (Djibouti (city)) (Ville de Djibouti)
  • Регіон Обок (Obock Region) (Region d'Obock)
  • Регіон Таджура (Tadjourah Region) (Region de Tadjourah)
округи країни

Адміністративні одиниці Джибуті — округи:

  • Алайлі округ (Alaili Dadda)
  • Алі-Сабіх округ (Ali Sabieh District)
  • Ас Ейла округ (As Eyla District)
  • Балга округ (Balha District)
  • Дікіль округ (Dikhil District)
  • Джибуті округ (Djibouti District)
  • Дорра округ (Dorra District)
  • Обок округ (Obock District)
  • Ранда округ (Randa District)
  • Таджура округ (Tadjourah District)
  • Йобокі округ (Yoboki District)

Збройні сили[ред.ред. код]

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 9,6 тис. військовослужбовців: Армія — 9,2 тис. чол., Військово-морські сили — 200 чол., Військово-повітряні сили — 200 чол[2]. Існують також напіввійськові підрозділи жандармерії (1,2 тис. чол.) і національні сили безпеки — 3 тис. чол. (дані за 2002 рік). Загальні витрати на армію склали 28 млн доларів США[2]. Збройні сили Джибуті створені в 1977 році. З 1992 року діє загальна військова повинність для чоловіків у віці 18-25 років. Витрати на оборону від 4 % до 5 % від ВВП країни.

На території країни з колоніальних часів залишається найбільша військова база Франції в Африці: 2850 солдат. В середині XX століття на території Джибуті базувався Французький іноземний легіон. Після визнання незалежності держави цей легіон в основному передислокувався, залишивши декілька підрозділів. І на сьогоднішній день, через тісні контакти вони продовжують допомагати в становленні Джибутійських Збройних сил. Регулярно проводяться франко-джибутійскі військові маневри. Джибуті під час першої війни в Перській затоці (19901991) використовувалася як оперативна база військ США.

У 2001 році уряд Джибуті здав в оренду колишній базовий табір французьких легіонерів — Лемоньєр (Lemonier) уряду США. Табір Лемоньєр використовується для боротьби з тероризмом в регіоні, головним чином як база для повітряного патрулювання над територією Сомалі, Червоного моря та Аденської протоки. Американські чиновники згодом перенесли сюди і весь апарат Африканського антитерористичного відділення, якому доручено керівництво і оперативна діяльність в рамках операції «Нескорена свобода». Африканське антитерористичне відділення зараз налічує 1500 солдат та цивільних співробітників з США. З 2008 року ця ж структура взяла під свою опіку всю структуру протипіратської операції в Аденській затоці та Індійському океані.

Економіка[ред.ред. код]

Місцевий ринок Джибуті
Докладніше: Економіка Джибуті

Джибуті — відстала в економічному плані держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 619 млн доларів США (177-е місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 1 тис. доларів (174-е місце в світі)[2]. Промисловість разом із будівництвом становить 22 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 18 %; сфера обслуговування — 60 % (станом на 2006 рік)[2].

Трудові ресурси не достатньо кваліфіковані, хоча з часом ситуація вирівняється, завдяки сприянню урядових та інвестиційних проектів. Економічно активне населення — 315 тис. осіб. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 8 % — промисловість і будівництво; 77 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 15 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[2]. Безробіття становить від 40 % до 50 % і є серйозною проблемою. Споживання на душу населення знизилося, за оцінками, на 35 % за останні 7 років — через економічний спад, громадянські війни, а також високі темпи зростання населення (включаючи мігрантів та біженців).

Надходження в державний бюджет Джибуті за 2006 рік склали 135 млн доларів США, а витрати — 182 млн; дефіцит становив 74 %[2].

Через несприятливі кліматичні умови та нерозвинений промисловий сектор економіка Джибуті базується на сфері послуг, пов'язаних з стратегічним місцем розташування цієї країни і її статусу, як зони вільної торгівлі в північно-східній Африці. Майже дві третини населення живе в столиці, інші в основному кочові скотарі. У районі порту Джибуті створена вільна економічна зона.

