Джованна Савойська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джованна Савойська
Giovanna di Savoia
Джованна Савойська
2-а цариця Болгарії
Початок правління: 25 жовтня 1930
Кінець правління: 28 серпня 1943

Попередник: Елеонора Ройсс цу Кьостриць
Наступник: не було

Дата народження: 13 листопада 1907(1907-11-13)
Місце народження: Рим
Дата смерті: 26 лютого 2000(2000-02-26) (92 роки)
Місце смерті: Ештуріл, Португалія
Чоловік: Борис III
Діти: Марія Луїза, Симеон
Династія: Савойська,
Саксен-Кобург-Готська
Батько: Віктор Емануїл III
Мати: Єлена Чорногорська
Нагороди:
Благородний орден Зоряного хреста

Джованна Савойська (італ. Giovanna di Savoia) або Джованна Італійська, повне ім'я Джованна Єлизавета Антонія Романа Марія (італ. Giovanna Elisabetta Antonia Romana Maria), відома в Болгарії як Йоанна Савойська (болг. Йоанна Савойска) та Йоанна Болгарська (болг. Йоанна Българска), (нар. 13 листопада 1907 — пом. 26 лютого 2000) — італійська принцеса з Савойської династії, донька короля Італії Віктора Емануїла III та чорногорської принцеси Єлени Петрович-Негош, дружина царя Болгарії Бориса III, матір царя Симеона II.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Джованна народилась 13 листопада 1907 року у Квіринальському палаці в Римі. Вона була четвертою дитиною та третьою донькою в родині короля Італії Віктора Емануїла III та його дружини Єлени Чорногорської. Дівчинка мала старших сестер Йоланду та Мафальду і брата Умберто. За сім років у неї з'явилась молодша сестра Марія Франческа. В сім'ї Джоанну кликали «Джо».[1] Виросла вона на родинній віллі «Савой».[2]

Джованна (на руках у матері) з родиною, 1908

Виховувалась у дусі християнського милосердя. З ранніх років принцеса навчалася піклуватися про бідних і хворих. У своїх мемуарах Джоанна писала, що її матір часто повторювала малечі:«Як ви вважаєте звичайним їсти і спати, так само вважайте належним постійно робити добро».[3]

Джо отримала гарну освіту. Знала літературу, історію, латину, мистецтво, володіла французькою та англійською мовами, вміла малювати, співати, грати на фортепіано, віолончелі та фісгармонії. Її змальовували як тендітну дівчину з тонкими рисами обличчя, зелено-карими очима та проникливим поглядом.[1]

25 вересня 1927 року вона познайомилася із царем Болгарії Борисом III. Його із батьком та молодшим братом було запрошено до королівського маєтку Сан-Росоре поблизу Пізи на обід. Зустріч відбувалася у обстановці, вільній від протоколу.[4] У своїх мемуарах Джованна зазначатиме: «Моє перше враження було сприятливим. Мені було 20 років. Мене цікавили такі серйозні та врівноважені люди, як цар Борис». Болгарський монарх був вражений не менш за неї. Йому припало до душі почуття гумору принцеси та її вміння спілкуватися на світські теми. Вже наступного дня газети писали про взаємний інтерес молодих людей, пророкуючи майбутні романтичні відносини. Тривалий час пара не бачилася, і лише на другій зустрічі, у січні 1930 року у домі Мафальди Савойської, Борис особисто зробив Джоанні пропозицію руки та серця.

Політикум обох країн був вражений заручинами через взаємні почуття, а не політичний розрахунок. Розпочалися перемовини щодо можливості укладення шлюбу нареченої-католички та нареченого-православного. Тривали численні дискусії та дебати між італійським урядом та Ватиканом, болгарськими міністрами і навіть дипломатичними представниками іноземних держав. Тимчасово підготовка до весілля була припинена. Врешті решт, Борис отримав благословення на шлюб від голови святого синоду, митрополитів Неофіта та Стефана. Джоанна, відправивши два листа Папі Римському, дістала дозвіл Ватикану,[1] за умови, що їхні діти виховуватимуться в католицькій вірі. Однак, письмової обіцянки щодо цього Ватикан від болгарської сторони не зажадав.[5]

Королівський дім Італії офіційно оголосив про заручини 4 жовтня 1930 року.[4]

Весілля[ред. | ред. код]

У віці 23 років Джованна взяла шлюб із 36-річним царем Болгарії Борисом III. Вінчання відбулося за католицьким обрядом 25 жовтня 1930 у францисканській базилиці Сан-Франческо в Ассізі. Місце вибрала наречена, що ще у 16-річному віці, пообіцяла святому Франциску вийти заміж в Ассізі, якщо той вилікує її від тифу.[3]

