Джибуті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Джибуті
جمهورية جيبوتي
Jumhūriyyat Jībūtī
Jamhuuriyadda Jabuuti
République de Djibouti

Прапор Джибуті Герб Джибуті
Прапор Герб
Гімн: Джибуті
Розташування Джибуті
Столиця
(та найбільше місто)
Джибуті
11°36′ пн. ш. 43°10′ сх. д. / 11.600° пн. ш. 43.167° сх. д. / 11.600; 43.167
Офіційні мови Арабська та Французька
Державний устрій Парламентська республіка
 - Президент Ісмаїл Омар Гелле
 - Прем'єр-міністр Ділейта Мохамед Ділейта
Незалежність від Франції 
Площа
 - Загалом 23 200 км² (149-те)
 - Води (%) 0.09 (20/ 7.7 mi²)
Населення
 - оцінка липень 2005 р. 793,000 (160-те)
 - перепис 2000 р. 460,700
 - Густота 34/км² (168-ме)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний 1.641 мільярдів (164-те)
 - На душу населення $2,070 (141-ше)
ІРЛП  (2004) 0.494 (низький) (148-ме)
Валюта Джибутійський франк (DJF)
Часовий пояс EAT (UTC+3)
Домен інтернету .dj
Телефонний код +253

Джибуті, (фр. Djibouti, арабською мовою: جيبوتي Ji-bu-ti-, сомалійською: Jabuuti), офіційна назва Республіка Джибуті, яка розташована на півночі Африканського Рогу. Вона межує з Еритреєю на півночі, з Ефіопією на заході і півдні і Сомалі на південному-сході. Решта кордону проходить по Червоному морі і Аденській затоці. По іншу сторону Червоного моря, на Аравійському півострові, за 20 км від узбережжя Джибуті знаходиться республіка Ємен. Джибуті розміром близько 23 200 квадратних кілометрів. Столицею країни і головним портом є місто Джибуті. Країна входить до числа країн, що розвиваються.

Населення 712 тис. (2004) (ісса 47 %, афари 37 %, європейці 8 %, араби 6 %); мови: французька (державна), сомалі, арабська, афарська. Релігіяіслам і християнство. Національне свято — 27 червня — День незалежності (1977). Грошова одиницяджибутійський франк. Джибуті слабкорозвинена (економічно) держава, приблизно п'ята частина населення країни живе нижче межі бідності (дохід на душу населення 1.25$). Останні роки при підтримці європейських та аравійських країн відчутні позитивні поступи в економіці та суспільстві республіки Джибуті.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Джибуті

Територія сучасної Джибуті була заселена задовго до початку нової ери. В ІІІ ст. до н.е.. сюди проникли торговці з Греції, Індії, Персії та Південної Аравії. З початку ІХ ст. по кінець XIV ст. територія Джибуті була частиною мусульманського державного утворення Султанат Ійфат. Турецько-португальським суперництвом за контроль над Джибуті закінчилося перемогою Португалії (XIV ст.), але в XVII ст. владу знову захопили султанати.

Карта країни

Колоніальний період. Франція робила спроби закріпитися на узбережжі Аденської затоки з 1850-х. В 1888 році на узбережжі французами був заснований морський порт Джибуті. З 1896 року нова колонія з адміністративним центром у місті Джибуті стала називатися Французький Берег Сомалі. Активно розвивалася торгівля, французькі колоністи створювали землеробські і скотарські господарства. Введення в експлуатацію спільної джибутійско-ефіопської залізниці (1917 року перетворило країну у важливий військово-стратегічний пункт в Індійському океані. В 1946 року колонія отримала статус заморської території Франції.

Перша політична партія - «Демократичний союз Сомалі» (ДСС) - створена в 1958 році. В 1960-ті створюються партії на етнічній основі: «Партія народного руху» (ПНТ), «Демократичний союз афарів» (ДСА) та інші. Зростання політичної активності в колонії змусило Францію в 1967 році надати їй розширену автономію, вона одержала також нову назву -- «Французька територія афарів та ісса» (ФТАІ). В 1975 році заснована перша міжетнічних партія - «Африканська народна ліга за незалежність» (АНЛН), яка виступила ініціатором руху за незалежність країни. На референдумі, проведеному 8 травня 1977, 98,7% населення Джибуті висловилися за незалежність.

Період незалежного розвитку. 27 червня 1977 проголошено незалежну державу Республіка Джибуті. Президентом країни обраний голова АНЛН Хасан Гулід Аптідон. Робилися спроби підтримки етнічного балансу між ісса і афара (за перші два роки незалежності тричі змінювався склад уряду). В березні 1979 року на базі АНЛН створена партія «Народне об'єднання за прогрес» (НОП) на чолі з Х. Г. Гулідом. Після переобрання його на новий президентський термін в 1981 в країні введена однопартійна система. Напруженість у відносинах між Афара і Ісса на початку 1990-х призвела до збройних сутичок. З 1991-1994 роки проти уряду виступала опозиційне військове угруповання афарів ФВЕД ( «Фронт за відновлення єдності та демократії»).