Джибуті надає послуги як транзитного порту для регіону і міжнародного перевалочного центру та дозаправлення. Країна має мало природних ресурсів і мало промисловості тому й значно залежить від іноземної допомоги для надання сприяння її платіжного балансу та фінансування проектів розвитку. Поновлення бойових дій між Ефіопією та Еритреєю була корисною для Джибуті, а столичний порт після здобуття незалежності Еритреї, почав використовуватись як головний вихід до моря для Ефіопії. Зіткнувшись з численними економічними проблемами, уряд намагається знизити заборгованість по довгостроковій зовнішньої заборгованості і поступово задовольняє умови зовнішньої допомоги донорів держави (ЄБРР, Франція, США, МВФ, Саудівська Аравія, тощо).

Фінанси[ред.ред. код]

Фінансова та інвестиційна структура в країні стає тільки на ноги. В країні розвивається низка інвестиційних проектів за участю відомих світових компаній. Деніел Р. Саттон, американський соляний магнат, вклав близько 70 млн дол США по дослідженню і промисловому збору солі в районі озера Асал. Розвиваються інвест-проекти: із золотошукачами з Індії, геотермальними експертами з Ісландії, турецьких готельних менеджерів, нафтових інженерів з Саудівської Аравії, французьких банкірських мереж і американських військових підрядників. Інвестори з Дубаю мають дозвіл на побудову в країні ще одного транспортного вузла, в рамках зусиль по розвитку в регіоні портових терміналів (нафтових, газових чи зернових). Саудівські інвестори, вивчають можливість поєднання Африканського Рогу з Аравійським півостровом за допомогою 18-мильного підвісного мосту через протоку Баб-ель-Мандіб називається Міст роги. Саме, Тарік бен Ладен, зведений брат Усами бен Ладена, був пов'язаний з проектом (Bridge of the Horns).

Валюта[ред.ред. код]

Докладніше: Валюта Джибуті

Національною валютою країни слугує джибутійський франк (DJF), що складається з 100 сантимів. Інфляція не викликає занепокоєння, через фіксовану прив'язку франка до долара США. Курс національної валюти у 2004 році становив 1 USD = 177,72 DJF.

Промисловість[ред.ред. код]

Головні галузі промисловості:

Розвиваються паперова і фармацевтична галузі промисловості.

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

Енергетика[ред.ред. код]

Основа паливно-енергетичного балансу — імпортовані нафта та нафтопродукти, а також деревне вугілля. Працюють 6 ТЕС. Ведуться дослідження з використання альтернативних джерел енергії (в тому числі геотермальних вод). За 2004 рік було вироблено 200 млн кВт/год електроенергії (експортовано 0 млн кВт/год); загальний обсяг спожитої — 186 млн кВт/год (імпортовано 0 млн кВт/год)[2].

У 2004 році споживання нафти склало 12 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[2].

Агровиробництво[ред.ред. код]

На полях країни
Рибалки

Серйозний збиток господарству завдають часті посухи та малопридатні для аграрного виробництва ґрунти і більшість продовольства доводиться імпортувати. У сільськогосподарському обробітку знаходиться лише 8,6 % площі держави[2]. Сільське господарство раніше було ключовим видом в країні, але тепер його доля в ВВП — 3,5 % (2003). Головною галуззю слугує відгінне скотарство — розведення верблюдів, кіз, великої рогатої худоби, овець і ослів.

Землеробство розвинуте слабко, площа оброблюваних земель — близько 1 %. Вирощують овочі (в основному помідори), кавуни та дині.

Розвивається рибальство (вилов баракуди, в'юна, карангу, меру, мурени, тунця, ската-манту та інші). Населення займається також полюванням, видобутком перлів, коралів і морських губок.

Транспорт[ред.ред. код]

Морський порт Джибуті — головні ворота країни
Докладніше: Транспорт Джибуті

Транспортна мережа розвиненіша в південних округах. Важливе місце в її структурі належить морському порту в місті Джибуті (відкритий в 1888, в 2000 розпочато його розширення) — транзитного пункту на міжнародних шляхах з Європи і Середземномор'я в Східну Африку і країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Інші морські порти — Аден і Джидда, Танджер, Обок. Морський торговельний флот в 2004 нараховував 1 судно. Протяжність залізниць (є частиною спільної з Ефіопії ж / д) — 121 км. Перша гілка (м. Джибуті-Дире-Дауа (Ефіопія)) побудована в 1902. Загальна довжина автомобільних доріг — понад 3,5 тис. км (з твердим покриттям — 500 км). Налічується 13 аеропортів та злітно-посадкових майданчиків (3 з них мають тверде покриття). Міжнародний аеропорт Амбулі (за 6 км від столиці) є одним з найбільших в Африці. (усі дані за 2003 р.)

