Джордан Пітерсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джордан Пітерсон
англ. Jordan Bernt Peterson
Jordan Peterson by Gage Skidmore.jpg
Народився 12 червня 1962(1962-06-12)[1] (58 років)
Fairview, Calgaryd, Альберта, Канада[2]
Місце проживання
Країна Flag of Canada (Pantone).svg Канада
Діяльність клінічний психолог, викладач університету, критик культури, письменник, criticisms of Marxism
Alma mater Альбертський університет, Університет Макгілла і Регіональний коледж Ґранд-Преріd
Галузь психологія
Заклад Торонтський університет, Університет Макгілла і Гарвардський університет
Посада післядокторальний дослідник, викладач університету і викладач університету
Ступінь доктор психологічних наук
Науковий керівник Роберт Піль[d]
У шлюбі з Tammy Petersond
Автограф Jordan Peterson Signature.svg
Особ. сторінка jordanbpeterson.com

CMNS: Джордан Пітерсон у Вікісховищі

Джордан Бернт Пітерсон (англ. Jordan Bernt Peterson; нар. 12 червня 1962) — канадський клінічний психолог і професор психології Торонтського університету. Основними галузями досліджень Пітерсона є патопсихологія, соціальна психологія та психологія особистості[3], окремо його цікавлять психологія релігійних та ідеологічних вірувань[4], а також оцінювання та покращення особистості та продуктивності[5].

Пітерсон навчався в Альбертському університеті та Університеті Макґілла. Він залишився в Макґіллі на посаді постдокторального дослідника в 1991—1993 роках, а відтак перейшов до Гарвардського університету, де працював асистуючим, а згодом надзвичайним професором[en] на кафедрі психології[6][7]. У 1998 році він повернувся до Канади і влаштувався на кафедру психології Торонтського університету, де, станом на 2019 рік, працює професором.

Перша книга Пітерсона «Мапи смислу: архітектура вірування», опублікована 1999 року, оцінює декілька академічних дисциплін та описує структуру систем вірувань і міфів, їхню роль у регуляції емоцій, створенні смислу, та декілька інших тем, зокрема мотивування геноцидів[8][9][10]. Його друга книга «12 правил життя. Як перемогти хаос», вийшла в січні 2018 року[11][12][13].

У 2016 році Джордан Пітерсон випустив серію відео на платформі YouTube, в яких він критикував політичну коректність і Білль C-16[en] Канадського уряду. Даний закон встановив під заборону дискримінацію на ґрунті гендерної ідентичності[14], що Пітерсон назвав введенням примусової мови[en] в законодавство. Після цього його персону широко висвітлювали в засобах масової інформації, як з боку підтримки, так і з боку критики[6][12][13].

Джордан Пітерсон пов'язаний із Темною мережею інтелектуалів — таємним рухом інтелектуалів, які вважають, що у сучасному світі свобода слова опинилася під загрозою на догоду толерантності[15][16][17].

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Джордан Пітерсон народився в канадському Едмонтоні 12 червня 1962 року, але ріс у маленькому містечку Фейрв'ю (провінція Альберта), розташованому на північний захід від першого. Джордан був найстаршим із трьох дітей у родині Беверлі, бібліотекарки кампуса Фейрв'ю Регіонального коледжу Ґранд-Прері[en], та Волтера Пітерсона, шкільного вчителя. Джордан отримав середнє ім'я Бернт на честь прапрадіда-норвежця.

У 13-річному віці ознайомився з книгами Джорджа Орвелла, Олдоса Гакслі, Олександра Солженіцина й Айн Ренд. У цьому йому допомогла шкільна бібліотекарка Сенді Нотлі — матір Рейчел Нотлі[en], лідерки Нової демократичної партії Альберти[en] та 17-ї прем'єрки Альберти[en]. В підлітковому віці Джордан Пітерсон працював у Новій демократичній партії (НДП), але невдовзі розчарувався у ній. Свої вагання і крах ілюзій він порівнював із діагнозом Орвелла в «Дорозі на Віґан-Пірс» — «інтелектуального, одягненого у твід, соціаліста з середнього класу», який «не любив бідних; а лише ненавидів багатих». Джордан Пітерсон покинув НДП у 18-річному віці.

