Джованні Бальйоне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джованні Бальйоне
Giovanni Baglione
Giovanni Baglione by Ottavio Leoni I.jpg
Гравер Оттавіано Леоні. «Джованні Бальйоне», 1625 р.
При народженні Джованні Бальйоне
Народження 1566(1566)
Рим
Смерть 1643(1643)
  Рим
Національність італієць
Країна Італія
Жанр алегорія[d][1], figured[1], Історичний живопис[1], міфологічний живопис[1], портрет[1] і сакральне мистецтво[1]
Навчання Франческо Мореллі
Діяльність художник, мистецтвознавець, історик, письменник, архітектурний кресляр, рисувальник
Напрямок бароко
Вплив Караваджо
Твори вівтарі, алегорії, портрети

CMNS: Джованні Бальйоне у Вікісховищі

Джованні Бальйоне (італ. Giovanni Baglione, 1566, Рим — 30 грудня 1643, Рим) — другорядний художник доби пізнього маньєризму і бароко в Римі. Малював алегоричні, міфологічні картини, релігійні композиції, іноді — портрети. Займався також історією і теорією мистецтв. Несамостійний і невдалий художник, запозичував художні знахідки Караваджо, засуджуючи його поведінку і твори.

Біографія[ред. | ред. код]

Точних відомостей про день і рік народження не збережено. За новими даними народився в Римі у 1566 році. Учень Франческо Мореллі. Працював головним чином в Римі, де мав замови від церков у часи понтифікату римських пап Клімента 8-го та Павла 5-го. Серед приятелів Бальйоне — римський художник Томмазо Саліні, майстер натюрмортів. Обидва належали до табору ворожо налаштованих митців до Караваджо. Це не завадило обом вивчати твори Караваджо і використовувати його знахідки і його художню манеру у власних творах.

Твори[ред. | ред. код]

Худ. Бальйоне, «Мучеництво Св. Себастьяна»

Малював фрески, які можна бачити в церкві Санта Марія Маджоре. Релігійні картини Бальйоне — чудернацька суміш пізнього маньєризму, відвертого еротизму і екстазів майже хворих святих. Особливо повно недоліки художньої манери Бальйоне відбилися в зображенні розстрілу і мучеництва Святого Себастьяна. Себастьян у Бальйоне наче мазохіст, відчуває задоволення від того, як два усміхнені янголи виймають стріли з його ран.

Був у таборі ворогів Караваджо. Подав ганебну біографію художника-суперника, видану після смерті КараваджоДе записав :

Потім він перебрався на Мальту, де мав аудієнцію у великого магістра і намалював його портрет. Високопосадовець надав художнику звання лицаря.

Але і там Караваджо полаявся з якимось законником, смертно образив того і потрапив у в'язницю, з якої втік і перебрався на Сицилію, де створив декілька картин в Палермо. Рятуючи своє життя, Мікеланджело повернувся в Неаполь, де його наздогнали лицарі і понівечили йому обличчя до невпізнання. Доведений помстою до відчаю, той забрав своє бідне майно і перебрався на човник, аби морем дістатися Риму в надії на пробачення папи римського Павла V. Про це обіцяв клопотати кардинал Гонзага. На березі Караваджо помилково арештували і потягли у в'язницю. Через дві доби звільнили, але вкрали його човник з майном. У відчаї він бігав на березі у спеку в надії відшукати човник і майно, але все було марно. Художник дістався селища, де захворів на лихоманку. Тут, безпорадий і позбавлений допомоги, він і злодійськи помер,як і жив[2] .

Вороже ставлення до Караваджо відбилося в картині Бальйоне «Любов божа і любов профанів», де Бальйоне цитував не дуже вдалу картину Караваджо «Амур заснув»[3]. Аби більше досадити Караваджо, він узяв його обличчя для зображення диявола в своїй картині. Саме в записах Джованні Бальйоне відшукали звинувачення Караваджо в содомії.

Вийшли з друку дві його книги :

  • «Дев'ять церков Риму», 1639 р.
  • «Життєписи художників, скульпторів, архітекторів і граверів» 1642 р.[4]

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Микеланджело да Караваджо. Документы. Вопоминания современников. М, «Искусство», 1975 (рос)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е https://rkd.nl/explore/artists/3571
  2. Микеланджело да Караваджо. Документы. Вопоминания современников.М, «Искусство», 1975, с. 26
  3. Микеланджело да Караваджо. Документы. Вопоминания современников. М, «Искусство», 1975, с. 105
  4. Микеланджело да Караваджо. Документы. Вопоминания современников. М, «Искусство», 1975, с. 91

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]