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм Джибуті

Країна має потенціал для розвитку туристичного бізнесу — наявність досить розгалуженої інфраструктури, піщані пляжі та мальовничі пейзажі Таджурскої затоки, умови для яхтового спорту і підводного полювання. У 1992 році Джибуті відвідало 41 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 4 млн доларів США, а у 1998 році — лише 20 тис. (переважно французи)[2].

Пам'ятки: тропічний акваріум, центральний ринок, пляж Дорале (м. Джибуті), заповідні острови Маскаєв та Муша в затоці Таджур, національний лісопарк Дай, а також екзотична пустельна місцевість, що нагадує місячний ландшафт, недалеко від міста Алі-Сабіе. Підводний полювання (в тому числі на морських черепах) заборонена законом. Вилов риби дозволяється тільки за ліцензією. Заборонені видобуток та вивезення з країни коралів і раковин.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Значну частку в зовнішньоекономічній діяльності країни займає реекспорт товарів. Основні торговельні партнери Джибуті: Сомалі, Ефіопія, Саудівська Аравія, Індія, Китай, Ємен.

Держава експортує: каву, шкіри. Основні покупці: Сомалі (67 %); Ефіопія (22 %); Ємен (3 %). У 2006 році вартість експорту склала 250 млн доларів США[2].

Держава імпортує: продукти харчування, нафту, устаткування. Основні імпортери: Саудівська Аравія (23 %); Індія (19 %); Китай (10 %). У 2006 році вартість імпорту склала 987 млн доларів США[2].

Населення[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Джибуті

Населення держави у 2006 році становило 0,49 млн осіб (161-е місце в світі). Густота населення: 20 осіб/км² (152-е місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 39,5 ‰; смертність 19,3 ‰; природний приріст 20,2 ‰[2].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 43,3 % (0,11 млн чоловіків, 0,11 млн жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 53,3 % (0,14 млн чоловіків, 0,12 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,3 % (0,008 млн чоловіків, 0,008 млн жінок).

Понад 100 тис. джибутійців ведуть кочовий або напівкочовий спосіб життя. Понад 45 % населення знаходиться нижче межі бідності.

Гостро стоїть питання репатріації біженців і нелегальних емігрантів (100 тис. чол. — 2003) з Іраку, Ємену, Руанди, Сомалі, Судану, Еритреї та Ефіопії. Джибутійські біженці живуть в Ефіопії, Кенії (бл. 20 тис. чол. — 2001). З 2000 Джибуті стала одним з нових шляхів африканських біженців (через Москву і Таллінн) у Швецію.

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Джибуті

У Джибуті високі темпи урбанізації, рівень урбанізованості у 1995 році склав 83 %[2]. Головні міста держави: Джибуті (385 тис. осіб), Алі-Сабієх (24 тис. осіб), Діхіл (17 тис. осіб).

Етнічний склад[ред.ред. код]

Джибуті — поліетнічна держава. Головні етноси, що складають джибутійську націю: сомалійці (48 % — ісса, народності абгаль, далол) — 65 %, афари (данакіль) — 35 %, 5 % — європейці (більшість французів та італійців), араби (у основному вихідці з Ємену), ефіопи.

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Джибуті

Державні мови: французька і арабська. Сомалійська і афарська мови використовуються більшістю населення республіки.

Релігії[ред.ред. код]

Релігія Джибуті
релігія відсоток
Іслам
  
94%
Християнство
  
6%
Докладніше: Релігія в Джибуті

Джибуті — світська держава. Свобода віросповідання гарантується Конституцією, але не заохочується прозелітизм з боку влади, яка також має дипломатичні відносини з Ватиканом. Головні релігії держави: іслам сунітського спрямування (є також невелике число шиїтів) — 94 % населення, католицтво — 2,2 %, православ'я — 3,2 %, приблизно 1 % джибутійців сповідують буддизм і індуїзм.