Освіта[ред. | ред. код]

Після закінчення Старшої школи Фейрв'ю в 1979 році Джордан Пітерсон вступив до Регіонального коледжу Ґранд-Прері[en], аби вивчати там політологію та англійську літературу. Згодом він перевівся до Альбертського університету, де здобув ступінь бакалавра мистецтв у політології в 1982 році. По цьому Джордан зробив рік перерви у навчанні задля того, щоб відвідати Європу. Там він почав вивчати психологічні витоки холодної війни, європейського тоталітаризму 20-го сторіччя та праці Карла Юнґа, Фрідріха Ніцше, Олександра Солженіцина та Федора Достоєвського. Відтак Пітерсон повернувся до Альбертського університету, де 1984 року здобув ступінь бакалавра мистецтв у психології. 1985 року він переїхав до Монреаля для навчання в університеті Макґілла. Там він 1991 року здобув ступінь доктора філософії в клінічній психології під науковим керівництвом Роберта О. Піла[en], а відтак залишився на посаді постдокторального дослідника в Шпиталі Дуґласа[en] університету Макґілла до червня 1993 року, працюючи з Робертом Пілом і Моріс Донжі[en].

Кар'єра[ред. | ред. код]

З липня 1993 до червня 1998 року Джордан Пітерсон працював у Арлінґтоні (штат Массачусетс), водночас викладачаючи та здійснюючи дослідження в Гарвардському університеті на посаді асистуючого[en] та надзвичайного[en] професора кафедри психології. Упрододовж роботи в Гарварді він вивчав виникнення агресії у алко- та наркозалежних і був науковим керівником декількох нестандартних дипломних робіт. Два колишніх студенти докторантури — Шеллі Карсон, психологиня і вчителька з Гарварда, та письменник Ґреґґ Гурвітц[en] зазначають, що лекції Пітерсона вже тоді високо оцінювались студентами. У липні 1998 року Джордан Пітерсон повернувся до Канади і обійняв посаду професора Торонтського університету.

До галузей дослідження Пітерсона належать психофармакологія, пато-, нейро-, клінічна, особистісна, соціальна, промислова й організаційна[en], релігійна, ідеологічна, політична та творчісна психологія. Джордан Пітерсон є автором і співавтором понад сотні наукових робіт і має, станом на середину 2017 року, понад 8000 цитувань.

Упродовж більшої частини своєї кар'єри Джордан Пітерсон активно займався клінічною практикою, обслуговуючи близько 20 людей щотижня. Також він був активним у соціальних мережах, опублікувавши у вересні 2016 року серію відео, де критикував Білль C-16[en]. У 2017 році він вирішив призупинити свою клінічну практику, а в 2018 році — тимчасово перестати викладати через наявність нових проектів.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Пітерсон з 1989 року одружений на Таммі Робертс (англ. Tammy Roberts) (народ. 3 червня 1965), мають сина і дочку.[18]

В домі Пітерсона в Торонто багато творів мистецтва, які нагадують про злочини комунізму. Про це після виходу книги Пітерсона написала журналістка The New York Times Неллі Боулз. «Будинок містера Пітерсона - ретельно організований дім жахів. Він напхав його творами мистецтва так, що на стінах не залишилося вільного місця. Здебільшого мова йде про комуністичну пропаганду часів Радянського Союзу (сцени розстрілів, переконливі солдати), що є, за його словами, постійним нагадуванням про звірства й гніт. Він хоче відчути їх стан в ув'язненні, живучи на тихій вуличці Торонто і будучи абсолютно вільним».[19]

Хвороба[ред. | ред. код]

