Джон Сінгер Сарджент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Джон Сінгер Сарджент
John Singer Sargent
Giovanni Boldini (1842-1931) -John Singer Sargent(Standing).jpg
Худ. Джованні Болдіні. Портрет Сарджента у повний зріст, 1890 рік
При народженні John Singer Sargent
Народження 12 січня 1856(1856-01-12)
Флоренція, Італія
Смерть 14 квітня 1925(1925-04-14) (69 років)
  Лондон
Поховання Бруквудське військове кладовище[d]
Громадянство Flag of the United States.svg США
Жанр портрет, побутовий жанр Стінопис
Навчання Эмиль Огюст Каролюс-Дюран
Діяльність художник
Напрямок реалізм, імпресіонізм
Вплив французький імпресіонізм
Вчитель Каролюс-Дюран
Член Королівська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук
Твори Портрет мадам X, El Jaleo[d], The Daughters of Edward Darley Boit[d], Гвоздика, Отруєні іпритом, The Misses Vickers[d], Вулиця в Венеції, Drapery Study for Luxemburg[d] і Vernon Lee[d]
Нагороди
Орден за заслуги в галузі мистецтв і науки

Джон Сінгер Сарджент у Вікісховищі?

Джон Сінгер Сарджент (англ. John Singer Sargent; *12 січня, 1856 — †14 квітня, 1925) — американо-європейський художник зламу 19-20 століть, художник апатрид.

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Портрет Дюран-Рюеля, 1879 р.

Джон походив з родини лікаря — офтальмолога, що працював в лікарні хвороб зору Віллз в місті Філадельфія у 1844—1854 рр. До народження Джона родина поховала його сестру, що не дожила до дворічного віку. Мати (Мері Сінгер) страждала після поховання і батько вивіз дружину в Західну Європу на лікування. Родина так і залишиться мандрівними іноземцями в Європі[1] Тому Джон Санджент народився у Флоренції, де на той час перебували батьки. Мати була художницею аматором, тому заохочувала сина до малювання і всіляко його підтримувала. Батьки були не проти, щоб син навчався у Флоренції. Але навчальний заклад був у фазі реорганізації і родина перебралася у Францію. Мати лікувалася то у Італії, то у Швейцарії. В родині народилося ще четверо дітей. За проханнями матері, вони залишилися в Європі, хоча жили досить скромно.

Навчання[ред.ред. код]

В 17 років Джон став досить освіченою особою, знався на літературі і мистецтві. Він вільно говорив трьома мовами — італійською, німецькою та французькою. Незабаром він став учнем в майстерні французького художника Дюран — Рюеля, портрет якого пізніше створить.

Вже з першої спроби Санджент пройшов складні іспити в Школу красних мистецтв Парижа, де вивчав перспективу, малюнок, анатомію людини. Навчання йшло цілком успішно, про що свідчила і срібна нагорода. Париж цього періоду — місто розбурханих мистецьких суперечок, зіткнень різних ідей, скандальних виставок і напружених мистецьких пошуків. На авансцену паризького мистецтва вийшли імпресіоністи, вплив яких на мистецьку ситуацию у Франції стане дедалі дужчим. Французькі імпресіоністи працюють паралельно з представниками реалізму, академізму, салонного мистецтва. Усі ці напрямки будуть цікавими для Сарджента, що в різні етапи власної творчості буде звертатися то до наслідків академізму («Кентавр Хірон і Ахіл», «Фурії, що наздогнали Ореста», «Покарання Прометея»), то до імпресіонізму (« Дві дівчини з парасольками», « На пленері. Художник Поль Сезар Хелле з дружиною», «Відлюдник»), то до салонного мистецтва, особливо в численних буржуазних портретах.

Навчальні замальовки художника[ред.ред. код]

Жанрові композиції[ред.ред. код]

По завершенню навчання у Дюран-Рюєля, Сарджент створив подорож до Іспанії, що була в моді у французьких митців. Він вивчав твори Веласкеса, що викликав тоді захоплення у паризьких художників, не оминаючи і Едуара Мане. Сарджент кохався в музиці і як усі молоді, цікавився танцями. Іспанія надихнула митця на створеня картин з іспанськими танцівницями, але вони швидше епізод в творчості художника. В кричуще бідній Іспанії кінця 19 століття його цікавила лише місцева екзотика.

Сарджент не відривався від Парижу, де почав виставляти власні твори в Салоні, здебільшого портрети. Перед тим, як створити подорож до Лондона, почав надсилати туди власні картини на виставки в Королівську академію мистецтв. Це спрацювало. В Лондоні замовником художника став багатий торговець творами мистецтва єврейського походження Ашер Вертхаймер. Художник створив для нього декілька портретів представників родини Вертхаймер. Пізніше Вертхаймери по заповіту передали ці твори в Національну Галерею Лондона.

Плідною була для Сарджента і подорож до Венеції, що подарувала сюжети для декількох картин(найбільш відомі два варіанти «Вулиці в Венеції») та для серії акварелей. В Венецію він приїздив неодноразово.

