Джованні Баттіста Бельцоні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джованні Баттіста Бельцоні
Belzoni1.jpg
Народився 15 листопада 1778(1778-11-15)
Падуя
Помер 3 грудня 1823(1823-12-03) (45 років)
Бенін
Громадянство Flag of the United Kingdom.svg Британська імперія
Національність італієць
Ім'я при народженні Джованні Баттіста Бельцоні (Больцон)
Діяльність авантюрист, циркач, підприємець, інженер
Дружина Сара Бейн

Джованні Баттіста Бельцоні (італ. Giovanni Battista Belzoni, нар. 5 листопада 1778 — пом. 3 грудня 1823) — італійський авантюрист, інженер, циркач, мандрівник (Єгипет і країни арабського Близького Сходу).

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в місті Падуя, що входила до володінь Венеціанської республіки. Справжнє прізвище Джованні — Больцон, але він змінив його на Бельцоні. Батько був перукарем, це був також перший фах Джованні. В родині було чотирнадцять дітей. Джованні рано почав працювати, спочатку в перукарні батька. В 16 років відбув до Риму, де почав вивчати інженерні науки. Молодість Джованні припала на військові авантюри Наполеона І і захоплення князівств Італії французькими вояками. Високого на зріст молодика силоміць би забрали в армію французів-загарбників 1797 року, тому він втік із Риму. Молодість, бажання заробити на життя і нестабільність воєнних років сприяли розвитку авантюрних рис його характеру. Він роками мандрував країнами Європи, а згодом і арабського Сходу, беручись за різні роботи.

У Нідерландах[ред.ред. код]

Разом з братом перебрався до Нідерландів, де далі працював перукарем. Наробивши там збитків, аби уникнути тюремного ув'язнення, тікає в Англію. Адже в Британії, на відміну від континентальної Європи, не відбувалися воєнні наполеонівської армії.

У Британії. Одруження[ред.ред. код]

У Британії Джованні ніхто не чекав. Він пристав до мандрівного цирку, де використовували його міць і величний зріст (два метри один сантиметр). Цирк працював на ярмарках та вулицях Лондона.

у Британії Джованні Бельцоні одружився з Сарою Бейн (*1783—†1860) з міста Бристоль, яка стане його помічницею і супроводжуватиме чоловіка в його далеких мандрах.

Мандри. Початок[ред.ред. код]

Разом з цирком розпочалися гастролі в Іспанії, Португалії, Сирії, острові Мальта. На Мальті 1815 року він зустрівся з Ісмаелем Ґібралтаром, посланцем Мехмеда Апі Паші (*1769—†1848) з арабського Єгипту. Останнього зацікавило знання Джованні Бельцоні гідравлічних механізмів, і в результаті той, разом з дружиною, відбув у Каїр.

В арабському Єгипті[ред.ред. код]

Генеральний консул Британії Генрі Солт.
Погруддя велетенської скульптури фараона Рамзеса ІІ. Британський музей, Лондон.

Перебування Джованні Бельцоні в Каїрі збіглося з отриманням посади генерального консула Британії Генрі Солтом (*1780—†1827), дипломатом, трохи художником і мандрівником. Саме він і використав найповніше авантюрний характер британського громадянина, італійця за походженням, з багажем інженерних знань. У той час в Єгипті точилося запекле суперництво між Францією та Великою Британію за першість у грабунку та вивезенні до Європи археологічних скарбів Стародавнього Єгипту. За рахунок авантюрного й ініціативного Джованні Бельцоні, генеральний консул Британії зміцнив свої позиції.

Генрі Солт забезпечив грошима експедиції Джованні Бельцоні і той вирушив вверх по р. Нілу з завданням дослідити пам'ятки, зібрати їх та транспортувати річкою на британські кораблі. Разом з Джованні Бельцоні мандрувала і його дружина. Серед перших завдань Бельцоні — транспортування на відстань 1200 метрів уламку велетенської скульптури до річки Ніл. Це погруддя декілька років до британців без успіх намагалися вивезти ще наполеонівські вояки. Уламок з граніту семи метрів завдовжки і вагою більше семи тонн таки вдалося перетягти до річки за п'ятнадцять днів. Джованні Бельцоні використав засіб дерев'яної платформи з вантажем, що пересували і тягли по круглим колодам арабські найманці в кількості вісімдесяти осіб. Погруддя тоді вважали зображенням молодого Мемнона (ефіопського царя, міфологічного онука троянського короля Пріама). Пізніше погруддя ідентифікували як портретну скульптуру фараона Рамзеса ІІ.

Одним з перших західноєвропейців Джованні Бельцоні поверхнево дослідив храми на острові Філе, храм в Абу-Сімбелі, відкритий до нього швейцарським науковцем Буркхардом. Бурхлива активність Бельцоні йшла не стільки від жаги наукових досліджень, бо він не був науковцем, скільки від авантюрного бажання новини і відкриття митецьких скарбів, які прагнув забрати і переправити в Британію, на свою нову батьківщину. Звідси намагання пробитися в храм Абу-Сімбел, загарбання давньоєгипетського обеліска на острові Філе, розкопки в містечку Карнак, в Долині царів. Відкриття і розкопки авантюриста-аматора мимоволі, в останню чергу сприяли науковим відкриттям і становленню науки єгиптології. Це і де-шифровка напису на вище згаданому обеліску, і започаткування систематики на матеріалі розритих поховань. Аби закріпити за собою пріоритет в відкритті нових могил, він почав ставити власні написи на поховальних коморах.

Два суперники-конкуренти[ред.ред. код]

Бернардино Дроветті

20 лютого 1817 р. він прибув на розкопки в храм Карнак, де знайшов декілька цікавих пам'яток мистецтва, серед яких — і саркофаг фараона Рамзеса ІІІ. Саркофаг переправили британському консулу Солту, а той продав його французькому королю Луї XVIII. Зрозуміло, з сучасних позицій на дослідження — ця діяльність не мала нічого спільного з наукою.

