Джордж Бенсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джордж Бенсон
англ. George Benson
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'яангл. George Washington Benson
Дата народження22 березня 1943(1943-03-22) (81 рік)
Місце народженняПіттсбург (Пенсильванія)
Роки активностіз 1964-дотепер
ГромадянствоСША США
Національністьафроамериканці[1]
ВіросповіданняСвідки Єгови
Професіямузикант
композитор
ОсвітаSchenley High Schoold
Інструментивокал
гітара
арчтоп гітара
Жанрджаз
фанк
R&B
поп-музика
ЛейблColumbia Records
Verve
CTI[en]
Warner Bros. Records
Concord Jazz
Нагороди

зірка на голлівудській Алеї слави[d]

Маестро джазу

georgebenson.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Джордж Бенсон (англ. George Benson; нар. 22 березня 1943 року)[2] — американський музикант, десятикратний лауреат премії «Ґреммі», чия музична кар'єра джазового гітариста розпочалась у 21-річному віці. Він знаний також як поп-музикант, R&B та скет-співак. Цей колишній вундеркінд досяг найвищого рейтингу у Billboard 200 1976 року завдяки потрійному золотому диску, «Breezin'».[3] У 1980-х роках у Великій Британії його концерти наживо мали велику популярність.[3] Бенсон використовує подібну техніку гри руху мелодії в октаву, що використовували такі музиканти циганського джазу, як Джанго Рейнарт.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Початок кар'єри

[ред. | ред. код]

Бенсон народився і виростав у Hill District[en] (Піттсбург, Пенсільванія). У 7-річному віці Бенсон спершу грав на гавайській гітарі (укулеле) на розі аптеки, заробляючи кілька доларів. Коли йому було 8, він грав на гітарі в незареєстрованому нічному клубі по п'ятницях і суботах увечері, який невдовзі закрила поліція. У 10-річному віці Джордж записав свій перший сингл на студії «RCA-Victor» у Нью-Йорку, за назвою «She Makes Me Mad».[4]

Бенсон ходив у середню школу Коннеллі, яку так і не закінчив. Проте в юному віці він навчився виконувати інструментальний джаз граючи кілька років з органістом Джеком Макдаффом. Коли Джордж мав 21 рік, він записав свій перший альбом як керівник гурту «The New Boss Guitar», відвівши важливе місце МакДаффові.[2] Наступним записом Бенсона став «It's Uptown with the George Benson Quartet», в якому взяли участь Lonnie Smith[en] на органі та Ronnie Cuber[en] на саксофоні-баритон.[2] Потім Бенсон також грав у «The George Benson Cookbook» разом з Лонні Смітом, Ронні Кубером на саксофоні й ударником Маріоном Букером.[2]

У середині 1960-х років Майлз Девіс запросив Бенсона на запис Columbia головної гітарної партії у композиції «Paraphernalia» в альбомі «Miles in the Sky[en]» (1968). Опісля Бенсон записувався на Verve Records. Відтак він уклав угоду з CTI Records[en], де записав чимало альбомів із зірками джазу, але від цього мав невеликий прибуток. Бенсон також записав версію альбому «Abbey Road» 1969 року, гурту The Beatles. Цей альбом він назвав «The Other Side of Abbey Road[en]», який видав того ж 1969 року, a також версію пісні «White Rabbit», яку скомпонував і записав десь у той же період сан-франциський рок-гурт Jefferson Airplane.[2]

1970-ті та 1980-ті

[ред. | ред. код]