З 2016 Пітерсон дотримувався жорсткого режиму харчування з яловичини і овочів, щоб побороти депресію й аутоімунні захворювання, через які виникли псоріаз й увеїт. На початку лютого 2020 року дочка Пітерсона повідомила, що з осені 2019 року батько проходить лікування в Росії, за експериментальною програмою (у Пітерсона виникла важка залежність від бензодіазепіну, який він приймав для лікування аутоімунних порушень).[20]

У жовтні 2020-го Пітерсон оголосив про одужання й повернення до публічного життя після знаходження у лікарнях Коннектикута, Торонто, Москви, Белграда.[21] Свою хвороби назвав найгіршим періодом свого життя та уроком смирення. Він подякував своїй сім'ї і всім, хто його підтримував. «Я живий і маю плани на майбунє», - сказав він. За його словами, за час хвороби він багато писав. Також оголосив про намір написати книги про аналіз Старого Завіту та випустити серію відео про притчі.

Політичні погляди[ред. | ред. код]

Білль C-16[ред. | ред. код]

У 2016 Пітерсон отримав популярність після публікації серії відео на своєму каналі на сайті YouTube, в яких розкритикував законопроект Канадського парламенту Білль C-16 (повна назва: An Act to amend the Canadian Human Rights Act and the Criminal Code), де мова йшла про обов'язкове використання особливих займенників по відношенню до осіб трансгендерної ідентичності. Зокрема, заборонялось використовувати She (Вона) та He (Він). Натомість пропонувалось використовувати Zhe та інші. Професор Джордан Пітерсон назвав таке регулювання мови фашизмом, вказуючи на принципову різницю між законодавчим приписом не говорити якихось слів і законом, який змушує говорити певні слова. Цим він спровокував подальшу дискусію спочатку в межах університету Торонто, де викладав, а пізніше і в суспільних колах Канади та США.

Критика[ред. | ред. код]

Професор-емерит психології Бернард Шифф (англ. Bernard Schiff), колишній колега й прихильник Пітерсона, у травні 2018 року опублікував статтю в газеті Toronto Star, у якій заявив, що вважає Пітерсона небезпечним. За його твердженням, ще в період їхньої спільної роботи останній мав схильність на своїх лекціях подавати гіпотези як факти. Шифф звинуватив його у схильності грати роль жертви й водночас наслідувати поведінку авторитарних демагогів, яких він вивчав. На думку Шиффа, Пітерсон не дотримується принаймні чотирьох правил зі своєї книжки «12 правил для життя»[22].

У листопаді 2020 року четверо співробітників найбільшого канадського видавництва Penguin Random House Canada виступили проти публікації нової книги Джордана Пітерсона «Поза порядком: ще дванадцять правил життя». Співробітники комппанії, які побажали залишитися анонімними, висловили побоювання щодо друку видання. «Він (Джордан Пітерсон) — символ розпалювання ненависті і трансфобії, білого супрематизму. Незалежно від змісту його книги я не пишаюся тим, що працюю в компанії, яка видає його», — сказав Vice один зі співробітників. Видання зазначає, що він належить до ЛГБТ-спільноти. Решта троє розповіли, що книги Пітерсона радикалізували погляди їхніх родичів і погано позначилися на психіці небінарних знайомих. Співробітники також стверджують, що після публікації «Дванадцять правил життя. Як перемогти хаос» отримали вказівку не критикувати Пітерсона в соціальних мережах.