В 1992 році під тиском опозиції та міжнародних фінансових організацій повернута багатопартійність. На президентських виборах 1993 року знову переміг Х. Г. Гулід. ФВЕД відновив збройне протистояння владі. Після тривалих переговорів уряд визнав ФВЕД легальною партією. Помірне крило керівництва партії на парламентських виборах 1997 року виступило в єдиній коаліції з правлячою НОП. Радикальна частина ФВЕД продовжувала антиурядові виступи до підписання мирного договору між ними в травні 2001 року.

В 1999 році Х. Г. Гулід, отримавши 74,1% голосів, переобраний президентом на новий шестирічний термін. За фінансової допомоги МВФ почалася реалізація економічних реформ, розрахована до 2002. Обсяг ВВП в 2002 склав 619 млн дол. США, його зростання - 3,5%. Рівень інфляції в 2002 році становив 2%. Чергові парламентські вибори відбулися 10 січня 2003 року. В умовах бойкоту виборів деякими опозиційними партіями (СДА, ФВЕД та ін) перемогу на них здобула правляча партія НОП.

Національні символи та свята[ред.ред. код]

Прапор[ред.ред. код]

Докладніше: Прапор Джибуті

Прапор Джибутті був розроблений Махамудом Харбі й був офіційно піднятий на 27 червня 1977 року. Кольори інтерпретуються так: білий - світ, синій - море і небо, зелений - земля, а червона зірка означає єдність. Цей прапор використовувався з 1972 року африканським Союзом національного звільнення. А потім кольори були витлумачені інакше - зелений колір символізував аффара-мусульман, а синій був кольором ісса-мусульман.

Герб[ред.ред. код]

Докладніше: Герб Джибуті

Герб був розроблений художником Хасаном Робле. Джібуті також має печатку, яка має той же дизайн, як на гербі, а його офіційний сенс роз'яснюється в законодавстві, та розпорядчих діях.

Закон № 91/AN/00/4th L визначенні друку Республіки

Національне збори прийняли Президент Республіки затвердив У законодавстві яке має зміст наступним чином:

Стаття 1: Герб в Республіці Джибуті, повинні бути представлені лавровим вінком навколо щита та списа увінчаного п'ятьма зірками. Щит та спис з обидвох боків - в двох руках по одному підняті традиційні для Джибуті - кинджал.

Стаття 2: лавровий вінок представляє світу здобутки народу Джибуті після перемоги, отримані в ході здобуття незалежності 27 червня 1977 року. Щит, та списа, і зірки повинні символізувати захист національного суверенітету та територіальної цілісності, культуру та традиції народу, як основи національної солідарності.

Стаття 3: Тільки за дозволу, можливе використання і друкування Герба Джибуті і печатка, авторські права яких будуть строго захищені Президентом Республіки, Національними Зборами та Конституційною радою. Президент Республіки, в свою чергу, призначає комісію за використання міністром закордонних справ та послів, акредитованих в різних країнах.

Гімн[ред.ред. код]

Докладніше: Гімн Джибуті

У гімні з Джибуті було прийнято після отримання незалежності від Франції в 1977 році. Творцями його були: слова Аден Ельмі, і мелодія є Абді Роблег.

Національні свята[ред.ред. код]

  • 1 січня Новий рік
  • дата-день (не постійна) між кінцем грудня та початком лютого — Ід ель-Кебір (мусульманське свято Ід аль-Адха - Курбан-байрам )
  • дата-день (не постійна) в грудні-лютому - 1-й день мухарама (Новий рік за мусульманским календарем)
  • 1 травня Свято праці
  • дата-день (не постійна) навесні-влітку - Мулуд (Маулід-ан-Набі, день народження Пророка Мухаммеда)
  • 27 червня День незалежності ( з 1977 року)
  • дата-день (не постійна) в жовтні - Аль-ісра аль-мірадж ( раджаб-байрам Раджаб-байрам - Мусульманське свято в пам'ять про нічні) подорожі Пророка з Мекки в Єрусалим і назад)
  • дата-день в жовтні - на початку листопада -- Рамадан ( Ід аль-фітр , Ураз-байрам ), Мусульманське свято разговенія)

Державний устрій[ред.ред. код]

Джибуті — республіка. У 1896—1946 рр. — Колонія — Французьке Сомалі. З 1946 року — заморська територія Франції. У 1967 році територія отримала внутрішнє самоврядування і стала називатися Французька територія афарів та ісса (ФТАІ). 8 травня 1977 року відбувся референдум, в ході якого більшість населення висловилася за проголошення незалежності країни.

27 червня 1977 року проголошена незалежність. Держава отримала назву Республіка Джибуті. У країні діє конституція, яка була схвалена на референдумі 4 вересня 1992 року і набула чинності 15 вересня 1992 року.

Керівник держави — президент. Президент обирається в ході загального голосування строком на 6 років і може переобиратися ще на один термін. Президент має серйозний вплив на уряд і є верховним головнокомандувачем Збройних сил Джибуті.

Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Національним зборам, що складається з 65 депутатів. Депутати обираються загальним голосуванням терміном на 5 років. Право голосу — з 18 років, право бути обраним — з 23 років.

Виконавча влада здійснюється президентом і урядом (Рада Міністрів). Уряд очолюється прем'єр-міністром. Однак, в країні переважає кланова суспільна ієрархія, внаслідок чого ці групи представників намагаються оволодіти ключовими постами в виконавчій сфері, і поставити на посаду прем'єр-міністра ключову персону певного клану.