У другій половині 1970-х, коли Бенсон записував для Warner Bros. Records, велика аудиторія почала вперше відкривати для себе цього музиканта. Починаючи з композиції «Breezin'» 1976 року, Бенсон почав додавати свій голос до таких композицій, як «This Masquerade[en]». На початку кар'єри він нечасто використовував вокал у своїх композиціях, єдиним винятком була пісня «Here Comes the Sun» з альбому «Other Side of Abbey Road» в його виконанні. «Breezin'» був визначним альбомом в історії поп-музики — першим джазовим твором, який визнано платиновим, а це стало першою вказівкою, що невдовзі в музиці мали відбутися зміни. У 1976 році Бенсон вирушив у гастрольне турне зі співачкою соулу, Minnie Riperton[en], якій на початку того ж року було поставлено смертельний діагноз — рак груді. «This Masquerade» здобув премію «Ґреммі» за найліпший запис року, і твір «On Broadway[en]», записаний через два роки (1978 рік), з альбома «Weekend in L.A.[en]», також здобув «Ґреммі». У 1960-х, 70-х і 80-х Бенсон теж працював з Фредді Губбардом над кількома його альбомами.

Першим, хто скористався плодами цієї надзвичайної командної праці, був Бенсон, а першим офіційним виданням з ярликом Qwest Records став видатний поп-альбом Бенсона «Give Me The Night». Цей альбом увійшов у першу десятку чарту поп та R&B завдяки пісні «Give Me the Night[en]», продюсером якої став Квінсі Джонс, до того майже незнаний молодшим слухачам. Ще важливішим стало те, що Квінсі Джонс заохотив Бенсона зробити чесний музичний самоаналіз для подальшого вокального натхнення, і він наново розкрив для себе та захопився Нетом Коулом, Реєм Чарлзом і Донні Гатевеєм у процесі, який вплинув на низку подальших вокальних альбомів у 1990-х. Хоча Бенсон невдовзі повернувся до свого способу гри джазу на гітарі, значно пізніше ця тема знову відобразилася в його альбомі «Absolute Benson», виданому 2000 року, на обкладинці котрого було виділено одну з найвідоміших пісень Донні Гатевея, «The Ghetto[en]». Бенсон здобув ще три платинових і два золоті альбоми.[5] Він також записав початкову версію пісні «Greatest Love of All» для біографічного художнього фільму (1977) Мухамеда Алі — «The Greatest[en]», яку пізніше записала Вітні Х'юстон і яка стала назвою альбому.[5] Водночас Бенсон здійснював записи з німецьким композитором Claus Ogerman[en].[6]. У 1979 році Джордж Бенсон змінив свій релігійний світогляд, ставши членом громади Свідків Єгови[7].

Подальша і сучасна кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1985 році Бенсон та гітарист Чет Аткінс потрапили в чарт хітів смут-джазу зі своєю спільною працею «Sunrise». Одна з двох пісень цього дуету була видана на диску Аткінса «Stay Tuned[en]». У 1992 році Бенсон з'являється на альбомі Jack McDuff «Colour Me Blue». Бенсон побував у гастрольному турне з Al Jarreau в Америці, Південній Африканській Республіці, Австралії та Новій Зеландії, щоб розкрутити їхній альбом «Givin' It Up» (2006 рік). Він грав під час святкувань другого «Кубка Мусону» в Тренгану 2006 року, а також у 2007 році, під час 50-ї річниці Мердека в Малайзії, разом з Жарро. У травні 2008 року Бенсон уперше взяв участь у марокканському фестивалі «Мавазін».

Для відзначення довготривалих стосунків Бенсоном з фірмою Ibanez і в честь 30-річної співпраці з Ibanez GB-10, Ibanez створив модель GB30TH, яка була видана в дуже обмеженій кількості та вирізнялася позолотним оздобленням, натхненим японськими композиціями Ґарагаку.[8] Організація National Endowment of the Arts[en] у 2009 році визнала Бенсона Майстром джазу, що є найвищою відзнакою в джазі на державному рівні.[9] 25 липня 2009 року Бенсон виступав на 49-му Охридському літньому фестивалі в Македонії. Його шоу на честь Нета Кінґа Коула — за назвою «An Unforgettable Tribute to Nat King Cole» — увійшло в програму Стамбульського міжнародного джазового фестивалю 27 липня в Туреччині. Восени 2009 року Бенсон завершив запис нового альбому «Songs and Stories», для якого співпрацював Marcus Miller, продюсер — Джон Барк,[10] та сесійні музиканти Девід Пейч і Стів Лукатер, Лі Рітенаур.[11] Щоб популяризувати альбом «Songs and Stories» (вид. «Concord Music Group»/«Monster Music»), Бенсон приймав запрошення і виконував композиції з цього альбому на The Tavis Smiley Show[en],[12] Jimmy Kimmel Live![13] і Late Night with Jimmy Fallon[en].[14]

