Джозеф Генрі
| Джозеф Генрі | |
|---|---|
| англ. Joseph Henry | |
 |
|
| Народився | 17 грудня 1797 Олбані |
| Помер | 13 травня 1878 (80 років) Олбані |
| Поховання | кладовище Оак Гілл[d] |
| Місце проживання | Олбані |
| Громадянство |  США |
| Діяльність | фізик, викладач університету |
| Alma mater | Академія Олбані[d] |
| Галузь | фізика |
| Заклад | Принстонський університет Смітсонівська установа |
| Член | Леопольдина, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія деї Лінчеї і Американське антикварне товариство[d] |
| Відомий завдяки: | електромагнетизм, індуктивність |
|
Джозеф Генрі у Вікісховищі? |
|
Джо́зеф Ге́нрі (англ. Joseph Henry; нар. 17 грудня 1797 — пом. 13 травня 1878) — американський фізик, член Національної Академії Наук та її президент (1866 — 1878). Народився в Олбані, де і вчився в академії, а надалі й працював.
Праці присвячені електромагнетизму. Першим сконструював потужні підково-подібні електромагніти (1828). Відкрив у 1831 році принцип електромагнітної індукції (М. Фарадей першим опублікував відкриття індукції). Побудував електричний двигун (1831), виявив (1832) явище самоіндукції і екстраструми, знайшов причини, що впливають на індуктивність кола. Винайшов електромагнітне реле. Побудував телеграф, який діяв на території Пристанського коледжу, встановив у 1842 році коливальний характер розряду конденсатора.
Був одним з організаторів Американської асоціації розвитку наук (в 1849 році — президент) і філософського товариства у Вашингтоні (з 1871 року — президент).
Американський фізик Джозеф Генрі — єдиний американець, якого у 20-х роках 20 століття захоплювала проблема взаємодії електрики і магнетизму. Як з'ясувалося, ще у 1830 році він спостерігав явище електромагнітної індукції. Однак Генрі не заперечував пріоритету Фарадея, керуючись мудрим і справедливим правилом — першовідкривачем вважається той, хто раніше опублікував відкриті ним явища.
Див. також[ред. • ред. код]
Джерела[ред. • ред. код]
- Храмов Ю. А. Генри (Henry) Джозеф // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 79. — 400 с.
|