В муніципалітеті міста Борис та Джоанна підписали цивільний акт про шлюб. Свідками стали Беніто Муссоліні, який був палким прихильником цього союзу,[5] та голова уряду Болгарії Андрій Ляпчев. На вінчанні між інших гостей були присутніми Софія Грецька із сином Павлом, Анна Баттенберг, принцеси Парми Мадлен, Ізабелла та Ядвіґа і принц Гаетано, герцог Альбрехт Вюртемберзький та інші.[6]

Наречена була вдягнута у сукню з тонкого білого оксамиту зі шлейфом довжиною 15 метрів та вуаль старовинного мережива, маючи в руках невеликий букет помаранчевих квітів із Сицилії. Наречений був у військовій формі генерала болгарської армії із хрестом ордена Святих Кирила та Мефодія та шаблею із золотим ефесом.

Весілля стало однією з найграндіозніших та найкоментованіших подій в Європі того часу. Невеличке мистечко Ассізі було заповнене більш ніж 10000 автівок, місцеві школи були зачинені протягом десяти днів. Для іноземних журналістів була проведена додаткова телефонна лінія.[1]

Весільний обід був даний на віллі «Констанца» в сусідньому містечку Спелло.[7] В цей час аероплани розкидували над віллою квіти, а над всією Італією пролетіла ціла ескадрилья, поширюючи листівки, що вихваляли царя і царицю Болгарії.[4]

В Болгарії[ред. | ред. код]

Після весілля подружжя від'їхало до Болгарії. На розкішному болгарському лайнері «Цар Фердинанд I» вони відпливли із Бріндізі до Бургасу, куди дісталися 30 жовтня.[3] Там їх вітав митрополит Іларіон, подарувавши Джованні православну ікону Спасителя, яку вона зберігала все подальше життя. В Софії подружжя зустрів лікуючий натовп. Місто було прикрашене італійськими та болгарськими прапорами. На мосту Лева у центрі столиці збудували спеціальну арку, де царя з дружиною зустрічав хлібом і сіллю народ на чолі із мером Софії Володимиром Вазовим.

31 жовтня у храмі Олександра Невського додатково пройшла православна церемонія вінчання молодят, яку провів митрополит Неофіт. Після неї цариця використовувала болгарську форму свого імені — Йоанна.[1] На честь королівського весілля були оголошені три дні свят та був даний 101 гарматний салют. Нескінченні процесії людей, приходили до палацу, щоб привітати царську родину.[8]

Цариця у 1932 році

Проведення православного обряду викликало конфлікт із Ватиканом, уникнути розриву вдалося завдяки особистим переговорам пари з апостольським нунцієм в Болгарії Анджело Ронкаллі.[2]

Подружжя оселилося у царському палаці у Софії.[9] Вони також мали палац Врана поблизу столиці[10] та мисливський будиночок Царська Бистриця поблизу Боровця.[11] Літні місяці проводили у Евксинограді на березі Чорного моря.[12]

Цариця була добре прийнята народом, ймовірно через слов'янські корені матері. Вона активно займалася благодійністю, зокрема сприяла побудові лікарень та дитячих будинків.[2] Вивчала болгарську мову та відвідувала багато селищ, де спілкувалася з місцевими жителями. Часто сиділа за одним столом з ними.[13]

У 1936 році французька журналістка відвідала Йоанну у Софійському палаці і була вражена її скромним зовнішнім виглядом. Із прикрас цариця мала на собі лише обручку та платинове кільце зі смарагдом та двома діамантами. Вона була вдягнена у сукню з болгарської вишивкою, а її волосся «не мало й слідів завивки».[5]

Ставши царицею, Джоанна продовжувала займатися музикою, грала на улюблених інструментах. При ній у Софії була збудована величезна концертна зала «Болгарія».[14] Почувши на різдвяному концерті спів Бориса Христова, вона сприяла його подальшій освіті в Італії.[15]

У царського подружжя народилося двоє дітей:

  • Марія Луїза (нар.1933) — принцеса Болгарії, принцеса Кохарі, перебуває у другому шлюбі, має чотирьох дітей;
  • Симеон (нар.1937) — наступний цар Болгарії у 19431946 роках, прем'єр-міністр Болгарії у 20012005 роках, одружений з іспанською аристократкою Маргаритою Гомес-Асебо і Сехуела, має п'ятьох дітей.