Бенсон провів[коли?] гастрольне турне, популяризуючи свій останній альбом «Songs and Stories» («Concord Music Group»/«Monster Music»).[10]

У 2010 році гастролі Бенсона проходять у Північній Америці, Європі та в країнах Тихоокеанського басейну.

Дискографія

[ред. | ред. код]

Альбоми

[ред. | ред. код]
Рік Альбом U.S. Pop U.S. R&B U.S. Jazz Лейбл
1964 George Benson/Jack McDuff Prestige
The New Boss Guitar
1965 Benson Burner Columbia
1966 It's Uptown
«The George Benson Cookbook[en]»
Willow Weep for Me CBS
1967 Blue Benson 23 Verve
1968 Giblet Gravy
Goodies
1969 Shape of Things to Come 38 11 A&M
Tell It Like It Is 145 43 16
«The Other Side of Abbey Road[en]» 125 18
1970 I Got a Woman & Some Blues
1971 Beyond the Blue Horizon 15 CTI[en]
1972 White Rabbit (album)|White Rabbit}}» 7
1973 Jazz on a Sunday Afternoon, Vol. 1 Accord
Jazz on a Sunday Afternoon, Vol. 2
Witchcraft Jazz Hour
Body Talk 10 CTI
1974 Bad Benson 78 1
1976 Good King Bad 51 18 3
Benson & Farrell 100 27 3
«Breezin'» 1 1 1 Warner Bros.
1977 In Concert-Carnegie Hall 122 43 6 CTI
In Flight 9 2 1 Warner Bros.
1978 Space Album CTI
«Weekend in L. A.[en]» 5 1 1 Warner Bros.
1979 «Livin' Inside Your Love[en]» 7 4 1
Take Five CTI
1980 Cast Your Fate to the Wind
«Give Me the Night[en]» 3 1 1 Warner Bros.
1981 GB CTI
«The George Benson Collection[en]» 14 5 1 Warner Bros.
1983 In Your Eyes 27 6 1
Pacific Fire CTI
1984 20/20 45 20 3 Warner Bros.
Live in Concert Design
1985 The Electrifying George Benson Affinity
1986 While the City Sleeps… 77 21 8 Warner Bros.
1987 Collaboration (with Earl Klugh[en]) 59 28 1
1988 Twice the Love 76 17 10
1989 Tenderly 140 1
1990 Big Boss Band 3
1991 Midnight Moods
1992 The Essence of George Benson Columbia
1993 Love Remembers 50 1 Warner Bros.
1994 The Most Exciting New Guitarist on the Jazz Scene Sony
1995 The Best of George Benson 14 Warner Bros.
1996 California Dreamin' Sony
Lil Darlin' Thunderbolt
That's Right 150 33 1 GRP
1998 «Standing Together[en]» 47 1
Masquerade Thunderbolt
1999 The Masquerade Is Over Jazz Hour
2000 Live at Casa Caribe Columbia River
Absolute Benson 125 24 1 GRP
2001 All Blues Bianco
2002 Blue Bossa Prestige Elite
After Hours Universe
2003 Irreplaceable GRP
2003 The Greatest Hits of All 138 74 3 Rhino
2004 Golden Legends Live St. Clair
2005 Jazz After Hours with George Benson Performax
Best of George Benson Live 4 GRP
2006 Givin' It Up (with Al Jarreau) 58 14 1 Monster Music/Concord
2009 Songs And Stories 96 15 1 Monster Music/Concord

