Джозеф Генрі

|портрет=

Джозеф Генрі
англ. Joseph Henry
Народився	17 грудня 1797(1797-12-17) Олбані
Помер	13 травня 1878(1878-05-13) (80 років) Олбані
Поховання	кладовище Оак Гілл[d]
Місце проживання	Олбані
Громадянство	США
Діяльність	фізик, викладач університету, інженер, метеоролог
Alma mater	Академія Олбані[d]
Сфера інтересів	фізика
Заклад	Принстонський університет і Смітсонівська установа
Член	Леопольдина, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія деї Лінчеї, Американське антикварне товариство[d] і Національна академія наук США
Відомий завдяки:	електромагнетизм, індуктивність
Джозеф Генрі у Вікісховищі?

Джо́зеф Ге́нрі (англ. Joseph Henry; 17 грудня 1797 — 13 травня 1878) — американський фізик, член Національної Академії Наук та її президент (1866 — 1878). Народився в Олбані, де і вчився в академії, а надалі й працював.

Праці присвячені електромагнетизму. Першим сконструював потужні підково-подібні електромагніти (1828). Відкрив у 1831 році принцип електромагнітної індукції (М. Фарадей першим опублікував відкриття індукції). Побудував електричний двигун (1831), виявив (1832) явище самоіндукції і екстраструми, знайшов причини, що впливають на індуктивність кола. Винайшов електромагнітне реле. Побудував телеграф, який діяв на території Пристанського коледжу, встановив у 1842 році коливальний характер розряду конденсатора.

Був одним з організаторів Американської асоціації розвитку наук (в 1849 році — президент) і Філософського товариства у Вашингтоні (з 1871 року — президент).

Американський фізик Джозеф Генрі — єдиний американець, якого захоплювала проблема взаємодії електрики і магнетизму. Як з'ясувалося, ще у 1830 році він спостерігав явище електромагнітної індукції. Однак Генрі не заперечував пріоритету Фарадея, керуючись мудрим і справедливим правилом — першовідкривачем вважається той, хто раніше опублікував відкриті ним явища.

Див. також

• Генрі

Джерела

• Храмов Ю. А. Генри (Henry) Джозеф // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 79. — 400 с. (рос.)