Сина цариця сподівалася назвати Бориславом, однак, дізнавшись про народження спадкоємця, скандуючий натовп вигукував ім'я Симеон, яке і було врешті застосовано. Щоб відствяткувати цю подію, була проведена амністія для 4000 ув'язнених. Для хрещення немовляти була привезена вода з річки Йордан.[5]

Після початку Другої Світової війни Болгарія певний час залишалася нейтральною, однак політикум схилявся до союзу з Німеччиною, і у березні 1941-го держава приєдналася до країн Осі. Однак, погляди Гітлера та царя Бориса на участь у військових діях розходилися. Так, цар відмовився депортувати євреїв, а Йоанна допомагала робити їм візи, щоб виїхати з Європи. На початку 1943-го цар намагався здійснити переорієнтацію країни на Велику Британію та Сполучені Штати.[16] У серпні 1943 року відбулася його особиста зустріч з Гітлером, невдовзі після якої Борис занедужав.

Палац Врана

В той час як родина була за містом, він повернувся до Софії у справах. 24 серпня у нього діагностували серцевий напад. Про стан здоров'я чоловіка царицю сповістили лише наступного дня.[17] 28 серпня його не стало. Йоанна привела дітей проститися з батьком. Як писала згодом Марія Луїза: «Ми молилися. Офіцери, ад'ютанти, солдати — усі плакали, за винятком мами. Ми ніколи не бачили як вона плаче. Її хвилювання завжди залишалися прихованими від нас. Спочинок її душі давала велика віра!».[3] Вона виступала проти розтину тіла чоловіка, хоча й була певна, що він помер неприродною смертю.[3]

Новим царем став малолітній син Йоанни та Бориса Симеон. При ньому була затверджена регентська рада, до складу якої увійшов і Кирило Преславський. З кінця того року Болгарія часто піддавалася бомбардуванням. Були зруйновані житлові будівлі, лікарні, церкви. Цариця Йоанна безстрашно бувала у найбільш постраждалих районах, зустрічалася із постраждалими, навідувала їх у лікарнях.[3]

У 1944-му в Болгарії стався комуністичний переворот, після чого царська родина жила під домашнім арештом у палаці Врана.

У вересні 1946 року у країні, контрольованій радянськими військами, відбувся референдум, на якому більшість населення висловилася за встановлення республіки.[18]

Вигнання[ред. | ред. код]

Після референдуму царська родина мала протягом 48 годин залишити Болгарію. Вони виїхали за межі країни 16 вересня 1946 року. Їхнє майно та нерухомість були націоналізовані.

Джованна із дітьми відправилася до батьків в Єгипет, де вони оселилися в Александрії. Жила родина бідно, цариця змогла забезпечити дітям адекватні умови проживання тільки за підтримки єгипетського короля Фарука I. Після смерті Віктора Емануїла III наприкінці 1947 року фінансове становище родини покращилось, внаслідок отримання статків за його заповітом. Однак, уряд Італії забороняв Джованні повернутися на батьківщину.

У 1950 році Франсіско Франко запропонував їм політичний притулок в Іспанії, і у 1951-му сім'я переїхала до Мадриду.[19]

На початку 1957 року донька Йоанни Марія Луїза взяла шлюб із заможним принцом Лейнінгенським, згодом вони переїхали до Торонто. У січні 1962 одружився і син. Після весілля Симеона цариця ще півтора року мешкала в Мадриді, після чого оселилися на вілі Янтра[2] у невеликому рибальському містечку Ештуріл, неподалік дому, де мешкав її брат Умберто.[5]

У 1964-му цариця опублікувала мемуари. Вони вийшли в Мілані італійською мовою. Книга мала назву «Dagli splendori della reggia alle amarezze dell’esilio».[20][7]

У серпні 1993 Джованна із Марією Луїзою та Броніславом Хробоком відвідали Болгарію з нагоди 50-ліття смерті царя Бориса[21] і були присутніми на паніхиді.

Померла Джованна у віці 92 років 26 лютого 2000-го. До останніх днів її доглядали дві черниці з іспанського ордена «служительки Марії».[5] Похована на францисканському цвинтарі в Ассізі.

Кажуть, що до останнього дня вона любила Болгарію і завжди називала її «мій другий дім».[3]

Французький історик Рістельнебер сказав про царицю:

«Все її життя було прикладом простоти і гідності.»

Шефство[ред. | ред. код]

Почесний шеф 10-го кавалерійського полку Королеви Йоанни (Болгарія).