Сингли

[ред. | ред. код]
Рік Назва US US R&B UK[3]
1975 «Supership» 30
1976 «This Masquerade[en]» 10 3
«Breezin'» 63 55
1977 «Everything Must Change» 34
«Nature Boy[en]» 26
«Gonna Love You More» 71 41
«The Greatest Love of All» 24 2 27
1978 «On Broadway[en]» 7 2
«Lady Blue» 39
1979 «Love Ballad» 18 3 29
«Unchained Melody» 55
1980 «Give Me the Night[en]» 4 1 7
«Love X Love[en]» 61 9 10
1981 «Love All the Hurt Away» (з Аретою Франклін) 46 6
«Turn Out the Lamplight» 33
«What's On Your Mind[en]» 45
«Turn Your Love Around[en]» 5 1 29
1982 «Never Give Up on a Good Thing[en]» 52 16 14
1983 «Inside Love (So Personal)[en]» 43 3 57
«Lady Love Me (One More Time)[en]» 30 21 11
«Feel Like Makin' Love[en]» 28
«In Your Eyes[en]» 7
1984 «Nothing's Gonna Change My Love for You/Late At Night»
«20/20» 48 15 29
1985 «Beyond The Sea (La Mer)[en]» 60
«I Just Wanna Hang Around You» 102 24
«New Day» 87
«No One Emotion»
1986 «Kisses in the Moonlight[en]» 13 60
«Shiver[en]» 16 19
1987 «Teaser[en]» 45
1988 «Let's Do It Again[en]» 8
1988 «Twice the Love» 23
1993 «Kiss and Make Up»
1998 «Standing Together» 62
2004 «Cell Phone»
2009 «Living in High Definition»
2010 «Nuthin' But A Party»

Цитата

[ред. | ред. код]
Ліві лапки Як на мене, музика зміниться настільки, що я вже не буду сумісний з нею. Багато електронщини мені просто не подобається, ХА-ХА-ХА! Я думаю, що це не має жодного значення. Усе це натякає мені, що я, можливо, вже старію або щось у цьому роді! Праві лапки

«NME» — липень 1983[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African MusiciansGreenwood Publishing Group, 1982.
  2. а б в г д allmusic Biography. Архів оригіналу за 10 листопада 2010. Процитовано 12 листопада 2010.
  3. а б в Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums (вид. 19th). London: Guinness World Records Limited. с. 54. ISBN 1-904994-10-5.
  4. Australian ABCTV Flashez interview Jan 1, 1977
  5. а б VH1 — Artists bio. Архів оригіналу за 28 січня 2007. Процитовано 23 вересня 2010.
  6. Ogerman website. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 23 вересня 2010.
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2010. Процитовано 23 вересня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. Ibanez.com. Ibanez.com. Архів оригіналу за 23 квітня 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  9. National Endowment for the Arts (22 березня 1943). NEA Jazz Masters: George Benson, Vocalist and Solo Instrumentalist (Guitar). Nea.gov. Архів оригіналу за 29 травня 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  10. а б Biography. George Benson. 25 серпня 2009. Архів оригіналу за 8 лютого 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  11. Stevelukather.net. Архів оригіналу за 10 січня 2013. Процитовано 27 вересня 2010.
  12. Tavis Smiley . Shows . George Benson . October 6, 2009. PBS. 6 жовтня 2009. Архів оригіналу за 14 лютого 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  13. Jimmy Kimmel Live Tomorrow Night, Wednesday Sep. 23!. George Benson. Архів оригіналу за 23 квітня 2010. Процитовано 25 квітня 2010.
  14. Mergner, Lee. Jazz Articles: George Benson Appearing With The Roots on Late Night with Jimmy Fallon Show — By Lee Mergner — Jazz Articles. Jazztimes.com. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 25 квітня 2010.
  15. Тоблер, Джон (1992). NME Rock 'N' Roll Years (вид. 1). Лондон: Reed International Books Ltd. с. 382. CN 5585.

Посилання

[ред. | ред. код]