Іслам почав поширюватися в ІХ ст. н.е. Кожен місто і селище в Джибутті має свою мечеть, куди жителі ходять на поклоніння. Також мусульмани ходять до гробниць своїх колишніх релігійних лідерів, і ті, вважаються святими місцями. Найвідоміше священне місце для прихильників ісламу в Джибуті — могила шейха Абу Язід (Abu Yazid), що знаходиться в горах Года.

Більшість християн з Ефіопії або європейських країн і в основному належать до ефіопської православної церкви і Римсько-католицької церкви. 3,2 % населення православні ефіопського патріархату. Є ще невелика протестантська громада кілька сотень людей, хоча протестантська церква Джибуті була створена в 1960 році. Римо-католицької єпархія є в місті Джибуті, тільки 1 або 2 % населення входить до складу цієї єпархії. Також в країні присутні послідовники грецької православної церкви, із своїми місіями на побережжі в Червоного моря. В Джибуті віднедавна ще й з'явилися послідовники ордену менонітів, їх місія також діє в Джибуті.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Охорона здоров'я ще в середині XX століття була в зародковому стані. Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 43,2 року: для чоловіків – 41,9 року, для жінок – 44,5 року[2]. Смертність немовлят до 1 року становила 102 ‰ (станом на 2006 рік) — країна входить у першу десятку держав Африки за цим показником. Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 місто на 370 жителів; лікарями – 1 лікар на 5255 жителів (станом на 1995 рік)[2]. З 2000 років витрати на охорону здоров'я становили 5 % від ВВП.

Брак чистої питної води призводить до спалахів кишково-інфекційних захворювань.

У регіоні переважають інфекційні (в тому числі туберкульоз) захворювання. У 2003 році нараховувалося 9,1 тис. хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих, померли 690 чол. Темпи зростання захворюваності на СНІД — 2,9 % на рік (2003).

У більшості випадків негатив у сфері охорони здоров'я пояснюється рівнем корупції, клановістю суспільства та впливом іноземної міграції. Згідно з даними доповіді ООН про гуманітарному розвитку планети (2001) Республіка Джибуті в рейтингу країн знаходилася на 153 місці.

Лікарські кадри готуються за кордоном (Алжирі, Марокко, Тунісі, Франції та Росії). Окрім Франції, фінансову допомогу системі охорони здоров'я надавали Німеччина, Ірак і Лівія.

Освіта[ред.ред. код]

У шкільному класі
Докладніше: Освіта в Джибуті

Рівень письменності в 2003 році становив 69,9 %: 78 % серед чоловіків, 58,4 % серед жінок[2]. Витрати на освіту в 1996 році склали 3 % від ВВП, 10,5 % усіх державних громадських видатків[2].

У Джибуті єдина платна система освіти що включає початкові та неповні середні школи, 3 ліцеї. У країні запроваджено 6-річну обов'язкову шкільну освіту (декларується як безкоштовна). Середня освіта (7 років) починається з 12-річного віку і проходить у два етапи — 4 і 3 роки. У 2001 році початкові школи відвідували 37,9 тис. дітей відповідного віку. Налічується декілька десятків шкіл з вивчення Корану.

Вищих навчальних закладів немає. Середня технічна та вища освіта здобувалася джибутійською молоддю за кордоном (в основному у Франції, в кін. 1990-х студенти з Джибуті навчалися також в російських вузах). 55 % випускників після закінчення навчання на батьківщину не повертаються. З 2000 року почалася реалізація програми реформування системи освіти.

Інтернет[ред.ред. код]

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Джибуті користувались лише 750 осіб[2].

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Джибуті

Архітектура[ред.ред. код]

Їй притаманна мішанина арабського, африканського і західноєвропейського стилів. Традиційний вид житла — невеликий одно- або двоповерховий будинок під плоскою покрівлею, оточений терасою і галереєю. Доволі товсті стіни, що захищають від спеки, зводять з блоків мадрепора (місцевий будівельний матеріал коралового походження). Вікна та двері — дерев'яні, прикрашені галереєю. Багато прикладів ісламського, османського та французького впливу можна побачити в місцевих будинках, у яких містяться орнаментальні творіння майстрів з ретельно вибудованими мотивами і каліграфією. У кочових народів помешканням служать, покриті шкірою намети або пасовища з циновок. В місті Джибуті збереглися квартали, побудовані в колоніальному стилі. У сучасному будівництві використовуються алюміній, залізобетонні конструкції і скло.