Судова система. Ґрунтується на сучасному праві, мусульманському і традиційному (звичайному) праві. Судову владу представляє Верховний суд, заснований у 1979 році. Є також Вищий апеляційний суд і суд першої інстанції. Трибунал безпеки, суди шаріату, кримінальні суди округів, а також суди з проблем праці.

Збройні сили та військові угрупування[ред.ред. код]

Збройні сили створені в 1977. У 2002 році вони нараховували 9,6 тис. чол.: Армія - 9,2 тис. чол., Військово-морські сили - 200 чол., Військово-повітряні сили - 200 чол. Існують також напіввійськові підрозділи жандармерії (1,2 тис. чол.) і національні сили безпеки - 3 тис. чол. ( дані за 2002рік). З 1992 року діє загальна військова повинність для чоловіків у віці 18-25 років. Витрати на оборону від 4% до 5% від ВВП країни.

На території країни з колоніальних часів залишається найбільша військова база Франції в Африці: 2850 солдат. В середині XX століття на території Джибуті базувався Французький іноземний легіон. Після визнання незалежності держави цей легіон в основному передислокувався, залишивши декілька підрозділів. І на сьогоднішній день, через тісні контакти вони продовжують допомагати в становленні Джибутійських Збройних сил. Регулярно проводяться франко-джибутійскі військові маневри. Джибуті під час першої війни в Перській затоці (1990-1991) використовувалася в якості оперативної бази військ США.

У 2001 році уряд Джибуті здав в оренду колишній базовий табір французьких легіонерів - Лемоньєр (Lemonier) уряду США. Табір Лемоньєр використовується для боротьби з тероризмом в регіоні, головним чином як база для повітряного патрулювання над територією Сомалі, Червоного моря та Аденської протоки. Американські чиновники згодом перенесли сюди і весь апарат Африканського антитерористичного відділення, якому доручено керівництво і оперативна діяльність в рамках операції "незламна свобода". Африканське антитерористичне відділення зараз налічує 1500 солдатів та цивільних співробітників з США. З 2008 року ця ж структура взяла під свою опіку всю структуру протипіратської операції в Аденській затоці та Індійському океані.

Політичні партії та профспілки[ред.ред. код]

Політичні партії[ред.ред. код]

В Джибуті склалася багатопартійної система (налічується більше 20 політичних партій). Найвпливовіші з них: «Народне об'єднання за прогрес, НОП» (Rassemblement populaire pour le progrès, RPP), лідер - Ізмаїл Омар Геллех (Ismael Omar Gelleh), ген. сек. - Мохамед Алі Мохамед (Mohamed Ali Mohamed). Правляча партія, єдина легальна партія в 1981-1992, створ. в 1979; «Партія демократичного оновлення, ПДО» (Parti du renouveau démocratique, PRD) голова - Абділлахі Хамаретех (Abdillahi Hamareiteh), ген. сек. - Маки Хумед Габана (Maki Houmed Gaba). заснов.вана в 1992. Виступає за створення демократичного уряду, сформованого на основі парламентської більшості; «Союз демократичного альянсу, СДА» (Alliance républicaine pour la démocratie, ARD), керуючий – Ахмед Дини Ахмед (Ahmed Dini Ahmed). Основна опозиційна партія, створ. в 2002.; « Фронт за відновлення едності и демократії, ФВЕД » (Front pour la restauration de l"unité et de la démocratie, FRUD), керівник – Али Мохамед Дауд (Ali Mohamed Daoud), ген. сек. – Угурех Кифлех Ахмед (Ougoureh Kifleh Ahmed). Заснований у 1991 як військове угруповання афаров, після розколу (1994) одна з її фракцій у березні 1996 легалізовані як партія.

Профспілковий рух[ред.ред. код]

Профспілкові об'єднання. Загальне об'єднання праці, ВОТ (Union Générale du Travail). Створено в 1977 року, до 1992 носило назву «Загальне об'єднання трудящих Джібуті». Об'єднує 22 професійних союзи, що нараховують у своїх лавах 17 тис. членів. Керуючий – Юсуф Мохамед (Yussuf Mohamed), генеральный секретар – Аден Мохамед Арду (Aden Mohamed Ardou).

Географія[ред.ред. код]

топографічна карта країни

Розташування[ред.ред. код]

Континентальна держава, розташована в районі Африканського Рогу і на островах Маскаєв, Муша і Семи братів, омивається Аденською і Танджерською затоками та знаходиться з південного входу (протока Баб-ель-Мандіб) в Червоне море. Джибуті має 314 км (195 милях) узбережжя, та має на 113 кілометрів (70 миль) кордону з Еритреєю, 337 км (209 миль) з Ефіопією і 58 км (36 миль) з Сомалі (всього кордон становить 506 км/314 милі).

Геологічна структура[ред.ред. код]

Джибуті знаходиться в зоні постійної вулканічної діяльності. Для рельєфу характерно чергування гірських масивів з низинними лавовими плато, увінчаними невисокими конусами погаслих вулканів. Вся територія країни входить в зону підвищеної сейсмічності. Повсюдно виходи геотермальних вод, причому більшість з них можуть використовуватися як джерело для одержання дешевої електроенергії. Корисні копалини - гіпс, глина, вапняк, кам'яна сіль і кухонна сіль, пемза, перли і пуццолан.