Час від часу він приїздив і у Сполучені Штати, де виконував портрети по замовам. В кінці життя від значно скоротив створення замовних портретів і більше подорожував. Він відмовився прийняти англійське громадянство і офіційно був громадянином США.

Зазвичай Сарджента в Сполучених Штатах залучають до імпресіонізму, адже він був зайомим з Клодом Моне та Едгаром Дега, брав участь в виставці разом з ними. Але самі французькі майстри не вважали його імпресіоністом, особливо критично до нього ставився Каміль Піссарро. Серед паризьких знайомих Джона Сарджента — музикант Габріель Форе, скульптор Огюст Роден.

Декілька разів він створював автопортрети, один з яких передано до збірки автопортретів галереї Уффіці.

Портретист Сарджент[ред.ред. код]

Досить рано Сарджент звернувся до створення замовних портретів. Спочатку це діти заможних родин, потім дуже багаті візітери до Франції і Парижу. Сарджент швидко відмовився від сміливих композицій в портретах, які знав по скандальним на той час творам французьких майстрів, особливо — імпресіоністів («Портрет Роберта Луїса Стевенсона з дружиною», 1885, Бентонвіль, Арканзас, США.) Одна з перших спроб художника створити розкішний світський портрет закінчилася наприємністю (" Портрет мадам Х " або « Мадам П'єр Готро», 1884)

Небагатий тоді художник не міг відлякувати консервативно налаштованих багатіїв зі США, що залюбки замовляли власні портрети земляку в Парижі (« Річард Морріс Хант»,1895) В залежності від пихатого замовника Сарджент міг звернутися навіть до стародавньої схеми парадного портрету, що виробили майстри 18 століття, незважаючи на їх анахронізм. Обов'язковими складовими цих портретів і у Сарджента стають багаті чи старомодні інтер'єри з гобеленами, пілястрами, історичними меблями, з картинами в золочених рамах розкішних палацових залів ("Три сестри Віндхем ", 1899, « Родина Сітвел», 1900, « Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, «Вініфред, леді Портланд», 1902, «Джордж Натаніел Керзон», 1914) Схеми нагадують портрети англійців Джошуа Рейнольдса чи Генрі Реберна розкішним вбранням моделей чи тлом зі старовинними парками. В портретах найменш значущих осіб — найцікавішою частиною портрету стає не обличчя, а сукня (« Мадам П'єр Готро», 1884, «Міссіз Роберт Харрісон», 1886)

Сарджент таки зробить кар'єру значущого світського портретиста, хоча й поступатиметься у віртуозності манери Джованні Болдіні. Серед найбільш вельможних замовників Сарджента були Вандербілти, Луїза Маргарет, принцеса Пруська, президенти Сполучених Штатів — Теодор Рузвельт та Вудро Вільсон. Риси буржуазного портрету кінця 19 століття і парадного портрету 18 століття притаманні величезному портрету родини Черчил.

Досить вільним у схемах портретів Сарджент був в портретах дітей, молоді та в малюнках. Він досить реалістично підходив до портретованих, не намагався прикрашати, але й не доходив до сарказму чи зневаги, навіть якщо модель не мала відчутних переваг.

Отруєні іпритом[ред.ред. код]

На жодну попередню композицію не схоже полотно пізнього періоду творчості - «Отруєні іпритом». Картина була відгуком художника на страшні події Першої світової війни.

На великому полотні довжиною більш ніж шість метрів він подав англійських вояків майже у повний зріст дорослих людей. Епічним і монументальним став не стільки сюжет, скільки розмір картини. Повз глядачів пересувається черга вояків, їх дев'ять у супроводі двох санітарів. Вони крокують вузькою стежкою до медичного пункту в наметі, дроти-розтяжки якого видно праворуч.

Хода вояків страшна і повільна, бо це отруєні газом іпритом, що викликав опіки, травми і деморалізацію через сліпоту. Вояки втратили зір і через це — військову здатність. Вказівкою на масове отруєння іпритом в картині були ще одна черга отруєних та тисячі поранених і померлих біля медичного пункту. Поранені і померлі лежать на землі як опале листя восени, безпорадні і безпомічні. Війна і стандартний військовий стрій практично постирали індивідуальні риси людей. І це було ще одне трагічне зрушення в реальності і в свідомості художника, котрого так надихала колись яскрава індивідуальність його портретованих. Навпаки, в картині «Отруєні іпритом» панував позбавлений індивідуальностей натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству.

В картині подано обрій низько, як і вибілене, неяскраве сонце, що однаково байдуже висвітлює померлих і ще живих. Від цього черга отруєних іпритом вояків набуває монументальності і символічного значення людей, що крокують у невідоме. Ретельній огляд картини глядачами додає низку важливих чи незвичних деталей. Серед них - моряки на тлі, що грають у футбол в червоних і синіх сорочках, грають, аби не збожеволіти від трагедій і жахів війни.