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Докладніше: Мистецтво Джибуті

Професійні живопис і скульптура перебувають у стадії формування. Широко відоме в країні ім'я молодого художника «Роберта» (псевдонім Мохаммеда Хусейна). Поширені художні промисли — плетіння виробів з тростини, виготовлення сувенірів (опудала представників водного світу, різноманітні черепашки, вироби з каміння та коралів).

Література[ред.ред. код]

Заснована на традиціях усної народної творчості афарів і ісса, відчуває значний вплив літератури Франції. Популярний фольклор (легенди, міфи, перекази й казки). У 1990-е французькою, афарською та сомалійською мовами видано кілька збірників легенд і казок місцевих народів. Коло літераторів нечисленне. Сучасні письменники — Абдурахман Вабері (живе у Франції, дві збірки оповідань молодого автора входять в обов'язкову шкільну програму Джибуті), Дагер Ахмед та популярний поет А. Ваіс.

Розвитку національної літератури, музичного та образотворчого мистецтва сприяє активна взаємодія творчої інтелігенції країни з працюючими в Джибуті численними франкофонійними організаціями (в тому числі французьким культурним центром ім. А. Рембо) і інститутом Гете (Німеччина), які регулярно проводять тут свої культурні заходи.

Театр[ред.ред. код]

Докладніше: Театр Джибуті

Зародження національного театру почалося в кінці 1980-х. При Палаці народу (побудований в г. Джибуті у 1985) працюють кілька театральних колективів. У столиці діє аматорський театр «Салин», на сцені якого виступають гастролюючих іноземні артисти.

Музика й танці[ред.ред. код]

Докладніше: Музика Джибуті

Багатство і самобутність мистецтва Джибуті передається і зберігається в усній формі, в основному через пісню. Гра на музичних інструментах, пісні й танці є невід'ємною частиною самобутньої культури народів Джибуті. Традиційна музика виконується на тамтамах. В ХХ столітті на неї вплинули сучасна європейська і арабська музичні культури. При Палаці народу (побудований в м. Джибуті у 1985) працюють кілька музично-танцювальних колективів.

Кінематограф[ред.ред. код]

Кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Кухня Джибуті

Смачна місцева кухня з великою кількістю різноманітних соусів. На національну кухню країни вплинули ефіопські кулінарні традиції. Серед типових продуктів: м'ясо (в основному яловичина), овочі, соуси, приправи і спеції. Найпопулярнішим напоєм є пиво, варити яке вміє практично кожен місцевий житель. Варити пиво вміє практично кожен місцевий житель. Незважаючи на те, що в більшості своїй страви кухні Джибуті приготовані за простими рецептами, вони славляться неперевершеним смаком. Особливою популярністю у приїжджих туристів користуються вишукані делікатеси. Крім того, країна славиться: великою кількістю різних соусів, великими коржиками, приготованими з теффовой та пшеничного борошна, сирим парним м'ясом. Великі коржі подають у всіх ресторанах. Випікають їх за старовинними рецептами. І місцевим жителям, і туристам також подобаються такі національні страви, як: стейк «тартар»; сира мелена яловичина зі всілякими приправами; дуже гострий соус бербер (його подають практично до всіх страв); пряна і дуже гостра паста з перцю. Яловичина — типовий продукт для цих місць Традиційні страви Джибуті заслуговують особливої уваги, і, звичайно, знаходять своє визнання у справжніх цінителів екзотичної їжі.

Одяг[ред.ред. код]

Джибутійське вбрання відповідає спекотному і посушливому клімату регіону. Тут майже не вдягаються в одяг прозахідного стилю, такого, як джинси та футболки, не можливо спостерігати. Чоловіки, як правило, носять «макавіс», яка чимось нагадує «саронг» — вбрання яке носять навколо талії. Серед кочівників, більшість носить вільно загорнуті білі бавовняні халати, які ще називають «тобой», що понижуються приблизно до коліна, та перекинуті через плече (так само, як римські — «тоги»). Жінки, як правило, носять «дірак», який являє собою довгу, легку, напівпрозору вуаль-сукню з бавовни та ще носять схожу на блузу, але надто подовжену із щільних матерій, а під нею бюстгальтер. Заміжні жінки, як правило, носять на голові хустки, що називаються «шаш», а також часто використовують шаль, яка прикриває їх верхню частину тіла й називається «гарбаса». Не перебуваючи в шлюбі або молоді жінки, не завжди покривають свої голови. Традиційний арабський костюм, для чоловіків — «джеллабія» і для жінок «ніджаб». У деяких випадках, таких, як фестивалі чи свята, жінки прикрашають себе спеціальними прикрасами та головними уборами, аналогічні тим, які носили в старі часи берберські племена з Магріба.