Територію з північного-сходу займають південні відроги Данакгільского хребта (вища точка - гора Муса-Алі, 2022 м). Інша частина території, що розташована на захід і південь від затоки Таджура, знаходиться в межах западини Данакіль, покритої базальтовим та ріолітовими лавами, майже позбавленими ґрунтів. Тектонічні рухи розділили ці ділянки на крутосхильні височини і глибокі западини, які потім були порізані ущелинами тимчасових річок.

Центральну частину країни займають кам'янисті, піщані або глиняні рівнини, які називаються тут «бад», найбільш знижені ділянки заповнені солоними озерами. Найбільше з них - Ассаль - лежить в улоговині, опущеної нижче рівня моря на 153 м. Запаси солі в озері Ассаль оцінюються в 1-2 млрд т. І це поки що основне мінеральне багатство країни.

Клімат[ред.ред. код]

Озеро Ассал

Клімат тропічний, спекотний і сухий. Кам'янисті западини і улоговини - одне з найбільш спекотних місць на земній кулі. Середні місячні температури повітря +27-35 ° С. максимуму - +42-43 ° - вони досягають у липні. У місті Джибуті мінімальна середня річна температура досягає 25 °, середня максимальна - плюс 35 °, а в западинах перевищує 40 °. У зимові місяці спека трохи спадає. Опадів у країні випадає вкрай мало - від 130 мм у Джибуті до 45 мм на берегах бада Ассаль. Найбільша кількість вологи (500 мм) випадає в горах Рогу та Мабла.

Водні ресурси[ред.ред. код]

Коли з Аравії в червні - серпні починають дути піщані хамсіни, термометр у Джибуті показує 45 °. На початку і в кінці цього спекотного періоду в травні і вересні (час тангабілі), в місті Джибуті вологість повітря сягає майже 100%. У такій атмосфері людям важко дихати, зате бідна рослинність кам'янистих рівнин починає оживати. Час «тангабілі» - справжній порятунок для цієї країни, де немає постійних річок. Великі озера - Ассаль (солоне) і Аббе (прісноводні). Нестача питної води є однією з головних проблем. На найближчі роки вона може бути ослаблена шляхом більш широкого використання підземних вод.

Флора[ред.ред. код]

Традиційна картинка

Флора в основному пустельна і злакових-чагарникові напівпустелі (злакові, різноманітні акації). Трав'яний покрив, в якому переважають малопоживні види, сильно розріджений. Лише на окремих вершинах і звернених до океану схилах Данакільского хребта, де випадає близько 400 мм опадів в рік, зустрічаються ділянки рідкостійних лісів з деревоподібними формами ялівцю, оливкових дерев, мімоз і акацій. А от у реліктовому лісі Дай (гірський масив Рогу) зростають ялівець, оливкове дерево, самшит, туя, фікус Драцена та інші, по його долині - пальма дум. Зрештою, і в невеликих і нечисленних оазисах ростуть пальми - дум і фінікова та подекуди окультурені деревоподібні види кущів, та кавові дерева. На узбережжі та островах збереглися мангрові ліси.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Тваринний світ країни бідний. Лише навколо оазисів можна зустріти невеликі стада антилоп-орікси, за якими полюють гіени і шакали, а в лісах - зграйки мавп. Також на цих територіях живуть антилопи куду і сасса, бородавочники, гієни, дикі кішки, мангуст, медоїди, морські черепахи, мавпи, сахарскі лисиці, шакали, багато птахів (бл. 240 видів, особливо рідкісні види страусів), плазуни (зокрема варани , кобри і пітон), метелики і комахи. Прибережні води славляться багатством коралових рифів, достатком промислової риби, крабів і лангустів.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Територія країни розділена на 5 регіонів і одне місто, прирівняне до регіону. Регіони країни розділені на округи - всього 11, при чому деякі округи охоплюють різні регіони (але саме округи й вважаються головною адміністративною одиницею). В свою чергу округи складаються з муніципалітетів. Округами управляють комісари республіки (префекти), які водночас є ще й мерами окружних центрів.

регіони країни

Географічно-територіальні регіони Джибуті:

  • Регіон Алі-Сабіе (Ali Sabieh Region) ( Region d'Ali Sabieh )
  • Регіон Арта (Arta Region) ( Region d'Arta )
  • Регіон Дікіль (Dikhil Region) ( Region de Dikhil )
  • Джибуті (місто) (Djibouti (city)) ( Ville de Djibouti )
  • Регіон Обок (Obock Region) ( Region d'Obock )
  • Регіон Таджура (Tadjourah Region) ( Region de Tadjourah )
округи країни

Адміністративні одиниці Джибуті - округи:

  • Алайлі округ (Alaili Dadda)
  • Алі-Сабіе округ (Ali Sabieh District)
  • Ас Ейла округ (As Eyla District)
  • Балга округ (Balha District)
  • Дікіль округ (Dikhil District)
  • Джібуті округ (Djibouti District)
  • Дорра округ (Dorra District)
  • Обок округ (Obock District)
  • Ранда округ (Randa District)
  • Таджура округ (Tadjourah District)
  • Йобокі округ (Yoboki District)