Усвідомлення страшних наслідків Першої світової війни прийде в суспільство набагато пізніше. Низка міст західноєвропейських країн уславить полеглих у війні тисячами монументів. Картина Сарджента мала прикрасити Залу слави і пам'яті Імперського військового музея в Лондоні. Але зміна сюжету Сарджентом надала їй антивоєнного спрямування. Мета слави і пам'яті була досягнута в офіційному груповому портреті офіцерського корпусу того ж розміру, котрий теж створив Джон Сінгер Сарджент.

Вибрані твори[ред.ред. код]

«В майстерні художника», 1904 р.
«Відлюдник», 1908, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
«Катастрофа з аеропланом», 1918 р.
Жанрові композиції
  • «Збиральниці канкалю», 1877, галерея мистецтв Коркорана, Вашингтон
  • «Дівчина на даху. Капрі», 1878, Мистецька галерея університету Єль, Нью-Хейвен
  • «Робітниці скляного цеху», 1880–1882, Художній інститут Чикаго
  • «Лоджия у Венеції», 1880–1882, прив. збірка
  • «Колодязь у Венеції», 1880–1882, Музей мистецтв, Ворчестер
  • «Дочки Бойта», 1882, Бостонський музей образотворчих мистецтв
  • «El Jaleo» (іспанський танок), 1882, «Музей Гарднер», Бостон
  • «Вулиця в Венеції» (варіант з двома постатями), 1882, Художній інститут Кларка
  • «Вулиця в Венеції» (варіант з трьома постатями і стаффажем), 1882, Національна галерея мистецтв, Вашингтон
  • «Клод Моне на пленері», 1885, галерея Тейт, Лондон
  • «Гвоздика, лілія, лілія, троянда», 1886, Тейт Британія
  • «Художниця біля фонтану вілли Торлонія»
  • «Дві дівчини з парасольками у Фредбері», 1889
  • «На пленері» (майстерня просто неба), 1889, Бруклін музей.
  • «Танок», 1890
  • «Відпочинок гондольєрів. Венеція», акварель, 1905
  • «Відлюдник», 1908, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
  • «Художник у Сімплоні», акварель, 1909
  • «Дві пані в саду. Корфу», 1909
  • «Софа. Відпочинок», 1911, Національна галерея мистецтв
  • «Етюди», 1914, Музей мистецтв, Вірджинія
  • «Аллігатори», 1917,Музей мистецтв, Вустер, Массачузетс
  • «Отруєні іпритом», 1919, Імперський військовий музей, Лондон
Портрети
«Три міс Вікерз», 1884
  • «Брати Форбс дітьми», 1877
  • «Дженні Черчил»
  • «Кармела Вертанья» 1880
  • «Мадам Пол Есквіде», 1882, Художній інститут Кларка
  • «Три міс Вікерз», 1884
  • «Портрет мадам Х» (Мадам П'єр Готро), 1884, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
  • Автопортрет (овал), 1886,
  • «Міссіз Роберт Харрісон», 1886, галерея Тейт, Лондон
  • «Міссіз Едвард Девіс з сином», 1890, Музей мистецтв, Лос-Анжелес
  • «Елізабет Вінтроп Ченлер», 1893
  • «Міссіз Керл Меєр з двома дітьми», 1896, галерея Тейт, Лондон
  • «Містер і міссіз Фелп Стокз», 1897, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
  • «Міссіз Ешер Вертеймер», 1898
  • «Три сестри Віндхем», 1899
  • «Родина Сітвел», 1900
  • «Ена і Бетті Вертеймер», 1901,
  • «Художник Вільям Мерріт Чейз», 1902, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
  • «Теодор Рузвельт», 1903, Білий дім, Вашингтон
  • «Вініфред, леді Портланд», 1902
  • «Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, Бостонський музей образотворчих мистецтв
  • «Сер Френк Светтенхем», 1904, Національний музей, Сінгапур
  • «Гондольєр Джованні», 1905
  • «Леді Спеєр зі скрипкою», 1907
  • «Альміна в турецькому вбранні», 1908, галерея Тейт, Лондон
  • «Шарлотта Луїс Борхардт» (дівчина з білою трояндою), 1932, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк


Галерея обраних творі[ред.ред. код]

Джон Сінгер Сарджент. Старий заповіт. Стінопис, Бостонська публічна бібліотека

Джерела[ред.ред. код]

  • Mount C.M. John Singer Sargent, a biography. New York: W.W. Norton, 1955
  • Prettejohn E. Interpreting Sargent New York: Stewart, Tabori & Chang, 1998.
  • Fairbrother T. John Singer Sargent: The Sensualist . Seattle: Seattle Art Museum; New Haven: Yale UP, 2000
  • Kreiter E. John Singer Sargent: the life of an artist. Berkeley Heights: Enslow Publishers, 2002

Примітки[ред.ред. код]

  1. Stanley Olson, John Singer Sargent: His Portrait, St. Martin's Press, New York, 1986, p. 1, ISBN 0-312-44456-7

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Сінгер Сарджент

Див. також[ред.ред. код]