Нагороди[ред. | ред. код]

Титули[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Віктор Емануїл II
Tranquillo Cremona - Vittorio Emanuele II.jpg
 
Адельгейда Австрійська
Maria Adelaide.jpg
 
Фердинанд Савойський
1st Duke of Genoa.jpg
 
Єлизавета Саксонська
Elizabeth of Saxony.jpg
 
Мірко Петрович-Негош
Duke Mirko.jpg
 
Стана Мартинович
 
Петро Вукотіч
Petar Vukotić.png
 
Єлена Войводич
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Умберто I
Neurdein - Umberto I di Savoia come principe ereditario.jpg
 
 
 
 
 
Маргарита Савойська
Queen Margharitha di Savoia.jpg
 
 
 
 
 
Нікола I Петрович
Kingnicholas.jpg
 
 
 
 
 
Мілена Вукотіч
Queen of Montenegro.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Віктор Емануїл III
VittorioEmmanuelIIIDeItalia--excitingpersonal00ever.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлена Чорногорська
Bundesarchiv Bild 102-00061, Elena von Montenegro 140x190.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Джованна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Міхаел Самарджіев «Історія великого кохання царя Бориса III та Джоанни Савойської». 12.11.2014 [1] (болг.)
  2. а б в г Стаття «106 років від дня народження Йоанни Савойської - останної болгарської цариці» в «OffNews» від 13 листопада 2013 [2] (болг.)
  3. а б в г д е ж Мариела Балева «Цар Борис Третій та цариця Іоанна» від 24 серпня 2013 [3] (болг.)
  4. а б в В цей день: 25.10.1930 цар Борис III одружився із принцесою Джованною Савойською [4] (болг.)
  5. а б в г д е Стаття «Все про мою матір Іоанну Савойську» в газеті «Труд» від 22 червня 2009 [5][недоступне посилання з листопадаа 2019] (болг.)
  6. Світлини з весілля царя Бориса III [6] (болг.)
  7. а б Сайт болгарського училища Кирила та Мефодія в Римі. «Поїздка в Ассізі та паломництво до гробниці цариці Іоанни» [7] Архівовано 18 червень 2016 у Wayback Machine. (болг.)
  8. Весілля царя Бориса та Іоанни Савойської [8] (болг.)
  9. Палац у Софії [9] Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine. (болг.)
  10. Офіційний сайт палацу Врана [10] Архівовано 9 квітень 2016 у Wayback Machine. (болг.)
  11. Замки Європи. Царська Бистриця [11] (рос.)
  12. Евксиноград [12] (болг.)
  13. «Джоанні Савойській вдалося стати болгаркою серед болгар». Інтерв'ю Валі Стоянової із Крістіною Сікарді [13] (болг.)
  14. Пею Благов «Духи святих врятували життя цариці Іоанни»[14] (болг.)
  15. Сайт «Целокупна България». Стаття Рум'яни Мілевої [15] (болг.)
  16. Цар Борис III одружився із Джоанною Савойською [16][недоступне посилання з липня 2019] (болг.)
  17. Стаття у «Factor.bg» від 28 серпня 2013 [17] (болг.)
  18. 15 років від дня смерті Іоанни Савойської [18] (болг.)
  19. Стефан Цанев «Български хроники: история на нашия народ от 2137 пр. Хр. до 1453 сл. Хр» Том 4, TRUD Publishers, 2006, стор.454 [19] (болг.)
  20. укр. «Від слави правління до гіркоти вигнання»
  21. Михаил Ильинский «Сильвио Берлускони – Премьер Италии», 2004, ISBN (EAN): 9785942013547 [20] (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Giovanna di Bulgaria, Memorie, Rizzoli, Milano, 1964.
  • Giovanna di Savoia. Dagli splendori della reggia alle amarezze dell'esilio, Cristina Siccardi, Paoline Editoriale Libri, Milano, 2001. Перекладено нa болгарську Montecchi Editore, 2003.
  • René Ristelhneber, Storia dei Paesi balcanici, Cappelli, Bologna, 1959, p. 612.
  • Giulio Vignoli, Un fiore per Giovanna. Giovanna di Savoia, zarina di Bulgaria, in Scritti politici clandestini, ECIG, Genova, 2000, стор. 61.
  • Liubka Taseva et Ivaylo Shalaf, Giovanna of Bulgaria - the Queen of Compassion, 2011
  • Ivaylo Schalafof et Liubka Tasseva, Giovanna of Bulgaria, The Queen of Charity, INS LTD, Sofia, 2010.
  • Pashanko Dimitroff, Boris III of Bulgaria 1894–1943, London, 1986, ISBN 0-86332-140-2
  • Stephane Groueff, Crown of Thorns, Lanham MD., and London, 1987, ISBN 0-8191-5778-3
  • Boulay, Cyrille, Királyi legendák – Az európai királyi udvarok közelről; Magyar Könyvklub; ISBN 963-547-931-X; стор 68–73.

Посилання[ред. | ред. код]