Населення й етнічний склад[ред.ред. код]

Населення складається з двох основних етнічних груп: сомалійских і афара. Решту становлять європейці (в основному французи та італійці), араби та ефіопи. Основна частина населення Джибуті міські жителі, а інші є селянами-скотарями. Міське населення - близько 70% і 2 / 3 його проживає в столиці - (дані за 2003р). В Джибуті високі темпи урбанізації. Великі міста (в тис. чол.): Алі-Сабіе (8), Таджур (7,5), Діккіль (6,5), Обок (5)

Джибуті - поліетнічна держава. Близько 60% населення складають сомалійскі народи (в т. ч. 48% - ісса (народності абгаль, далол та ін)), 35% - афари (або данакіль), 5% - європейці (більшість французів та італійців), араби (у основному вихідці з Ємену), ефіопи та інші. Понад 100 тис. джибутійців ведуть кочовий або напівкочовий спосіб життя. Хоча французька мова і арабська мова є офіційними, але сомалійска і афарська мови все ж таки використовуються більшістю населення республіки.

Середня щільність населення - 29,9 чол. на 1 кв. на 1 км² (2002). Середньорічний приріст населення становить 2,1%. Народжуваність - 40,39 на 1000 чол., смертність - 19,42 на 1000 чол. Дитяча смертність - 105,54 на 1000 новонароджених. 43,2% населення складають діти до 14 років. Жителі, які досягли 65-річного віку - 3,1%. Очікувана тривалість життя - 43,12 років, для чоловіків - 41,83, для жінок - 44,44 (усі дані за 2004). Понад 45% населення знаходиться нижче межі бідності.

Гостро стоїть питання репатріації біженців і нелегальних емігрантів (100 тис. чол. - 2003) з Іраку, Ємену, Руанди, Сомалі, Судану, Еритреї та Ефіопії. Джибутійські біженці живуть в Ефіопії, Кенії (бл. 20 тис. чол. - 2001). З 2000 Джибуті стала одним з нових шляхів африканських біженців (через Москву і Таллінн) у Швецію.

Релігія[ред.ред. код]

Джибутті - світська держава. 94% населення - мусульмани сунітського спрямування (є також невелике число шиїтів). Іслам почав поширюватися в ІХ ст. н.е. Християни становлять 5%, приблизно 1% джибутійців сповідують буддизм і індуїзм ( дані 2003р). Представники деяких народностей паралельно зберігають прихильність традиційним віруванням своїх ще давніх предків.

Кожен місто і селище в Джибутті має свою мечеть, куди жителі ходять на поклоніння. Також мусульмани ходять до гробниць своїх колишніх релігійних лідерів, і ті, вважаються святими місцями. Найвідоміше священне місце для прихильників ісламу в Джибуті - могила шейха Абу Язід (Abu Yazid), що знаходиться в горах Года.

Більшість християн з Ефіопії або європейських країн і в основному належать до ефіопської православної церкви і Римсько-католицької церкви. Свобода віросповідання гарантується Конституцією, але не заохочується прозелітизм з боку влади, яка також має дипломатичні відносини з Ватиканом. 3,2% населення православні ефіопського патріархату. Є ще невелика протестантська громада кілька сотень людей, хоча протестантська церква Джибуті була створена в 1960 році. Римо-католицької єпархія є в місті Джибуті, тільки 1 або 2% населення входить до складу цієї єпархії. Також в країні присутні послідовники грецької православної церкви, із своїми місіями на побережжі в Червоного моря. В Джибуті віднедавна ще й з'явилися послідовники ордену менонітів, їх місія також діє в Джибуті.

На додаток до Ісламського календаря, мусульмани в Джибуті також визнати перший день Нового Року (1 січня) і День Праці (1 травня), як додаткові та дозволені свята.

Економіка[ред.ред. код]

Трудові ресурси й структура[ред.ред. код]

місцевий ринок

Джибуті - одна з найменш економічно розвинених держав світу. Основа господарства - аграрний сектор. Серйозний збиток господарству завдають часті посухи та малопридатні для аграрного виробництва ґрунти і більшість продовольства доводиться імпортувати. Тому економіка Джибуті базується на сфері послуг, пов'язаних з стратегічним місцем розташування цієї країни і її статусу, як зони вільної торгівлі в північно-східній Африці. Майже дві третини населення живе в столиці, інші в основному кочові скотарі. У районі порту Джибуті створена вільна економічна зона.

Трудові ресурси не достатньо кваліфіковані, хоча з часом ситуація вирівняється, завдяки сприянню урядових та інвестиційних проектів. Економічно активне населення - 315 тис. чол., в тому числі в аграрному секторі - 248 тис. чол. (2000). Безробіття становить від 40% до 50% (в деякі часи і то більше), і є серйозною проблемою. Інфляція не викликає занепокоєння, через фіксовану прив'язку франка до долара США. Споживання на душу населення знизилося, за оцінками, на 35% за останні сім років - через економічний спад, громадянські війни, а також високі темпи зростання населення (включаючи мігрантів та біженців).

