Джованні Бона де Боліріс
| Джованні Бона де Боліріс | ||||
|---|---|---|---|---|
 Old map of venetian Cattaro (actual Kotor), when Giovanni Bona de Boliris wrote poems on the city | ||||
| Народився |
1520 Котор | |||
| Помер |
1570 Котор | |||
| Підданство |
 Монако | |||
| Діяльність | поет | |||
| Сфера роботи | поезія[1] | |||
| Alma mater | Падуанський університет[2] | |||
| Мова творів | латина[2] | |||
| Жанр | сонет | |||
| Magnum opus | Descriptio Ascriviensis urbisd[3][1] | |||
|
| ||||
Джованні Бона де Боліріс(1520, Котор — 1570, Котор) — поет-гуманіст, який писав латиною та італійською мовою.
Життєпис[ред. | ред. код]
Джованні Бона де Боліріс народився в Которі (наразі належить Чорногорії). Навчався в Університеті Падуї, де вивчав право.
У 1551 році переїхав жити до Неаполітанського королівства. Створював поезію з іншими представниками доби Відродження. Італійською мовою написав низку сонетів, присвячених Джованні д'Арагони, герцогині Паліяно.
Джованні Бона де Боліріс помер у місті Котор у 1570 році. У 1585 році, через 13 років після його смерті, був опублікований його вірш латинською мовою на честь Котора, який він написав, живучи в Тоскані.
Творчість[ред. | ред. код]
Джованні Бона де Болірі писав свої італійські та латинські вірші як Джованні Бона, Йоханнес Бона та Іоанна Бонна.
Найвідомішим його твором є "Опис міста затоки та міста Каттарог", вірш із 331 латинських екзаметрів, за допомогою яких він прославив Катар та інші місцевості казкової затоки в сучасній Чорногорії.
Робота була опублікована в Лукці, в Тоскані, у 1585 році домініканським монахом Рагузаном Серафіно Раззі, в додатку до його «Історії Раугії».
Бона де Боліріс підтримував тісні стосунки з літературними колами Італії, зокрема, з поетами, зібраними навколо двору Неаполя.
Коли Жироламо Русчеллі у 1551 році зібрав поетичні тексти для антології на честь Джованни д'Арагони, герцогині Паліяно, прекрасної наполітанської дружини Асканіо Колонни, він запропонував включити також твори Бона де Боліріс з Катара. Поет приєднався до ініціативи, був надрукований у виданій Венеції в 1554 р. збірці під заголовком «Храм Божественної леді місіс Джованні д'Арагони, зроблений найніжнішими духами і на всіх основних мовах світу» .
Диспут[ред. | ред. код]
Існує суперечка про те, до якої літератури належить Джованні Бона-Болірі: до хорватської, чорногорської та сербської чи італійської літератури. Його твори були написані в італійському форматі латиною.[4]
Сербські та хорватські історики включають письменника у власні національні літератури, змінюючи відповідно його ім'я на «Іван Болиця» та «Іван Бунич». Сонет поета увійшов до першої італійської антології вже в 1555 році, чотирма століттями раніше.
Нещодавно відомий хорватський есеїст Слободан Просперов Новак, президент «Хорватського центру клубу перу», написав у книзі, що "« Іван Боліца залишається вічно пронумерованим у хорватській літературній історії».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Hrvatski biografski leksikon — 1983.
- ↑ а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ коментарі Скотті до «хорватських латиністів» (італійською мовою). Архів оригіналу за 1 жовтня 2011. Процитовано 28 травня 2020.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Gelcich, Giuseppe. Memorie storiche sulle bocche di Cattaro. Zara, 1880.
- Paulucci, Luigi. Le Bocche di Cattaro nel 1810. Edizioni Italo Svevo. Trieste, 2005.
- Randi, Oscar. Dalmazia etnica, incontri e fusioni. Tipografie venete. Venezia, 1990.
- Rheubottom, David. Age, Marriage, and Politics in Fifteenth-Century Ragusa. Oxford University Press, Oxford, 2000.
|