Керівництво видавництва сказало, що відкрите для думок підлеглих, але «як і раніше, виступає за публікацію різних голосів і точок зору», проте не відповіло, чи вийде книга з друку.[23]

Твори[ред. | ред. код]

  • «Maps Of Meaning: The Architecture of Belief» (1999)
  • «12 Rules for Life: An Antidote to Chaos» (2018)
Українською

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Catalogue of the Library of the Pontifical University of the Holy Cross
  2. https://www.thestar.com/news/insight/2018/03/16/jordan-peterson-is-trying-to-make-sense-of-the-world-including-his-own-strange-journey.html
  3. Jordan B Peterson. ResearchGate. Процитовано 13.02.2019. (англ.)
  4. Tucker, Jason; VandenBeukel, Jason (December 1, 2016). 'We're teaching university students lies' – An interview with Dr Jordan Peterson. C2C Journal. 
  5. Meaning Conference. International Network on Personal Meaning. July 2016. Архів оригіналу за November 13, 2017. 
  6. а б Bartlett, Tom (January 17, 2018). What's So Dangerous About Jordan Peterson?. The Chronicle of Higher Education. Процитовано 13.02.2019. 
  7. Lambert, Craig (September 1998). Chaos, Culture, Curiosity. Harvard Magazine. 
  8. McCord, Joan (2004). Beyond Empiricism: Institutions and Intentions in the Study of Crime. Transaction Publishers. с. 178. ISBN 978-1-4128-1806-3. (англ.)
  9. Ellens, J. Harold (2004). The Destructive Power of Religion: Models and cases of violence in religion. Praeger. с. 346. ISBN 978-0-275-97974-4. (англ.)
  10. Gregory, Erik M.; Rutledge, Pamela B. (2016). Exploring Positive Psychology: The Science of Happiness and Well-Being. ABC-CLIO. с. 154. ISBN 978-1-61069-940-2. 
  11. Bartlett, Tom (January 17, 2018). What's So Dangerous About Jordan Peterson?. The Chronicle of Higher Education. Процитовано January 19, 2018. 
  12. а б Blatchford, Christie (January 19, 2018). Christie Blatchford sits down with 'warrior for common sense' Jordan Peterson. National Post. Процитовано January 19, 2018. 
  13. а б Lott, Tim (January 21, 2018). Jordan Peterson: ‘The pursuit of happiness is a pointless goal'. The Observer. Процитовано January 21, 2018. (англ.)
  14. Bill C-16 (2016), clause 2.
  15. Weiss, Bari & Winter, Damon (2018), the Renegades of the Intellectual Dark Web, The New York Times. Retrieved November 27, 2018: «The closest thing to a phone book for the I.D.W. is a sleek website that lists the dramatis personae of the network, including Mr. Harris; Mr. Weinstein and his brother and sister-in-law, the evolutionary biologists Bret Weinstein and Heather Heying; Jordan Peterson…»
  16. Farrell, Henry (2018), The 'Intellectual Dark Web,' explained: what Jordan Peterson and Ben Shapiro have in common with the alt-right, Vox. Retrieved November 27, 2018: «The thinkers profiled included the neuroscientist and prominent atheist writer Sam Harris, the podcaster Dave Rubin, and University of Toronto psychologist and Chaos Dragon maven Jordan Peterson
  17. Malik, Nesrine (2018), If the 'Intellectual Dark Web' are being silenced, why must we keep hearing about them?, New Statesman. Retrieved November 27, 2018: «If you had struggled to come up with a collective noun for that disparate group of people that ranges from Milo Yiannopoulos to Sam Harris and includes Jordan Peterson…the New York Times has baptised them. They now have a name. The 'Intellectual Dark Web' or 'IDW'…»
  18. Jordan Peterson Wife: The Truth About Tammy Peterson. Who (en-us). Процитовано 2020-12-20. 
  19. Bowles, Nellie (2018-05-18). Jordan Peterson, Custodian of the Patriarchy (Published 2018). The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2020-12-20. 
  20. Peterson Family Update - February 2020 - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 2020-12-20. 
  21. Return Home - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 2020-12-20. 
  22. Schiff, Bernard. I was Jordan Peterson’s strongest supporter. Now I think he’s dangerous. thestar.com (en). Процитовано 2018-12-29. 
  23. Penguin Random House Staff Confront Publisher About New Jordan Peterson Book. www.vice.com (en). Процитовано 2020-12-20. 

Посилання[ред. | ред. код]