Сільське господарство[ред.ред. код]

на полях країни

Сільське господарство раніше було ключовим видом в країні, але тепер його доля в ВВП – 3,5% (2003). У його структурі переважає тваринництво - розведення верблюдів, кіз, великої рогатої худоби, овець і ослів. Землеробство розвинуто слабко, площа оброблюваних земель - близько 1%. Вирощують овочі (в основному помідори), кавуни та дині. Розвивається рибальство (вилов баракуди, в'юна, карангу, меру, мурени, тунця, ската-манту та інші). Населення займається також полюванням, видобутком перлів, коралів і морських губок.

Промисловість[ред.ред. код]

Промисловість тільки починає розвиватися. У 2003 році її частка у ВВП становила 15,8%. Обробна промисловість представлена підприємствами з переробки сільгосппродукції (кондитерські фабрики, борошномельні комбінати і молочні комбінати, заводи з первинної обробки морепродуктів, а також з випаровування солі з морської води, завод з виробництва мінеральної води), розвиваються паперова, шкіряна, будівельна і фармацевтична галузі промисловості.

Рибалки

Торгівля (зовнішня і внутрішня)[ред.ред. код]

Обсяг імпорту значно перевищує обсяг експорту: в 2002 імпорт (в дол. США) склав 665 мільйонів, а експорт - 155 мільйонів. Основу імпорту складають прохолодні напої, нафта та нафтопродукти, продукти харчування, транспортне обладнання і хімікати. Головні партнери по імпорту: Саудівська Аравія (19,7%), Ефіопія (10,9%), Китай (9,2%), Франція (6,5%) та Великобританія (5,1%) - 2003. Основні товари експорту - кава (транзит) - реекспорт, шкіра тварин і вироби шкіри. Основні партнери по експорту - Сомалі (63,9%), Ємен (22,5%) та Ефіопія (4,7%) - 2003. Джибуті надає послуги як транзитного порту для регіону і міжнародного перевалочного центру та дозаправлення. Країна має мало природних ресурсів і мало промисловості тому й значно залежить від іноземної допомоги для надання сприяння її платіжного балансу та фінансування проектів розвитку. Поновлення бойових дій між Ефіопією та Еритреєю була корисною для Джибуті, а столичний порт в наш час[Коли?] використовується в якості головного виходу до моря для Ефіопії. Зіткнувшись з численними економічними проблемами, уряд намагається знизити заборгованість по довгостроковій зовнішньої заборгованості і поступово задовольняє умови зовнішньої допомоги донорів держави (ЄБРР, Франція, США, МВФ, Саудівська Аравія...).

Головні ворота країни

Енергетика[ред.ред. код]

Энергетика ще років двадцять тому була в зародковому стані. На сьогодні, основа паливно-енергетичного балансу - імпортовані нафта та нафтопродукти, а також деревне вугілля. Працюють 6 ТЕС. Ведуться дослідження з використання альтернативних джерел енергії (в т.ч. геотермальних вод).

Транспорт[ред.ред. код]

Транспортна мережа розвиненіша в південних округах. Важливе місце в її структурі належить морському порту в місті Джибуті (відкритий в 1888, в 2000 розпочато його розширення) - транзитного пункту на міжнародних шляхах з Європи і Середземномор'я в Східну Африку і країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Інші морські порти - Аден і Джідда, Танджер, Обок. Морський торговельний флот в 2004 нараховував 1 судно. Протяжність залізниць (є частиною спільної з Ефіопії ж / д) - 121 км. Перша гілка (м.Джибуті-Дыре-Даува (Ефіопія)) побудована в 1902. Загальна довжина автомобільних доріг - понад 3,5 тис. км (з твердим покриттям - 500 км). Налічується 13 аеропортів та злітно-посадкових майданчиків (3 з них мають тверде покриття). Міжнародний аеропорт Амбулі (за 6 км від столиці) є одним з найбільших в Африці. (усі дані за 2003р.)

Фінанси[ред.ред. код]

Фінансова та інвестиційна структура в країні стає тільки на ноги. Грошова одиниця - джибутійский франк (DJF), що складається з 100 сантимів. Курс національної валюти: 1 USD = 177,72 DJF (поч. 2004р). В країні розвивається низка інвестиційних проектів за участю відомих світових компаній. Деніел Р. Саттон, американський соляний магнат, вклав близько 70 млн дол США по дослідженню і промисловому збору солі в районі озера Асал. Розвиваються інвест-проекти: із золотошукачами з Індії, геотермальними експертами з Ісландії, турецьких готельних менеджерів, нафтових інженерів з Саудівської Аравії, французьких банкірських мереж і американських військових підрядників. Інвестори з Дубаю мають дозвіл на побудову в країні ще одного транспортного вузла, в рамках зусиль по розвитку в регіоні портових терміналів (нафтових, газових чи зернових). Саудівські інвестори, вивчають можливість поєднання Африканського Рогу з Аравійським півостровом за допомогою 18-мильного підвісного мосту через протоку Баб-ель-Мандіб називається Міст роги. Саме, Тарік бен Ладен, зведений брат Усами бен Ладена, був пов'язаний з проектом (Bridge of the Horns).