Не кращою була і активна діяльність ще одного італійця-авантюриста в Єгипті — Бернардино Дроветті, який служив французам. «Успіхи» в розкраданні археологічних скарбів Бельцоні спровокували спротив Бернардино Дроветті, що сприяв перешкодам в активності Бльцоні. В грудні 1817 р. помер науковець Буркхард. У Бельцоні зміцніло бажання покинути генерального консула Солта і працювати в Єгипті лише на самого себе.

В піраміді Хефрена[ред.ред. код]

Напис Дж. Бельцоні в гробниці Хефрена від 2 березня 1818 року.

1818 року він дослідив другу за висотою піраміду в містечку Гіза. Прагнення — ті ж: дістатися за всяку ціну до поховальної комори в надії знайти стародавні скарби і збагатитися за їх рахунок. Бельцоні ретельно вивчив внутрішнє розпланування коридорів сусідньої піраміди Хуфу (Хеопса з грецької) і таки дістався поховальної комори піраміди фараона Хефрена. Зусилля виявилися марними, бо комору пограбували задовго до Бельцоні. Але власний напис на стіні комори він залишив.

Почала зростати і популярність Джованні Бельцоні в Британії. На його честь в Лондоні викарбували пам'ятну медаль з бронзи: на аверсі — портрет Джованні Бельцоні, на реверсі — піраміда фараона Хефрена.

Повернення в Британію[ред.ред. код]

Площа перед Палаццо делла Раджоне, Падуя.

Спротив Дроветті набув такої міці, що витіснив конкурента Бельцоні з Єгипту. Останній зробив декілька мандрів-розвідок в Сіва, в оазу «Бахарія», але розкопки там не принесли Бельцоні нових коштовних пам'яток і матеріальних статків. В грудні 1819 р. він прибув в рідну Падую, де демонстрував привезені пам'ятки з Єгипту. На честь Бельцоні відбулися урочистості, а в місті викарбували ще одну пам'ятну медаль. З тої пори в «Палаццо делла Раджоне» міста Падуї зберігаються два невеликі сфінкси.

Храми на острові Філе

Через два місяці він прибув у Лондон. З квітня 1820 р. він почав писати книгу-звіт про перебування в арабському Єгипті. її назва — «Повість операцій та знахідок в пірамідах, храмах, гробницях та розкопок в Єгипті і Нубії, мандри до Червоного моря в пошуках стародавнього Береніса та оази Юпітера Амона». Книга вийшла з друку в грудні 1820-го р.. Популярності Бельцоні в Британії сприяли як видання, так і виставка в Лондоні артефактів, вивезених з Єгипту. Книгу перевидали в Німеччині, Італії і у Франції. Його приймають до масонської ложі. 1822 року він перебував в столиці Російської імперії м. Петербурзі, де російський імператор дав йому аудієнцію. Перебування в Лондоні і невідповідний спосіб життя привели Бельцоні до безгрошів'я. Він вимушений 1823 року прийняти пропозицію Африканської Асоціації в Лондоні на нову експедицію заради знайдення витоків річки Нігер.

Смерть в Західній Африці[ред.ред. код]

В квітні 1823 року він прибув у Марокко, з півночі якого планував через пустелю Сахару дістатися легендарного Тімбукту. Він таки перетнув Сахару, але зустрів значний опір місцевих племен і повернув назад. Тепер він планував експедицію з заходу. Він дістався Західної Африки і розпочав експедицію. Але захворів на дизентерію і помер 3 грудня 1823 р.. неподалік сучасного міста Бенін-Сіті в Нігерії.

Джерела[ред.ред. код]

  • Colin Clair: Strong man egyptologist. Being the dramatized story of Giovanni Belzoni. Oldbourne, London 1957.(англ.)
  • Peter A. Clayton: Belzoni in the British Museum. In: Ancient. A review of antiquity to AD 1650. No. 6, Oct./Nov. 1987, S.11-13 (Sonderabdruck: Agora, Brighton 1987).(англ.)
  • Maurice Willson Disher: Pharaoh's fool. Heinemann, London 1957.(англ.)
  • D. P. Ryan: A Portrait: Giovanni Battista Belzoni. In: Biblical Archaeology. 49, 1986, S.133—138.(англ.)
  • Brian M. Fagan: Belzoni the Plunderer. In: Archaeology. 26, 1973, ISSN 0003-8113, S.48-51.(англ.)
  • Dora Jane Hamblin: Behold the Amazing, the Spectacular, Giovanni Belzoni. In: Smithsonian. 19, 1988, ISSN 0037-7333, S.80-88.(англ.)
  • Stanley Mayes: The great Belzoni. The circus strongman and explorer who recovered Egypt's finest treasures. Putnam, London 1959 (Neuausgabe: Tauris Parke Paperbacks, London u. a. 2003, ISBN 1-86064-877-0).(англ.)
  • Luigi Montobbio: Giovanni Battista Belzoni. La vita, i viaggi, le scoperte. Martello, Padua 1984.(італ.)
  • Joyce Tyldesley: Mythos Ägypten. Reclam, Stuttgart 2006, ISBN 3-15-010598-6, S.85-105.(нім.)
  • C. W. Ceram: Götter, Gräber und Gelehrte. Roman der Archäologie. Rowohlt, Hamburg 1952, S.130—134.(нім.)
  • Brian M. Fagan: Abenteuer Archäologie. Bechtermünz, Augsburg 1998, ISBN 3-8289-0666-4, S.46-54.(нім.)

Посилання[ред.ред. код]