Свята[ред.ред. код]

Докладніше: Свята Джибуті

На додаток до Ісламського календаря, мусульмани в Джибуті також відзначають перший день Нового Року (1 січня) і День Праці (1 травня), як додаткові та дозволені свята.

Наука[ред.ред. код]

Докладніше: Наука в Джибуті

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Докладніше: ЗМІ Джибуті

В Джибуті видаються: французькою та арабською мовами — щотижнева газета «Ля Насьон де Джибуті» (La Nation de Djibouti — «Народ Джибуті», також нерегулярно виходить додаток до нього сомалійською мовою), французькою мовою — офіційний вісник уряду "Журнали офісьель де ля Репюблік де Джибуті «(Journal officiel de la République de Djibouti — „Офіційна газета Республіки Джибуті“), газета» Ле Прогре "(Le Progrès -«Прогрес») — друкований орган правлячої НОП, тижневик «Ле Ренуво»(Le Renouveau -«Оновлений») — друкований орган ПДО і католицький журнал «Карфур африкен» та інші видання.

«Джибутійске інформаційне агентство, АДЖИ» (Agence Djiboutienne d "Information, ADJI) створено в 1978, діє з 1982. Урядова служба радіомовлення і телебачення працює з 19561991 побудована сучасна багатоповерхова студія), щоденні передачі ведуться французькою, арабською та афарською мовами, а також сомалійською мовою. Телепередачі транслюються лише на місто Джибуті і його передмістя.

Спорт[ред.ред. код]

Докладніше: Спорт у Джибуті

Спорт в Джибуті розвивається доволі повільно. Найбільше виділяються: легка атлетика, футбол, підводне плавання та інші спортивні види, хоча досягнення джибутійських спортсменів в більшості видів не вражають й знаходяться на рівні «головне участь, а не перемога». Все це пояснюється скудним економічним потенціалом країни та суспільними звичками (жувати кат — головний вид спорту і найбільша проблема країни). Хоча й усвідомлюючи головні світові тенденції в спорті, державні та громадські структури доволі значну підтримку надають розвитку футболу, який став наймасовішим в Джибуті (навіть проводиться свій власний чемпіонат), але це все ще в зародковому стані — тому й успіхів жодних не було.

А от в легкій атлетиці, яку культивують на любительському рівні, вдалося добитися деяких успіхів. Все починалося ще за французького панування, коли в закритих навчальних закладах та військових частинах колоністи практикувалися в спортивних змаганнях, поміж них потроху здобували спортивних звичок й місцеві жителі. Хоча Коран не забороняє спортивних звитяг, але світсько-церковна верхівка країни з презирством ставилася до таких дій, але з плином часу та завдяки успішним й затятим спортовцям вдалося переконати джибутійське суспільство в протилежному та здобути прихильності до спорту. Без сумніву, що найголовнішим звитяжцем — прапором спортивного руху став «герой-олімпієць» Ахмед Салах.

Ахмед Салах (араб. حسين أحمد صلاح, (нар. 31 грудня 1956)) — джибутійській легкоатлет, марафонець. Бронзовий призер Олімпійських ігор 1988 року в Сеулі, учасник Олімпійських ігор 1992 і 1996 років. Єдиний джибутійський призер Олімпійських ігор. Дворазовий срібний призер чемпіонатів світу в марафонську забігові 1987 і 1991 років. Переможець багатьох міжнародних марафонів, включаючи марафон в Парижі, Белграді, Відні.

Примітки[ред.ред. код]

  1. BBC Weather : Djibouti. Процитовано 11 July 2012. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.

Посилання[ред.ред. код]


Прапор Джибуті Це незавершена стаття про Джибуті.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.