Туризм[ред.ред. код]

Країна має потенціал для розвитку туристичного бізнесу - наявність досить розгалуженої інфраструктури, піщані пляжі та мальовничі пейзажі Таджурскої затоки, умови для яхтового спорту і підводного полювання. У 1998 країну відвідали 20 тис. іноземних туристів (переважно французи). Пам'ятки: тропічний акваріум, центральний ринок, пляж Дорале (м.Джибуті), заповідні острови Маскаєв та Муша в затоці Таджур, національний лісопарк Дай, а також екзотична пустельна місцевість, що нагадує місячний ландшафт, недалеко від міста Алі-Сабіе. Підводний полювання (в т.ч. на морських черепах) заборонена законом. Вилов риби дозволяється тільки за ліцензією. Заборонені видобуток та вивезення з країни коралів і раковин.

Освіта, охорона здоров'я та спорт[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

в школі

В Джибуті єдина платна система освіти (до 1990 р. безкоштовна), що включає початкові та неповні середні школи, 3 ліцеї. Основи системи освіти закладені ще в 1910-і. Обов'язкову 6-річну початкову освіту (декларується як безкоштовна), діти отримують з 6 років. Середня освіта (7 років) починається з 12-річного віку і проходить у два етапи - 4 і 3 роки. У 2001 початкові школи відвідували 37,9 тис. дітей відповідного віку. Налічується декілька десятків шкіл по вивченню Корану.

Вищих навчальних закладів немає. Середня технічна та вища освіта здобувалася джибутійською молоддю за кордоном (в основному у Франції, в кін. 1990-х студенти з Джибуті навчалися також в російських вузах). 55% випускників після закінчення навчання на батьківщину не повертаються. З 2000 року почалася реалізація програми реформування системи освіти. Загалом грамотою володіє 67,9% населення (78% чоловіків і 58,4% жінок).

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Охорона здоров'я ще в середині XX століття була в зародковому стані. В регіоні переважають інфекційні (в т.ч. туберкульоз) захворювання. Брак чистої питної води призводить до спалахів кишково-інфекційних захворювань. В 2003 нараховувалося 9,1 тис. хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих, померли 690 чол. Темпи зростання захворюваності на СНІД - 2,9% на рік (2003).

З 2000 років витрати на охорону здоров'я становили 5% від ВВП і доступ до медичного обслуговування мали 91% населення (хоча ці дані здебільшого на папері, а в дійсності там зовсім інакша ситуація). Тому маємо - за рівнем дитячої смертності Джибуті серед держав Африки входить у першу десятку. Та й з іншими хворобами не все так ясно. В більшості випадків такий негатив пояснюється рівнем корупції, клановістю суспільства та впливом міграції від сусідів. Згідно з даними доповіді ООН про гуманітарному розвитку планети (2001) Республіка Джибуті в рейтингу країн знаходилася на 153 місці. Лікарські кадри готуються за кордоном (Алжирі, Марокко, Тунісі, Франції та Росії). Окрім Франції, фінансову допомогу системі охорони здоров'я надавали Німеччина, Ірак і Лівія.

Спорт[ред.ред. код]

Спорт в Джибуті розвивається доволі повільно. Найбільше виділяються: легка атлетика, футбол, підводне плавання та інші спортивні види, хоча досягнення джибутійських спортсменів в більшості видів не вражають й знаходяться на рівні "головне участь, а не перемога". Все це пояснюється скудним економічним потенціалом країни та суспільними звичками (жувати кат - головний вид спорту і найбільша проблема країни). Хоча й усвідомлюючи головні світові тенденції в спорті, державні та громадські структури доволі значну підтримку надають розвитку футболу, який став наймасовішим в Джибуті (навіть проводиться свій власний чемпіонат), але це все ще в зародковому стані - тому й успіхів жодних не було.

А от в легкій атлетиці, яку культивують на любительському рівні, вдалося добитися деяких успіхів. Все починалося ще за французького панування, коли в закритих навчальних закладах та військових частинах колоністи практикувалися в спортивних змаганнях, поміж них потроху здобували спортивних звичок й місцеві жителі. Хоча Коран не забороняє спортивних звитяг, але світсько-церковна верхівка країни з презирством ставилася до таких дій, але з плином часу та завдяки успішним й затятим спортовцям вдалося переконати джибутійське суспільство в протилежному та здобути прихильності до спорту. Без сумніву, що найголовнішим звитяжцем - прапором спортивного руху став «герой-олімпієць» Ахмед Салах.

Ахмед Салах (араб. حسين أحمد صلاح, (нар. 31 грудня 1956)) - джибутійській легкоатлет, марафонець. Бронзовий призер Олімпійських ігор 1988 року в Сеулі , учасник Олімпійських ігор 1992 і 1996 років. Єдиний джибутійський призер Олімпійських ігор. Дворазовий срібний призер чемпіонатів світу в марафонську забігові 1987 і 1991 років. Переможець багатьох міжнародних марафонів, включаючи марафон в Парижі, Белграді, Відні.

Культура і традиції в Джибуті[ред.ред. код]

Традиційний одяг[ред.ред. код]

Джибутійське вбрання відповідає спекотному і посушливому клімату регіону. Тут майже не вдягаються в одяг прозахідного стилю, такого, як джинси та футболки, не можливо спостерігати. Чоловіки, як правило, носять «макавіс», яка чимось нагадує «саронг» - вбрання яке носять навколо талії. Серед кочівників, більшість носить вільно загорнуті білі бавовняні халати, які ще називають «тобой», що понижуються приблизно до коліна, та перекинуті через плече (так само, як римські - «тоги»). Жінки, як правило, носять «дірак», який представляє собою довге, легке, напівпрозоре вуаль-плаття з бавовни та ще носять схожу на блузу, але надто подовжену із щільних матерій, а під нею бюстгальтер. Заміжні жінки, як правило, носять на голові хустки, що називаються "шаш", а також часто використовують шаль, яка прикриває їх верхню частину тіла й називається «гарбаса». Не перебуваючи в шлюбі або молоді жінки, не завжди покривають свої голови. Традиційний арабський костюм, для чоловіків - «джеллабія» і для жінок «ніджаб». У деяких випадках, таких, як фестивалі чи свята, жінки прикрашають себе спеціальними прикрасами та головними уборами, аналогічні тим, які носили в старі часи берберські племена з Магріба.

Архітектура[ред.ред. код]

Їй притаманна мішанина арабського, африканського і західноєвропейського стилів. Традиційний вид житла - невеликий одно- або двоповерховий будинок під плоскою покрівлею, оточений терасою і галереєю. Доволі товсті стіни, що захищають від спеки, зводять з блоків мадрепора (місцевий будівельний матеріал коралового походження). Вікна та двері - дерев'яні, прикрашені галереєю. Багато прикладів ісламського, османського та французького впливу можна побачити в місцевих будинках, у яких містяться орнаментальні творіння майстрів з ретельно вибудованими мотивами і каліграфією. У кочових народів помешканням служать, покриті шкірою намети або пасовища з циновок. В місті Джибуті збереглися квартали, побудовані в колоніальному стилі. У сучасному будівництві використовуються алюміній, залізобетонні конструкції і скло.

Образотворче мистецтво і художні промисли[ред.ред. код]

Професійні живопис і скульптура перебувають у стадії формування. Широко відоме в країні ім'я молодого художника «Роберта» (псевдонім Мохаммеда Хусейна). Поширені художні промисли - плетіння виробів з тростини, виготовлення сувенірів (опудала представників водного світу, різноманітні черепашки, вироби з каміння та коралів).

Література[ред.ред. код]

Заснована на традиціях усної народної творчості афарів і ісса, відчуває значний вплив літератури Франції. Популярний фольклор (легенди, міфи, перекази й казки). У 1990-е французькою, афарською та сомалійською мовами видано кілька збірників легенд і казок місцевих народів. Коло літераторів нечисленне. Сучасні письменники - Абдурахман Вабері (живе у Франції, дві збірки оповідань молодого автора входять в обов'язкову шкільну програму Джібуті), Дагер Ахмед та популярний поет А. Ваіс.

Музика і театр[ред.ред. код]

Багатство і самобутність мистецтва Джибуті передається і зберігається в усній формі, в основному через пісню. Гра на музичних інструментах, пісні й танці є невід'ємною частиною самобутньої культури народів Джибуті. Традиційна музика виконується на тамтамах. В ХХ столітті на неї вплинули сучасна європейська і арабська музичні культури. Зародження національного театру почалося в кінці 1980-х. При Палаці народу (побудований в г.Джібуті у 1985) працюють кілька музично-танцювальних та театральних колективів. У столиці діє аматорський театр «Салин», на сцені якого виступають гастролюючих іноземні артисти.

Розвитку національної літератури, музичного та образотворчого мистецтва сприяє активна взаємодія творчої інтелігенції країни з працюючими в Джибуті численними франкофонійними організаціями (в тому числі французьким культурним центром ім. А. Рембо) і інститутом Гете (Німеччина), які регулярно проводять тут свої культурні заходи.

Преса та комунікації[ред.ред. код]

В Джибуті видаються: французькою та арабською мовами - щотижнева газета «Ля Насьон де Джібуті» (La Nation de Djibouti — «Народ Джібуті», також нерегулярно виходить додаток до нього сомалійською мовою ), французькою мовою - офіційний вісник уряду «Журнали офісьель де ля Репюблік де Джібуті »(Journal officiel de la République de Djibouti -«Офіційна газета Республіки Джібуті»), газета« Ле Прогре »(Le Progrès -«Прогрес») - друкований орган правлячої НОП, тижневик «Ле Ренуво»(Le Renouveau -«Оновлений») - друкований орган ПДО і католицький журнал «Карфур афрікен» та інші видання.

«Джібутійске інформаційне агентство, АДЖІ» (Agence Djiboutienne d "Information, ADJI) створено в 1978, діє з 1982. Урядова служба радіомовлення і телебачення працює з 19561991 побудована сучасна багатоповерхова студія), щоденні передачі ведуться французькою, арабською та афарскою мовами, а також сомалійською мовою. Телепередачі транслюються лише на місто Джибуті і його передмістя. Нараховується 6,5 тис. інтернет-користувачі


http://www.crwflags.com/FOTW/flags/dj.html - про прапори та герб.